53

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Кафедра економічної теорії та маркетигну

Курсова робота на тему:

«РЕГУЛЮВАННЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОЇ СФЕРИ»

Роботу виконала:

Студентка групи ЕКЕ-41с

Стецура Христина

Науковий керівник:

К.е.н., доцент

Кудин С.І.

Львів 2012

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................	3
РОЗДІЛ 1. Науково-теоретичні основи регулювання житлово-комунального господарства..........................................................................	6
1.1. Житлово-комунальне господарство як об’єкт правового регулювання...................................................................................................	6
1.2. Аналіз стану житлово-комунального сектору України.......................	10
1.3.Нормативно-правове регулювання у сфері житлово-комунального господарства...................................................................................................	14
Зарубіжний досвід державного управління в системі житлово комунального господарства..........................................................................	18
РОЗДІЛ 2. Управління ЖКГ: проблеми й можливості вирішення...........	23
2.1. Комунальні підприємства та ОСББ.......................................................	23
2.2. Основні проблеми розвитку житлово-комунального сектору............	27
2.3. Напрями реформування та розвитку ЖКГ в Україні..........................	29
ВИСНОВКИ...................................................................................................	34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................	37
ДОДАТКИ .....................................................................................................	43

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Житлово-комунальне господарство – це одна з найважливіших галузей господарського комплексу міста, що забезпечує його життєдіяльність та суттєво впливає на його економічний розвиток.

Житловий фонд України національне надбання багатьох поколінь людей і становить майже 25% основних засобів країни. У житлово-комунальному господарстві зайнято майже 15% працездатного нaселення, тому в Україні слід забезпечити пріоритетність розвитку житлового господарства й поставити це питання в центрі уваги як загальнодержавних, так і місцевих органів влади й управління. [11]

Проте в житлово-комунальному господарстві накопичено багато проблем, що ставлять під загрозу можливість його сталого функціонування. Збільшується кількість старого та аварійного житлового фонду, матеріально-технічна база житлово-комунального господарства зношена, обладнання застаріле та енергомістке. І як наслідок, з одного боку бачимо зниження кількості та якості житлово-комунальних послуг, а з іншого боку – щорічне зростання цін на житлово-комунальні послуги.

Пріоритетним завданням державної політики має стати ефективне реформування житлово-комунального господарства. Ця проблема вирішується ще з часів отримання Україною незалежності, однак перетворення, що торкнулися багатьох аспектів функціонування ЖКГ не покращили житлово-комунальне обслуговування населення та умови їх проживання.

Тематику державної політики в управлінні розвитком житлово-комунального господарства досліджено у наукових працях багатьох економістів. Вагомий внесок у розвиток цієї проблематики зробили В.В.Шевчук, Б.М. Данилишин, В.В. Дорофієнко, Н.О. Ружинська, В.В.Дорофієнко, А.В. Клименко, А.Ф. Мельник, Т.М. Качала, В.М. Лобас, В.І.Логвиненко, О.А.Кириченко, Д.Л. Тарасенко, С.М. Гайденко, І.М.Осипенко, В.І. Пила, О.Т. Рибалко, Д.М. Стеченко, Ю.Г.Хівріч та ін.

Проблемні питання удосконалення механізмів державного управління висвітлюються В.Д. Бакуменком, А.В. Мерзляк, В.В. Цвєтков, П.І. Надолішній.

Наукові здобутки цих та інших вчених і практиків мають важливе значення. Проте проблема державної політики в регулюванні житлово-комунального господарства потребує подальшого дослідження, систематизації, оскільки докорінно змінилися внутрішні і зовнішні умови функціонування цієї сфери життєдіяльності українського суспільства, не здійснювався аналіз причин й умов тінізації даної сфери відносин. Становлення ринкової, соціально орієнтованої економіки вимагає нових підходів до регулювання такої важливої сфери, як житлово-комунальна.

Об'єктом дослідження є житлово-комунальне господарство України.

Предметом дослідження є система заходів спрямованих на інтенсивний розвиток житлово-комунального господарства, та вдосконалення або докорінну зміну існуючих форм і методів державного і регіонального управління галуззю.

Метою дослідження є розробка системи заходів, направлених на вдосконалення управління розвитком житлово-комунального господарства на основі аналізу державної політики в цій галузі.

Відповідно до мети сформовано наступні завдання:

1. проаналізувати стан житлово-комунального сектору України;

2. визначити закономірності розвитку ЖКГ в Україні;

3. ознайомитися з нормативно-правовим регулюванням у сфері житлово-комунального господарства;

4. провести аналіз зарубіжного досвіду державного управління в системі ЖКГ і виявити можливості застосування цього досвіду в Україні;

5. охарактеризувати діяльність із створення альтернативних форм управління житлово-комунальним господарством та узагальнити основні проблеми їх діяльності;

6. виявити проблеми функціонування ЖКГ і запропонувати шляхи їх вирішення та напрями реформування;

7. обґрунтувати напрями вдосконалення системи взаємодії місцевих органів влади та підприємств житлово-комунального господарства регіону з метою формування подальшого розвитку договірних відносин в житлово-комунальній сфері.

Інформаційну базу дослідження складають закони України, нормативно-правові акти та матеріали законодавчих і виконавчих органів влади України, щорічні звіти, методичні та статистичні матеріали Державного комітету України з будівництва та архітектури, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Державної сдужби статистики України, інших міністерств і відомств, матеріали досліджень іноземних вчених з проблем розвитку регулювання житлово-комунального господарства, монографії науковців, наукові статті.

Науково-практичне значення одержаних результатів. Отримані результати наукового дослідження можуть бути використані для вдосконалення регулювання житлово-комунального сектору як органами державної виконавчої влади, так і органами місцевого самоврядування, при вирішенні проблем, пов’язаних з цим сектором державного регулювання.

РОЗДІЛ 1. Науково-теоретичні основи регулювання житлово-комунального господарства

1.1. Житлово-комунальне господарство як об’єкт правового регулювання

Житлово-комунальне господарство — це сукупність галузей, що забезпечують життя і роботу населення країни в нормальних умовах, а також постачання підприємств галузей народного господарства необхідними ресурсами води, газу, тепла й електроенергії. Рівень розвитку житлово-комунального господарства характеризує якість життя та нормального існування кожної людини.

До складу житлового господарства входить житловий фонд та система обслуговування його використання, тобто їх утримання, будівництво й ремонт.

Житловий фонд — сукупність житлових приміщень незалежно від форм власності, включаючи житлові будинки, спеціальні будинки (гуртожитки, притулки, будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, дитячі будинки, інтернати при школах і школи-інтернати), квартири, службові житлові приміщення, інші житлові приміщення в будівлях, придатних для проживання. [16]

Комунальне господарство поділяють на такі групи об'єктів:

а) санітарно-технічні (водоводи, каналізація, підприємства по очищенню міст);

б) енергетичні (електростанції, котельні, теплові, електричні й газові мережі);

в) транспортні (тролейбуси, трамваї);

г) об'єкти зовнішнього благоустрою (шляховоди, зелені насадження, мостові, набережні та ін.).

Головною особливістю житлово-комунального господарства є те, що воно включає в себе як підприємства, що є суб’єктами монополії, так і підприємства, які можуть ефективно функціонувати в конкурентному середовищі. Тому ще зі становленням України як незалежної держави виникла необхідність у державному регулюванні і контролі в житлово-комунальній сфері, а також потреба у демонополізації житлово-комунального господарства і впровадженні на цьому ринку здорової конкуренції. [29]

Необхідно зазначити, що така група основних фондів як водо-, тепло-, і газозабезпечення технологічно зумовлює монополізм більшості підприємств житлово-комунальних послуг. Безпосередньо все це пов’язано з тим, що такі сфери діяльності, як передача і розподіл електричної енергії, централізоване водовідведення і водопровід, централізоване забезпечення тепловою енергією, відносяться до природних монополій, що регламентовано Законом України «Про природні монополії». Відповідно, діяльність підприємств, які визнаються суб’єктами природних монополій, та їх діяльність у сфері житлово-комунального господарства підпадають під державне регулювання.

Державне регулювання суб’єктів природних монополій відповідно до ст. 8 Закону України «Про природні монополії» полягає в регулюванні:

– пені (тарифів) на товари, які виробляються (реалізуються суб’єктами природних монополій;

– цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

– доступу споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

– інших умов здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством. [29]

Тому в умовах різноманітності форм господарювання виникає потреба ефективного правового забезпечення житлово-комунального господарства, особливо таких його підгалузей, які є природними монополіями.

Особливістю управління житлово-комунальним господарством є те, що значні повноваження по управлінню цією галуззю мають місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, які, в свою чергу, приймають регіональні програми розвитку підприємств галузі та організовують їх виконання. При цьому, участь держави полягає в нормативному регулюванні, координації, контролі й забезпеченні прав й законних інтересів суб’єктів управління, визначенні пріоритетів в структурній політиці, ліцензуванні, реєстрації тощо.

Ще однією особливістю є те, що житлово-комунальне господарства надає переважно послуги, а не виробляє товари.

Підгалузі ЖКГ працюють за особливими технологіями. Розходження технологій породжує об’єктивну відособленість виробничих процесів, формує самостійні структури обслуговування, контролю й обліку, зумовлює відмінності в економічних механізмах, особливо що стосується впливу на структуру витрат, втрати, запаси, потреби у інвестиціях. [12]

Більшість підгалузей працює по кредитному механізму оплати послуг, тобто отримання коштів за послуги здійснюється через певний проміжок часу після їхнього надання.

Галузь має життєво важливе значення як для населення міста, так і для функціонування господарства міста. Такі підгалузі житлово-комунального господарства, як водопровідно-каналізаційна, теплопостачання, електропостачання тощо покликані задовольняти не тільки потреби населення, а й комунально-побутові потреби підприємств, установ та організацій. [8]

Нажаль, більшість населених пунктів у сільській місцевості майже не мають спеціального технічного обладнання, тому розвиток житлово-комунального господарства на селі вимагає не меншої уваги, ніж у містах.

Житлово-комунальне господарство характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до його складу:

Житлове господарство – функціональне призначення полягає в обслуговуванні житлового фонду міста, провадженні робіт безпосередньо в житлових будинках і прибудинкових територіях, а також у виконанні ремонтно-будівельних, спеціалізованих і монтажно-налагоджувальних робіт.

Водопровідно-каналізаційне господарство – здійснює водопостачання і водовідведення міста, а також забезпечення ремонтно-будівельних робіт на своїх об'єктах та роботи з перебудови як водопровідних, так і каналізаційних мереж.

Теплопостачання – об'єкти даної підгалузі надають послуги централізованого теплопостачання. До її складу входять централізовані ТЕЦ, а також локальні котельні.

Електропостачання – ця підгалузь представлена спеціалізованими підприємствами, які здійснюють виробництво й розподіл електроенергії, а також лініями електропередач, мережею підстанцій різної потужності.

Газопостачання – підприємства підгалузі проводять газифікацію і газопостачання міста, контролюють потребу й споживання газу, а також займаються будівельно-монтажними й ремонтними роботами.

Дорожнє господарство - до головних функцій його підприємств відноситься виконання комплексу робіт з утримання, нагляду й ремонту автомобільних доріг, мостів і шляхово-транспортних споруд, а також утримання техніки для прибирання вулиць і площ.

Зелене господарство – важлива складова архітектурно-просторової організації і системи оздоровлення навколишнього природного середовища міста.

Благоустрій і санітарне очищення – контролює утримання будинків і споруд всіх форм власності, а також проводить заходи щодо санітарного очищення території, прибирання і перевезення на утилізацію та знищення побутових, промислових і будівельних відходів. Проводить нагляд і контроль за смітниками й полігонами утилізації відходів.

Зовнішнє освітлення – це установка й утримання світлоточок, у тому числі архітектурно-декоративного призначення; управління освітленням; проведення ремонтно-будівельних робіт у мережі освітлення.

Ритуальне обслуговування – включає до свого складу спеціалізовані підприємства ритуального обслуговування; крематорії, цвинтарі, автотранспортні підприємства.

Система аварійних ситуацій – обумовлена природними умовами, рельєфом і геологічною структурою території міста.

Відзначені особливості, протиріччя говорять про те, що ЖКГ для свого розвитку як цілісної системи необхідні інновації різного характеру.