Екзаменаційний білет № 30

1. Жестикуляція суддів.

2. Дати аналіз одному з прийомів гри у захисті – переключення.

3. Накривання м’яча. Фінти. Навчальні вправи.

Затверджено на засіданні

циклової комісії викладачів фізичного виховання

Протокол №3 від „24” жовтня 2012 року

Голова циклової комісії викладачів

фізичного виховання Н.Г. Денисенко

Екзаменатор Л.Й. Василевська

Екзаменаційний білет № 1

1. Мета та завдання навчальної дисципліни.

Мета: набуття студентами теоретичних знань та практичних вмінь для проведення різноманітних форм і методів організації навчального процесу, набуття вмінь організатора секційної роботи з баскетболу, використання його оздоровчої та виховної цінності.

Завдання:

• Методичні: розглядати питання, які торкаються техніки і методики початкового навчання та тренування в умовах, наближених до практичних занять;

• Пізнавальні: повідомлення основних теоретичних відомостей з історії баскетболу, техніці, тактиці, системі підготовці спортсменів початківців і вищих спортивних розрядів, по методиці науково-дослідної роботи, організації і проведенню змагань та інше;

Практичні: навчати та удосконалювати техніку і тактику баскетболу, опановувати методику навчання та тренування, сприяти розвитку фізичних якостей у студентів.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати:

• основи з правил техніки безпеки, особистої гігієни баскетболіста;

• принципи і методи навчання основним прийомам гри у баскетбол.

• планування та організацію заняття з баскетболу;

• класифікацію і основи гри баскетбол;

• правила змагань та суддівства з баскетболу.

вміти:

• проводити урок фізичної культур из елементами баскетболу;

• оволодіти технікою основних прийомів гри у баскетболі;

• уміти організувати та провести змагання з баскетболу;

• реалізувати на практиці знання вікових особливостей на заняттях баскетболом .

• уміти організувати роботу спортивного клубу з баскетболу;

2. Охарактеризувати поняття «техніка гри», прийоми, способи

Успіх баскетбольної команди багато в чому залежить від рівня володін­ня основами техніки гри та арсеналу техніко-тактичних дій.

Основи гри в баскетбол опановують під час вивчення і послідовного вдосконалення спеціальних знань, умінь та навичок. Тому навчання і тре­нування — це невід'ємні складові єдиного педагогічного процесу.

Головною метою навчання є оволодіння навичками та спеціальними знаннями. Під час занять вивчають правила гри, техніку і тактику, розви­вають фізичні якості. Тим самим закладається основа, що забезпечує досяг­нення спортивної майстерності.

Кожен гравець має бути підготовлений так, щоб вільно оволодіти тех­нікою і тактикою гри та вміти застосовувати їх у змагальній діяльності.

Спортивні результати визначаються рівнем підготовленості гравців і команд у цілому. Комплексний характер дій баскетболістів вимагає різно­бічної підготовки, котра складається з кількох самостійних видів — теоре­тичної, фізичної, техніко-тактичної, психологічної, морально-вольової, орга­нізаційно-методичної, суддівської та ігрової.

Ці види складають структуру навчально-тренувального процесу, у якій центральне місце відведено техніко-тактичній підготовці, під час котрої вив­чаються та вдосконалюються спеціальні ігрові прийоми, техніка їх виконан­ня і тактика застосування.

Загальновідомо, що ефективні системи гри базуються на індивідуаль­них діях кожного гравця. Але важливо не те, що він робить у нападі або у захисті, а як ефективно він це робить. Тому найкращими командами зав­жди будуть ті, гравці котрих добре опанували основи гри у баскетбол.

Кожний прийом застосовується у грі. Отже баскетболіст має володіти усіма прийомами. Тому більшу частину заняття присвячують опануванню тех­ніки та удосконаленню деталей індивідуальних навичок у діях кожного гравця.

Техніка виконання будь-якого прийому тільки на перший погляд зда­ється механічною. Глибоке розуміння принципів руху та наполегливе тре­нування сприяє розвитку індивідуальних особливостей виконання ігрових прийомів.

Техніка гри — це сукупність спеціальних рухів, зумовлених правила­ми, що дозволяють розв'язувати рухові завдання у конкретних ігрових умовах (ситуаціях).

Вона являє собою комплекс послідовних і одночасних рухів окремих частин тіла, що характеризуються визначеною раціональною амплітудою, темпом, ритмом, напрямком.

Технічний прийом — це система рухів, схожих за смисловою структу­рою і спрямованих на розв'язання певного завдання (кидок однією рукою, двома руками, передача м'яча однією рукою).

Різнобічність умов, у яких виконується той чи інший прийом, сприяє формуванню та вдосконаленню способів виконання кожного прийому (пе­редача однією або двома руками зверху).

Спосіб характеризується, насамперед, стійкістю головної рухової структури: кінематичною, динамічною, ритмовою.

Баскетболіст має володіти арсеналом технічних прийомів і способів:

• уміти вибирати найраціональніший прийом або комбінацію прийомів;

• швидко і точно їх виконувати.

3. Командні тактичні дії у нападі – швидкий прорив. Навчальні вправи.

Швидкий прорив. Суть швидкого прориву полягає в тому, щоб на ве­ликій швидкості доставити м'яч до кошика суперника і виконати кидок в умовах непідготованого суперником захисту і, найчастіше, — створення чи­сельної переваги нападаючих.

Найбільш сприятливими ситуаціями для проведення швидкого прориву є перехоплення м'яча під час дій у захисті, оволодіння м'ячем під час відскоку на своєму щиті і вкидання м'яча з-за меж майданчика після заки­нутого м'яча суперником.

Таким чином, організація швидкого прориву починається з оволодіння м'ячем, проведення системи пересувань нападаючими і використання ними різних передач та ведення м'яча.

Головними умовами проведення швидкого прориву є:

• впевнене оволодіння м'ячем та виконання точних передач під час стрімкого пересування гравців під щит суперника;

• хороша бігова підготовка і швидкісна витривалість;

• впевнені кидки на великій швидкості пересування;

• хороша техніка ведення м'яча і зупинок;

• хороший периферичний зоровий огляд і здатність до прогнозування ігрових ситуацій.

Швидкий прорив розподіляють на три фази: початок, розвиток і завер­шення.

Навчання швидкого прориву починають з індивідуальних дій гравців, вивчення стартів із різноманітних вихідних положень. Згодом вводять різ­номанітні вправи у парах. Наприклад, один гравець кидає м'яч об щит і ово­лодіває ним після відскоку, другий — робитв ривок до бокової лінії — йо­му слідує дальня передача (рис.2, а). Передаючи м'яч між собою, два гравці закінчують просування вперед кидком м'яча у кошик. Для вдоскона­лення проведення завершальної фази контратаки тренер може поставити одного або двох захисників (реалізація швидкого прориву при чисельній більшості нападаючих, або чисельній рівновазі).

Далі вводиться ще один гравець, і швидкий прорив проводять три грав­ці (у трійках): один гравецв кидає м'яч у щит, оволодіває ним після відско­ку і робить передачу на дальню відстань гравцям, котрі пересуваються до протилежного щита по бокових коридорах.

Після передачі третій гравець займає центральний коридор, стрімко переміщуючись і спостерігаючи за подіями попереду: якщо центральний коридор не зайнятий , то він просувається

прямо, але якщо хтось з партнерів займає центральний коридор , то він спрямовує на фланг, що звільнився. (рис.2 , б)

Рис.1Розвиток контратаки з підтримкою четвертого гравця (а) та підключенням п’ятого (б)

Рис. 2 Вправи для навчання швидкого прориву.

Згодом до нападу швидким проривом підключаються гравці другого ешелону (рис.1, а): четвертий гравець (супроводжуючий) і п'ятий гра­вець (страхуючий — на випадок втрати командою володіння м'ячем) (рис.1, б).

Розвиток контратаки з підтримкою четвертого гравця: у разі успішно­го розвитку подій підключається четвертий гравець 4, який найчастіше грає у центрі штрафної зони. У цьому випадку гравець 2 виконує роль супровод­жуючого.

Підключення п'ятого гравця-супроводжуючого: гравець 2 супроводжує партнера з м'ячем 3, котрий пересувається уперед, доки його не зустріне захисник суперника. Гравець 3 передає м'яч партнерові 4 або 1.

У випадку, коли команді не вдалося реалізувати швидкий прорив, грав­ці команди намагаються зайняти місця у нападі, що відповідають їх ігровим амплуа, перейшовши до організації позиційного нападу.

Завершальна фаза контратаки реалізується у різних формах залежно від розташування гравців команди суперника. Як правило, це — вихід у зо­ну атаки двох крайніх гравців 1 або 2, котрі прямують до кошика напроти лінії штрафного кидка. Гравець 3 зупиняється перед лінією штрафного кид­ка, передавши м'яч на один із флангів (рис.3).

На рис. 4 продемонстровано ситуацію, коли не вдалося передати м'яч у штрафну зону одному з партнерів. У цій ситуації дуже часто здійснюєть­ся зміна позицій гравців 1 і 2 із застосуванням перехресного виходу.

На рис.5продемонстровано, як гравці переходять до позиційного нападу у випадку, коли швидкий прорив не вдалося реалізувати.

Рис.3. Гравець 3, який зупинився на лінії штрафного кидка, може виконати кидок або зробити передачу одному з крайніх партнерів

Рис.4. Використання допомоги супроводжуючого гравця 4, що стрімко наближаєть­ся до лінії штрафного кидка. Гравець 3 шукає можливість зробити йому точну переда­чу для кидка

Рис.5. Позиційний напад розвивається зайняттям гравцями 2 і 5 позицій центрово­го; гравці 3 і 4 займають позиції крайніх нападаючих, а гравець 1 забезпечує захисну рівновагу на випадок втрати м'яча