Лекція 5 Планування міста і його планувальна структура. Розвиток міста і його основні планувальні форми

5.1.Місто як форма розселення

Виникнення міста як форми розселення, якiй притаманні свої особливі риси, що відрізняють її за соціально-просторовою структурою від сільських поселень, відносять до III тис.до н.е. На протязі своєї історії від перших укріплених поселень до величезних міст-гигантів і мегаполісів міста пройшли різні періоди зростання і розквіту або, навпаки, періоди свого зменшення та занепаду, що історично обумовлювалося суспільно-політичними, господарськими або іншими умовами.

Міста і сільські поселення розвиваються у взаємозв'язку, але відрізняються за своїми функціями. Сучасне місто концентрує промислове виробництво, науку, адміністративне керування, численні галузі обслуговування населення, тобто всі ті сфери діяльності, які не потребують значного територiального розосередження. На відміну від міста, у сільському поселенні розміщують галузі сільськогосподарського виробництва або лісового, рибальського чи мисливського господарств, які потребують великих територій і дисперсного розосередженого розселення населення.

Сучасне місто надає багатий вибір для професійного працевлаштування і навчання, а також різноманітні види побутового і соціально-культурного обслуговування. Це визначає його привабливість для населення. Тому урбанізація (від лат. urbs - місто) як процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства, веде до переміщення населення із сел до міст, а також до росту маятникових рухів сільського населення до міст на роботу або у культурно-побутових потребах та інш.

Міста займають обмежені території з високою щільністю населення, на відміну від аграрних поселень, розосереджених на значних територіях, зайнятих ланами чи пасовищами -необхідними складовими "виробничих зон" таких поселень. Міста і сільські поселення розрізняються також і ритмом життєдіяльності населення: у місті менше позначаються сезонні зміни, що залежать від пори року й обумовлюють чергування виробничих циклів землеробства і тваринництва.

Отже, поняття "місто" визначається кількістю мешканців і родом їхньої діяльності, а також просторовою формою розселення. Місто може бути визначено як відносно велике поселення, що має різноманіття соціально-економічних функцій, з високою щільністю населення, зайнятого в неаграрних сферах діяльності.

Відповідно сільське поселення, навпаки, характеризується відносно малою щільністю населення, зайнятого переважно в аграрних сферах діяльності.

Територіальна організація міста визначається задачами утворення умов для організації усіх функціональних процесів, що протікають у ньому: перш за все, у виробництві, а також у невиробничих сферах господарства, побуту і відпочинку населення.

Загальні потреби в територіях під розміщення зон різного призначення наведені в лек-

ції №3.

5.2.Функціональне зонування міста

При всьому різноманітті міст існують деякі поняття, які є загальними для будь-якого їх типу, за допомогою яких прийнято описувати їх побудову, функціонування і розвиток. Однією з основних моделей територіальної організації міста є його функціональне зонування.

Функціональне зонування - це диференціація території міста за характером її використання, тобто за типом функціонального призначення.

Виділення функціональних зон дозволяє створити найкращі умови для здійснення таких основних форм життєдіяльності міського населення, як праця, побут і відпочинок, оскільки кожний з цих видів діяльності висуває свої специфічні вимоги до розміщення й організації міського простору.

Ідея чіткого функціонального зонування територій міста відносно нова. Програма функціонального зонування була визначена архітекторами Західної Європи лише в кінці 20-х – на початку 30-х років минулого століття. Із того часу функціональне зонування міста стало одним із головних положень сучасного містобудівного проектування і містобудування.

Діючі державні будівельні норми з планування та забудови міст [1,2] передбачають виділення в місті наступних основних функціональних зон:

сельбищної;

промислової, в тому числі комунально-складської і зони зовнішнього транспорту;

ландшафтно-рекреаційної.

Кожна з цих зон характеризується визначеними кількісними параметрами та умовами взаємного розташування по відношенню одне до одного.

Сельбищна територія включає:

ділянки житлових будинків, будівель і споруд громадських установ, численних закладів соціальної інфраструктури - об'єктів культурно-побутового обслуговування, у тому числі учбових, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв; внутршньосельбищну вулично-дорожну та транспортну мережу;

міські площі, парки, сади, сквери, бульвари та інші міста загального використання.

Сельбищна територія складає приблизно половину всієї території міста. При цьому територія житлової забудови брутто, тобто в червоних лініях, займає половину сельбищної території. Територія житлової забудови нетто, тобто без ділянок обслуговуючих громадських закладів, зелених насаджень, вулиць і доріг, займає половину території житлової забудови брутто. Іншими словами, власно на житлову забудову приходиться 12…13% землі в міських межах.

Промислово-виробнича територія призначена для розміщення:

промислових підприємств та зв'язаних із ними виробничих об'єктів, у тому числі комплексів наукових установ із дослідними підприємствами;

комунально-складських об'єктів;

підприємств по виробництву та переробці сільськогосподарcьких продуктів;

санітарно-захисних зон промислових підприємств;

об'єктів спецпризначення для потреб оборони;

споруд зовнішнього транспорту та шляхів зовнішньоміського та приміського сполучення, внутріміської вулично-дорожної мережі;

ділянок громадських установ і міст загального використання для населення, працюючого на промислових підприємствах міста.

Технологічні площі і цехи промислової зони складають не менш 50% її території, простори озеленення і резервні ділянки - до 35%, дороги і ділянки для транспортних споруд - 10%, адміністративно-суспільні центри - 5%.

Розміри територій складських зон розраховуються в залежності від визначеного типу групи поселення і кількості його населення. При цьому саме під склади використовується не менш 60% територій зон.

Комунальна зона включає території для розміщення водозаборів, очисних споруджень, каналізації, теплоцентралей та інших головних споруджень систем інженерного устаткування і міського господарства, а також території для розміщення цвинтарів й інш. Об'єкти зони розташовують з розривом від сельбищних зон, тобто на встановленому - нормативному віддаленні від них.

Зона зовнішнього транспорту зазвичай займає до 10% території міста. Розміщення транспортних об'єктів також вимагає встановлених розривів від сельбищних територій.

Ландшафтно-рекреаційна територія включає :

озелененні та водні простори в межах забудови міста та його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. В її склад входять парки, лісопарки, міські ліси, природні ландшафти, які охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів;

позаміські зони масового короткочасного та тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку (у системах розселення);

курортні зони в містах і селищах, які мають лікувальні ресурси.

Площі озеленених територій загального користування, які розміщуються на територіях забудови міських та сільських поселень, встановлюються в залежності від груп поселень, які визначаються за чисельністю їх населення, а також у залежності від кліматичних районів і підрайонів міст розселення (рис.4.1.).

Вдосконалення і розвиток планувальної структури міст слід зв'язувати з історичною зоною міста, його історико-архітектурним опорним планом і визначеними зонами охорони пам'ятників історії, культури і природи.

Для забезпечення необхідних функціональних зв'язків місць розселення з місцями праці та відпочинку, установами культурно-побутового обслуговування, а також для зниження витрат часу на рух населення слід формувати відносно стійкий трудовий баланс мешканців і робітників у межах основних структурно-планувальних елементів міста - його планувальних районів і зон.

Функціональну організацію, величину, ємність, межі основних структурно-планувальних елементів міста і їх кількість слід визначати на основі особливостей їх розташування в місті та концентрації основних функцій.

У малих, середніх та великих містах із компактною планувальною структурою трудозбалансованість, як правило, досягається у масштабі усього міста.

В умовах крупного сучасного міста чітка диференціація міських територій за типом функціонального використання часто стає скрутною через тісне переплетення різних функцій. Так, деякі види місць прикладання праці: адміністративні, наукові, установи обслуговування - концентруються поблизу житлових зон, а часом навіть входять у їхню структуру, а у складі великих промислових зон значні території відводяться для потреб відпочинку, обслуговування і навчання.

Інтеграція міських функцій є одною з найбільш характерних ознак сучасного містобудівного розвитку. Тому в сучасній містобудівній теорії і практиці функціональне зонування зберігає своє значення як основної ідеї просторово-планувальної організації міста тільки за умови урахування реальної складності і багатофункціонального характеру сучасної організації міських просторів.

Особливо чітко це видно на прикладі розвитку центрів найкрупніших міст із населенням більш одного мільойона, де сполучення місць прикладання праці, унікальних об'єктів громадського обслуговування, адміністративно-управлінських установ і житлових комплексів приводить до необхідності відокремлення особливої поліфункціональної зони загальноміського центру. Іншим прикладом розвитку принципів функціонального зонування в напрямку інтеграції функцій є створення комплексних виробничо-сельбищних районів - планувальних утворень, що включають виробничі зони і житлові території, які тяжіють до них.

Для досягнення високого соціально-економічного ефекту планувальної структури міста слід прагнути до утворення компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції. При цьому необхідно враховувати неоднорідність функціонально-планувлаьних якостей міських територій, які в чималій мірі визначаються різноманітною інтенсивністю їх засвоєння та неоднаковими умовами транспортного доступу.

Цінність ділянки території міста визначають за оцінками її доступності відносно житлових районів, місць прикладання праці, установ обслуговування загальноміського значення і місць масового відпочинку.