№ 1 Предмет, с-ма, завдання науки криміналістики

Криміналістика – це наука про закономірності механізму злочину, виникнення джерел інформації і його учасників, закономірності збору, дослідження, оцінки та використання доказів і розроблених на грунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів судового дослідження злочинів і запобігання їм.

Розуміння предмету крим. дозволяє визначити її зміст, систему і місце у проф. підготовці фахівців для правоох. орг.

Предметом Ганс Гросс визначив: кримінологія по своїй сутті починається там, де встановлюється: яким саме способом вчинено злочин; як дослідити ці способи і розкривати їх; які були мотиви, що спричинили злочин; яка була мета. Злочин є складним соц. явищем. важливим у даному аспекті є механізм злочину-складна механічна с-ма, що включає в себе: суб. з-ну і його відношення до свої дійі наслідків; співучасників. предмет злочинного посягання; спосіб вчинення і приховування; наслідки з-ну; обстановку; поведінку і дії ос., що стали випад. учасниками.

Система – це сукупність якісно визначених елементів між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія і криміналістика не виняток. Система містить 4 розділи, що розміщені в певній послідовності і яким притаманна наявність внутрішніх і зовнішніх зв’язків: 1. наукові, теоретичні і методологічні основи криміналістики; 2. криміналістична техніка (загальні положення КТ, судову фотографію, звуко і відео запис, трасологію, судову балістику, холодну зброю, криміналістичний дослід документів, габітоскопію, одорологію, кримінальну реєстрацію); 3. тактика (загальні положення, понят. тактич. прийому, їх класиф., комбінаці, операція і їх види, тактика проведен. СД); 4. загальні положення крим. методики розслідування окремих видів і груп злочинів.

Завдання поділяються на: 1) Загальні – забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів та попередження і призупинення всіх злочинних посягань; 2) Спеціальні: А) Подальше вивчення об’єктивних закономірностей дійсності, що базується на механізмі вчинення злочину і виникнення джерел доказової інформації, а також розробка методів та створення засобів дослідження джерел доказової інформації. Б) Розробка нових і вдосконалення існуючих ТКЗ, тактичних прийомів і методів рекомендацій щодо збору, дослідження, оцінки і використання доказів. В) Розробка слідчих і експертних методів та прийомів, виявлення причин і умов злочинності і на їх основі головних напрямків криміналістичної діяльності. Г) Розробка і вдосконалення організаційних, тактичних, методичних основ досудового слідства і судового розгляду. Д) Активне вивчення, дослідження, узагальнення слідчої, судової практики для забезпечення розслідування і попередження злочину.

№ 2 Методологічні основи і методи науки криміналістики

Під методологією розуміють систему принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності.

Метод – це сукупність вимог, які орієнтують суб’єкта у його пізнавальній і предметно-перетворювальній діяльності стосовно вибору способу, засобів і необхідних операцій, які повинен здійснити суб’єкт діяльності, щоб досягнути поставленої мети. Основою методології в криміналістиці є діалектичний метод пізнання.

Загальнонаукові методи: 1 група – логічні методи пізнання (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія, абстрагування);

2 група – психологічні методи (спостереження, опис, порівняння, моделювання); 3 група – математичні методи (аналітична і проектна геометрія, теорія ймовірності, матем статистика); 4 група – природничо-наукові (використ фіз, хім методів);5 група – кібернетичні методи (використ. електронно-обчислювальних механізмів); 6 група – антропологічний і антропометричний метод (опис зовнішності людини); 7 група – соціологічні методи (анкетування, опитування).

Спеціальні методи – розробляються для вирішення техніко-криміналістичних, слідчо-тактичних і приватно-методичних завдань (метод криміналістичної ідентифікації, методи організації розслідування і застосування тактичних прийомів при ведені слідчих дій, метод планування).

Всі методи можуть використов. за умови, що вони науково обґрунтовані, екологічно безпечні, ефективні, економічні і надійні, відповідають нормам етики і діючого законодавства.

№ 3 Критерії допустимості застосування методів криміналістики

Всі методи можуть використов. за умови, що вони науково обґрунтовані, екологічно безпечні, ефективні, економічні і надійні, відповідають нормам етики і діючого законодавства.

Наукова обґрунтованість – вони мають базуватись на результатах і узагальненнях слідчої, судової і експертної практики. Допустимість – не повинні суперечити законодавству або бути прямо ним передбаченими, і не порушувати п-ва і законні інтереси людей. Ефективність – доцільно застос. той метод, який принесе найбільш ефективний результат. Економічність – повинен бути мало коштовним. Простота – повинен бути зрозумілим, щоб могли користуватись усі учасники процесу, без допомоги спеціалістів. Надійність – при дотриманні методу, він має забез. досягнення постійних завдань Безпечність – забезпечення належної безпеки, виключає можливість заподіяння фізич. чи матер. збитку. Етичні критерії – методи не можуть бути побудовані на обмані, не можуть бути пов’язані з погрозами і шантажем, з фізичним чи психічним насильством, не можуть принижувати честь та гідність, спонукати до аморальних вчинків, включати почуття помсти, ревнощів, національної ворожнечі, не можуть бути засновані на використ. реліг. почуттів.

№ 4 Поняття, наукові основи і об’єкти криміналістичної ідентифікації

Крим. ідентифікація – це встановлення факту тотожності або розрізнення шляхом співставлення ідентифікуючого об’єкта з ідентифікованим. Науковою основою криміналістичної ідентифікації є положення діалектичного матеріалізму стосовно: 1. індивідуальності об’єктів і явищ матеріального світу; 2. відносна незмінність, стійкість об’єктів матеріального світу; 3. взаємозв’язок, взаємозалежність, взаємообумовленість об’єктів матеріального світу; 4. важливість достовірного аналізу змін, що виникли в об’єктах. Об’єкти теорії ідентифікації мають 2 значення:

1)Матеріальні об’єкти – фізичні тіла (тверді, сипкі, рідкі), як органічного так і не органічного походження щодо яких необхідно встановити тотожність або групову приналежність. (такі об’єкти називають ототожнюваними або ідентифікованими).

2)Об’єкти, які є засобами для встановлення тотожності (їх називають ототожнюючими або ідентифікуючими). Це можуть бути порівняльні або експериментальні зразки, які задіюються при неможливості чи утрудненні безпосереднього співставлення ідентифікованого з ідентифікуючим (напр. куля і зброя).

№ 5 Види ідентифікації і стадії ідентифікаційного дослідження

Класифікація видів ідентифік. здійснюється за різними підставами, серед яких найважлив. є: 1.За рівнем індивідуалізації: родову (групову) і індивідуальну; 2.За природою ідетифікуючих об’єктів: сигнальна і знакова; 3. За способом відображення: ідентифікація цілих структур, ділення цілого і ідентифікація джерела походження; 4.За видами відображень: ідентифікація за матеріально-фіксованими відображеннями і за ідеальними слідами (уявним образом); 5.По характеру інформації, що підлягає порівнянню: за особливостями зовнішньої будови, за особливостями зовнішньої будови і складу і за функціонально-динамічними особливост.

Форми ідентифікації: 1.ідентифікація експертизи; 2.предявлення для впізнання; 3.огляди і освідування; 4.обшук і виїмка; 5.обліки та ідентифікація за оперативними матеріалами; 6. використ. крим. реєстрації.

Процес дослідження, що проводиться з метою вирішення питань про тотожність складається з 3 основних етапів: 1. роздільне дослідження; 2. порівняльне дослідження (зіставлення, суміщення і накладання) і оцінка етапів порівняння; 3. обгрунтування висновків. При оцінці результатів порівняльного дослідження можливий один з таких висновків: встановлена тотожність; встановлено розрізнення; не можливо встановити ні те, ні інше.

№ 6 Поняття криміналістичної версії, етапи її побудови

Криміналістична версія – обгрунтоване припущення суб’єктів пізнавальної діяльності (слідчий, прокурор, оперативний працівник, суддя, експерт) яка охоплює склад злочину і дає одне із можливих і допустимих пояснень уже виявлених вихідних даних (фактична база), що дозволяє на їх базі у взаємодії з теоретичною базою вірогідно (неоднозначно) встановити ще не відомі обставини, які мають значення по конкретній справі.

Динамічна структура побудови версії склад. із 6 основних етапів: 1. Дослідження за допомогою аналізу, синтезу, узагальнення, аналогії, абстрагування, моделювання та інших методів всього масиву, який зібрано по кримінальній справі, внаслідок чого здійсн. попереднє упорядкування відомостей. відкидання очевидно невірогідної інформації та визнач. цінності певних відомостей; 2. Визначення шуканого, ще не відомої обставини; 3. Виявлення проблемної ситуації – визначаємо проблему і ситуацію; 4. Формування фактичної бази версії, яка утворюється з інформації, що грунтується навколо невстановлених обставин; 5. Найбільш складний етап в тому, що в формуванні теоретичної бази версії залучається доказова інформація: - теоретичні, практичні, професійні і загально-життєві знання, акумульовані у пам’яті; - узагальнені і не узагальнені відомості, які містяться у спеціальній літературі; - поодинока інформація, що міститься у кримінальних справах, відказних матеріалах та оперативних даних по відношенню до інших подій, фактів; - документація воєнних комісаріатів, медичних закладів; - особистий і колективний досвід керівників і співпрацівників; - дані групових криміналістичних характеристик; - дані, які містяться в відповідних системах і обліках МВС. З цих даних більша кількість приєднується до матеріалів кримінальної справи і стають доказами. 6. Формування версійного умовиводу за допомогою фактичної і теоретичної бази.

№ 7 Класифікація криміналістичних версій і процес перевірки версій

1. По суб’єкту висунення: слідчі; оперативно-розшукові; експертні; судові; 2. В залежності від конкретно висунутих припущень: типові і специфічні; 3. За змістом і характером обставин, що підлягають встановленню: загальні і приватні; 4. За ступенем складності внутрішньої структури: комплексні і прості. Існують ще версії: ретроспективні, передбачувальні, основні, контрверсії – найбільш важливого значення, тому, що виконують функцію однобічності і необ’єктивності, пошукові – пошук інформації, дослідницькі – поділ дослідженої інформації.

Перевірка на відміну від процесу побудови є практичною діяльністю осіб, якими висунуто версії, тобто це цілеспрямований збір доказів в передбаченому законом порядку – шляхом СД і іншими способами. ЇЇ мета підтвердити чи спростувати припущення. Перевірки гіпотез: 1)Полягає у прямому встановлені висунутого припущення; 2)Заключається у підтверджені гіпотези за допомогою загальнонаукового положення, що поясн. чи встанов. більш приватний акт; 3)Основний шлях перевірки, який пов’язаний з виведенням всіх можливих слідств з їх співставленням за результатами спостереження.

Для перевірки версії в кримінально-судовій діяльності застосовуються 2 способи формування достовірної інформації.

1)Головним є лінійний метод - полягає у прямому підтверджені єдиної правильної версії, внаслідок чого інші рахуються спростованими. 2)Альтернативний метод – після відпрацювання виключаються практично всі версії, а та, яка залишилась неспростованою, рахується підтвердженою. В практичній діяльності ці методи перевірки повинні застосовуватись спільно.

В криміналістичній і кримінальній діяльності процес перевірки повинен закінчитися одним з 3 варіантів: 1. Не підтверджено наслідків виведених з версії – не виявляються факти; 2. Спростування наслідків виведених з версії – виявлені обставини, що суперечать наслідкам виведеним з версії; 3. Підтвердження наслідків.

№ 8 Поняття, с-ма, завдання, принципи застосування техніко-криміналістичних засобів

КТ- це розділ науки крим., що містить с-му науково обґрунтованих теоретичних положень, принципів і заснованих на них технічних засобів і методів, які застос. для збору, обробки, дослідження і подання кримінал. інформації при розкрит., розслідуванні і запобіганні злочинам. Науково-технічні засоби криміналістики (НТЗК) – це технічні прилади, пристрої, матеріали, наукові прийоми, методи, які придатні для вирішення завдань повязані з виявленням, розкриттям, розслідуванням, попередженням злочину. Як НТЗК може виступати будь-який предмет, який відповідає встановленим КПК умовам його використання щодо збору і дослідження доказів, а в ОРД і для виявлення фактичних даних, які можуть бути доказами чи використанні для виявлення осіб злочинців.

Система КТ містить галузі: 1)судова фотографія і відеозапис; 2)криміналістична трасологія – вчення про матеріальні сліди; 3)судова балістика; 4)криміналістичне дослідження документів; 5)криміналістична габітоскопія – опис особи за ознаками зовнішності; 6)системи криміналістич. реєстрації. Виділ. і комплекс інших крим. досліджень: дослідження матеріалів, речовин; дослідження вибух. пристроїв і слідів вибуху.

Завдання КТ: 1)Розробка технічних засобів і методів, які б забезпечували впровадження в процес доказування нових джерел криміналістичної інформації; 2)Встановлення умов взаємодії з утворенням слідів та їх виявлення і вилучення; 3)Встановлення властивостей і стану групової належності і тотожності об’єктів – джерел інформації; 4)Обробка і використання кримін. інформації для розкриття, розслідування і запобіг. злочинам; 5)Розробка прийомів і технічних засобів, оцінки і подання криміналістичної інформації в правоохоронну діяльність.

Принципи: 1) загальні – розповсюджуються на КТ (законність, гуманність, демократичність, неминучість покарання; 2) спецальні: правомірність застосування ТКЗ; наукова обґрунтованість; додержання прав особи і етичності; безпечність, ефективність, доцільність; застосовується лише уповноваженими особами; збереження досліджуваного об’єкта і економічність.

№ 9 Поняття, с-ма, завдання, практичне значення судової фотографії і відеозапису

Судова фотографія – це галузь КТ, що представляє собою систему наукових положень і розроблених на її основі фотозасобів, прийомів і методів, які використовуються при збиранні і дослідженні доказів в процесі розкриття, розслідування злочину та запобігання їм.

Система: 1. Зберігальна (панорамування, вимірювальна, стереоскопічна, телефотографування, макрозйомка, репродукційна, пізнавальна); 2. Дослідницька фотозйомка(методи, що змінюють контрастність, макрозйомка, зйомка в особливих умовах освітлення, зйомка в невидимих променях спектра).

Завдання: 1)збільшення научності, безпосередності сприйняття фактів; 2)збереження для подальшого сприйняття і використання зафіксованої обстановки та співвідношення об’єктів; 3)виявлення маловидного і невидимого і їх фіксація; 4)збереження етапів дослідницької діяльності слідчого, експерта, судді та інших фахівців; 5)виконання попереджувальних і виховних функцій.

Практичне значення суд. фотографії полягає у ому, що розроблені нею засоби, прийоми та методи в поточний час активно використовуються в ОРД, розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ та при проведенні експертиз. Фото і відеозапис можна використ. для побудови слідчих версій та при перевірці і оцінці доказів, показань підозрюваних, свідків, і потерпілих при ВОіОП та з іншою метою.

№ 10 Прийоми, види, методи фотозйомки і відеозапису

Прийоми зйомки-це сукупність правил і рекомендацій, спрямованих на вирішення інформаційних і оперативно-тактичних завдань застосування фотографії: яким чином, що саме, в якій послідовності необхідно фотографувати та що повинно бути зафіксовано на знімках.

Види фотозйомки це сукупність методів і прийомів зйомки стосовно особливостей криміналістичних об’єктів, що підлягають фотографуванню. Види: 1)місця події (прийоми – орієнтуюча, оглядова, вузлова, детальна); 2)слідів і предметів (детальна і детально-крупномасштабна); 3)слідів транспортних засобів (детальна і детально-масштабна); 4)слідів рук (детально-крупномасштабна); 5)трупа (оглядова, вузлова, детальна і детально-масштабна); 6)при проведенні СД (різновиди фотозйомки пов’язаної з оглядом місця події).

Методи: 1. Зберігальна (панорамування, вимірювальна, стереоскопічна, телефотографування, макрозйомка, репродукційна, пізнавальна); 2. Дослідницька фотозйомка(методи, що змінюють контрастність, макрозйомка, зйомка в особливих умовах освітлення, зйомка в невидимих променях спектра).

Для фотозйомки об’єктів, які мають великі габарити або протяжність, а також, якщо об’єкт не вміщується в кадр застосов. метод панорамування (шляхом зйомки об’єкта по частинам, потім йде монтаж, склеювання частин).Він поділяється на: 1)лінійну зйомку – провод. з декількох точок, які повинні бути однаково віддалені як по висоті так і протяжності; 2)кругову зйомку – фотограф. здійсн. з однієї точки, але камера після кожного кадру повертається навколо вертикальної осі; 3)ярусну зйомку – здійсн. повертанням камери навколо горизонт. осі і застосов. для зйомки високих об’єктів.

Вимірювальна фотозйомка – дає можливість визначити розмірні характеристики різних об’єктів та відстані між ними. Її види: 1)з лінійним і глибинним масштабом (стрічка, квадрат); 2)масштабна зйомка (найбільш розповсюдж. вид, об’єкт фотограф. разом з лінійкою). Метод телефотографування – коли не можливо наблизитися до віддаленого об’єкта для отримання зображення необхідного розміру ( використовуються довгофокусні об’єктиви). Макрозйомка – метод отримання фотозображень об’єктів в натуральних розмірах чи з деяким збільшенням без використання мікроскопів. Репродукційна фотозйомка – метод отримання фотокопій різних документів та інших площинних об’єктів. Мікрофільмування – отримання фотокопій з великим зменшенням. Впізнавальна зйомка – метод отримання фотознімків для наступного використання при впізнаннях, розшуку і затриманні осіб, криміналістичної реєстрації злочинців та для впізнання невстановлених осіб, що померли (загинули).

№ 11 Визначення діафрагми і витримки при зйомці

Зміна відносного отвору об’єктиву здійснюється за допомогою діафрагми, яка встановлюється вручну (в неавтоматич. або напівавтоматич. камерах) або за допомогою механізму приводу (в автомат. камерах). Неавтомат. фотокамери обладнані ручним встановленням діафрагми після наведення на різкість, а напівавтомат. та автомат.- стрибаючою діафрагмою, яка при наведенні на різкість залишає об’єктив повністю відкритим і спрацьовує до встановленого числа діафрагми тільки перед спрацюванням затвору витримки, при натисненні на кнопку спуску затвора.

На фотоапараті є диск механізму встановлення витримок з нанесеними на ньому індексами витримок.

Цифрові позначки на диску витримок позначають спрацювання затвора у відповідних долях секунди, а літера “В” – витримка від руки. Установка витримок в даних камерах можлива як до, так і після взводу затвора. Поруч з диском на корпусі нанесено індекс, супротив якого встановлюється визначене значення витримки. Повертати диск встановлення витримок у короткому інтервалі між позначками “В” і “500” стосовно індексу на корпусі категорично заборонено – пошкодиться механізм спрацювання затвору. Заборонено також провертати диск витримок при встановленій у напрямку літери “Т” позначці на кнопці спуску затвора, а також у режимі роботи автоспуску.

№ 12 Х-ка негативних фотоматеріалів і фотопаперу

Фотоматеріали – це світлочутливі матеріали, що використ. у фотографії і кінематографії для отримання зображень. Вони бувають галоїдносрібні, в яких світлочутливим елементом слугують мікрокристали галоїдного срібла і безсрібні – з не срібними світлочутливими з’єднаннями. Всі фотоматеріали від сфери і способу призначення поділ. на матеріали загал. і спец. призначення, вони бувають негативні (використ. для зйомки), позитивні(використ. для друку) та обертальні(для отримання прямого позииву). Здебільшого використ. фотоплівки загал. призначення, які випускаються катушечними з перфорацією і без неї і пласкими пластинами. перфорована плівка має ширину 36 мм і довжину 65 см і розрах. на 36 знімків, розміром 24 на 36 мм. Кожна котушка плівки загорт. у вологоі світлонепроник. папір, металеву фольгу і поміщ. в картонну коробку. Неперфоровані фотоплівки випускають у вигляді стрічки і вона разом із світлозахисним папером намотана на котушку9залежно від кадрової рамки можна отримати-6, 12, 16 негативів).

Фотопапір характеризується відносно низькою світлочутливістю(здат. утворюв. затемнення під дією світла), можливістю досягнення високої контрастності(перед. яскравість об’єктів), що є важливим при друці фотознімків з негативів різної щільності і контрастності, а також високою вуалестійкістю(погіршен. якості) і малою зернистістю(неоднорідності на ділянках фото). По методу друкування фотопапір поділяється: папір для контактного і для проекційного друкування; За характером поверхні: глянцевий, напівматовий, матовий; По структурі поверхні – гладка і структурна (тиснена, зерниста, оксамитова);По основі: тонкий, напівкартон, картон; Основа буває білою і забарвленою; За форматом: листовий і рулонний; По контрастності: м’який( якщо негативи дуже контрастні), напівм’який( з помірною контрастністю), нормальний, контрастний(друк м’яких негативів), особливо контрастний(для в’ялих негативів); В залежності від галоїдного складу світлочутливого шару: бромосрібний, хлоросрібний, хлоробромосрібний, йодобромосрібний, йодохлоробромосрібний.

№ 13 Підготовка фотоапарата до фотографування. Техніка фотографування

Підготовка фотоапарата складається з таких етапів: 1)зарядки в абсолютній темряві світлочутливої фотоплівки в касету; 2)перевірки дії вузлів і елементів оптико-механічної с-ми фотоапарата; 3)зарядки фотоапарата касетою із світлочутливою плівкою. Існує 2 види касет металеві (з верх. і нижньою кришками) і пластмасові (тільки з нижньою). Практичні рекомендації щодо зарядки:Вихідне положення: верхня кришка у металевої(нижня у пластмасової) відокремлена. Котушка касети утримується в лівій руці великим і середні пальцем так, щоб головка котушки знаходилась на великому пальці. Вказівним пальцем віджимається і утримується фіксуючий пристрій котушки. Фотоплівка повинна утримуватись за краї перфорації. Фотоплівку не бажано тримати за емульсію, бо залишаться сліди пальців. Кінець плівки поміщують у фіксуючий виріз котушки, кінець плівки перегинають на 180^о , натягують і перевірять чи закріпилася плівка, котушку крутять проти год. стрілки, намотуючи на неї плівку, після чого її вставляють у корпус касети. Для перевірки дії затвора, відкривається кришка касетного відсіку, затвор важелем взводу ставиться на спрацювання, вистав. позначка «В» витримки і здійсн. спрацювання затвора нажимом кнопки спуску. Зарядка фотоапарата зі світлочутливою плівкою здійс. при звичайному освітленні, але розряджати і заряджати фотоапарат бажано у приміщенні або у затінку, щоб запобігти попаданню прямих сонячних променів. Лічильник кадрів, який розміщений зверху на важелі зводу затвора, встановлюють на «0» і фотоапарат готовий до зйомки, у фотоап. облад. напівавтомат. і автомат. експонометричним пристроєм потрібно встанов. світлочутливість. Після підготовки фотоапар. до фотограф., визначають об., що підлягає зйомці, відстань і точки зйомки. Потім об. розміщують в кадрі максимально використ. площу кадру. Приводять наведення фотоап. на різкість, встанов. діафрагму. Правила користування: небажано залишати фотоап. на довгий час із зведеним затвором; при фотозйомці об. на всіх витримках, крім «В», індекс на кнопці спуску затвора і на щитку має бути на 1-ній лінії; затвор потрібно зводити до повного упору, щоб запобігти пропуску кадрів; при великих перервах при зйомці з напівавтом. і автомат. камер потрібно виймати живлення; при зйомках в холодну погоду фотоап. потрібно носити під верхнім одягом; при занесенні фотоап. з вулиці(при холодній погоді), потрібно потримати його у футлярі, щоб оптика не покрилась вологою; не дотор. до оптики руками, протирати оптику тільки чистою матерією.

№ 14 Фотозйомка місця події. Особливості фотозйомки місця події при виявлені на ньому трупа

Фотозйомка МП повинна відповідати тактиці огляду обстановки МП і її опису в протоколі. Її потрібно здійсн. до внесен. б-я змін в процесі огляду, вона має передувати іншим методам фіксації. Використ. орієнтовна, оглядова, вузлова і детальна. Орієнтовна – фотограф. ділянки огляду відносно оточуючої обстановки місцевості або приміщення (тобто відображ. зовн. умов обставин події). Можливе використ. методу панорамування, якщо терит. дуже велика Оглядова – це відображен. безпосеред. МП, на якому проходила подія, що розслідується і залишились сліди, що містять інформацію. Фіксується вся терит. МП (фіксується розташув. об на які були спрям. злочинні дії, наслідки, сліди). Вузлова – призначена для відображення окремих вузлів чи об. на МП. Фотограф. окремі предмети чи їх групи, чи ділянка терит., що містить найбільше ознак матер. слідів події. Детальна – це зйомка окремих предметів, слідів, речових доказів(знаряддя вбивства, інструменти злому, сліди рук, ніг, зубів, т/з, сліди застос. вогнепальної зброї). Зйомка здійс. як звичайним способом, так і шляхом макрозйомки. Вимірювальний прилад(лінійка) має знаход. в 1-ній площині з об. зйомки.

Фотографування МП в деяких випадках пов’язана з фотозйомкою трупа. Важливість пояснюється низкою обставин: 1)ніяким описом неможливо так наочно і точно передати позу трупа і його місцезнаходження відносно оточуючої обстановки; 2)без фотознімків значно важче розкрити взаєморозташування і конфігурацію наявних пошкоджень, одягу і взуття. Фотозйомка трупа може бути орієнтовна, оглядова, вузлова, детальна. В першу чергу труп фотографують з прилеглою оточуючою обстановкою (орієнтовна фотозйомка). Якщо труп замасковано, то спочатку фотографують орієнтовним способом в тому вигляді, в якому був виявлений, а потім після розкриття. Обмежув. зйомкою з 1-єї точки не бажано, краще проводити з 2-4 точок. Потім труп фотографують з обмеженим колом оточуючої обстановки з 2-4 боків (оглядова). Замасковані, замерзлі трупи фотографуються спочатку так як виявили, потім розмерші. Трупи, які знаходяться у висячому або сидячому стані фотограф. з 4 боків. Якщо труп брудний – спочатку фотографувати брудний, а в морзі після відмивання. Вузлова зйомка, здійс. декількома знімками, бо вузловий знімок має відзеркал. розташування трупа відносно оточуючого середовища, його позу, стан одягу і взуття, індивід. особливості, за якими можна було б провести впізнання. Вузлова і детальна зйомка спочатку провод. на МП, а потім в суд.-медич. закладі. Проводячи огляд трупа, його перевертають, а тому всі виявлені при цьому пошкодження необхідно фотографувати детальною та детальною крупномасштабною зйомкою. Частини розчленованого трупа фотографують спочатку на місці їх виявлення з оточуючою обстановкою – орієнтовною і оглядовою зйомкою, а потім вузловою і детальною та пакувальний матеріал. При знайдені всіх частин – фотографуються всі частини.

№ 15 Впізнавальна фотозйомка

Впізнавальна зйомка – метод отримання фотознімків для наступного викор. при впізнаннях, розшуку і затриманні осіб, кримінал. реєстрації злочинців та для впізнання невстановлених осіб, що померли (загинули). Може провод. як в стаціонарних умовах, так і в ході провед. СД. За загальним правилом з живих осіб роблять 2 погрудні знімки. Спочатку особу фотограф. в анфас (вид спереду), а потім у правий профіль. При наявності особливих прикмет на лівій половині обличчя фотограф. і лівий профіль. У випадках, коли фотознімки будуть використ. для впізнання, то крім знімків і анфас і профіль доцільно робити і знімки в ¾ повороту голови в право та ліво. В разі необхідності особа може додатково фотограф. в анфас на повний зріст. На погрудних знімках особа повинна зображатися без головного убору і окулярів, а волосся не повинно покривати чоло і вушні раковини (при зйомці у профіль). Положення голови повинно бути суворо вертикальним. Погляд особи, що підлягає фотограф., повинен бути горизонтальним, звернутим прямо перед собою. Зображення при друці позитивів повинно бутив масштабі 1:7 таким чином: фотозбільшувач піднімають або опускають з таким розрахунком, щоб зображення 7см. еталону на екрані дорівнювало 1см. Отримати масштаб 1:7 можна і без еталона, шляхом виміру відстань між зіницями очей, повинна дорівнювати 1см. у дорослої особи. Умовна горизонтальна лінія осі об’єктива, при зйомці в анфас, повинна проходити по зовнішнім кутам очей і верхній третині вушних раковин, а при фотографуванні у профіль – проходити через козелок вушної раковини і зовнішній кут ока, та утворювати з лінію горизонту кут в 15 градусів. Зйомку здійснювати з близької відстані. Наведення на різкість при зйомці в анфас здійснювати по очах, а при фотограф. у профіль – по вушній раковині. Фон – світло-сірого кольору, повинен знаходитись на відстані 1-1,5 м за особою, яку фотографують. Джерело світла повинно знаходитись зліва і дещо вище рівня голови, а з правого боку розміщається білий екран – для висвітлення відбитими променями затемнених частин обличчя. Зображення в анфас і профіль друкують на фотопапері розміром 9 на 12 см.

Впізнавальна зйомка трупів, невстановлених осіб здійснюється з дотриманням вищевказаних вимог тільки стосовно фону, освітлення, масштабу зображення і умовної лінії осі об’єктива. Кількость знімків повинна дорівнювати 5: анфас, правий і лівий профілі та з поворотом голови в право і вліво під кутом 45 градусів. Крім цього, трупи фотографують в анфас на повний зріст у одязі, в якому його було знайдено. У випадках коли на тілі трупа є особливі прикмети, то труп фотографують оголеним на повний зріст і окремо масштабно-детальною зйомкою особливі прикмети. Перед зйомкою, в необхідних випадках, трупу надають прижиттєвий вигляд – роблять туалет. Туалет трупу можна робити тільки по закінченню зовнішнього огляду і це доцільно доручати судовому медику чи спеціалісту-криміналісту. Якщо умови не дозволяють надати трупу сидячий стан, то його фотографують лежачим, але зображення на знімках повинно наближатися до вигляду людини, яка сидить. Для цього виду зйомки можливе застосування і відеозапису.

№ 16 Репродукційна фотозйомка

Репродукційна фотозйомка – спосіб отримання фото-копій різних документів та інших площинних об’єктів, з дотриманням усіх правил масштабної зйомки, що забезпечує найбільшу точність копії. Має бути зафіксовано загальний вигляд об. з усіма наявними помітками, відбитками печаток і штампів, підписами, пошкодженнями та іншими особливостями. Об. репродукції бувають: штрихові(дактилокарти), напівтонові(фото), прозорі(креслення на тонкому папері), напівпрозорі(документи на кальці), непрозорі(д-ти на цупкому папері). За кольором бувають чорно-білими і кольоровими. Види репродукційної зйомки: 1)з використанням репродукційних установок; 2)фотоапаратами загального призначення із використанням подовжуючих кілець; 3)контактний на контактних друкувальних приладах типу КП та шляхом прижиму об’єкта зйомки і фотопаперу між 2 кусками скла. 1. Репродукційні установки є 2 типів: стаціонарні і портативні. Стаціонарні використ. в лабораторних умовах. В своїй основі вони мають станину з предметним столиком, 2 бокових освітлювача, стійку, на якій змонтована рухома площадка під фотокамеру. Сучасні стаціонарні установки здебільшого комплектуються середньо- і малоформатними фотокамерами. Наведення на різкість здійсн. шляхом переміщення фотокамери вверх чи вниз по стійці. Необхідне діафрагмове число встанов. після наведення на різкість, витримка визнач. дослідним шляхом. Портативні використ. як в стаціонарних, так і в польових умовах при проведенні окремих СД і ОРЗ, де є відповідне джерело живлення. Такі установки сконструйовані на базі мало- і напівформатних фотокамер (зеніт, чайка) і камер спеціального призначення. В своїй будові ці установки мають предметний столик, стійку, на якій змонтовано фотокамеру, та 2 бокових освітлювача. Предметний столик в деяких установках (С-64) має розмірні позначки з цифрами під відповідні розміри об’єктів зйомки. Такі цифрові позначки на установці С-64 нанесено також на стійці та об’єктиві фотокамери, що забезпечує можливість встановлення різкості. На інших портативних установках наведення на різкість здійснюється через візир – шляхом переміщення фотокамери по стійці. Експозиція визначається дослідним шляхом, встановлення діафрагмового числа здійснюється після наведення різкості. Освітлення має бути однаковим по всій площині, може як природним, так і штучним.

2. Репродукційна зйомка фотоапаратами загального призначення (якщо використ. подовж. кільця потрібно розташ. машабну лінійку) здійснюється малоформатними дзеркальними фотокамерами типу Зеніт, конструкція яких дає можливість здійснювати зйомку з менших відстаней, що вказані на шкалі навідника на різкість кожного об’єктива, використовуючи при цьому подовжуючі кільця.

3. На контактних друкувальних приладах здійс. за допомогою фотопаперу загал. і спеціал. призначення. Для отримання негативів при червоному або оранжевому засвітленні на об’єкт зйомки емульсійним шаром накладається листок фотопаперу і кришкою приладу міцно прижимається та здійс. засвітлення за витримкою, визнач. дослідним шляхом. При притискуванні між 2 кусками скла, береться кусок скла при червоному або оранжевому засвітленні на об’єкт зйомки емульсійним шаром доверху накладається листок фотопаперу, а потім на нього змістовою частиною донизу накладається документ-об. зйомки, і міцно притискається другим куском скла.

№ 17 Поняття, завдання, значення і класифікація слідів у трасології.

Сліди злочину – виникн. різних матеріал. змін (при вчиненні, підготовці, приховувані злочину). Сліди розглядають: 1. В широкому розумінні – будь-які матеріальні наслідки, що пов’язані з подією злочину: сліди-відображення – сліди, які утвор. від дії одного предмета на інший; сліди-предмети – випадково або навмисно залишені речі; мікро- і мікрочастки; сліди матеріалів і речовин – це сліди виділень людини 2. Вузькому розумінні – належать лише сліди відображення, тобто матеріальні утворення, які відображають зовнішню будову взаємодіючих об’єктів (рук, ніг, знарядь злому, трансп. засобів). Трасологія вивч. сліди у вузькому розумінні. Принцип. положен. трасології є: індивід. об. матеріал. світу; здатність зовніш. структури предмета достат. точно відображ. у інших об’єктах у вигляді слідів; відносна стійкість об’єктів.

Завдання: трасологія вивчає механізм утворення слідів механічного впливу і особливості відображень взаємодіючих об’єктів з метою їх кримінал. ідентифікації.

Значення слідів-відображень: 1. встановити об’єкт, яким вони утворені; 2. визначити механізм слідоутворення і пов’язані з ним обставини вчинення злочину; 3. з’ясувати окремі анатомо-фізіологічні особливості особи, якою утворені сліди; 4. використовується для створення і ведення криміналістичної реєстрації.

Класифікація: 1. Залежно від того, якими об’єктами утворенні: людини (рук, ніг, губ, чола, зубів); знарядь злому, інструментів,виробничих механізмів і машин; зброї; транспор. засобів; тварин; 2. За механізмом утворення: статичні – сліди, які утв в момент спокою (сліди взуття людини, яка стоїть) і динамічні – утв при переміщенні, коли кожна крапка поверхні залишає слід у вигляді лінії (сліди свердління, розпилу, гальмування). Статичні і динамічні сліди можуть бути поверхневими (коли обидва об’єкти по твердості приблизно рівні) і об’ємними (сліди, які мають глибину). Поверхневі сліди поділ. на сліди нашарувань – утвор. в результаті прилипання частинок, які відокремились від слідоутворюючого об’єкта на слідосприймаючу поверхню(взуття на підлозі) і сліди відшарувань – утвор. тоді, коли на слідоутворюючий об’єкт прилипають частинки від слідосприймаючої поверхні(вліз у фарбу). 3. Залежно від місця розташування і змін, які сформували сліди: локальні (утвор. на закінченнях взаємодії контактуючих поверхонь) і периферійні (утвор. внаслідок зміни за їх закінченнями); 4. За ступенем сприйняття: видимі, маловидимі, невидимі.

№ 18 Сліди рук людини і їх поділ, способи виявлення, фіксації, вилучення

Сліди рук (відбиток) – відображення рельєфу шкіри, долонних поверхонь, кистей рук. Цим займається дактилоскопія. Рельєф шкіри долонних поверхонь кистей рук складається з: флексорних ліній є найбільшим елементом рельєфу шкіри разом з міжфаланговими складками, вузьких складок – зморшок – можуть бути на різних ділянках, вони не є постійними, папілярних ліній – лінії підвищення, які розділенні між собою боріздками (покривають всю долонну поверхню рук і утвор. малюнки – папілярні узори - він є індивід., відновлювальним, стійким), пори – воронкоподіб. поглиблення, є вивідними потожирових залоз, є найдрібнішим елементом. Узори на нігтьових фалангах пальців поділяються на 3 групи: дугові (5%) – утворюються 1-2 потоками папілярних ліній, які ідуть від одного краю пальця до другого, утворюючи в середній частині дугоподібні фігури. (дельт у них немає) завиткові (30%) – мають внутр малюнок у вигляді кола, овалу, спіралі повного обертання, 2-3 петель, головки яких огинають одна одну або напівкола, випуклість якого повернута до основи узору. (ці узори мають 2 дельти і >); петльові (65%) – мають не менше 3 потоків папілярних ліній і 1 дельту, а їх внутр малюнок має 1 чи > папілярних ліній, що переходять у вільну петлю: а)радіальні – ніжки петель на правій руці повернуті в сторону великого пальця, а на лівій руці навпаки) б)ульнарні – ніжки петель на правій руці повернуті в сторону мізинця, а на лівій – навпаки.

Існує 3 способи виявлення слідів рук: 1. Візуальні – за допомогою лупи та на просвіт прозорих об’єктів; 2. Фізичні – засновані на здатності речовин, що входять у склад потожирових виділень, утримувати частинки, що в них попали (використ. для виявлення маловидимих і невидимих слідів). Як засоби виявлення, використовуються різновиди: глиноземних порошків (наносять на поверхню за допомогою дактилоскоп. пензлика, виготовл. з м’якого білячого волоса); порошків на магнітній основі – мають різні кольорові відтінки і мають назву кольорових каменів -топаз, малахіт, сапфір, рубін; 3. Хімічні – виявлення невидимих слідів полягає в обробці слідосприймаючих поверхонь реактивами, що дозволяють пофарбувати потожирові виділення. (поверхня має вбирати рідину реактиву – напр папір). Хімічні реактиви: 1-2% розчин нінгідрина в ацетоні; 5-10% розчин азотнокислого срібла у воді (ляпис); 1% розчин алоксана в ацетоні; лейкомалахітова зелень в ефірі; 1-2% розчин перманганату калію у воді з домішкою 1 мілілітра сірчаної кислоти (в 1л води).

Способи фіксації слідів: 1)опис в протоколі: місцезнаходження слідів, місце розташування на предметі, механізм утворення, кількість і їх види, розміри і їх форми, тип папілярного узору і його особливості, спосіб вилучення слідів; 2)масштабне фотографування; 3)складання схем і замальовування; 4)копіювання поверхневих слідів і моделювання об’ємних; 5)закріплення слідів на предметі. Упаковка, в яку поміщається предмет зі слідами, обв’язується шпагатом і опечатується печаткою, робляться відпов. пояснюв. надписи (найменув. предмета, час і місце вилучення, вид події, до якої предмет відноситься), засвідчується підписами понятих і слідчого. Якщо сліди відкопійовані на лист дактилоплівки, то він прошивається з країв ниткою, кінці якої виводять на бирку, зав’язують і опечатують, а на бирці роблять відповідні пояснюв. надписи, що засвідчуються підписами понятих і слідчого (якщо не прошивають, то поміщають в конверт, який опечатують і засвідчують підписами понятих і слідчого, та наносять відповідні пояснювальні надписи). Якщо сліди рук відкопійовують за допомогою стрічки “ЛТ”, то вона закріплюється на спеціальному бланку або чистому аркуші паперу. Робляться відповідні пояснювальні надписи під кожним відрізком стрічки. Все це засвідчкється підписами понятих і слідчого. З об’ємних слідів виготовляють моделі за допомогою силіконових паст “К” або “У-1”, “У-4”, клею “ПВА” з відповідними кольоровими наповнювачами.

№ 19 Сліди ніг людини і їх класифікація. Способи виявлення, фіксації і вилучення

Класифікація: 1. За слідоутворюючим об’єктом розрізняють: сліди босих ніг і сліди взутих ніг (шкарпетки, взуття); 2. По механізму слідоутворення: статичні – сліди утвор., коли особа стоїть, іде або біжить, якщо біжить, то утв сліди коливань і динамічні – сліди, які виникають при ковзанні низу взуття по опорній поверхні та при ударі ногою по перешкоді. 3.Сліди ніг можуть бути: 1)об’ємними – утв на м’якому грунті, піску, снігу (поділ. на вдавлені і випуклі) 2)поверхневі, якщо вони утворені на твердій недеформованій поверхні за рахунок процесу нашарування або відшарування. Поверхневі сліди бувають: видимі – належать сліди об’ємні та нашарування (добре видно на поверхні); мадовидимі – утвор. за рахунок малої контрастності по відношенню до фону. Такі сліди утв внаслідок нашарувань або відшарувань на рівних глянцевих, добре пофарбованих поверхнях. (використовуються освітлювачі або світлові фільтри); невидні – сліди можна виявити та зафіксувати за допомогою спеціальних засобів та методів. 4. По взаємозв’язку між собою сліди ніг бувають: одиночні – один окремо ізольований слід; групові – взаємоповязані сліди, які послідовно залишені правою і лівою ногою при здійсненні кроків (доріжка слідів). Якщо слід залишений босою ногою, то його пошук і фіксація здійснюється такими ж засобами і методами, як і слідів рук.

Для виявлення маловидимих слідів взуття необхідно використовувати інтенсивне косонаправлене кутове освітлення (освітлювачі “КВ-1000”, “Світло-1000”). Для виявлення слідів взуття на шорстких поверхнях (папір, тканина), застосовується потужне розсіяне освітлення. Невидимі сліди взуття на лінолеумі, пофарбованих поверхнях виявляються за допомогою порошків і їх сумішей, які використовуються для виявлення слідів рук. Для виявлення невидимих і маловидимих поверхневих слідів, які утв пилом та іншими мікрочастинками, на килимах, паркеті, використовується електростатичний килимок. Крім опису в протоколі, сліди підлягають фотографуванню (масштабним способом) або схематичному замальовуванню із вказуванням розмірних характеристик. Вилучення поверхневих слідів взуття можливе із об’єктом, а в разі неможливості – шляхом копіювання за допомогою дактилоскопічних плівок, відфіксованого і зволоженого фотопаперу.

Із об’ємних слідів виготовляють зліпки. Способи виготовлення зліпків: 1)вологий (1 частина води, 1,5 частина гіпсу) 2)сухий (коли слід заповнений мокрим снігом чи водою, засип. гіпс, клад. арматура, нитка з біркою) 3)комбінований (з почат. насипаєм сухий гіпс, а потім вологим способом).

№20 Сліди транспортних засобів і їх види. Значення цих слідів у розкритті і розслідуванні злочинів, вчинених із застосуван. т/з.

Колган розкаже на консультації!!!

№ 21 Сліди знарядь злому, класифікація знарядь злому

Сліди знарядь злому – сліди, що утворюються в результаті взаємодії знаряддя злому з перешкодою при її руйнуванні або подолані без видимих порушень. Залежно від механізму взаємодії ці сліди утвор. в статиці і в динаміці та можуть бути об’ємними і поверхневими. Виявлені в ході ОМП сліди знарядь злому в першу чергу мають значення для з’ясування механізму злому, а також для розшуку і викриття осіб, якими вчинено злочин. Класифікація предметів, які використовуються як знаряддя злому: 1. За природою механізму дії: 1. знаряддя механічної дії: ріжучі (ножі, ножиці), рубання (сокири, тиски), пиляння (ножівки по металу, пилки по дереву), довбання (зубило, долото), колючі (шило), свердління (бурав, свердла),тиснучі (домкрати, монтировки), затискні (кліщі); 2. знаряддя термічної дії: утвор. на металевих перешкодах сліди різки або плавлення та сліди кіптяви.; 3. знаряддя, що засновані на енергії вибуху – спеціально виготовлені пристрої із сукупністю ознак, що вказують на їхнє призначення і придатність для проведення вибуху. Вибуховий пристрій складається з: заряду з’єднаного із засобом підриву, корпуса, допоміжних елементів, які забезпечують функціонування вибухівки. Від дії вибух. пристроїв утвор. руйнування, роздріблення, сильна пластич. деформація, сліди кіптяви і розпаду вибухових речовин Види вибухівки: промислова(військова, господарська) і саморобна; 2. За призначенням знаряддя злому: предмети виробн. признач. (дриль, ножиці для арматури); спеціал. виготов. для вчинення злому (гусяча лапа, балерина, фомка); предмети, які повністю або частково непридатні для виконання своїх початкових функцій (шматки труб, арматури), предмети природного походження; 3. За енергетичним джерелом дії: ручні; механізовані; знаряддя, дія яких забезпечується енергією хімічних реакцій різних речовин або іншими формами енергії; 4. За способом виготовлення: предмети саморобного виготовлення; кустарного виготовлення; заводського виготовлення; 5. За джерелом появи на місці злочину: принесені злочинцем; ті, які використовувались злочинцем із тих, які були знайдені на місці події.

№ 22 Сліди знарядь злому механічної дії і їх поділ, фіксація, вилучення та криміналістичне значення цих слідів

Сліди механічної дії поділяються: 1)Тиснення (удару) – утвор. при зломі перешкод різними тупими предметами. Утвор. об’ємний слід у вигляді вм’ятини, а якщо сильно, то може бути наскрізне пошкодження. Утвор. вм’ятин і пробоїв можуть передувати поверхневі сліди – виникають при невеликих зусиллях, що докладаються до знаряддя злому. Можуть утвор. сліди відбитки або відбиток з відшаруванням. Сліди тиснення бувають статичні і динамічні (утвор. при взаємному переміщенні об’єктів). Динамічні поділяються на сліди ковзання і різання: 1. Сліди ковзання (утв., коли знаряддя злому ковзає по поверхні перепони, не заглиблюючись в її товщину). У слідах ковзання кожна точка рельєфу грані застосованого інструмента відображається у вигляді лінії (траси). Виділ.: кут зустрічі – це кут, що лежить у площині сліду, утвореного робочою гранню інструмента і лінією його руху, розкритого вперед у напрямку руху знаряддя злому (кут може змінюватись від 0 до 180 градусів, оптимальний – 90 градусів). і фронтальний кут – кут зіткнення знаряддя з перепоною. Сліди ковзання поділ. на: А) Одиничні – подряпини, що утворюються від загостреного або якого-небудь іншого кінця знаряддя злому Б) Лінійні – утв в разі переміщення чітко визначених ліній рельєфних точок знаряддя злому Г) Площинні – утв від множинності рельєфних точок, розташованих на площині контактуючої ділянки знаряддя злому; 2. Сліди різання (утв від ріжучих інструментів, які використовуються як знаряддя злочину. Виділ.:А) Простий розріз (розруб) – це коли перепона поділяється на частини за допомогою клиновидних ріжучих інструментів.Б) Зустрічний розріз – полягає в розділі предмета на частини за допомогою двох ріжучих лез, що рухаються назустріч одне одному (кусачки, бокорізки, слюсарні і саперні ножиці).В) Розріз з відокремленням мілких часток (стругання).

2)Розпилу – не відображають ідентифікаційних ознак знаряддя, а тому встановити по них конкретний екземпляр інструмента практично неможливо, але можна встановити тип інструменту.

3)Свердління – утв свердлами різних видів і діаметрів.

Фіксація слідів знарядь злому: 1)сліди фотографують за правилами вузлової і детальної зйомки або роблять замальовування вузлових і детальних планів; 2)потім описують в протоколі ОМП:вид перешкоди; матеріал з якого виготовлена перешкода; матеріал будівельної конструкції, на якій знаходиться зламаний запираючий пристрій (замок); стан поверхні предметів, на якій виявлені сліди; місцезнаходження слідів на перешкоді та їх вид в залежності від механізму їхнього утворення; форма, розміри слідів; наявність нашарувань, відшарувань.

Вилучення слідів повинно здійснюватись з об’єктом, на якому ці сліди знаходяться, у разі неможливості – виготовляються копії. Виготовлення копій можливе тільки з об’ємних слідів (силіконова паста). У процесі ОМП можуть бути виявлені інструменти, які могли бути використані як знаряддя злому, а тому їх фотографують, вивчають. Вилучені трасологічні сліди підлягають дослідженням – трасологічна експертиза.

№ 23 Поняття судової балістики і її взаємозв’язок та об’єкти. Поняття вогнепальної зброї і критерії її визначення

Судова балістика – це галузь криміналістичної техніки, що займається вивченням і розробкою науково-технічних прийомів і засобів виявлення, огляду, вилучення та криміналістичного дослідження зброї, боєприпасів і компонентів їхнього спорядження, а також слідів їх застосування з метою розкриття і розслідування злочинів.

Суд. балістика щільно пов’язана з такими галузями науки кримін., як трасологія, теорія ідентифікації(встанов. групової та індивід. приналежності), суд. фотографія. У ній застос. сучасні досягнення фізики, математики, хімії, біології тощо. Також вона щільно пов’язана із суд. медициною.

Найбільш розповсюдженими об’єктами її вивчення і дослідження є: ручна вогнепальна зброя заводського виготовлення як сучасна, так і старовинна, перероблена, кустарна та саморобна; пристрої та предмети, що не є вогнепальною зброєю, але схожі з нею; окремі частини зброї та приналежності; місця сховищ і зберігання; боєприпаси і їх складові елементи; засоби і інструменти для виготовлення і спорядження боєприпасів;сліди-відображення на снарядах і гільзах, прокладках та клейтухах; перешкоди з основними та додатковими слідами застосування вогнепальної зброї.

Вогнепальна зброя – це механізм, в якому снаряд приводиться в рух тиском газів, що утворюються при згорання вибухових речовин (пороху), і конструктивно характеризується наявністю ствола, в якому здійснюється згорання вибухових речовин та спрямування снаряду до цілі, з’єднаного з пристосуванням для запалення бойового заряду.

При визначенні вогнепальної зброї, об’єкти повинні відповідати загальним і спеціальним критеріям. Загальний критерій визначається цільовим призначенням – знищувати живу силу та технічні спорудження. Згідно з цим критерієм зброєю по конструкції може бути будь-який предмет (пристрій), який володіє вражаючою дією. З криміналістичної точки зору, для того, щоб цей предмет (пристрій) був віднесений до вогнепальної зброї він повинен відповідати таким спеціальним критеріям: 1)Рух снаряда повинен здійснюватися за допомогою енергії вибухових речовин, що утворюються при їх згоранні; 2)Предмет (пристрій) у своїй конструкції повинен мати ствол – порожню трубку для спалення в ній вибухової речовини;3)Даний предмет у своїй конструкції повинен мати пристрій для спалаху займистої і вибухової речовини;4)Снаряд повинен мати достатню вражаючу дію;5)Конструкція предмета – зброї повинна мати достатню міцність.

№ 24 Класифікація вогнепальної зброї. Основні частини вогнепальної зброї

Класифікація: 1. За цільовим призначенням: бойова, мисливська, учбово-спортивна; 2. За довжиною ствола: коротко ствольна до 16 см.; середньо ствольна до 55 см.; довгоствольна більше 55 см.; 3. По кількості стволів: одно, двух і багато ствольна; 4. По конструкції особливого каналу ствола: нарізна, гладко ствольна, комбінована; 5. За калібром: малокаліберна до 6, 5 мм, середньокаліберна від 6,5 до 9 мм, крупнокаліберна більше 9 мм.; 6. За дією ударно-спускового механізму: напівавтоматична, автоматична, комбінована(автомат калашникова); 7.По кількості набоїн: однозарядна і багатозарядна; 8. За способом виготовлення: заводська (стандартна) і нестандартна (переробна).

Різновиди моделей вогнепальної зброї в своїй будові мають: ствол в який поміщується патрон; запираючий і ударно-спусковий (запалювальний) механізм, він буває курковий, курково-ударний, безкурковий; механізм вилучення гільзи (окрім револьверів і шомпольної зброї), які змонтовані в рамці або рукоятці (ложе).

№ 25 Види боєприпасів і їх складові елементи

Для стрільби із сучасної вогнепальної зброї найчастіше використовуються унітарні патрони, складові частини яких (снаряд, заряд пороху і капсуль з запальною речовиною) об’єднанні в одній гільзі. Складовою частиною патрона є порох, який може бути димний і бездимний. Патрони до мисливської зброї споряджаються ще й клейтухами та прокладками. Окрім куль, в мисливських боєприпасах, як снаряди в більшості випадків застосовуються шріт і картеч, які в залежності від діаметра умовно позначаються відповідними номерами.

Гільзи патронів здебільшого цільнометалеві, а для мисливської зброї випускають з металевою основою і картонним або пластиковим корпусом. В них розрізняють: корпус, дульце, дінце з капсульним гніздом. На дінцях гільз штампуються маркувальні позначення заводу виробника, рік виготовлення, номер партії, а інколи і інші дані.

Види боєприпасів: 1. В залежності від розміщен. капсуля в гільзі: патрони бокового і центрального займання;2. По формі гільзи: циліндричні і пляшкоподібні. 3. По кострукції дінця гільзи бувають:фланцеві і без фланцеві; 4. Кулі унітарних патронів по конструкції поділяються на: цільно-металеві, напівоболонкові, безоболонкові, оболонкові із свинцевою серцевиною та сталевим сердечником; 5.За формою головної частини:гострокінцеві, напівсферичні,закругленні, плоско кінцеві; 6.Спосіб закріплення куль в гільзах: суцільний, поясків, сигментно-поясковий, обтиски, кернення; 7. До мисливських рушниць як снаряди можуть використовуватись кулі, які бувають:кульовими, стріловидними, турбінними, турбінно-стріловидними.

№ 26 Сліди пострілу на гільзах і снарядах

На гільзах патронів утворюються сліди від частин зброї при її заряджанні, виконані пострілу та вилучені стріляної гільзи, за якими можна ідентифікувати застосовану зброю. Ці сліди в напівавтоматичній та автоматичній магазинній зброї утвор. від губ та подавача магазина; зачіпки викидача і відбивача, бійка вдарника, переднього зрізу затвора, наявних дефектів окремих частин механізму зброї (патронника). В деяких видах зброї сліди утворюються і від дії країв вікна викидача. В неавтоматичній вогнепал. зброї утворення слідів на гільзах у більшості залежить від конструкції запираючого і ударно-спускових механізмів та механізму вилучення гільзи із патронника та його можливих дефектів.

На снарядах (кулі, шроті, картечі) сліди утвор. при стрільбі від дії стінок каналу ствола.

№ 27 Сліди застосування вогнепальної зброї на різних перешкодах, правила їх виявлення, огляду, фіксації і вилучення

Під слідами застосування вогнепальної зброї та боєприпасів в широкому понятті розуміють: стріляні гільзи, кулі, шріт, картеч, клейтухи, прокладки; сліди від частин зброї на гільзах і снарядах; кіптява на гільзах, снарядах, частинах зброї, перешкодах, а також зміни, які утвор. на перешкоді пострілом.

На об’єктах і перешкодах утвор. сліди пошкоджень та нашарувань частинок, які винесенні з каналу ствола. Ці сліди поділ на: 1. Основні сліди – це пошкодження, які бувають наскрізними і ненаскрізними (сліди рекошету,сліпими) отворами та вм’ятинами, що утвор. від дії снаряда, а також опіки, опалення, розмиви і тріщини, що спричиняються полум’ям і дією ударної хвилі при пострілах з близької відстані; 2. Додаткові сліди пострілу утвор. на перешкодах від динамічної і термічної дії газів та механічного впливу незгорілих і напівзгорілих крупинок пороху, кіптяви, краплинок мастил, винесених з каналу ствола.

Виявлення, огляд, фіксація і вилучення вогнепальної зброї і боєприпасів та слідів їхнього застосування у більшості здійснюється у процесі ОМП, при обшуках та виїмці, а також при проведенні такої СД, як ВОіОП. Практика огляду місця події, де застосовувалась вогнепальна зброя, переконує, що для виявлення зброї, стріляних куль і гільз, слідів пострілу необхідно активно застосовувати пошукові прилади, наявну криміналістичну техніку та спеціально натренованих собак. застос. вогнепал. зброї завжди утворює матер. сліди, за якими можливо отримати необхідну інформацію стосовно виду зброї, зясув. обставини вчинення злочину, чи міг статися довільний постріл тощо.

№ 28 Поняття документа і їх види та поділ по процесуальній природі. Завдання технічного дослідження документів.

В криміналістиці під докум. в широкому понятті розуміється матеріальний об’єкт в якому тим чи ін. способом зафіксов. відомості про будь-які факти або обставини що підлягають дослідженню в процесі досудового слідства чи судового розгляду кримінальної (цивільної) справи. До широкого поняття включено: 1.Традиційні – це різні види паперових докум. (держ цінні папери, посвідчення, паспорти, свідоцтва, дипломи, різні перепустки, докум. бухгал обліків), з якими доводиться стикатися працівникам правоохор. та ін. органів у своїй д-сті, і які можуть бути об’єктом злочинного посягання – засобом підготовки, вчинення або прихов. злочину; 2.Нетрадиційні – це докум. (матер носії інформ) що виконуються на сучасній електор.-обчисл. техніці (безпапірні докум, що зберігаються на матер носіях у довгочасній пам’яті електор. пристроїв) та такі що виготовлені із застосуванням фото-, кінозйомки, аудіо- і відеозапису.

У криміналістиці документи поділяються на: 1. Докум. як письмовий доказ має значення для встановл істини у справі завдяки своїй змістовності, і він може бути замінений копією чи ін докум, який містить такі ж відомості; 2. Якщо докум слугував засобом вчинення злочину або зберіг на собі сліди, чи став об’єктом злоч. посягання, то такий докум. стає речовим доказом і замінні не підлягає. Також документи, з якими доводиться стикатися, поділяються на: справжні і підроблені (це такі докум. в яких реквізити або зміст в цілому не відповідають дійсності). Справжні можуть бути: дійсними і недійсними (закінчився термін дії).

Завданням науки криміналістики щодо техніч. дослідження докум. є: 1)встановл. способу виготовлення докум. в цілому чи окремих його реквізитів; 2)встановл. внесених змін та підробок що є в докум.; 3)встановл змісту пошкоджених докум.; 4)відновлення первинного змісту витравлених, закреслених, забруднених, залитих, вицвілих та ін. текстів, а також відбитків печаток і штампів, підписів, тощо; 5)дослідження посвідчувальних знаків; 6)встановл. засобів і знарядь, які використав. для виготовлення докум. в цілому або окремих його фрагментів; 7)встановлення групової приналежності, спільності джерела походження чи тотожності.