2.5 Україна і Туреччина в контексті геополітичних трансформацій в басейні Чорного моря

Майбутнє Причорномор'я залежить від геополітичної обстановки на Балканах, Південно-східній Європі і Кавказі. Замість того, щоб створити в цих регіонах комунікаційний міст для прискорення оборотності торговельного, фінансового і промислового капіталу на кордонах цивілізацій, тут впродовж тривалого періоду утверджується розмежування за етнічною ознакою, що небезпечно непередбачуваними наслідками. Тенденції консолідації мусульманського світу супроводжуються посиленням слов'янської дезинтеграції. Велика небезпека загострення етнонаціональних і етноконфесійних територіальних проблем в регіоні.

Не розв'язана проблема остаточного статусу невизнаної Придністровської Молдавської республіки. Придністровський напрямок зовнішньої політики України став випробуванням для помаранчевої влади України, що взяла курс на боротьбу з корупцією і криміналом. Кримінал не можливо перемогти, якщо під боком залишиться невизнана територія кримінально-корумпованої орієнтації, де є інтереси українського "сімейного" та іншого бізнесу, а Одеса залишатиметься кримінальними воротами Придністров'я в зовнішній світ.

Не доведені до логічного завершення українсько-румунські переговори про делімітацію кордону і статусу острова Зміїний. Ця невизначеність негативно позначається на інвестиційному кліматі в Українському Причорномор'ї.

В Причорномор'ї відбувається зіткнення інтересів крупних геополітичних гравців (США, ЄС і Росії). Більшість держав регіону орієнтована на Європу. Спроби США витіснити Росію з регіону за рахунок посилення ролі України і перетворення її в регіональну державу поки не увінчалися успіхом. Проте відсутність у Росії послідовної і твердої чорноморської політики може призвести до втрати геополітичних позицій в регіоні. [20, 33-35]

Для України виключно важливим є вивчення досвіду Туреччини в збереженні реального суверенітету і гідності в геополітичному просторі, що трансформується.

Відсутність в української влади геополітичного мислення дозволяє використовувати Україну як пішака в чужій геополітичній грі. Це може привести разом з руйнуванням східного і західного геополітичного вектора до втрати державності. Україні потрібна сильна президентська влада, стратегічне бачення і політична воля для державного будівництва.

В основі турецької моделі лежить концепція створення "мосту" відкритої економіки між Заходом і Сходом. Туреччина претендує на роль регіональної держави. Цьому сприяє геоекономічне положення на перетині трансконтинентальних комунікацій, що з'єднують Європу з Азією і Черномор'я з Середземномор'ям. Туреччина з населенням близько 70 млн. чоловік є асоційованим членом Європейського Союзу. З 1952 року країна входить у військово-політичний блок НАТО, має численну армію (630 тис. солдатів і офіцерів) і наймогутніший в регіоні модернізований військово-морський флот. Вперше за останнє сторіччя Туреччина здійснила економічну експансію в Південно-східній Європі. Країна реально домінує або успішно конкурує з Китаєм на місцевих ринках в Центральній Азії, а також в Грузії і Азербайджані.

Поза сумнівом, для України має виключно велике значення досвід Туреччини в проведенні економічних реформ, спробах європейської інтеграції і членство в НАТО. Необхідно відзначити, що Туреччина раніше Західної Європи сформувала мерітократію (якість еліти), що сприяло 600-річному існуванню Османської імперії. Цей досвід виключно важливий для України, де політична еліта відрізняється низькою якістю і являє загрозу національної безпеки. [20, 37]

Туреччина володіє не менш важливим досвідом взаємодії з європейською цивілізацією. Бездумна вестернізація Порти призвела до загибелі імперії. Слід зазначити і актуальність діалогу для держав, що належать до різних культур і конфесій.

Проте економічне співробітництво між двома державами не одержало належного розвитку. Турецькі інвестиції в Україну складають залишаються незначними. Світська турецька держава, де більшість громадян сповідує іслам, не може дозволити розкіш тісної співпраці з країною, де процвітає корупція. Привертає увагу і особливості членства Туреччини в НАТО. Турецька влада зберігає суверенну гідність в цьому військово-політичному блоці, на території країни немає "чисто" американських військових баз і Анкара може сказати ні Вашингтону в тих випадках, які суперечать національним інтересам". [20, 41]