8.7. Банківське кредитування зовнішньоекономічної діяльності

8.7.1. Основні різновиди кредитування експортно-імпортних операцій

Банківське кредитування експорту та імпорту виступає у формі кредитів під заставу товарів, товарних документів, векселів, обліку тратт тощо. Іноді банки надають великим фірмам-експортерам, з якими вони тісно пов’язані, бланкові кредити, тобто без формального забезпечення. Банківські кредити дають змогу покупцеві більш раціонально використовувати кошти на купівлю товарів, звільняють його від необхідності звертатись за кредитом до фірм- постачальників. Завдяки залученню державних коштів і застосуванню гарантій, комерційні банки нерідко надають експортні кредити на 10-15 років за процентними ставками, нижчими від ринкових. Для координації операцій з кредитування зовнішньоекономічних операцій, мобілізації значних кредитних ресурсів та рівномірного розподілу ризику банки можуть організовувати консорціуми, синдикати, пули.

Основними різновидами кредитів, що надаються банками суб’єктам зовнішньоекономічних відносин, є:

• експортний кредит;

• кредит покупцю;

• акцептний кредит;

• акцептно-рамбурсний кредит;

• лізинг;

• факторинг;

• форфейтинг.

Експортний кредит та кредит покупцю

Експортний кредит - це кредит, що видається банком країни експортера банку країни імпортера для кредитування поставок машин, обладнання тощо. Такого типу кредити видаються у грошовій формі і мають чітко цільовий характер, оскільки позичальник зобов’язаний використати отриманий кредит винятково для закупівлі товарів у країні-кредиторі.

Однією з форм кредитування експорту банками з 60-х рр. ХХ ст. став кредит покупцю. Кредит покупцю - це кредит, що надається банком експортера безпосередньо іноземному покупцю, тобто фірмі країни-імпортера. Таким чином самим імпортер купує необхідні товари з оплатою рахунків постачальника за рахунок коштів кредитора із зарахуванням заборгованості на покупця чи його банк. Звичайно такі кредити пов’язуються з купівлею товарів та послуг у конкретної фірми.

Вартість банківських кредитів покупцю, як правило, фіксується на кілька років на рівні, нижчому від вартості залучених коштів на ринку позичкових капіталів, що підвищує їхню конкурентоспроможність. Строк кредиту покупцю перевищує строк кредиту постачальнику переважно це середньо- і довгострокові кредити. Банки при цьому можуть відкривати кредитні лінії для закордонних позичальників на оплату закуплених товарів. На сьогодні банківські кредити покупцю поступово витісняють кредити постачальнику (експортеру) та фірмові кредити.

Акцептний і акцептно-рамбурсний кредити

Акцептний кредит надається банком у формі акцепту тратти, тобто згоди банку імпортера на оплату тратти, виставленої експортером. При цьому акцепт може бути обмеженим частиною вексельної суми (частковий акцепт). Банк-акцептант виступає головним боржником, тобто відповідає за оплату векселя у встановлений строк. Векселі, акцептовані банками, слугують інструментом при наданні міжбанківських кредитів, що розширює можливості кредитування зовнішньої торгівлі. Існує ринок банківських акцептів, а акцептовані першокласним банком тратти можуть бути легко реалізовані на ринку позичкових капіталів. Шляхом поновлення акцептів кредити часто перетворюються з короткострокових на довгострокові.

Акцептно-рамбурсний кредит - поєднання акцепту тратти експортера банком третьої країни і переведення суми векселя імпортером банку-акцептанту. При цьому експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар буде здійснений через банк шляхом акцепту останнім тратти, виставленої експортером, якщо він не впевнений у платоспроможності імпортера або зацікавлений у швидкому отриманні вирученої за продані товари валюти до настання строку векселя. При досягненні домовленості імпортер дає доручення своєму банку укласти угоду про акцепт. Банк-акцептант вимагає гарантії своєчасної оплати векселя і виставляє на банк експортера безвідкличний акцептний акредитив, що передбачає акцепт тратти. Отримавши про це повідомлення, експортер відвантажує товар, виписує тратту та комерційні документи, направляє їх у свій банк, який звичайно враховує вексель. Банк експортера пересилає тратту і документи банку- акцептанту, який акцептує тратту та направляє її банку експортера, а товарні документи - банку імпортера.

Банк імпортера передає імпортеру товарні документи, а банк експортера перевраховує акцептовану тратту. Після цього вона обертається на світовому ринку позичкових капіталів, який виступає в такій операції як сукупний кредитор. До настання строку тратти імпортер рамбурсує валюту своєму банку. Банк імпортера переводить банку- акцептанту суму тратти за декілька днів до строку її оплати. При настанні строку останній тримач тратти пред’являє її до оплати у банк-акцептант, який перевіряє достовірність векселя і послідовність індосаменту, щоб переконатись, що останній тримач законний.

Умови акцептно-рамбурсного кредиту - ліміт, строк кредиту, процентна ставка, порядок оформлення, використання, погашення - визначаються на основі попередньої міжбанківської домовленості.

Лізинг як різновид міжнародного кредиту

Лізинг - це надання лізингодавцем матеріальних цінностей лізингоотримувачу в оренду на різні строки. У міжнародній практиці лізинг часто виступає у формі придбання в національних виробників машин, обладнання, транспортних засобів з метою передачі їх у довгострокову оренду фірмам інших країн.

При оцінюванні ризиків, що виникають при лізингових операціях, банк зважає на такі фактори:

1. комерційна репутація та фінансовий стан компанії- лізингоотримувача;

2. фінансово-економічна і політична ситуація у країні перебування цієї компанії (тобто ризик націоналізації, заборона на переказ валютних коштів за кордон, ризик ускладнень при реалізації заставного права та ін.);

3. продажна ціна обсягу угоди, динаміка зміни цієї ціни на вторинному ринку протягом наступних років;

4. умови експлуатації об’єкта лізингу фірмою-лізингоотримувачем.

Перевагою лізингових операцій для банків є те, що вони надійніше застраховані від ризику неплатоспроможності лізингоотримувача, оскільки к для погашення зобов’язань банк може повернути майно, віддати його в оренду іншій особі чи продати. Недоліками лізингових операцій для банків є значна їхня трудомісткість, висока строковість, що підвищує рівень ризиковості. Крім цього, лізинг може виявитись для лізингоотримувача дорожчим, ніж отримання кредиту на купівлю такого самого майна.

Міжнародний факторинг.

Факторинг - міжнародний кредит у формі купівлі банком грошових вимог експортера до імпортера та їхньої інкасації. Розвиток факторингових операцій зумовлений затримками платежів, неплатежами, а також зростаючою потребою експортерів у кредитах.

До факторингового обслуговування банками клієнтів, звичайно, входить:

• облік дебіторської заборгованості покупців;

• контролювання строків оплати поставок та повідомлення дебіторам про настання таких строків;

• інкасація (збір) платежів від дебіторів;

• перевірка ділової репутації діючих і нових покупців;

• юридичний аудит документообігу з дебіторами.

Авансуючи експортеру кошти до настання строку вимог, банк його кредитує. Розмір кредиту коливається від 70% до 90% суми рахунка- фактури залежно від кредитоспроможності клієнта. Решта 10-30% після вирахування процента за кредит та комісії за послуги зараховуються на блокований рахунок клієнта. Кошти цього рахунка слугують для покриття не прийнятих банком можливих комерційних ризиків (недостатність якості товарів, їхня некомплектність, суперечки щодо ціни та ін.). Після оплати боргу покупцем банк ліквідовує блокований рахунок і повертає залишок клієнту. Для факторингових операцій характерним є право регресу вимог експортеру в разі неплатоспроможності імпортера.

При купівлі вимог банк звичайно застосовує відкриту цесію, тобто сповіщає покупця про перевідступлення вимог експортерів, і рідше - приховану цесію, при якій покупцю про неї не сповіщається. Процент за факторинговий кредит переважно вищий, ніж при класичному кредитуванні, що приносить банкам високі прибутки. Однак, незважаючи на відносну високу вартість, експортер зацікавлений у факторингу, тому що він супроводжується інкасовими, довірчими та іншими послугами. Строк кредиту, як правило, становить до 120 днів. Угода про факторинг підвищує кредитоспроможність фірми-експортера і полегшує їй отримання банківських кредитів.

Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що при роботі з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни імпортера та передає їй частину своїх функцій. Водночас він виконує роботу, пов’язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного, або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного з банків, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування вимог та ін.

Форфейтингові операції банків

У банківській практиці форфейтинг - це купівля на повний строк на заздалегідь встановлених умовах векселів та інших боргових зобов’язань. При цьому банк як покупець вимог бере на себе комерційні ризики без права регресу цих документів на експортера. На відміну від традиційного обліку векселів, форфейтування застосовується:

а) при поставках машин і устаткування на великі суми (від 250 тис.

дол.);

б) з тривалим відстроченням платежу від 6 місяців до 5-7 років;

в) містить гарантію чи аваль першокласного банку, необхідні для переобліку векселів.

Розмір дисконту залежить від ризику неплатежу, валюти платежу, строку векселя.

Форфейтинг як форма кредитування зовнішньої торгівлі дає певні переваги експортеру: дострокове отримання інвалютної виручки, покращення ліквідності; спрощення балансу за рахунок часткового звільнення від дебіторської заборгованості, страхування ризику неплатежу, фіксована тверда облікова ставка, економія на управлінні борговими вимогами (рис. 8.3).

Рис.8.3. Схема міжнародної форфейтингової операції.

1. Експортер та імпортер укладають угоду з вказуванням строку платежу, експортер виписує тратту.

2. Експортер звертається із заявкою у банк-форфейтер, який визначає умови операції.

3. Імпортер акцептує комерційний вексель і авалює його у банку своєї країни.

4. Векселі, авальовані банком країни імпортера, відсилаються експортеру.

5. Експортер індосує векселі та продає їх банку-форфейтеру.

6. Експортер отримує інвалютну виручку.

7. Банк-форфейтер індосує векселі та перепродує їх спеціалізованій форфейтинговій компанії.

8. Форфейтингова компанія пред’являє імпортеру вексель до оплати.

9. Імпортер через свій банк оплачує пред’явлений вексель у встановлений строк.

Головними відмінностями форфейтингу від факторингових операцій є обслуговування зобов’язань на більш тривалий строк і матеріалізація у вигляді векселів, а також ширша сфера покриття ризиків (неплатежу, непереказу, валютного ризику) в зв’язку з відсутністю права регресу вимог на експортера.