2.6 Українсько-турецьке співробітництво в контексті проблем безпеки в Чорноморсько-Каспійському регіон

Хоча можна спостерігати, що Туреччина та Росія співпрацюють в енергетичній сфері дуже часто за рахунок українських інтересів, все ж таки є потенціал і для українсько-турецької співпраці в енергетичній сфері. Крім того, потрібно співпрацювати чи хоча б обмінюватись досвідом по питанню інтеграції в ЄС, в чому Туреччина демонструє велику наполегливість.

Крім того, потрібно вказати і регіональні ініціативи. Саме Україна та Туреччина виступили за те, щоб зробити ОЧЕС дійсно ефективною та функціональною, а не просто форумом. Що стосується Blackseafor, Україна підтримує цю ініціативу. Але в той же час в Україні хотілося б бачити, що Туреччина підтримує більш сильну позицію НАТО в регіоні. Українській владі не хотілося б, щоб Туреччина вважала, що для Чорноморського регіону достатньо і Blackseafor. Розширення НАТО в Чорноморському регіоні, вступ України, Молдови, Грузії до цієї організації стануть основою для створення стабільної архітектури безпеки в Чорноморському регіоні. Українська влада хоче бачити домовленість та погоджену позицію Туреччини та України конкретно по цьому питанню, адже безпеку не можна звести до звичайних озброєнь. Є багато прикладів, коли Туреччина та Україна співпрацюють по проблемам soft security — нелегальна міграція, контрабанда зброї та наркотиків і т.д. Україна також повинна визнати дуже активну турецьку позицію щодо привертання уваги всіх держав Великого Чорноморського регіону до цих проблем. [20, 46]

Стосовно Криму, Туреччина та Україна хочуть бачити його стабільним, процвітаючим та в рамках України. Тому що будь-який неспокій у Криму, що, на жаль, є одним із можливих сценаріїв розвитку подій, був би дуже небезпечний для інтересів обох держав.

2.7 Україна і Туреччина в контексті американсько-російського суперництва в Чорноморсько-Каспійському регіоні

Останнім часом США і ЄС помітно виявляють зростаючий інтерес до регіону. Передусім це пояснюється зацікавленістю Заходу отримати доступ до каспійських енергоносіїв і прагненням забезпечити шляхи їх транспортування.

Після терактів 11 вересня 2001 року головна загроза, на думку стратегів Пентагону, виходить від Близького Сходу, який межує з Чорним морем. Виходячи з цього, США планують скорочення американських військ в Німеччині і їх розміщення на військових базах в Західному Причорномор'ї — на території Болгарії і Румунії, які стали членами НАТО у 2004 р. На одній із майбутніх американських баз поблизу Констанци — планується розмістити штаб-квартиру так званої Східноєвропейської оперативної групи Пентагону. США також розглядають можливість створення військових баз на території Азербайджану і Грузії. [28, 13]

Очевидно, США були змушені вдатися до цього кроку після того, як Туреччина, член НАТО з 1952 року, не дозволила американським військам використовувати військову базу НАТО Інджерлік у війні проти Іраку. Серед інших чинників, які спонукають США проявляти підвищений інтерес до Чорноморського басейну, є проблема охорони шляхів транспортування енергоносіїв із Каспійського регіону і Центральної Азії, а також встановлення контролю над Іраном і його ядерною програмою. Все це призвело до переміщення зони стратегічних інтересів Вашингтона в Південно-Східну Європу, зокрема в басейні Чорного моря.

Американці передадуть Румунії і Болгарії сучасні кораблі, які по своїм ТТХ значно перевершуватимуть російські. Крім цього в Чорному знаходяться потужні ВМС Туреччини. Таким чином, уже сьогодні співвідношення сил на Чорному морі між НАТО і Росією складається на користь НАТО 1 до 5. Створення американських військових баз в східноєвропейських країнах з великим занепокоєнням сприймається у Москві, яка, за словами міністра оборони Росії С. Іванова залишає за собою "законне право вжити всі необхідні заходи для надійного забезпечення своєї національної безпеки".

Іншим фактором, який сприяв посиленню позицій США в Чорному морі, став прихід до влади в Україні, Грузії і Молдові прозахідних політичних сил, стратегічним курсом зовнішньої політики яких є європейська інтеграція і вступ до НАТО. Україна ставить питання про виведення російської військово-морської бази із Севастополя до 2017 року. Таким чином, Чорне море перестає бути "російським озером". [28, 17]

Схоже, що сьогодні Східна Європа знову, як і кілька десятиліть тому, стає зоною протистояння між Росією і Заходом. Якщо в роки "холодної війни" східноєвропейські країни були мішенню ядерних ракет НАТО, то сьогодні, в часи "холодного миру", вони можуть стати мішенню російських носіїв ядерної зброї. За цих умов питання ймовірного вступу України до НАТО стає особливо чутливим і проблематичним, а перспектива залишатися позаблоковою державою видається більш оптимальною.

На наш погляд, Україна має достатній потенціал для того, щоб залишатися самою собою і не ставати сателітом ні Заходу, ні Росії. Нам не потрібні ні російські, ні американські бази. Ми маємо звести до мінімуму навіть гіпотетичну ймовірність стати ареною протистояння гігантів — США і Росії — не лише у військовій сфері, а також в політичному і економічному вимірах. Надзавдання українського керівництва зберегти баланс інтересів у відносинах з Росією і Заходом. Зберегти цей баланс нам допоможе співпраця з Туреччиною в ОЧЕС, Blackseafor, а також активізація діяльності ГУАМ і СДВ. [23, 75]