
- •1. Визначення поняття ”право”
- •2. Право і норми громадс. Організацій, норми звичаїв, традицій, ритуалів.
- •3. Структура норми права.
- •4. Ознаки д-ви.
- •3. Публічна влада:
- •6. Поняття колізії правових норм і шляхи вирішення протиріч.
- •7.Предмет і м-д пр.. Регулювання.
- •8.Причини виникнення д-ви: психологічна теорія
- •9. Зміст правовідносин.
- •10. Типологія д-в за теорією цивілізації а. Тойнбі.
- •11. Правосвідомість: поняття, структура, роль.
- •12. Імперативні і диспозитивні норми права.
- •13. Предмет науки тдп.
- •14. Підзаконні нпа і їх види.
- •16. Основні права людини і громадянина.
- •17. Юридична в-сть. Вчення про ретроспективну і позитивну в-сть.
- •18. Ксу в системі судової влади.
- •19. Декларація про держ. Суверенітет України.
- •20. Поняття природного і позитивного права.
- •21. Ефективність правового регулювання суспільних відносин.
- •22. Правова д-ва та її основні ознаки.
- •23. Прогалини в праві.
- •24. Реалістична школа права. ???
- •25. Демократія і автократія як два типи державності.
- •26. Федерація територіальна і федерація національна.
- •27. Поняття правового статусу ос. (громадянина)
- •37. Теорії походження права.
- •40. Юридичні ос. Як суб. Пв.
- •41. Право і закон.
- •42. Класифікація норм права.
- •43. Поняття і основні функції д-ви.
- •44. Англо-америк. Пр.. С-ма, її ознаки.
- •45. Правовий нігілізм і шляхи його подолання.
- •46. Право і демократія.
- •48. Романо-германська пр.. С-ма.
- •49. Парламентська республіка: основні ознаки.
- •50. Співвідношення д-ви і ос.: правове забезпечення поєднання і-сів.
- •51. Підстави, умови настання та види юрид. В-сті.
- •52. Поняття правової д-ви.
- •53. Президентська республіка, основні ознаки.
48. Романо-германська пр.. С-ма.
Романо-германський тип правової системи виник на основі римського права в XII — на початку XIII ст. До його поширення на території теперішніх європейських країн застосовувалися' норми-звичаї, «закони» німецьких, нордичеських та інших племен — закони варварів. Романо-германський тип правової системи --це сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права і його пристосування (разом із канонічними і місцевими нормами-звичаями) до нових національних умов. Його характерними рисами є домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права, поділ системи права на дві підсистеми — публічну і приватну, диференціація і кодификація галузей права. Романо-германський тип правової системи охоплює країни континентальної Європи: Францію, Бельгію, Люксембург, Іспанію, Португалію, Нідерланди, Австрію, Ліхтенштейн, Німеччину, Швейцарію, Бельгію та ін. Вплив романської і німецької груп континентального права виходить за межі Європи: Латинська Америка, значна частина Африки, країни Близького Сходу, Японія, Індонезія.
Відносять правові системи, які з'явилися у континентальній Європі на основі Римських, канонічних та місцевих правових традицій. Система відрізняється нормативною упорядкованістю і структуризованістю джерел, стійкими демократичними правовими принципами, забезпеченням суворої юридичної техніки. Правові системи цієї сім'ї поділяються на дві групи: романську і германську. До першої групи належать правові системи Франції, Італії, Іспанії, Бельгії, Люксембургу та Голландії. До другої групи відносять правові системи ФРН, Австрії, Швейцарії та ряду інших країн. Загальновизнаним центром розвитку романо-германської правової сім'ї є континентальна Європа. Судова діяльність орієнтована на положення права, а не на власний розсуд при винесенні рішень у справі. Кодекс – основне джерело права. На вершині піраміди нормативно-правових актів у системі романо-германського права знаходяться конституції та конституційні закони. Право поділяється на публічне та приватне.
49. Парламентська республіка: основні ознаки.
Республіка – форма правління, за якої верховна влада зд. представ. органами, що обир. н-ням на певний строк. Ознаки: виборність на певний термін глави д-ви та ін.. ОДВ; зд. держ. влади від імені народу; президент несе законодавчо встановлену відповідальність.
Парламентська республіка. – домінуючу роль відіграє парламент, президент реально владних повноваж. немає (Італія, Індія, Чехія, Німеч.). Президентська – глава держави стоїть над парламентом і є главою д-ви і главою уряду (США, Мексика, Бразилія). Президент у парламентських республіках, на відміну від глави держави в президентських республіках, зазвичай не має у своєму розпорядженні реальної виконавчої влади, і його правовий статус значною мірою нагадує статус монарха в. парламентській монархії. Повноваження глави держави, за винятком суто церемоніальних (представницьких), тут зазвичай здійснюються за згодою і з ініціативи уряду, створеного на парламентській основі. Якщо в президентських республіках глава держави формує уряд за своїм розсудом, незалежно від розстановки сил у парламенті, то в парламентських республіках глава держави найчастіше може призначити такий уряд, який має підтримку парламентської більшості. Члени уряду є одночасно і членами парламенту, тобто склад уряду відбиває реальну розстановку сил у парламенті, що дозволяє уряду впливати на прийняття парламентських рішень. Пост прем'єр-міністра, як правило, автоматично займає лідер партії (блока партій), яка перемогла на виборах. Існує парламентська відповідальність уряду, що найчастіше носить солідарний характер -- недовіра одному члену кабінету спричиняє відставку всього уряду. Замість виходу у відставку уряд може зажадати розпуску парламенту і призначення нових виборів. Функція глави держави відокремлена від функції глави уряду.