3.4. Поняття та характеристика залучених банківських ресурсів
Залучені та запозичені банківські ресурси становлять переважну частину банківських ресурсів (85-90%). Через це для них характерний надзвичайно широкий спектр форм та видів залучення коштів, що характеризує відповідні напрямки пасивних операцій банків, основу яких утворюють операції з формування залучених ресурсів.
Залучені ресурси банку - це кошти, що акумулюються банком на певних умовах на різних видах рахунків клієнтів. Залучені ресурси є, власне кажучи, кредиторською заборгованістю банку, яка виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін.
Залучені ресурси банку охоплюють:
кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів;
залишки коштів на поточних рахунках клієнтів;
кошти на рахунках банків-кореспондентів та ін.
Комерційні банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Проте практично усі клієнтські рахунки належать до депозитних. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнтові у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти.
Депозит - це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їхніх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством. Депозити класифікуються за такими ознаками: за категоріями вкладників і за строками використання коштів.
За категоріями вкладників депозити поділяються на:
депозити суб’єктів господарської діяльності;
депозити фізичних осіб;
депозити банків.
За строками використання коштів депозити поділяються на:
депозити до запитання;
строкові депозити.
Депозити до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків.
Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Водночас, клієнти банку не повною мірою використовують кошти на депозитних рахунках, у результаті чого на них постійно є залишок коштів, який не знижується за певний мінімальний рівень і який комерційні банки застосовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. З огляду на це стає зрозумілим, чому комерційні банки одним з пріоритетних завдань розглядають роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких клієнтів, здатних розмістити у банку значні обсяги грошових коштів.
За користування залишками коштів на клієнтських рахунках у вигляді депозитів до запитання банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. При цьому, для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або бюджетного рахунків, за перерахування коштів клієнтів засобами електронної пошти, за оформлення та видачу чекових книжок і бланків векселів, за прийом та перелік готівки для зарахування на рахунок клієнта, за видачу готівки клієнтам, за відправлення запитів на прохання клієнтів електронною поштою, за оформлення документів і переказ коштів в інші банки при закритті рахунка та ін.
Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам та приватним особам.
Строкові депозити мають такі особливості:
чітко встановлений строк зберігання;
оформляються депозитною угодою;
не використовуються для здійснення поточних платежів;
при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.
За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Визначальним при встановленні величини відсоткової ставки за строковими депозитами є термін, на який розміщені кошти: чим більш тривалий термін, тим вища процентна ставка. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. На величину відсоткової ставки впливає і частота виплати доходу: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.
Однією з форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним. Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:
спосіб випуску (в разовому порядку і серіями);
спосіб оформлення (іменні і на пред’явника);
термін обертання (строкові і до запитання);
умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків після закінчення розрахункового періоду та з виплатою відсотків у день погашення сертифіката).
Залучені ресурси банків існують у декількох основних юридично- правових формах (табл. 3.2.).
Таблиця 3.2
Характеристика залучених банківських ресурсів
Вид ресурсів |
Складова характеристика |
1.Кошти до запитання суб’єктів господарської діяльності |
Поточні рахунки суб’єктів, кошти за довірчими операціями, кошти в розрахунках, розподільчі рахунки суб’єктів господарської діяльності, цільові кошти до запитання, кошти для розрахунків платіжними картками. |
2.Строкові кошти суб’єктів господарської діяльності |
Короткострокові депозити та довгострокові депозити суб’єктів господарської діяльності, кошти, отримані за операціями РЕПО. |
3. Кошти до запитання фізичних осіб |
Поточні рахунки, кошти за довірчими операціями фізичних осіб, кошти в розрахунках, кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками. |
4. Строкові кошти фізичних осіб |
Короткострокові та довгострокові депозити фізичних осіб. |
5. Кошти бюджету та позабюджетних фондів України |
Кошти бюджетів України до розподілу, кошти Державного бюджету України, бюджетні кошти клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів та бюджетні кошти клієнтів, що утримуються з місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів. |
Формування залучених банківських ресурсів за вказаними напрямками передбачає проведення відповідних депозитних операцій.
Депозитні операції - операції банку із залучення грошових коштів або банківських металів від вкладників на їхні рахунки у банку на договірних засадах або депонування грошових коштів вкладниками з оформленням їх ощадними (депозитними) сертифікатами. Депозитні операції передбачають формування вкладів клієнтів банку.
Вклад - це грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, в національній або іноземній валюті, що передані банку їхніми власниками або третьою особою за дорученням та за рахунок власника для зберігання на певних умовах. Вкладні операції є основним джерелом формування залучених банківських ресурсів. Загальна класифікація вкладів передбачає їхній поділ залежно від видів вкладників, порядку і строку вилучення ресурсів та призначення депозиту (рис. 3.4.)
Рис.
3.4.
Класифікація вкладних операцій банку
Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, розміщуються у комерційних банках на поточних та контокорентних рахунках і можуть бути у будь-який час частково або повністю поповнені або використані.
При відкритті поточних рахунків за вкладами до запитання юридичні особи укладають з банком спеціальну угоду, а фізичним особам відкривається та ведеться ощадна книжка.
Строкові вклади - це грошові кошти, розміщені у банку на строго обумовлений термін. За термінами їх можна поділити на коротко-, середньо- та довгострокові. При розміщенні строкових вкладів між банком і вкладником укладається депозитна угода, що передбачає основні умови зберігання та вилучення строкового вкладу.
Строкові вклади можна поділити на два види:
прості (звичайні) строкові вклади;
вклади з попереднім повідомленням про вилучення.
Ощадні вклади призначені для тривалого нагромадження грошових коштів фізичних осіб. Як і строкові вклади, вони можуть поділятись за термінами, але їхня основна відмінність полягає у можливості поновлення ощадного вкладу в будь-який момент. Вилучення ощадного вкладу, як правило, має здійснюватись за попереднім повідомленням.
Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:
договором банківського рахунка;
договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;
договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;
договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Банки сплачують за користування грошовими коштами власникам вкладів відповідну плату у вигляді процента. Проценти встановлюються диференційовано залежно від виду вкладу, терміну зберігання, суми. Найнижчі проценти за вкладами до запитання. Строкові та ощадні вклади характеризуються підвищеними процентами. За порядком сплати і нарахування процентів вклади бувають:
з постійною або змінною процентною ставкою;
з простими або складними процентами;
з періодичним нарахуванням та виплатою процентів або після закінчення терміну вкладу.
Залучення депозитів комерційними банками може здійснюватись також за допомогою випуску боргових короткострокових цінних паперів. До них належать:
депозитний сертифікат;
ощадний сертифікат;
банківський вексель.
Ці цінні папери емітуються банком на певний термін або до запитання, іменні або на пред’явника, з виплатою процента або врахування дисконту.
Сертифікат - це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат (крім іменного) може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку - втрату частини ресурсів.
Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківський вексель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує банківський вексель на ім’я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їхнього викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. В банківських векселях вказується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу.
Під час здійснення депозитної операції виконуються такі операції: відкриття та реєстрація депозитного рахунка, залучення грошових коштів на депозит, вилучення коштів з депозиту, нарахування відсотків за депозитом та їхня сплата клієнтам, повернення коштів з депозиту і закриття депозитного рахунка.
Комерційний банк відкриває клієнту строковий або ощадний депозитний рахунок на підставі таких документів:
депозитної угоди;
картки зі зразками підписів та відбитком печатки (для юридичних осіб);
паспорта або документа, що його замінює, і зразка підпису (для фізичних осіб).
Депозитна угода укладається між банком та юридичною (фізичною) особою в двох примірниках, один з яких зберігається у банку, а інший - у клієнта. Укладена угода засвідчує право комерційного банку керувати на свій розсуд залученими грошовими коштами і право вкладників отримувати у встановлений термін суму депозиту та відсотків за його користування. В депозитній угоді передбачається: дата внесення депозиту, сума депозиту, форма зарахування коштів на депозитний рахунок, відсоткова ставка за користування депозитом, періодичність сплати відсотків, порядок повернення депозиту і відсотків після закінчення строку зберігання коштів, права, зобов’язання й відповідальність сторін та ін. В угоді проставляється номер відкритого особового депозитного рахунка. В номер рахунку вносять параметри, що характеризують вид, тип вкладу, строк дії, термін закінчення угоди, тип контрагента, відсоткову ставку та ін.
Підписана депозитна угода передається у бухгалтерію банку. Всі особові рахунки вкладників підлягають реєстрації як у бухгалтерії, так і в депозитному відділі банку. Датою відкриття депозитного рахунка є дата надходження грошей на депозитний рахунок. Форма надходження грошей обумовлюється угодою. Юридичні особи мають право перераховувати кошти на депозитний рахунок тільки з поточного рахунка, а фізичні особи можуть вносити кошти готівкою або перераховувати з поточного рахунка.
Згідно з депозитною угодою можуть бути передбачені додаткові надходження грошей на депозитні рахунки. Строкові депозити не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму вкладу - збільшити або зменшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. Часткове вилучення коштів з депозиту передбачено тільки для окремих типів ощадних вкладів (пенсійних, для зарахування заробітної плати та ін.). Після закінчення депозитної угоди закриття депозиту здійснюється на основі оформлення меморіального ордера. Повернення депозиту і сплату відсоткового доходу юридичним особам здійснюють тільки через перерахування коштів на поточний рахунок, а фізичним особам - шляхом виплати готівки або перерахування коштів на поточний рахунок. Дострокове закриття депозитного рахунка можливе на підставі заяви або клопотання вкладника.
За користування залученими коштами комерційні банки сплачують вкладникам відсотковий дохід, який може виплачуватись авансом, періодично (щомісяця, раз на квартал, за підсумками року) та після закінчення строку дії депозиту. Чинними правилами передбачено щомісячне нарахування відсотків незалежно від дати їхньої фактичної виплати згідно з укладеною угодою. Відсотки підлягають нарахуванню щомісяця, не пізніше, ніж в останній робочий день місяця. Нараховані, але не сплачені відсотки зараховують до нарахованих витрат. Нараховані за депозитами відсотки відображаються у балансі на перше число наступного місяця як зобов’язання банку, а у звіті про прибутки і збитки - як зазнані витрати.
У банківській практиці використовуються три методи визначення кількості днів для розрахунку відсотків:
Метод «факт/факт» - при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці та році.
Метод «факт/360» - при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці, але умовно в році - 360 днів.
Метод «30/360» - при розрахунку суми відсотків береться умовна кількість днів у місяці - 30 та в році - 360.
Незалежно від методу розрахунку відсотків при визначенні кількості днів враховується перший день і не враховується останній день угоди. Так, якщо депозитному договору встановлено термін з 14 травня до 10 серпня, то при визначенні кількості днів для розрахунку відсотків враховується 14 травня і не враховується 10 серпня. При нарахуванні відсотків за звітний місяць останній день місяця має включатися в розрахунок, крім випадків, коли звітна дата є датою закінчення операції.
Залучення коштів на депозит здійснюється за відсотковою ставкою, що визначається депозитною угодою. Для розрахунку нарахованих відсотків комерційні банки можуть використовувати номінальну або фактичну відсоткову ставку. Загальна сума нарахованих відсотків на дату закінчення терміну дії депозитної угоди не змінюється.
Розрахунок за допомогою номінальної відсоткової ставки (метод рівних частин) веде до того, що витрати банку в перші періоди завищені відносно поточної вартості сумарних зобов’язань за депозитом, які включають номінал плюс відсотки.
Розрахунок відсоткових витрат за допомогою фактичної відсоткової ставки (актуарний метод) дає змогу розподіляти витрати відповідно до поточної вартості депозиту в окремі періоди і зараховувати фактичні витрати банку до відповідної суми зобов’язань за депозитом, включаючи відсотки за ним, у визначений час. Тому вартість депозитних ресурсів, що визначається як співвідношення відсоткових витрат до сумарних зобов’язань за депозитом, буде незмінною.