1.3. Нормативно-правове регулювання у сфері житлово-комунального господарства

Правове забезпечення діяльності підприємств і організацій ЖКГ представлено, в першу чергу законами України.

До складу цих законів відносять:

Конституцію України, Житловий кодекс України, Цивільний кодекс України, Земельний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Закон України «Про місцеві державні адміністрації», Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закон України «Про оренду державного та комунального майна», Закон України «Про житловий фонд соціального призначення»; Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України тощо.

Спеціальні правові та організаційні засади управління житлово-комунальним господарством закріплено в низці актів, серед яких головними є Закони України:

1. Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009 - 2014 роки;

2. Про Загальнодержавну цільову програму «Питна вода України» на 2011-2020 роки;

3. Про житлово-комунальні послуги;

4. Про міський електричний транспорт;

5. Про питну воду та питне водопостачання;

6. Про теплопостачання;

7. Про благоустрій населених пунктів;

8. Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку

9. Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду та інші закони. [10]

Своєрідним підсумком діяльності центральних органів виконавчої влади у створенні правового забезпечення управління ЖКГ та його реформування є Державна Програма реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки.

Форми державного регулювання природних монополій, кими є ЖКГ, передбачають контроль за рівнем і структурою цін, обсягом пропозиції продукції на ринку, рівнем доходів природного монополіста, бар’єрами входу (виходу) на ринок (з ринку), якістю продукції (послуг), правилами безпеки, фінансовою структурою і структурою власності підприємства або організації.

Регулювання виконується у таких формах:

- державна реєстрація житлових приміщень;

- державний облік житлового фонду;

- розподіл житлових приміщень;

- контроль за використанням житлового фонду;

- видачі ліцензій на здійснення відповідних видів підприємницької діяльності;

- контролю за додержанням суб’єктами господарювання ліцензійних умов;

- контролю за обґрунтованістю встановлених тарифів на послуги водо-, теплопостачання та водовідведення;

- наданням дотацій із Державного бюджету;

- цінове регулювання;

- застосування санкцій до суб’єктів господарювання у випадках передбачених законодавством.

Механізми державного управління реформуванням ЖКГ:

1. правовий механізм - характеризується недостатньою якістю правового регулювання ЖКГ, значна частина правових норм у галузі житлово-комунального господарства застаріла;

2. організаційний механізм - передбачає вплив суб’єкта управління за допомогою технологічної складової (політики, інформаційного та нормативно-правового забезпечення, процедур, методів та інструментів) на об’єкт управління;

3. економічне державне регулювання ЖКГ здійснюється засобами бюджетної політики, цінової політики і цінового регулювання;

4. адміністративне державне регулювання ЖКГ полягає у встановленні норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт і послуг, продукції та організації виробничих процесів, а також в охороні навколишнього середовища та створення мінімальних побутових умов для слабо соціально захищених споживачів комунальних послуг. Адміністративними інструментами, що регулюють житлово-комунальне господарство, є укази, постанови та розпорядження виконавчих органів влади, що дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види діяльності житлово-комунального господарства (наприклад, затвердження стандартів якості послуг, екологічних норм та ін.).

С истема органів управління будівництвом та житлово-комунальним господарством:

1. Президент України, повноваження якого щодо здійснення державної регуляторної політики здебільшого є елементами системи стримувань;

2. Кабінет Міністрів України:

3. Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства;

4. Державний комітет України з енергозбереження;

5. Національна комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг;

6. у великих містах питаннями розвитку і управління житлово-комунальним господарством займається Управління житлово-комунального господарства з відповідними управліннями у кожному районі міста. Вплив на них здійснює міський голова через свого першого заступника з питань житлово-комунального господарства;

7. на місцевому рівні – органи місцевого самоврядування, їх виконавчі комітети і комунальні підприємства повинні відповідати за надання комунальних послуг, формувати, переглядати та затверджувати тарифи для підприємств усіх форм власності.

Житлова субсидія - це адресна безготівкова державна допомога сім’ям для відшкодування витрат на оплату користування житла, водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, вивезення побутового сміття і т.д. У випадку, коли ці витрати у межах санітарної норми загальної житлової площі та нормативів споживання житлово-комунальних послуг, скрапленого газу та палива перевищують встановлену Кабінетом Міністрів України частку середньомісячного сукупного доходу сім’ї, сім’я може звернутися за субсидією. [4]

Аналіз діючого законодавства з даного питання показав, що більшість нормативно-правових актів присвячена вирішенню саме поточних проблем галузі, а саме вирішенню питань регулювання тарифів, соціального захисту населення, реструктуризації боргів тощо. Проте ці акти не враховують особливості ЖКГ і регулюють лише загальні ринкові умови функціонування підприємств і організацій, а не можливі процеси розвитку житлово-комунального комплексу. [10]