5.3. Спадкування за законом.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Ця черговість може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Всього Цивільний Кодекс передбачає 5 черг спадкоємців.

Перша черга:

• діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті)

• той з подружжя, який його пережив

• батьки.

Друга черга:

• рідні брати та сестри

• баба та дід ( з боку батька та з боку матері).

Третя черга:

• рідні дядько та тітка спадкодавця.

Четверта черга:

• особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

П'ята черга :

• інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення (ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа)

• утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї (неповнолітні або непрацездатні особи, які не були членами сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці можуть змінити розмір частки у спадщині: за усною угодою між собою - щодо рухомого майна, а за письмовою нотаріальною угодою, - щодо нерухомого майна або транспортних засобів.

5.4. Спадкування за заповітом. Вимоги до заповіту.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, і вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування, окрім осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки отримують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом).

Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.

Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Вимоги до заповіту.

1. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

2. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

3. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами (посадовою, службовою особою органу місцевого самоврядування, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем, якщо особа знаходиться на стаціонарному лікуванні, капітаном судна, начальником експедиції, командиром(начальником) військової частини, з'єднання, установи або закладу, начальником місця позбавлення волі, слідчого ізолятора у відповідних випадках).

При посвідченні нотаріус має ознайомитися зі змістом заповіту, або посвідчити заповіт без ознайомлення з його змістом (секретний заповіт). Секретний заповіт, подається нотаріусові в заклеєному конверті, на якому має бути підпис заповідача.

Секретний заповіт відкривається і оголошується після смерті заповідача у присутності заінтересованих осіб та двох свідків, про що складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт або скласти новий, який скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить, а також внести до заповіту зміни.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Частково дієздатні особи	(до 14 років)	мають право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочини, які задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість); 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.	Інші правочини від імені малолітньої особи вчиняють батьки (усиновлювачі) або опікуни
Неповно дієздатні особи	(14-18 років)	Здійснюють правочини, дозволені попередній групі осіб, а також мають право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).	Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. У разізловживання суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами або позбавити її цього права.
Повністю дієздатні особи	(які досягли 18 років (повноліття)	Можуть набувати будь-яких прав та здійснювати будь-які обов’язки, не заборонені законом.

Форма власності	Суб’єкти	Здійснюють права власника	Об’єкти власності (у т.ч. виключні)
Власність українського народу	український народ	органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності українського народу відповідно до закону.	земля та її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.
Державна власність	Держава Україна	інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади, чільне місце серед яких посідає Верховна Рада України. Крім того, у державі створюються інші спеціальні органи, на які покладені повноваження щодо управління державним майном (наприклад, Фонд державного майна України).	майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Зокрема, це наступні види майна: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; майно НБУ, інші державні банки, їх установи і створювані ними кредитні ресурси; державні резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.
Комунальна власність	територіальна громада	здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради).	майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді: майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно комунальних підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.
Приватна власність	фізичні та юридичні особи	самостійно	будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати (так зване майно, вилучене з цивільного обігу: атомні електростанції, окремі види зброї тощо). Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи