37. Види опитувань.

Опитування класифікують за різними критеріями. За характером взаємозв'язків соціолога і респондента їх поділяють на заочні (анкетні) та очні (інтерв'ю), кожен з яких має свої різновиди; за ступенем формалізації — стандартизовані і нестандартизовані (вільні); за частотою проведення — одноразові й багаторазові; за охопленням об'єкта — суцільні й вибіркові. Специфічними видами є опитування експертів, соціометрія.

Інтервю – це різновид усного опитування, що ґрунтується на безпосередньому контакті спеціально навченого реципієнта з респондентом;

Анкетування – це письмове опитування за допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища. Анкетування може бути груповим або індивідуальним;

Поштове опитування – воно користувалося підвищеною увагою. Оскільки воно вважалося най економнішим методом, а також в процесі поштового опитування люди могли відповідати відвертіше на сформульовані в анкеті запитання. (зараз воно рідко застосовується);

Телефонні опитування – зараз воно широко застосовується. Перевагою цього методу є невелика затрата часу на відміну від поштового опитування;

Електронне опитування;

38. Особливості, переваги та недоліки методу опитування. Труднощі та типові помилки.

Перевагою опитування є можливість отримання найрізноманітнішої інформації про суб'єктивні та об'єктивні характеристики респондентів, про різні царини їхньої діяльності. Проте ця інформація відображає реальність так, як це уявляється респондентові. Тому постає питання про оцінку об'єктивності змісту інформації, її вірогідності.

Метод опитування дає можливість отримувати інформацію не тільки про процеси та явища дійсності, але й про ставлення до них з боку респондентів. Але тут не виключена можливість повідомлення опитуваними викривленої інформації. Респондент, відповідаючи на запитання, може не висловлювати свою думку, а намагатися дати найбільш "вигідну", як йому здається, відповідь.

Безпосереднє соціально-психологічне спілкування між інтерв'юером та респондентом дає можливість спрямовувати перебіг опитування на отримання найбільш цінної інформації, але ця перевага може бути зведена нанівець, якщо інтерв'юер не має достатнього рівня кваліфікації, понад те, невміле проведення опитування може призвести до нав'язування респондентам своєї точки зору, а отже, до отримання інформації, яка не має нічого спільного з дійсністю.

При проведенні опитувань дослідники можуть зіткнутися з низкою труднощів і припуститися деяких типових для цього методу збирання інформації помилок. Найбільш істотною помилкою є використання у дослідженні чужих запитальників з теми, близької або навіть, з першого погляду, такої, що збігається з тією, яку вивчають. Маючи у руках тільки запитальник (анкету, бланк інтерв'ю), неможливо точно встановити, що та як вимірюється, з якою метою, як має оброблятися інформація та які висновки на її підставі можна зробити.

Другою помилкою є розробка запитальника без розробки програми самого дослідження. У цьому випадку можна гарантувати, що вимірюватимуться випадкові чинники, а отримана інформація у кращому разі буде просто мало значимою.

За поганої інтерпретації та операціоналізації головних понять можливе формулювання запитань, які будуть незрозумілі респондентові, або постановка перед ним таких завдань, до розв'язання яких він не підготовлений, тут можливе також і вимірювання не головних, а випадкових ознак.

Про погану якість самого запитальника свідчить велика кількість відповідей на запитання типу "не знаю", "важко відповісти", а також багато однакових відповідей на те саме запитання, коментарів та зауважень респондентів і відмова відповідати на деякі запитання.

І, звичайно, помилкою є залучення до роботи як інтерв'юерів та анкетерів осіб, котрі не пройшли спеціальної підготовки.