Висновки

Виходячи з короткого нарису всієї творчості та життєвого шляху Григорія Сковороди, ми можемо віднести його то видатних мислителів, які століттями шукали шляхи до щасливого життя у моральній сфері. Він вірив, в те, що шляхом морального вдосконалення та освіти можна перебудувати суспільні відносини на основі “сродної” праці. Це була ідеалістична утопія, оскільки тільки марксизм зі своїми законами суспільного розвитку вказав шляхи перебудови суспільних відносин і морального вдосконалення людей поставивши на реальний ґрунт розв’язання проблеми щастя.

Значення робіт Г.С.Сковороди для нас – дуже широке, тому, що охоплює усі сфери духовного життя українського народу, визначає істотний внесок його в розвиток української культури в цілому.

Розглядаючи людину як філософську проблему, Сковорода поставив унікальний по своїй безпрецедентності філософський експеримент. Бродячий філософ змоделював грандіозний філософсько-умоглядний і філософсько-практичний експеримент. Складовими елементами цього досліду були його особисте життя і його філософсько-рефлексуюче мислення. Суть досліду складалася в послідовному з’єднанні філософського навчання і людського життя.

Спадщина Сковороди – справедливо зауважив літературознавець Іван Пільщук, – є свідченням тієї істини, що в тяжкі історичні часи український народ носив в собі незгасиму жагу волелюбства, яка вселилася в поезії і роздумах великих мислителів. Спадщина Сковороди є добрим надбанням української національної і світової культури.

Дати життя і творчості григорія савича сковороди

1722, 3 грудня – народився Г. Сковорода.

1738 – вступив до Київської академії.

1742-1744 – був співаком придворної капели і жив у Петербурзі.

1744-1750 – знову вчиться у Київській академії.

1750 – у складі російської місії виїжджає до Угорщини.

1753 – повертається на Україну, викладає поетику в Переяслівському колегіумі. Написав для слухачів курс поетики «Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної».

1754-1759 – проживає у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень».

1759-1769 – з перервами працює у Харківському колегіумі викладачем - спочатку поетики, а згодом етики.

1760 – учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову».

1765-1766 – написав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.

1766 – написав трактат «Вхідні двері до християнської доброчинності».

1767 – пише філософські твори «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе».

1769-1774 – пише свою знамениту збірку прозових байок «Байки харківські».

1772 – пише «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ».

1773-1774 – пише такі твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті», «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».

1775-1776 – пише твір «Книжечка, названа Silenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська (Ізраїльський змій)».

1780-1788 – пише твір «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова».

1783-1784 – пише твори «Суперечка архістратига Михайла з сатаною про те: легко бути благим», «Пря Біса з Варсавою».

1785 – об’єднав тридцять віршів, написаних в різний час, у збірку «Сад божественних пісень».

1787 – пише «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка».

1791 – завершує філософський твір «Діалог. Ім’я його – Потоп зміїний».

1794, 9 листопада – помер у селі Іванівці на Харківщині (нині село Сковородинівка Золочівського району).