37. Теорії походження права.

Теорія природного права. Перші уявлення або ідеї цього права виникли ще за часів античного світу. Представники: Д. Локк, Г. Гроцій, Гобс, Русо. На думку даних авторів авторів в сусп. існували 2 системи права: позитивне право і природне право. Позитивне право – право, яке має походження від д-ви і змістом якого є НПА, які вона приймає. Природне право – сукупн. прав, які має кожна людина від народження, і які є невідємними і невідчужуваними (право на життя, право на честь і гідність, на особ. недоторканість, на власність, на щастя...). Норми та принципи природного права не залежать від д-ви, але обовязкові для неї. Такий підхід означав, що норми та принципи природного права повинні стати критеріями права позитивного, тобто вони мають зафіксов. в НПА, що мають походження від д-ви.

Нормативіська теорія. (Чиста теорія права). Представник Кельзен. Принципові моменти даної теорії: право це сукупн. норм, тобто заг.-обовязк. правил повед., що регул. сусп.. в-ни між людьми; норми права не залеж. від реального суспільного життя, тобто економ., політ., соц.. в-н; в праві існує багаторівневість тобто ієрархія; ніякого іншого права крім того, що має походження від д-ви, яка утворює це право на базі головної норми не існує.

Позитивіська теорія права. Позитивне право – право, яке має походження від д-ви і змістом якого є НПА, які вона приймає. Право зумовлене тільки офіційною держ. волею. Засновники О. Конт. За цією теорією право є лише позитивним і встановл. д-вою. Позитивне право розглядає право як право обєктивне, тому що його зміст зумовлений обєктивними факторами реально існуючого життя і право є обєктивним і тому, що для кожної окремої ос. воно існує як реальність незалежно від того визнає він право чи не визнає. Прихильники теорії заявляють і про існування права субєктивного. Субєктивне право - це міра або вид можливої дозволеної держ. поведінки. Воно походить від права обєктивного.

Соціологічна теорія. Виникла на прикінці ХІХ ст., а остаточно сформувалася в першій половині ХХ ст. Родоначальниками були Ерліх, Дьюі, Паунд. Вони заявляли, що норми писаного позитивного права як правила поведінки розраховані на типові сталі життєві ситуації в сучасних умовах працювати не можуть. Писане позит. право вони назвали правом мертвим. Згідно з даною теорією юристи і судді створ. правові норми в кожному окремому випадку, а вже потім їх фіксує законодавець у НПА. Виходячи з цього прихильники розум. під правом юр. практику, юр. дії, правопорядок тощо.

Психологічна теорія. Петражицький. Він і його прихильники заявляють про існування 2 систем права: 1. позитивне право, що виражається в законах і підзаконних актах 2. інтуїтивне право, зміст якого обумовлюється не потребами реального життя а психікою людей, тобто їх емоціями, настроями, переживаннями. Емоції бувають 2 видів: моральні (однобічне переживання особою його о-кузд. ті чи ін.. дії по відношенні до ін.. ос., але при цьому ін.. ос. немає права вимагати від першої ос. виконати моральний о-к. Приклад перехожий і жебрак) і правові (це двосторонні емоції, коли пережив. однією ос. її о-ку по віднош. до ін.. сторони поєдн. з переживанням останнім права виконання даного о-ку. Приклад: на ринку).

Історична школа. Виникла на поч.. ХІХ ст.. Представники Гуго та Пухта. На думку прихильників даної теорії у суч. світі не може бути 3 класичних пр.. систем, а саме мусульманської, англо-америк., романо-германс. Вони заявляють, що у кожного народу своя пр.. система, яка не подібна до пр.. систем ін.. країн, тому що її зміст зумовлений так званим народним духом. Народний дух – це спільна свідомість або спільні переконання того чи ін.. народу і він передається з покоління в покоління. Виходячи з цього стверджується, що право не створ., воно проходить, існує, встановлюється з народом, а спільне переконання і спільна свідомість закладена в кожної людини вже на генетичному рівні. Право - це історичне явище, котре як мова так і звичаї народу виникає і розвивається природним шляхом, поступово, непомітно, і його ототожнюють із звичаями та традиціями кожного народу.

38. НПА: поняття, ознаки, види. Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Ознаки нормативно-правового акта: 1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум); 2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків; 3) приймається з дотриманням певної процедури; 4) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:а) вид акта (закон, указ, постанова);б) найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);в) заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);г) дата ухвалення акта; ґ) номер акта;д) дані про посадову особу, яка підписала акт;5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів — у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти — у часописі «Офіційний вісник України»). Основні структурні елементи нормативно-правового акта: 1. Преамбула — вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко. 2. Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права. Статті можуть поділятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю — «ст.», а частини (абзаци) статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами. 3. Глави — є у великих за обсягом нормативно-правових актах. 4. Розділи — об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи — у глави. 5. Частини — найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу. Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю: • закони; • підзаконні нормативні акти. Види нормативно-правових актів за сферою дії: • загальні; • спеціальні; • локальні. Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:• акти встановлення норм права;• акти заміни норм права;• акти скасування норм права. Види нормативно-правових актів за галузями законодавства: • цивільні; • кримінальні; • адміністративні; • кримінально-процесуальні; • адміністративно-процесуальні та ін. Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні: Верховна Рада України — закони і постанови, Верховна Рада Автономної Республіки Крим -- постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) / рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру); Президент України — укази (нормативні та ненормативні) / розпорядження; Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження; керівники міністерств і відомств — нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра; Рада Міністрів Автономної Республіки Крим — постанови, рішення і розпорядження', голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій — розпорядження; місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети -рішення і нормативні постанови; керівники 'їхніх управлінь і відділень — нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ, організацій -нормативні накази, статути, положення та інструкції.

39. Основні ознаки тоталітарної д-ви. Тоталітарний режим — крайня форма антидемократичного режиму. Характеризується повним пануванням держави над людиною і суспільством; одержавленням усіх легальних громадських організацій; не обмеженими законом і закону не підвладними повноваженнями влад; забороною демократичних організацій; фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод; усепроникаючим контролем за діяльністю громадян і громадських організацій; політичною цензурою; відсутністю гласності; войовничою тотальною нетерпимістю до усіх, хто мислить інакше, ніж диктують правляча партія та її ідеологія; репресіями відносно опозиції та інакомислячих; мілітаризацією суспільного життя; прагненням до зовнішньої експансії. Ідеологія тоталітарних режимів завжди є революційною (або псевдореволюційною). Тоталітаризм є феноменом, особливістю XX ст. Найтиповішими його втіленнями були фашистська Італія, гітлерівська Німеччина і Радянський Союз протягом майже всього часу його існування. Основними видами тоталітаризму були фашизм (нацизм) і сталінський соціалізм. Тоталітаризм був і залишається ворогом демократії і гуманізму, громадянського суспільства і правової держави. В усіх державах, де панував тоталітарний режим, він залишив після себе страшну спадщину. Особливо гіркими були його плоди у країнах, які входили до складу тоталітарних держав на правах «молодшого брата», як, скажімо, Україна в СРСР. У кінці 20-х рр. закінчується формування тоталітарної держави в СРСР. Влада зосереджена в руках однієї людини. Для зміцнення режиму абсолютної влади створено централізований партійно-бюрократичний апарат і всевладні каральні органи ДПУ і НКВС. На цей час було встановлено політичну диктатуру комуністичної партії. Усі опозиційні партії і рухи були ліквідовані. Ради і громадські організації перетворились у придаток до владних структур.Тоталітаризм як суспільне явище включає в себе такі основні ознаки: У галузі ідеології і внутрішньої політики: - спосіб втілення у життя утопічної ідеї (незалежно від того, які вихідні принципи в неї були закладені, наприклад, загальної рівності й добробуту і т. п.); - абсолютний, всезагальний, нічим не обмежений контроль за жит­тям суспільства і кожної людини зокрема; - панування єдиної ідеології, єдиної правлячої партії, яка володіє монопольним правом політичної діяльності; заборона політичної та ідейної опозиції і свободомислення; - нічим не обмежене насильство, диктатура і терор для досягнення мети (сила — головний аргумент, а мета виправдує засоби). У галузі економіки: -перетворення всієї власності у державну, чи власність слухняних державі підприємців; -неможливі або вкрай утруднені прояви особистої ініціативи, під­приємництва у господарській діяльності; -мілітаризація і централізація економіки, бюрократизація влади й управління у цілому. У галузі культури, освіти й виховання, прав людини: - всезагальний (тотальний) контроль над духовним життям і твор­чістю; -політичне застеження, нехтування прав і свобод людини й грома­дянина; -створення системи всебічного впливу на особистість через сім'ю, школу, засоби масової інформації, державні і громадські органі­зації, діяльність яких повністю контролюється партійно-державним апаратом; -формування культу особи вождя: намагання перетворити народ у натовп, слухняний його волі. У галузі зовнішньої політики: - домінуюче намагання поширити на інші народи і на весь світ свої ідеали і порядки.