4.4. Формування вищих почуттів та соціальних емоцій у дошкільників

Вищі почуття — емоційні процеси, що виражають цілісне відношення людини до світу і оточуючих людей і відображують її моральну позицію.

Особливими переживаннями забарвлене відношення дітей до своїх батьків. Головний привід для радості — це спілкування з батьками в спільній з ними діяльності. Головна причина смутку дошкільників — розлад у родині. Дітей засмучують сварки з однолітками, несправедливість стосовно них. У той же час у дошкільника може виникнути і почуття ревнощів. Діти намагаються придушувати в собі почуття ревнощів, але воно все одно проявляється (Венгер Л., Мухіна В., 1973). Наприклад, поява в родині ще одного маляти дуже часто викликає ревнощі старшої дитини. Це почуття може мати дуже гострі симптоми: руйнівні дії, демонстративна втрата вже сформованих навичок самообслуговування (дитина перестає вдягатися сама, мочиться в ліжко), кашель і алергічні реакції.

У дошкільному віці стають більш глибокими почуття гордості і самоповаги. Ці почуття до семи років набувають характер індивідуальних стійких проявів особистості дитини. Почуття гордості і самоповаги є одним з емоційних компонентів самооцінки дитини, багато в чому мотивують її поведінку.

Важливе місце в розвитку особистості дитини займають естетичні почуття: почуття прекрасного і потворного, почуття гармонії, почуття ритму, почуття комічного. У дошкільному віці подібні художні враження значно збагачуються. Формування естетичних почуттів нерозривно пов'язано з моральним розвитком дитини.

Найбільш яскраві з інтелектуальних почуттів — почуття подиву і допитливості. Ці почуття виникають уже на порозі дошкільного дитинства і відображають відношення дитини до нових фактів реальної дійсності.

Розвиток соціальних емоцій. Соціальні емоції — це переживання людиною свого відношення до оточуючих людей; вони виникають, формуються і виявляються в системі міжособистісних взаємин. Ці емоції, на думку психологів, є одним з найважливіших етапів соціалізації дитини і визначають у такий спосіб процес входження особистості в соціум. У своїй основі потреба суб'єкта в спілкуванні з іншою людиною є потребою в оцінці, що суб'єкт від неї одержує і яку сам їй дає (Ельконін Д., 1971). Розвиток соціальних емоцій передбачає не тільки оволодіння певним обсягом знань (норми поведінки, оцінні категорії, культурні символи), але і вироблення ставлення до цих знань.

В дошкільному дитинстві бере початок просоціальна поведінка. Просоціальну поведінку розуміють як дії з метою допомоги іншим, не розраховуючи на винагороду. Просоціальну поведінку можна формувати методами виконання ролі та індукції. Виконання ролі – це така поведінка, коли діти грають ролі для того, щоб побачити світ з точки зору іншої людини. Індукція – це такий виховний прийом, коли дорослі повідомляють дітям свої думки з приводу соціально прийнятної поведінки і наводять докази проти неприйнятної для інших поведінки. Співробітництво також розглядається як форма просоціальної поведінки.

Рушійними силами розвитку психіки дошкільника є протиріччя, які виникають у зв'язку з розвитком цілого ряду потреб дитини. Найважливіші з них: потреба в спілкуванні, з допомогою якою засвоюється соціальний досвід; потреба в зовнішніх враженнях, в результаті чого відбувається розвиток пізнавальних здібностей; потреба в рухах, яка призводить до оволодіння цілою системою різноманітних навичок та вмінь.