5.4. Розвиток соціальних емоцій у молодшому шкільному віці

У процесі пізнання дійсності в людини формується те чи інше відношення до предметів і явищ, що оточують її: до речей, подій, до інших людей, до своєї особистості. Емоції – особливий клас психічних процесів і станів, пов'язаних з інстинктами, потребами і мотивами. Емоційність – основна психофізіологічна особливість дитячого віку. Саме емоційність, її вікові зміни додають якісної своєрідності поведінці дітей на різних етапах їхнього розвитку.

Молодший шкільний вік – це період народження соціального „Я” дитини . Змінюється структура поведінки дитини. З'являється значеннєва орієнтована основа вчинку, що дозволяє оцінити майбутній вчинок з точки зору його результатів і більш віддалених наслідків. Меншою стає імпульсивність і безпосередність поведінки дитини. Втрачається дитяча безпосередність: дитина міркує перш, ніж діяти, починає приховувати свої переживання. Виникає внутрішнє життя дитини. У системі міжособистісних відносин дитини з дорослими й однолітками виникає і розвивається складна гама почуттів, що характеризують її як соціалізовану людину.

Це насамперед самолюбство, що виражає прагнення дитини не тільки до самоствердження, але і до суперництва з іншими людьми. Почуття відповідальності як здатність дитини розуміти ситуацію і відповідати існуючим у соціальному просторі нормативам. Найбільш інтенсивно це почуття розвивається в дитини в умовах навчальної діяльності. Співпереживання „успішної” дитини „неуспішній” створює особливу атмосферу солідарності між дітьми: всі учасники цієї ситуації стають більш доброзичливими та уважними один до одного.

Розвиток спілкування дитини з однолітками сприяє формуванню нової стадії емоційного розвитку, що характеризується появою в дитини здатності до емоційної децентрації. Дитина практикує одночасно дві систем відносин – відносини слухняності і некритичного прийняття правил, запропонованих дорослими, і відносини рівноправності людей, що спільно виробляють правила для власної групи.

У молодшому шкільному віці з'являється система довільної регуляції поведінки. Це і самооцінка, і самоконтроль, і рефлексія способу діяльності, і прийняття рішень, і розподіл цілей. У молодших школярів інтенсивно проходить інтеріоризація соціальних норм і правил поведінки. З'являються перші форми самоконтролю, не пов'язані з ситуативними соціальними санкціями. Подібні форми самоконтролю забезпечують розвиток таких феноменів, як сором і совість. По мірі розвитку самоконтролю зменшується й імпульсивної поведінки школярів. Емоції втрачають свій експресивний характер, але набувають більшої глибини та стійкості.

У цілому ж для нормального ходу формування особистості характерне підпорядкування основних взаємовідношень не стільки спонтанним особистим симпатіям, скільки соціальним вимогам і нормам.

5.5. Формування особистості молодшого школяра

Розвиток особистості дітей молодшого шкільного віку значною мірою залежить від шкільної успішності. Ядром особистості О.М.Леонтьев вважав мотиваційну сферу. Серед різноманітних соціальних мотивів навчання головний – одержання високих оцінок. Нерідко домінуючою є мотивація досягнення успіху (бажання виконати завдання, отримати результат).

Шкільна оцінка впливає на становлення самооцінки. Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується, насамперед, внаслідок досягнутих успіхів і невдач у попередній діяльності. Коли в учбовій діяльності дитини невдач більше ніж успіхів і цю ситуацію вчитель ще й постійно підкріплює низькими оцінками, то результатом стає розвиток почуття невпевненості в собі та неповноцінності, які мають тенденцію поширюватися на інші види діяльності. В цьому віці доступні порівняння власних досягнень з досягненнями інших дітей. Дитина здатна диференціювати ставлення до себе оточуючих, визначати позитивні та негативні риси свого характеру. У молодшому шкільному віці в дитини, як правило, складається самооцінка як у відношенні своїх навчальних здібностей, так і загальних можливостей.

Повноцінний розвиток особистості дитини неможливий без формування почуття компетентності. Навчальна діяльність – основна для молодшого школяра, і якщо в ній дитина не відчуває себе компетентною, її особистісний розвиток спотворюється. Для становлення почуття компетентності важливі успішне навчання, усвідомлення своїх здібностей та уміння якісно виконувати різні завдання.

Якщо говорити про новоутворення мотиваційної сфери, то крім потреб у пізнанні і соціальній компетентності, які набувають „силу” вже у перші роки навчання, далі виникає потреба у самостійності. До закінчення початкової школи учень хоче не стільки самостійно робити, скільки самостійно вирішувати, що йому робити. У молодшому шкільному віці формуються такі вольові риси характеру , як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість тощо.

Характерологічні особливості молодших школярів. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість. У поведінці учнів чітко виявляються особливості їх темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи. Однак більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів та ставлень.

Індивідуально-типологічні особливості. На формування вольових та інших якостей особистості молодшого школяра впливає тип його нервової системи, що є основою темпераменту. Під впливом навчання і виховання у дітей молодшого шкільного віку формуються такі риси характеру, як цілеспрямованість, акуратність, любов до праці тощо. Важливою умовою формування рис характеру є життя учнів у шкільному колективі, їх участь у дитячих організаціях.

Розвиток здібностей. В молодшому шкільному віці активно розвиваються уважність, спостережливість, якості пам'яті, мислення й мовлення, а також емоційні й вольові властивості. Розвиток цих компонентів відбувається нерівномірно. Повільніше розвиваються перцептивні, мнемічні компоненти, порівняно більших прогресивних змін зазнають якості, пов’язані з уявою, мисленням та мовленням. Формуються й емоційні, вольові компоненти здібностей учнів. До них належать упевненість, наполегливість, самоконтроль у роботі, витримка, здатність чинити опір навіюванню.

Засвоєння морально-етичних якостей, норм і правил поведінки. Діти цього віку вже мають деякі уявлення, пов'язані з вічними цінностями та їх антиподами (доброта-жорстокість, чесність-нечесність тощо). Для деяких молодших школярів притаманні уявлення про національні цінності (поняття національної гідності, любов до рідної мови, національних свят і традицій тощо). Молодшим школярам притаманні і деякі цінності особистого життя (почуття гумору життєрадісність, працьовитість, увага до власного здоров'я тощо). Молодші школярі вживають терміни, зв'язані з моральними якостями, але далеко не всі учні розуміють їх зміст, далеко не всі ці терміни входять у механізм регуляції поведінки.

Формування самосвідомості. З перших днів перебування дітей у школі вчитель учить їх бути уважними, спостерігати демонстровані їм об'єкти, запам'ятовувати їх, слухати, уявляти, думати, висловлюватися, стежити за вимовою тощо. Тим самим він звертає увагу на різні сторони їх психічної діяльності, допомагає їм усвідомлювати свої психічні процеси, дії, довільно їх скеровувати, оволодівати ними, стримуватися, керувати своєю поведінкою, помічати й виправляти свої вади. У молодшому шкільному віці формується все точніше і повніше уявлення про свої фізичні і психологічні якості та якості оточуючих людей, що призводить до уточнення і ускладнення Я-образу та образів інших людей.

5.6. Спілкування з дорослими та однолітками у молодшому шкільному віці. Спілкування з дорослими у молодшому шкільному віці. У молодшому шкільному віці соціальні відносини усе більше розширюються і диференціюються. Усі ті почуття, що з'явилися в дитини у дошкільному віці, поглиблюються в повсякденних відносинах. Так званий емоційний голод – потреба в позитивних емоціях референтного дорослого – багато в чому визначає поведінку дитини.

Здобуваючи нові знання й орієнтуючись при цьому на емоційне ставлення вчителя до того, що розбирається на уроці, дитина засвоює не тільки інформацію, але і її оцінку дорослим. У 1-му класі найавторитетнішою фігурою для дитини є вчитель (як правило, учителька). В очах дитини вчитель могутній, тому що він не тільки „усе знає”, але і йому „усі” підкоряються. У зв'язку з вираженою схильністю дітей до наслідування на вчителі лежить висока відповідальність за демонстрацію зразків соціальної поведінки.

Іноді вчителі неприязно ставляться до ізольованих дітей і мимоволі самі сприяють ізоляції дитини в класі (Я.Л.Коломінський). Як правило, більшість першокласників відтворює в своєму ставленні до них ставлення вчителя. Від стилю взаємин, що складаються між учнем і вчителем залежить активність і самопочуття дитини. Характер спілкування з учителем значно впливає на формування не тільки провідної діяльності учіння, а й моральних якостей учня. Систематичні негативні оцінки, різкі зауваження на адресу дитини („Знову ти усім заважаєш!”) стають для інших дітей своєрідним „ярликом”. Негативний вплив на місце учня в системі міжособистісних відносин може зробити і непомірне захвалювання когось з дітей, протиставлення дитини всьому класу як приклад для наслідування. Діти, іноді несправедливо, починають вважати таких школярів „підлизами” і тому уникають спілкування з ними. В 2-му і 3-му класах особистість вчителя стає менш значимою для дитини, зате тіснішими стають її контакти з однокласниками .

Спілкування з однолітками в молодшому шкільному віці. У молодшому шкільному віці дитина переборює багато труднощів у спілкуванні, і насамперед – з однолітками. Тут, у ситуаціях формальної рівності (всі однокласники і ровесники), діти стикаються з різною природною енергетикою, з різною культурою мовного та емоційного спілкування однолітків, з різною волею і відмінним почуттям особистості. Ці зіткнення нерідко мають виражені експресивні форми, наприклад, агресивні реакції, плаксивість, рухове розгальмування.

У формуванні виникаючих у молодших школярів міжособистісних відносин вирішальна роль також належить педагогу. На початку шкільною навчання, поки ще в дітей не склалися власні відносини й оцінки як себе, так і однокласників, вони беззастережно приймають і засвоюють оцінки вчителя. Спочатку взаємодія першокласника з іншими дітьми в класі здійснюється головним чином через учителя, який поступово привчає дітей вступати в безпосередні контакти один з одним.

Первісна позиція „Я і моя вчителька” поступово, у міру усвідомлення себе частиною цілого – конкретного класу, переростає в позицію „Ми і наша вчителька”. У молодшому шкільному віці усе більшого значення для розвитку дитини набуває спілкування з однолітками.

У спілкуванні дитини з однолітками не тільки більш охоче здійснюється пізнавальна предметна діяльність, але і формуються найважливіші навички міжособистісного спілкування і моральної поведінки.

Відношення дитини до друзів і саме розуміння дружби мають певну динаміку протягом молодшого шкільного дитинства. Для дітей 5-7 років друзі це насамперед ті, з ким дитина грається. У цей період дружні зв'язки неміцні і недовговічні, вони легко виникають і досить швидко можуть обірватися. Між 8 та 11 роками діти вважають друзями тих, хто допомагає їм, відгукується на їхні прохання і розділяє їх інтереси. Для виникнення взаємної симпатії і дружби між дітьми стають важливими такі якості особистості, як доброта й уважність, самостійність, впевненість у собі, чесність.

При виборі лідерів школярі віддають перевагу таким якостям, як успішність у навчанні, акуратність, чесність, сміливість. Лідером групи стає одноліток, який уособлює „квінтесенцію характерних якостей даного колективу”. Це розумний, спритний і ініціативний одноліток. У групі менш розвинутих хлопчиків основною якістю ватажка стає його фізична сила. У більш розвинутих хлопчиків — інтелект.

За рівнем емоційного залучення спілкування дитини з однолітками може бути товариським і приятельським. Товариське, тобто емоційно менш глибоке спілкування дитини реалізується в основному в класі і переважно з дітьми своєї статі. Саме в цьому віці з'являється соціально-психологічний феномен дружби, яка характеризується взаємною прихильністю, почуттям симпатії і безумовного прийняття іншого. У молодшому шкільному віці розвивається почуття симпатії. Воно відіграє важливу роль в утворенні малих груп, з яких складається в II-IV класах колектив. Розширюється сфера усвідомлення учнями обов'язків, розуміння того, що невиконання правил поведінки завдає шкоди інтересам всього дитячого колективу і кожного учня.

Життя в класі виступає як фактор формування у дітей моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов'язку, гуманності. При цьому першокласники схильні переоцінювати власні моральні якості і недооцінювати їх у своїх однолітків. Проте з віком вони стають більш самокритичними. У цьому віці найбільш розповсюдженою є групова дружба. Дружба виконує безліч функцій, головними з який є розвиток самосвідомості і формування почуття причетності, зв'язку із суспільством собі подібних. Завдяки дружбі діти засвоюють соціальні поняття, опанують соціальними навичками.

Молодші школярі починають встановлювати більш близькі дружні відносини. Характер дружніх відносин залежить від потреби кожної дитини в домінуванні, підпорядкуванні й автономії. Коли в дитини є кращий друг, якому вона може довіряти, вона навчається переборювати сором’язливість у спілкуванні з іншими людьми. Дружба може служити також засобом самовираження. Наявність навіть єдиного близько друга допомагає дитині перебороти негативний вплив самотності і ворожості з боку інших дітей. Система особистих відносин є найбільш емоційно насиченою для кожної людини, оскільки пов'язана з її оцінкою і визнанням як особистості. Тому незадовільний статус в групі однолітків переживаються дітьми дуже гостро і нерідко є причиною неадекватних афективних реакцій окремих дітей.