3.6. Поняття та класифікація запозичених ресурсів банківських установ

Запозичені ресурси банківських установ - це кошти, отримані банком на умовах кредитування для здійснення необхідної діяльності на принципах платності, строковості, забезпеченості, поверненості та цільового характеру.

Основними елементами запозичених ресурсів банківських установ є міжбанківські кредити, кредити Національного банку України і випуск власних боргових зобов’язань.

Запозичені банківські ресурси характеризуються двома юридично- правовими формами реалізації: кредитів, отриманих від інших банків (у тому числі НБУ), та цінних паперів субординованого боргу (табл. 3.3.)

Таблиця 3.3.

Характеристика запозичених банківських ресурсів

Види ресурсів	Складова характеристика
1. Кошти НБУ	Коррахунок НБУ в комерційному банку, короткострокові кредити, отримані від НБУ (овердрафт за коррахунком, за операціями РЕПО, через тендери, ломбардні кредити, стабілізаційний кредит, інші кредити), довгострокові кредити, отримані від НБУ (через тендери, за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, стабілізаційний кредит, інші довгострокові кредити).
2. Кошти інших банків	Кошти до запитання інших банків (кореспондентські рахунки), строкові депозити інших банків (депозити овернейт, гарантійні депозити, короткострокові та довгострокові депозити), кредити, отримані від інших банків (овердрафт за коррахунками, кредити овернейт, за операціями РЕПО, інші короткострокові та довгострокові кредити, отримані від інших банків, фінансовий лізинг від інших банків).
3. Кредиторська заборгованість за операціями з банками	Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою, інша кредиторська заборгованість за операціями з банками.
4. Цінні папери субординованого боргу	Боргові цінні папери, випущені банком, що належать до категорії інвестиційних (більше, ніж один рік) - банківські облігації, як правило, безстрокові або конверсійні.

Операції комерційних банків із запозичення коштів передбачають передусім недепозитні методи формування банківських ресурсів, тобто акумулювання недепозитних коштів.

Недепозитні (позичені) кошти банку — це переважно позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності й тому активно використовуються комерційними банками України. Крім цього, важливим джерелом недепозитних коштів банку є випуск ним власних боргових зобов’язань - насамперед облігацій.

Кошти, отримані комерційним банком за допомогою облігацій, не можуть вважатися власним капіталом, тому що облігації випускаються на певний строк, після закінчення якого ці кошти повертаються інвесторам. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у формі довгострокової позики. Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своєму обігу кошти, залучені за допомогою облігацій, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється шляхом викупу раніше випущених облігацій за рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених боргових зобов’язань.

Облігації, якщо це передбачено умовами емісії, можуть бути конвертовані у прості акції. Тоді залучені за їхньою допомогою кошти переходять у власний капітал комерційного банку. Конвертованість облігацій дає змогу підвищити їхню привабливість у колі покупців, оскільки останні можуть придбати акції банку в найбільш вигідний момент. Власники облігацій ризикують менше, ніж власники акцій, бо у разі банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше, ніж звичайним акціонерам. Необхідно відрізняти кошти, мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій, від внесків і депозитів. Якщо перші називаються в банківській практиці позиковими або позиченими, то другі - залученими.

При випуску облігацій банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, тоді як при залученні внесків роль банку пасивна. До акціонерних банків, що випускають облігації, застосовуються такі ж самі вимоги, як і при випуску акцій. Емісія облігацій регламентується Законами України «Про господарські товариства» і «Про цінні папери та фондовий ринок». Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових коштів лише за умови повної реалізації усіх випущених ним акцій. Реалізація облігацій може відбуватися або на основі їхнього продажу за договорами з покупцями, або шляхом обміну на раніше випущені облігації та цінні папери. Погашаються облігаційні позики комерційними банками після закінчення терміну обігу облігацій за їхнього номінальною вартістю. Банківські облігації в Україні не набули розвитку. Причинами такого становища є їхні незабезпеченість, не­здатність нових банків довести статутні капітали до розмірів мі­німальних вимог НБУ, фінансові труднощі, що виникли у більшості банків останнім часом, а також фактична відсутність вторинного ринку цінних паперів.

Головною сферою діяльності комерційних банків щодо акумулювання запозичених ресурсів є міжбанківський ринок кредитних ресурсів.

Міжбанківський ринок кредитних ресурсів являє собою систему, що забезпечує купівлю-продаж вільних кредитних ресурсів між комерційними банками та комерційними банками і Національним банком України.

Учасниками міжбанківського ринку кредитних ресурсів є Національний банк України, його регіональне управління, комерційні банки, їхні філії та відділення.

Розміщувати і купувати кредитні ресурси на міжбанківському ринку кредитних ресурсів банком вигідно за двох основних причин:

1. комерційні банки на відміну від суб’єктів господарської діяльності відрізняються вищою надійністю;

2. процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча від ставки за кредитами суб’єктам економіки.

Міжбанківські кредити за складом поділяються на взаємні кредити між комерційними банками та кредитування Національним банком України комерційних банків. У загальній структурі міжбанківських кредитів переважають взаємні кредити комерційних банків (80-85%), але з розвитком банківської системи частка кредитів НБУ може мати тенденцію до зростання.

Плата за міжбанківськими кредитами пов’язана та максимально наближена до облікової ставки Національного банку України. Метою залучення міжбанківських кредитів є: по-перше, розширення кредитної діяльності комерційних банків з клієнтами; по-друге, необхідність підтримки і регулювання банківської ліквідності.

Отже, одне з джерел поповнення ресурсів комерційного банку - міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість для налагодження ділових партнерських відносин.

Взагалі банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках порівняно з кредитуванням суб’єктів господарської діяльності, оскільки перші відрізняються, як правило, вищою надійністю.

Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними - від одного дня до трьох-шести місяців. Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також через необхідність регулювання банківської ліквідності.

Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін. Дуже активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку. В договорі на міжбанківське кредитування, крім терміну, необхідно обумовити суму кредиту, рівень процентної ставки і порядок погашення. Переважно при порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту банк-кредитор передбачає своє право на беззаперечне списання боргу. Якщо банк, який позичив кредитні ресурси, не може їх повернути у встановлений термін, то він купує гроші в іншому банку.

При укладанні договору на міжбанківський кредит банк- позичальник повинен повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів (платоспроможності, ліквідності).

Розрізняють міжбанківські активні та пасивні кредитні операції, які формують ринок міжбанківських депозитів і ринок міжбанківських кредитів.

Міжбанківський кредит є оперативним за способом залученням коштів, але водночас дорогим джерелом ресурсів банку. Міжбанківські кредити використовуються переважно для оперативного регулювання ліквідності балансу банку, а також для надання кредитів вигідним позичальникам. Міжбанківський кредит має такі основні форми:

• міжбанківські позики на основі кредитного договору і на основі генеральної угоди та співробітництва на ринку міжбанківського кредиту;

• залишки коштів на кореспондентських рахунках, заброньовані на певний термін під узгоджений банківський процент (оформляється кредитною угодою);

• платіжний кредит у формі овердрафту за кореспондентським рахунком (оформляється договором про встановлення кореспондентських відносин або спеціальним договором про овердрафт);

• централізовані кредити, що надходять для підтримання певних галузей народного господарства через комерційні банки. Вони найменш вигідні для комерційного банку, оскільки маржа за ними регулюється НБУ;

• переоблік та перезастава цінних паперів у НБУ;

• централізовані кредити, що розподіляються на аукціонній основі.

В Україні за допомогою впровадженої системи електронних розрахунків міжбанківське кредитування здійснюється шляхом прямих угод між банком-кредитором та банком-позичальником. Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін.

Міжбанківські кредити за терміновою ознакою можна поділити на:

1. одноденні, або нічні - строком на 1 день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку;

2. надкороткі - від 1 дня до 7 днів;

3. короткі - від 10 днів до місяця.

Між банком-кредитором та банком-позичальником при одержанні кредиту укладається кредитна угода, в якій, крім терміну, обумовлюється:

• сума кредиту;

• рівень процентної ставки (як правило, вищий на незначну величину від облікової ставки НБУ);

• порядок погашення;

• право банку-кредитора у разі невчасного погашення кредиту на безспірне списання боргу з коррахунка боржника.

У разі, якщо банк-позичальник не в змозі повернути міжбанківський кредит, він повинен здійснити рефінансування, тобто залучити кошти з іншого банку.

При укладанні договору на міжбанківський кредит банк-позичальник повинен надати банку-кредитору таку інформацію:

1. значення економічних нормативів на останню дату;

2. баланс;

3. перелік активів, що можна використати як заставу позики.

Здійснювати міжбанківське кредитування можуть не тільки комерційні банка, й їхні відділення та філії. Проте це правило реалізується тільки в системі одного банку, що має філіальну мережу.

Важливим способом акумулювання запозичених ресурсів комерційними банками є операції з рефінансування. Рефінансування банків - це операції з надання банкам кредитів у встановленому Національним банком України порядку.

Національний банк може прийняти рішення про підтримання ліквідності банку через відповідні інструменти рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог:

• строк діяльності - не менше, ніж один рік після отримання ліцензії Національного банку України на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу;

• має ліцензію Національного банку України на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;

• має активи, які можуть бути прийняті Національним банком України у заставу;

• здійснює своєчасне погашення одержаних від Національного банку України кредитів та сплату процентів за користування ними.

Національний банк України відповідно до своїх розпорядчих документів у разі коливань на грошово-кредитному ринку може встановлювати додаткові вимоги до банків залежно від інструментів, строків рефінансування і виду забезпечення кредиту рефінансування.

Обсяг наданого Національним банком України кредиту рефінансування (крім кредиту овернайт), у тому числі за кредитами з урахуванням поданої заявки, не має перевищувати 50 процентів розміру регулятивного капіталу банку, розрахованого за даними останнього балансу.

Національний банк України здійснює рефінансування банків за процентною ставкою, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку України і яка протягом дії кредитного договору не підлягає коригуванню.

Національний банк України щоденно засобами електронної пошти оголошує банкам процентні ставки. Один банк не може одержати більше, ніж 50 процентів обсягу коштів, запропонованих на тендері з підтримання ліквідності банків.

Для нарахування процентів строк користування кредитом згідно з умовами кредитного договору між Національним банком України та банком починається з дня надходження коштів на кореспондентський рахунок банку і закінчується в день, який передує даті повернення коштів. Отримана застава за договорами, укладеними територіальними управліннями, обліковується на балансі територіального управління. Після погашення кредитів територіальні управління списують предмети застави, що обліковуються на позабалансових рахунках. Застава (отримана та надана) за договорами, укладеними відповідним структурним підрозділом, обліковується на балансі операційного управління Національного банку України.

Територіальне управління НБУ протягом дії кредитного договору між банком і Національним банком України може здійснювати перевірки банку (це передбачається у кредитному договорі) щодо правильності відображення в бухгалтерському обліку предметів застави, наданих під забезпечення кредитів рефінансування.

Національний банк України здійснює рефінансування банків лише під відповідне забезпечення:

• державними облігаціями України (облігації внутрішньої державної позики України, облігації зовнішньої державної позики України, цільові облігації внутрішньої державної позики України);

• державними облігаціями України, які перебувають у довірчій власності банку згідно з договором управління майном між установником управління і банком-управителем та письмовою згодою установника управління на заставу державних облігацій України, які перебувають у довірчій власності, під забезпечення кредиту рефінансування Національного банку України;

• депозитними сертифікатами;

• векселями суб’єктів господарювання - резидентів України, врахованими банком за дисконтною ставкою, не нижчою, ніж облікова ставка Національного банку України. Національний банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування банків під забезпечення векселями нерезидентів, авальованими іноземними банками з рейтингом, не нижчим, ніж «інвестиційний клас»;

• векселями банків, авальованими іншим банком;

• гарантіями іншого банку-резидента;

• облігаціями місцевих позик, що вільно обертаються на ринку;

• цінними паперами Державної іпотечної установи, у тому числі розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України та підтверджено коштами в Державному бюджеті України;

• облігаціями підприємств, що вільно обертаються на ринку (крім цільових), у тому числі розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України;

• іпотечними облігаціями, що вільно обертаються на ринку;

• іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю;

• подвійними складськими свідоцтвами, що містять складські свідоцтва та заставні свідоцтва, за умови надання банком кредиту під їхнє забезпечення;

• заставою майнових прав, що виникли у банку в результаті укладення кредитного договору між ним та відповідним суб’єктом господарювання. Національний банк України бере в заставу майнові права за кредитами, які визначені як стандартні та під контролем відповідно до нормативно-правових актів з питань формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків;

• акціями власників істотної участі в банку (тільки для кредитів рефінансування понад 14 днів).

Національний банк України здійснює підтримку короткострокової (миттєвої) ліквідності банку в національній валюті через постійно діючу лінію рефінансування. Одним із кредитів за такою лінією є кредити овернайт.

Кредит овернайт - це кредит, наданий комерційному банку Національним банком України за оголошеною процентною ставкою через постійно діючу лінію рефінансування строком на один робочий день.

Кредит строком на один робочий день надається на умовах, які визначаються генеральним кредитним договором. Кошти кредиту перераховуються в день отримання Національним банком України заявки від банку.

Національний банк може надавати банкам кредити овернайт:

• під забезпечення державними облігаціями України (крім облігацій зовнішньої державної позики України) або депозитними сертифікатами (кредит овернайт під забезпечення);

• без забезпечення (кредит овернайт бланковий).

Обов’язковою умовою для подання банком заявки на одержання кредиту овернайт є укладення генерального кредитного договору з Національним банком України. Банки можуть подавати до Національного банку України заявки на одержання кредиту овернайт під забезпечення державними облігаціями України та депозитними сертифікатами за умови, що вони перебувають у власності банку-клієнта депозитарію державних цінних паперів (або депонента-клієнта депозитарію) Національного банку України і не обтяжені будь-якими зобов’язаннями.

Умовою розгляду заявки банку на одержання кредиту овернайт бланкового є його згода на застосування Національним банком України режиму блокування коштів на кореспондентському рахунку банку- позичальника в сумі наданого кредиту та процентів за користування ним на строк до його повернення.

Національний банк України може встановлювати згідно зі своїми розпорядчими документами частоту звернень банків до Національного банку України та максимальний розмір кредиту овернайт бланкового.

Генеральний кредитний договір про надання Національним банком України кредитів овернайт укладається комерційним банком з відповідним територіальним управлінням НБУ на відповідний календарний рік незалежно від періодичності користування таким кредитом і наявності забезпечення.

У генеральному кредитному договорі між комерційним банком і Національним банком України передбачається, що в разі недостатності коштів на кореспондентському рахунку банку для одночасного погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним та можливої пені в першу чергу погашається заборгованість за кредитом, у другу - проценти за користування ним і можлива пеня.

Відповідні територіальні управління за допомогою засобів електронної пошти надають відповідному структурному підрозділу інформацію про укладені з банками генеральні кредитні договори та додаткові договори до них щодо використання лінії рефінансування протягом двох робочих днів після їхнього укладення.

У разі виникнення потреби у підтриманні ліквідності банк може протягом будь-якого робочого дня тижня до часу, зазначеного в розпорядчих документах Національного банку України, подати до відповідного структурного підрозділу та відповідного територіального НБУ управління заявку на одержання кредиту овернайт.

Територіальне управління НБУ перевіряє виконання комерційним банком вимог, оперативно розглядає можливість надання банку кредиту овернайт за допомогою програмно-технологічного забезпечення протягом дня звернення банку в термін, визначений у розпорядчому документі, повідомляє про своє рішення у відповідний структурний підрозділ. Відповідний структурний підрозділ на підставі висновку територіального управління готує пропозиції для подання на розгляд керівництва Національного банку України для прийняття рішення.

Відповідний структурний підрозділ надсилає банку повідомлення і на підставі генерального кредитного договору та задоволеної заявки до закінчення операційного дня Національного банку України забезпечує перерахування банку коштів за наданим кредитом овернайт.

Повернення банком кредиту овернайт здійснюється наступного робочого дня одночасно з процентною платою.

Наступний кредит овернайт може надаватися лише за умови погашення попереднього.

Крім кредитів овернайт, Національний банк України здійснює також рефінансування комерційних банків строком до 14 днів та до 365 днів шляхом проведення кількісного або процентного тендера.

Кількісний тендер - це тендер, на якому Національний банк України наперед встановлює ціну (процентну ставку), за якою банки можуть одержати кредити рефінансування або розмістити в Національному банку України кошти. Сума коштів, що пропонується для рефінансування або для розміщення, може оголошуватися або не оголошуватися.

Розподіл кредитів під час проведення кількісного тендера здійснюється відповідно до поданих заявок до закінчення суми, запропонованої на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення всіх заявок банків, то кредитні кошти за оголошеною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих заявок.

Процентний тендер - це тендер, під час оголошення якого банки у своїх заявках до Національного банку України зазначають ціну (процентну ставку), за якою вони погоджуються одержати кредит рефінансування або розмістити кошти.

За умови проведення Національним банком України процентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку з точністю до одного десяткового знака після коми, за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу, ніж облікова ставка Національного банку України.

На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків.

Якщо два або кілька учасників процентного тендера пропонують однакову процентну ставку, а обсяг кредитів, що залишився, недостатній для задоволення всіх заявок банків з однаковою процентною ставкою, то кошти пропорційно розподіляються між цими банками.

Національний банк України повідомляє банкам про проведення кількісного або процентного тендера щотижня у п’ятницю засобами електронної пошти. За умови, що п’ятниця оголошується неробочим днем, повідомлення про проведення тендера надсилається банкам у четвер того тижня, який передує дню проведення тендера.

Тендери проводяться щосереди з такою періодичністю: три середи підряд - рефінансування строком до 14 днів; одна середа - рефінансування строком до 365 днів.

На початку року Національний банк України оголошує графік проведення тендерів з підтримання ліквідності банків. Залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку та стану ліквідності банків Національний банк України може змінювати періодичність і черговість проведення тендерів, а також оголошувати позачергові тендери, про що повідомляється банкам за допомогою засобів електронної пошти.

Комерційний банк, який на основі прогнозу своєї ліквідності планує взяти участь у тендері, має заздалегідь, орієнтуючись на терміни проведення тендерів Національним банком України, подавати до територіального управління НБУ документи для здійснення перевірки запропонованого ним виду забезпечення, що приймається Національним банком України.

Територіальне управління бере до розгляду лише ті документи, які дають змогу зробити висновок про можливе прийняття запропонованого виду забезпечення, і не менше, ніж за один робочий день до оголошення про проведення чергового тендера має повідомити у банк щодо прийнятності забезпечення.

Результати проведеного тендера повідомляються банкам, які брали участь у тендері, територіальним управлінням та Операційному управлінню НБУ (за умови задоволення заявки банку в повному обсязі або частково).

Комерційні банки, заявки яких задоволені, мають укласти кредитний договір та договір застави (гарантії) з відповідним територіальним управлінням НБУ, яке має повідомити у відповідний структурний підрозділ про укладення договорів, обов’язково зазначивши в повідомленні встановлені терміни погашення кредиту і сплати процентів за користування ним.

Кредитний договір і договір застави (гарантії) укладаються комерційним банком з територіальним управлінням НБУ залежно від виду забезпечення відповідно до законодавства. Національний банк України може ініціювати дострокове розірвання кредитного договору за кредитами, наданими на строк понад 14 днів, за умови виявлення фактів надання банком недостовірної інформації (у тому числі звітної), яка мала істотний вплив на прийняття рішення щодо підтримання заявки банку про надання кредиту рефінансування.

Банк повертає кредити рефінансування, що одержані від Національного банку, у строки відповідно до укладеного договору.

Комерційний банк може достроково повернути кредит і проценти за користування ним повністю або частково, письмово повідомивши, але не пізніше, ніж за один робочий день до повернення коштів у відповідні територіальні управління, відповідний структурний підрозділ та Операційне управління НБУ.

Іншим важливим способом формування комерційними банками запозичених ресурсів є операції прямого і зворотного репо. Національний банк України може проводити з банками операції прямого або зворотного репо згідно з укладеними договорами на визначену суму та строк.

Операція прямого репо - це кредитна операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі між Національним банком України і комерційним банком про купівлю Національним банком державних облігацій України з портфеля комерційного банку або банківських металів з подальшим зобов’язанням комерційного банку викупити державні облігації України або банківські метали за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Операція зворотного репо - це депозитна операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі між Національним банком України та комерційним банком про продаж Національним банком зі свого портфеля державних облігацій України з одночасним зобов’язанням зворотного їхнього викупу в комерційного банку за обумовленою в договорі ціною та на обумовлену дату.

Національний банк України операції репо може здійснювати одним з двох таких способів:

• безпосередньої домовленості з комерційним банком щодо купівлі (продажу) державних облігацій України або банківських металів;

• проведення тендера заявок банків щодо участі в операціях прямого репо з державними облігаціями України.

Операції репо можуть здійснюватися лише з тими державними облігаціями України, строк погашення яких не припадає на строк проведення операції. Операції репо з банківськими металами можуть проводитися Національним банком України з банками лише за наявності у банків письмового дозволу Національного банку України на здійснення операцій з банківськими металами на валютному ринку нашої держави.

Національний банк України може здійснювати тільки операції строкового репо, тобто строк операції має бути чітко визначений, але не більше, ніж на 60 календарних днів. Процентний дохід (витрати) має бути обумовленим та фіксованим на час проведення цієї операції.

У разі досягнення згоди на проведення операції репо між Національним банком України та комерційним банком укладається відповідний договір. У договорі має передбачатися умова щодо перерахування коштів за операцією купівлі (продажу) або зворотного продажу (купівлі) відповідних державних облігацій України з одночасним блокуванням чи розблокуванням цих цінних паперів на рахунках у цінних паперах. Зобов’язання щодо виконання другої частини договору репо у сторін договору виникає тільки за умови повного виконання ними зобов’язань за першою частиною договору репо.

Проведення операцій репо за рахунками у цінних паперах здійснюється учасниками операцій репо відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України щодо депозитарної діяльності з державними цінними паперами.

Операції прямого репо з державними облігаціями України можуть проводитися Національним банком України через тендер або шляхом безпосередньої домовленості з банком. Операції прямого репо з банківськими металами можуть проводитися Національним банком України тільки шляхом безпосередньої домовленості з банком і за ініціативою банку за умови, що банківські метали банків перебувають на відповідальному зберіганні в Національному банку України.

У разі проведення тендера щодо участі банків в операціях прямого репо Національний банк України відбирає для задоволення ті заявки комерційних банків, які є найбільш прийнятними для нього за обсягами операцій або ціновими параметрами. За операцією прямого репо ціною купівлі Національним банком України державних облігацій України є їхня справедлива вартість, але не вища за номінальну вартість цих цінних паперів. Ціна зворотного продажу Національним банком України державних облігацій України залежить від ціни, визначеної у першій частині операції репо та строку цієї операції, а також від процентних ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку, які діяли у відповідному періоді.

У разі проведення тендера щодо участі банків в операціях прямого репо відповідний структурний підрозділ НБУ надсилає комерційним банкам повідомлення про проведення тендера із зазначенням умов його проведення та строку операції репо. Банки подають до відповідного структурного підрозділу за допомогою засобів програмного забезпечення заявки на участь у тендері, в яких пропонують свої умови щодо ціни купівлі (продажу) державних облігацій України, строку проведення операції репо, обсягу операції репо, кількості та коду державних облігацій України, що пропонуються.

Після розгляду заявок банків відповідний структурний підрозділ НБУ надсилає комерційним банкам, які за результатами тендера мають право отримати кошти за куплені Національним банком України державні облігації України, повідомлення-підтвердження про намір укласти договір про здійснення операцій прямого репо.

Договір між Національним банком України та комерційним банком має бути укладений не пізніше від наступного робочого дня після отримання повідомлення-підтвердження. Національний банк України за умови проведення операції прямого репо шляхом безпосередньої домовленості з банком орієнтується на діючу облікову ставку НБУ, процентні ставки на міжбанківському кредитному ринку, на дохідність за державними облігаціями України, процентні ставки на міжбанківському валютному ринку та наявність у комерційного банку державних облігацій України і банківських металів.

Операція прямого репо, яка здійснюється між комерційним банком та Національним банком України з державними облігаціями України і банківськими металами, є кредитною операцією й обліковується на рахунках бухгалтерського обліку згідно з економічною суттю операції відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань бухгалтерського обліку і депозитарної діяльності з державними цінними паперами.

Банк може достроково повернути кошти і проценти за операцією прямого репо, письмово повідомивши, але не пізніше, ніж за один робочий день відповідний структурний підрозділ та Операційне управління НБУ. Після завершення операції прямого репо предмети застави, що обліковуються на позабалансових рахунках Операційного управління, списуються.

Національний банк України може проводити операції зворотного репо з державними облігаціями України шляхом безпосередньої домовленості з банками. За умови проведення операції зворотного репо Національний банк України для визначення ціни продажу (купівлі) державних облігацій України орієнтується на процентні ставки Національного банку України за власними борговими зобов’язаннями, процентні ставки за депозитами на міжбанківському ринку, на дохідність за державними облігаціями України.

Операція зворотного репо, яка здійснюється між Національним банком України і комерційними банками, є депозитною операцією, обліковується на рахунках обліку депозитних операцій відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань бухгалтерського обліку і депозитарної діяльності з державними цінними паперами.

Іншим видом кредитів рефінансування, що можуть надаватися Національним банком України комерційним банкам, є стабілізаційний кредит.

Стабілізаційний кредит - це кредит Національного банку України, що може надаватися комерційному банку на підтримку здійснення заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений Національним банком України строк.

Для отримання стабілізаційного кредиту банк подає до територіального управління НБУ клопотання і затверджену радою банку програму фінансового оздоровлення, яка відповідає вимогам нормативно-правових актів Національного банку України з питань регулювання діяльності банків у нашій державі.

Після здійснення аналізу фінансового стану банку і його програми фінансового оздоровлення територіальне управління НБУ надсилає відповідні пропозиції структурному підрозділу, що здійснює нагляд за діяльністю банків. Структурний підрозділ НБУ, що здійснює нагляд за діяльністю банків, готує пропозиції на розгляд Правління Національного банку України про можливість надання комерційному банку, який перебуває у стані фінансового оздоровлення або взяв на себе борг банку, що перебуває у стані фінансового оздоровлення, стабілізаційного кредиту.

Національний банк України може надавати стабілізаційний кредит за плату, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку України, таким комерційним банкам:

• фінансово стабільному банку, який узяв на себе борг банку, що перебуває у стані фінансового оздоровлення, за умови цільового його використання та укладення з Національним банком України договору застави державних облігацій України або інших цінностей. Такий банк за згодою кредиторів банку-боржника має укласти договір (який додається до програми фінансового оздоровлення) про переведення боргу банку- боржника, що перебуває у стані фінансового оздоровлення;

• банку, який розробив програму фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту під заставу державних облігацій України або інших цінностей;

• банку, який перебуває у стані фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту під гарантію чи поруку фінансово стабільного банку (іншої фінансової установи), що згідно з його фінансовим станом, достатністю капіталу може забезпечити виконання взятих на себе зобов’язань.

Стабілізаційний кредит надається банку строком до трьох років, а якщо програма фінансового оздоровлення забезпечує достатні грошові потоки, то банку може надаватися короткостроковий кредит строком до одного року. Рішення про надання банку стабілізаційного кредиту приймається Правлінням Національного банку України на підставі аналізу й оцінювання програми фінансового оздоровлення, що здійснені відповідним територіальним управлінням, пропозицій структурного підрозділу, який здійснює нагляд за діяльністю банку, та Юридичного департаменту Національного банку України щодо юридичної надійності наданого забезпечення. У цьому рішенні визначаються строк користування стабілізаційним кредитом, порядок його погашення і сплати процентів за користування ним.

У разі прийняття Правлінням Національного банку України позитивного рішення про надання стабілізаційного кредиту відповідне територіальне управління вживає організаційних заходів щодо укладення з банком договору про надання кредиту і відповідного договору застави. Договір про надання стабілізаційного кредиту має передбачати порядок, строки надання і погашення кредиту, а також порядок обрахування та сплати процентів за користування стабілізаційним кредитом, відповідальність за несвоєчасне його погашення та ін.

У разі надання стабілізаційного кредиту комерційному банку, який узяв на себе борг іншого банку, що перебуває у стані фінансового оздоровлення, Національний банк України відповідно до договору може встановлювати особливі умови надання стабілізаційного кредиту цьому банку, окремий режим контролю за його цільовим використанням, інші обмеження та застереження.

Комерційний банк має розробити графік погашення стабілізаційного кредиту і дотримуватися його строків. У разі зміни облікової ставки Національного банку України підлягає коригуванню відповідно і процентна ставка за користування стабілізаційним кредитом.

Перерахування коштів стабілізаційного кредиту комерційному банку відповідно до укладених кредитного договору та договору застави забезпечується відповідним структурним підрозділом НБУ. Відповідне територіальне управління НБУ і структурний підрозділ, що здійснює нагляд за діяльністю банків, проводять контроль за графіком погашення стабілізаційного кредиту і повернення процентів за користування ним.

У разі неповернення комерційним банком стабілізаційного кредиту в строки відповідно до укладеного кредитного договору до банку застосовується безспірне списання заборгованості згідно зі статтею 73 Закону України «Про Національний банк України».

Відповідний структурний підрозділ НБУ, що здійснює нагляд за діяльністю комерційного банку, щокварталу аналізує стан виконання заходів, спрямованих на оздоровлення банку, контролює своєчасність погашення заборгованості за стабілізаційним кредитом та процентів за користування ним. У разі їхього невиконання структурний підрозділ, що здійснює нагляд за діяльністю банку, подає пропозиції на розгляд Правління Національного банку України для прийняття відповідного рішення.