1.2. Аналіз стану житлово-комунального сектору України

Сьогодні можна констатувати той факт, що така важлива соціальна сфера, як житлово-комунальна, яка повинна надавати населенню понад 40 видів комунальних послуг на суму більше 6 млрд. грн. щороку, перебуває у кризовому стані.

Недосконалість системи управління житлово-комунальним господарством України, зволікання з його реформуванням призвели до того, що підприємства галузі неспроможні ефективно працювати в ринкових умовах і надавати споживачам послуги належного рівня та якості. Стан, у якому опинилося ЖКГ України, не задовольняє інтересів жодної зі сторін. Споживачів – тому, що якість послуг вкрай низька, а тарифи на них стрімко зростають; підприємства ЖКГ – позаяк кризовий фінансовий стан загрожує зупиненням виробничого процесу; власника майна – територіальну громаду – бо не отримує належної віддачі від його використання.

Зміни в економіці періоду активних ринкових реформ обумовили сьогоднішній стан ЖКГ: значна зношеність інфраструктури у більшості регіонів України; кризовий фінансово-економічний стан підприємств (дефіцит обігових коштів, зростання збитків, наявність значної дебіторської та кредиторської заборгованостей, зокрема із виплати заробітної плати); існуюча практика невиконання зобов'язань як з боку населення, так і з боку бюджетів різних рівнів, а також постачальників послуг.

Незважаючи на свій потужний потенціал, житлово-комунальне господарство перебуває у кризовому стані. Не створено передумов для забезпечення стабільного розвитку галузі, покращання якості житлово-комунального обслуговування. Не повною мірою вирішується питання відшкодування тарифами вартості житлово-комунальних послуг (рівень відшкодування послуг водопостачання – 94,5 %, водовідведення – 92,9 %, теплопостачання – 82,9 %, з утримання житла – 89,2 %). На підприємствах житлово-комунального господарства не забезпечена своєчасна виплата заробітної плати працівникам.

За останні 10 – 17 років не здійснювався ремонт житлового фонду та його інфраструктури. В аварійному стані перебувають 33,3% водопровідно-каналізаційних мереж, зношеність основних фондів сягає 62,2%, втрати питної води складають 36,9%. У результаті кожний третій будинок потребує капітального ремонту.

Упродовж останніх років спостерігається поступове погіршення технічного стану систем теплозабезпечення. У 27 тисяч котелень, близько 25% котлів встановлено понад 20 років тому. Не відповідає вимогам технічної експлуатації стан теплових мереж, 15% (або 5,5 тис. км) яких перебувають у аварійному стані. З кожним роком скорочується використання потужностей існуючих джерел теплопостачання через безсистемне впровадження індивідуального опалення. [17]

Інвентарний парк рухомого складу міського електротранспорту в цілому по Україні на 87% відпрацював нормативний термін експлуатації та підлягає списанню. З передбачених у державному бюджеті коштів у сумі 150 млн. гривень на придбання вагонів для комунального електротранспорту місцевим бюджетам було перераховано лише 51 млн. гривень. Відшкодування втрат міського електричного транспорту від пільгового проїзду з державного та місцевих бюджетів підприємствам є неповним і складає лише 58 % від необхідного рівня.

Надане чинним законодавством право щодо встановлення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні обласних державних адміністрацій, міських, сільських, селищних рад і втрата Міністерством економіки реальних важелів впливу на цінову політику у сфері надання таких послуг та постачання енергоносіїв призвели до значних розбіжностей у рівні цін і тарифів на зазначені послуги. Так, за даними Рахункової палати України, максимальні тарифи для населення з водопостачання (3,26 грн за 1 м³ – у Чернівецькій області) перевищують мінімальні (0,14 грн – в Автономній Республіці Крим) у 23,3 раза, з водовідведення – у 57 разів (максимальний тариф – 3,99 грн. за 1 м³ – у Чернігівській області, мінімальний – 0,07 грн в Автономній Республіці Крим та Чернівецькій області), з теплопостачання – у 18,9 раза (максимальний тариф – 181,43 грн за 1 Гкал – у Сумській області, мінімальний – 9,6 грн. у Миколаївській області). [24]

Стан ЖКГ характеризується невиправдано високим рівнем обсягів споживання тепла і питної води. Відповідно збільшуються обсяги нарахувань з оплати послуг з теплозабезпечення для мешканців, що особливо гостро проявилося в умовах стрімкого зростання вартості енергоносіїв в Україні.

Однією з причин збільшення собівартості ЖКП є те, що суб’єкти підприємницької діяльності відповідно до пункту 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» [24] мають можливість при формуванні тарифів (цін) на свої послуги включати до «інших операційних витрат» суми безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів, визнані штрафи, пені, неустойки, витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення тощо. Ці витрати впливають на підвищення цін і тарифів, при цьому безпосередньо не пов’язані з наданням послуг.

Реально сегмент самозабезпечення житлом охоплює лише 10% населення, з них лише 3% можуть купувати і будувати житло з будь-якими технічними, кількісними і ціновими характеристиками, 7% – будувати і купувати житло в кредит. Для 80% населення перспективи оновлення чи поліпшення житлових умов залишаються невизначеними.

За останні 15-20 років у цьому сегменті економіки можна проаналізувати значні зміни. Так, у 80-ті роки минулого століття за масштабами житлового будівництва на душу населення Україна випереджала розвинуті країни світу. Відповідно високими були і масштаби поліпшення житлових умов тих, хто вселявся у нові квартири або поліпшував свої будинки.

Разом з тим змінюється структура житлового фонду у бік збільшення частки капітальних житлових будинків, з’явились нові будівельні матеріали, поліпшується планування квартир, зросла їх комфортність. Збільшується кількість багатоповерхових будинків. А це обумовлює оснащення їх вантажопасажирськими ліфтами, електроплитами, пожежною сигналізацією і системою сміттєвидалення.

Проте, випереджаюче зростання цін на комунальні послуги, житло призвело до збільшення потреби у фінансуванні відповідних пільг та субсидій без необхідних ресурсів фінансування. Неплатежі, що виникли, спровокували відключення чи зменшення подання тепла до житла.

За останній час відбувся ряд позитивних тенденцій у розвитку ЖКГ:

• процес приватизації державного (комунального) житлового фонду, який привів до появи багатьох приватних власників житлового фонду;

• програма житлових субсидій з оплати житлово-комунальних послуг;

• розвиток конкуренції в сфері обслуговування житлового фонду.

Також можна виділити і негативні тенденції в організації ЖКГ:

• невисока динаміка створення товариств власників житла для управління загальною власністю у багатоквартирних будинках через низьку активність населення та незацікавленість представників місцевих органів влади в допомозі створеним товариствам;

• спостерігається стабільне зниження кількості осіб, які щороку одержують житло;

• відсутність ефективної системи регулювання діяльності комунальних підприємств;

• ринок житла характеризується відсутністю рівноваги між попитом та пропозицією і зорієнтований в основному на заможних громадян;

• стабільно високими є ціни на житло;

• високі ставки іпотечних кредитів за низької платіжної спроможності населення.

Стримуючим чинником розвитку конкурентного середовища у сфері надання житлово-комунальних послуг залишається збитковість підприємств галузі, яка пов'язана з тим, що чинні тарифи не відшкодовують повною мірою витрати на виробництво послуг. Основні чинники, які істотно ускладнюють фінансовий стан галузі, залишаються незмінними: це неповне відшкодування тарифами виробничих витрат житлово-комунальних підприємств, високі питомі витрати енерго- і матеріальних ресурсів.

Очевидно, що стан і специфіка житлово-комунального господарства, його функціонування на сучасному етапі вимагають нових підходів до реформування. І оскільки ця сфера, безпосередньо пов'язана з добробутом населення, задоволенням його потреб життєзабезпечення, головним завданням держави зараз є досягнення рівноваги між інтересами держави і людини, зняття соціальної напруженості, досягнення кінцевої мети – підвищення якості життя людей.