Об'єкт і предмет соціології

Як і будь-яка наука, соціологія неможлива без об'єкта і предмета свого вивчення.

Об'єктом науки є вибраний, вмотивовано обмежений елемент реальності, який вирізняється у навколишньому середовищі.

Інакше кажучи, — це елемент навколишньої дійсності, на який спрямований дослідницький пошук. Природа, тваринний і рослинний світ, людина, суспільство, культура — все це об'єкти відразу багатьох наук. Так, тваринний світ може бути об'єктом вивчення біології, зоології, зоопсихології, палеонтології тощо. Людина, суспільство, культура, етнос та інші об'єкти вивчаються не тільки соціологією, але й такими науковими дисциплінами, як історія, психологія, етнографія, культурологія та ін.

Об'єктом соціології є певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Для соціології немає спеціально відведеної сфери соціальних явищ (як культура чи психологія), вона не вивчає які-небудь специфічні, характерні тільки для конкретної сфери суспільного життя явища.

Загалом, об'єктом соціології є:

суспільство (глобальне світове співтовариство, національне співтовариство);

соціальні спільноти — сукупності індивідів, що реально існують, характеризуються відносною цілісністю і придатні для емпіричної фіксації (класи, конфесії, професійні, вікові групи тощо);

людина як творець соціальних спільнот і суб'єкт соціальних процесів;

соціальні інститути — сталі форми організації спільної діяльності людей, механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним.

У кожному конкретному випадку об'єктом дослідження соціології виступає проблемна ситуація, сфокусована на конкретному соціальному явищі, процесі, сфері соціального життя. Скажімо, як об'єкт соціологічного дослідження можуть бути виборці певного округу, колектив певної організації, сім'я чи потенційні покупці певного товару, чи взаємини між політичними партіями тощо.

Предметом кожної науки є логічно взаємопов'язана і несуперечлива система фундаментальних понять, які описують ту частину об'єктивної реальності, на яку націлені методи вивчення цієї науки.

Наприклад, фізики, описуючи матеріальний світ, використовують поняття електричного поля, гравітації, енергії, сили тощо; хіміки — послуговуються такими поняттями, як: розчин, кислота, луг, валентність та багатьма іншими. Ці поняття описують відповідний предмет — фізики чи хімії.

Предмет дослідження формулює дослідник, тобто він (предмет) повністю залежить від самого знання і є його частиною. Визначаючи предмет дослідження, ми абстрактно виділяємо певні сторони об'єкта і намагаємося вивчити їх, враховуючи або не враховуючи вплив інших, не виділених нами сторін. Кожному об'єкту дослідження може відповідати декілька предметів дослідження. Наприклад, людина як об'єкт існуючої незалежно від нас дійсності може зацікавити анатома з точки зору своєї будови: система кровообігу, скелет, м'язи тощо; лікаря — як організм, складна система, яку належить лікувати, підтримувати в рівновазі ії фізичний та психічний стани; психолог, письменник, філософ можуть зацікавитися ще іншими аспектами життя і діяльності людини.

Предмет соціології — це сукупність основних теоретичних понять, за допомогою яких вчені описують реальні факти, пояснюють і практично вирішують соціальні проблеми.

Серед основних понять соціології можна виділити такі як: статус, роль, соціальна структура, соціальна група, соціальна взаємодія, соціалізація та ін.

Відтак соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину — творця цих соціальних спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

Оскільки в соціології існує багато шкіл і напрямів, кожен із відомих вчених-соціологів по-своєму трактує предмет соціології, тому однозначно сформулювати його визначення складно.

Класик соціологічної науки німецький вчений Макс Вебер вважає, що соціологія — це наука про соціальну поведінку, яку соціологія прагне зрозуміти і пояснити. Соціальна поведінка, за Вебером, — це певний вчинок людини, який він співвідносить з поведінкою (або вчинками) інших людей.

Сучасний американський соціолог Нейл Смелзер зазначає, що соціологія — це один із способів вивчення людей. Він вважає, що соціологи прагнуть з'ясувати: чому люди поводять себе певним чином, мають певну віру, одружуються, навчаються, голосують тощо, а також, що відбувається з людьми під час того, як вони взаємодіють один з одним. Тому Смелзер вважає, що завдання соціології — "наукове вивчення суспільства і соціальних відносин".

Він виділив два напрямки — мікросоціологію і макросоціологію. Дослідник-мікросоціолог фокусує свою увагу на індивідах, їх поведінці, мотивах і тих сенсах, які люди вкладають у взаємодію. Представники цього напрямку вважають, що соціальні явища можна зрозуміти тільки після проведення аналізу тих аспектів, які люди надають тим явищам, що виникають при їхній взаємодії. Макросоціологія описує глобальні закономірності розвитку суспільства, взаємодію основних елементів суспільної системи.

Структура соціології

У процесі розвитку соціологічної науки вчені-соціологи опинилися у парадоксальній ситуації. Суспільство неможливо вивчати тільки емпіричними методами, оскільки неможливо вивчити й узагальнити всі соціальні події і факти — їх надто багато, щоб можна було їх осягнути. Отже, потрібно було вибирати: або зберегти предмет вивчення (тобто вивчати суспільство як систему), або зробити акцент на вивченні конкретних соціальних подій і фактів. У результаті в соціології виділилося два напрямки:

прикладна соціологія вивчає конкретні соціальні події і факти (за допомогою соціологічних опитувань, анкетування та ін.);

теоретична соціологія — виробляє соціологічні теорії про становлення і діяльність соціальних спільнот, механізми їх життєдіяльності і функціонування, базуючись на філософських аспектах. Власне вона є навчальною дисципліною, яку вивчають студенти ВНЗ.

У межах теоретичної соціології вирізняють загальну соціологічну теорію, спеціальні соціологічні теорії та галузеві соціологічні теорії.

Загальна соціологічна теорія досліджує суспільство в цілому, основні закони його розвитку і функціонування. Вона дозволяє спів ставити окремі соціальні явища і процеси з соціальним цілим, унаслідок чого з'являється можливість науково пояснити їх, розглянути їх походження, структуру і функції. Теоретична соціологія також виробляє основний понятійний апарат, необхідний для вивчення суспільства,

У межах загальної соціологічної теорії виділяють декілька головних напрямів:

Теорія соціальних структур вивчає складові елементи й основи будови різних груп і спільнот.

Теорія соціального розвитку (теорія змін) включає теорії соціального прогресу і регресу.

Теорія соціальної поведінки індивідів вивчає залежність між соціальною ситуацією і реакцією індивіда на неї, стереотипи поведінки людей.

Теорія поведінки спільнот з'ясовує загальні закономірності поведінки великих мас людей (натовпів) у кризові періоди.

Порівняно із загальною соціологічною теорією, спеціальні та галузеві соціологічні теорії мають вужчі сфери застосування. Вони вивчають певні, відносно автономні, сфери суспільного життя, закономірності і тенденції їх розвитку, механізми дії.

Спеціальні соціологічні теорії досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної. До спеціальних соціологічних теорій належать: соціологія особистості, соціологія сім'ї, соціологія молоді, соціологія міста чи села, соціального стану чи класу, соціологія нації тощо.

Галузеві соціологічні теорії вивчають механізми життєдіяльності та функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя, а також процеси соціалізації особистості. Серед галузевих соціологічних теорій можна виділити соціологію культури, політики, вільного часу, праці й управління, освіти, девіантної поведінки, права, громадської думки, електоральної поведінки та ін.

Функції соціології

Функція (з лат. — виконання, відповідність, здійснення, відображення) — обов'язок, значення, призначення, роль. Зв'язки соціології з життям суспільства, її соціальна роль визначається, насамперед, тими функціями, які вона виконує.

У соціологічній літературі використовують різні критерії і способи класифікації функцій соціології. Наприклад, А. Здравомислов вважає, що соціологія виконує 4 найважливіших функції: теоретичну, ідеологічну, критичну й інструментальну. Н. Черниш також виділяє 4 основних функції: теоретико-пізнавальна, описово-інформаційна, функція соціального планування та прогностична. В. Городяненко виділяє 7 основних функцій соціології: дві гносеологічних — теоретико-пізнавальна і світоглядно-ідеологічна; і 6 соціальних: практико-перетворювальна, прогностична, організаційно-технологічна, критична, гуманістична та функція соціального планування. На думку Ж. Тощенка, соціологія як суспільна наука виконує теоретико-пізнавальну й управлінську функції, які, у свою чергу, можуть утворювати похідні функції, залежні від перших двох: світоглядну, просвітницьку, прогностичну, профілактичну, практичну та ін. Е. Тадевосян, підкреслюючи, що соціологія виконує різноманітні функції, вважає, що всіх їх можна розділити на три основні: теоретико-пізнавальна, практично-політична та ідейно-виховна. При цьому це розмежування не має бути надміру жорстким, а також не повинне виключати взаємозв'язок і взаємовплив зазначених функцій.

Отже, соціологія як наука має багатоаспектне, багатоцільове призначення і виконує різноманітні функції, а звернення до тих чи інших функцій — це вибір кожного дослідника. Пропонуємо розглянути детальніше такі функції: теоретико-пізнавальну, описово-інформаційну, прогностичну та функцію соціального планування і соціальної технології.

Теоретико-пізнавальна функція покликана забезпечувати появу нового знання про всі сфери суспільного життя, узагальнення суспільних явищ та процесів. Суть теоретико-пізнавальної функції полягає у формулюванні проблем соціальної реальності, розробці гіпотез, визначенні шляхів, методів та інструментарію соціологічного дослідження. Вона націлена на "виробництво" нових соціологічних знань.

Описово-інформаційна функція полягає у систематичному описуванні та нагромадженні матеріалу у вигляді різноманітних наукових звітів, статей, книг. Вони відображають справжню картину того соціального об'єкта, який вивчається дослідниками і на основі зібраних матеріалів робляться практичні висновки, приймаються управлінські рішення тощо.

Прогностична функція. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням коротко або довготермінового прогнозу розвитку досліджуваного об'єкта. Завдяки прогностичній функції соціології можлива свідома перебудова й удосконалення життя суспільства. Вироблення прогнозів відіграє важливе значення для всіх соціальних явищ, оскільки вони не лише вказують на необхідність певних змін, але й демонструють реальні можливості здійснення цих змін; виробляються практичні рекомендації і пропозиції щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами. Прогноз є також потужним навчальним і програмуючим інструментом. Застосовуючи прогнози для попередньої "репетиції майбутнього", розпізнаючи попереджувальні знаки і драматичні події, які розгортаються після цього, люди можуть уникнути несподіванок, пристосуватися і діяти достатньо ефективно.

Функція соціального планування і соціальної технології призначена для визначення оптимального шляху вирішення соціальних проблем, методів і прийомів процедури управлінських рішень.