3.2. Інвестиційна політика України та Туреччини

Близько 800 іноземних і турецьких компаній мають ліцензії на роботу в чотирьох турецьких вільних економічних зонах (ВЕЗ), де вони одержали право на 100% репатріацію капіталу, 100% іноземних капіталовкладень і повне зняття митних обмежень.

Крім режиму ВЕЗ, з метою активізації інвестиційного процесу й стимулювання регіонального розвитку, законодавство Туреччини передбачає ряд пільг для іноземних інвесторів.

Так, іноземні інвестори можуть бути звільнені від митних платежів за устаткування, яке ввозиться в Туреччину з-за кордону; оплати ПДВ на імпортне або придбане в Туреччині устаткування або продукцію машинобудування, деяких податків і ін. видів платежів. [17, 5]

Подібний режим поширюється на інвестиції залежно від регіону, обсягу й галузі інвестування. При цьому, інвестиції, здійснювані в значному обсязі в найменш розвинені турецькі провінції, користуються більшими пільгами. Відповідно до цього, залежно від рівня економічного розвитку вся територія країни була розділена на три мезорегіони:

• розвинені регіони. Сюди відносяться зони Мармара, Егейська й Середземноморська, у т.ч. міста Стамбул, Коджаелі, Анкара, Ізмір, Бурса, Адан і Анталья. Як бачимо, райони Туреччини, які найбільше динамічно розвиваються розташовані на заході й півдні. Тут же сконцентровані й ВЕЗ;

• регіони першорядної пріоритетності, що включають Східну й Південно-східну зони, у т.ч. 50 міст визначених Радою міністрів Туреччини;

• регіони з нормальним рівнем розвитку, що охоплюють частину центральної Анатолії й Чорноморську зону. [17, 8-10]

Активне впровадження моделі тотального економічного лібералізму за останнє десятиліття посилило привабливість Туреччини для іноземного капіталу. У той же час, існує ряд факторів, що гальмують процес розвитку інвестиційного підприємництва та знижують інвестиційну привабливість країни.

Так, виділяються дві групи факторів:

1. пов'язані із сучасною економічною ситуацією;

2. обумовлені специфічними проблемами іноземних інвесторів у Туреччині. [17, 11]

Традиційно домінуючим негативним фактором здійснення інвестиційної діяльності в Туреччині є високий рівень інфляції. У цих умовах іноземні фірми, що працюють на ринку Туреччині, змушені постійно займатися страхуванням курсових валютних ризиків, у т.ч. і регулярною конвертацією доходів в іноземну валюту, що знижує прибутковість підприємницької діяльності.

Серед інших факторів, що мають вплив на обсяги інвестицій, іноземні інвестори виділяють наступні:

• функціонування «тіньової економіки», що за деякими оцінками становить до 40%. Закордонні фірми, які здійснюють свій бізнес легально, відчувають постійну недобросовесну конкуренцію з боку тіньового капіталу;

• слабке забезпечення законодавства в сфері дотримання прав інтелектуальної власності й авторських прав;

• відсутність договорів про усунення подвійного оподатковування з рядом країн;

• традиційно сильний вплив бюрократичного апарата. [17, 14]

Рішення цих проблем можливо тільки на комплексній основі, що дозволить реально поліпшити інвестиційний клімат у Туреччині.

Проведена турецьким урядом політика лібералізації й економічної стабілізації дозволила залучити в країну понад 32 млрд. доларів іноземних інвестицій.

Структура інвестицій по економічних секторах відповідає сучасним світовим тенденціям: промисловість — 54,4%, сфера послуг — 42,8%, сільське господарство — 1,8%, видобуткова промисловість — 0,97%. [17, 16]

Найбільше інвестиційно-привабливими галузями стали автомобілебудування, харчова промисловість, хімічна промисловість, електромашинобудування. Провідними галузями сфери послуг — банківсько-фінансова сфера, телекомунікації й туризм. Основними інвесторами турецької економіки стали Франція — 5,5 млрд. дол. (17,6% від загального обсягу інвестицій); Нідерланди —4,3 млрд. дол. (13,6%); Німеччина — 4 млрд. дол. (12,8%); США — 3,6 млрд. дол. (11,6%). [8, 119].

У цілому, серед груп країн найбільша частка доводиться на країни Євросоюзу — 6,8%, частка ісламських країн становить — 2%, східноєвропейських країн — 1%. [8, 121]

Що ж стосується турецько-українського інвестиційного співробітництва, то його рівень не може задовольняти інтереси жодної зі сторін.

Обсяг прямих іноземних інвестицій, накопичених Україною, становить 5,3 млрд. дол., тобто в шість разів менше, ніж у Туреччині. Основними інвесторами в економіку України є не європейські країни, а США й офшорні регіони. Відповідно — США — 890 млн.; Кіпр — 599 млн.; Віргінські острова — 334 млн. дол. [9, 27].

Найбільше інвестиційно-привабливими галузями української економіки стали галузі зі швидким зворотом капіталу — харчова промисловість і торгівля.

За станом на 2003 рік Туреччина інвестувала в економіку України 40,9 млн. дол., що становить 0,7% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій, отриманих Україною.

Обсяг українських інвестицій в економіку Туреччини склав відповідно 258,6 тис. дол. [8, 128]. Кількість суб'єктів господарської діяльності з турецьким капіталом в Україні становить 258, в той час як кількість зареєстрованих у Туреччині підприємств за участю українського капіталу — 4. Домінуючою формою господарської діяльності в обох країнах є спільне підприємство. [8, 131]

Галузевий розподіл турецько-українських інвестицій виглядає в такий спосіб.

Сфери господарства	Частка від загального обсягу турецьких інвестицій в Україні	Частка від загального обсягу українських інвестицій у Туреччині
Промисловість	53,4%	19,5%
Фінансова діяльність	18,8%
Торгівля	18,4%
Сільське господарство	4,4%
Транспорт і зв'язок	2,5%	19,4%
Готелі й ресторани	1,4%
Будівництво	0,8%
Операції з нерухомістю	0,3%	61,1%

Таким чином, дані, наведені в таблиці, свідчать, що економічні відносини між Україною й Туреччиною, незважаючи на роки модернізації національних економік, базуються по-колишньому на природно-ресурсному факторі, у т.ч. вигідності сусідського транзитно-транспортного положення.

Отже, посилення турецько-українського двостороннього співробітництва повинно розглядатися в руслі проголошеного Україною європейського вибору. Активізація міждержавних відносин, у тому числі й у рамках ОЧЕС, дозволить Україні й Туреччині підвищити ефективність використання свого транзитного положення.

Особливу роль у цьому можуть і повинні зіграти ВЕЗ Туреччини й України. На наш погляд, створення класичних ВЕЗ у чорноморських портах України й Туреччини на уніфікованій організаційно-правовій основі стане стимулом не тільки торговельного й транспортного співробітництва, але й інвестування.

Перспективи подальших досліджень інвестиційного аспекту україно-турецьких економічних відносин пов'язані з вивченням досвіду Туреччини в подоланні негативних тенденцій формування режиму інвестиційної привабливості, стосовно до умов сучасної України, а також в опрацюванні інструментів активізації багатобічного економічного співробітництва.