Друга італо-ефіопська війна

Без оголошення війни 3 жовтня 1935 року Італія напала на Ефіопію. Підсумком війни стала анексія Ефіопії й проголошення разом з Еритреєю та Італійським Сомалі колонії Італійська Східна Африка. Ця війна показала неспроможність Ліги Націй, членами якої були Італія й Ефіопія, врегульовувати міжнародні конфлікти. У цій війні італійські війська широко застосовували заборонену хімічну зброю: іприт і фосген.

Громадянська війна в Іспанії

Наприкінці 1935 року активізував свою діяльність Народний фронт Іспанії, керований комуністами. В лютому 1936 року партії Народного фронту перемогли на виборах в кортеси (парламент) і створили республіканський уряд єдиного фронту.

Представники правих сил і військового командування на чолі з генералом Франко почали готувати військовий переворот.

• Антиурядовий заколот націоналістичних сил 17 липня 1936 року став початком громадянської війни в Іспанії. Довготривалому та кривавому характеру громадянської війни сприяла інтервенція СРСР (на боці урядових сил) та Німеччини й Італії (на боці правих сил). Німеччина та СРСР використовували посередницьку війну для перевірки своєї зброї та тактики.

• В березні 1939 року «п'ята колона» в Мадриді за підтримки британської й французької агентури здійснила переворот. Мадрид захопили заколотники, республіку було повалено. 2 квітня 1939 року США офіційно визнали франкістський уряд. Війна закінчилась встановленням авторитарного (диктаторського) режиму генерала Франко.

Європейські угоди та окупації

• У березні 1938 року Німеччина приєднала до себе Австрію (див. Аншлюс).

• 30 вересня 1938 року британський прем'єр-міністр Чемберлен і Гітлер підписали декларацію про ненапад і мирне врегулювання суперечок між Великою Британією та Німеччиною — угоду, відому в СРСР як Мюнхенська змова. 1938 року Чемберлен тричі зустрічався з Гітлером, а після зустрічі в Мюнхені повернувся додому зі своєю знаменитою заявою «Я привіз вам мир!». Фактично ця угода, укладена без участі Чехословаччини, призвела до її розподілу Німеччиною, за участі Угорщини і Польщі. Вважається класичним прикладом задобрення агресора, що тільки спонукало його на ще більше поширення своєї агресивної політики і стало однією з причин початку Другої світової війни.

• У жовтні 1938 року за Мюнхенською угодою Німеччина анексувала Судетську область, що належала Чехословаччині. Згоду на цей акт дали Велика Британія та Франція, при цьому думка самої Чехословаччини до уваги не бралась. Радянський Союз також не вжив заходів, передбачених договорами з Францією і Чехословаччиною (1935 року).

• 15 березня 1939 року Німеччина порушила угоду і окупувала Чехію. На чеській території створюється «протекторат Богемії і Моравії» (нім. Protektorat Böhmen und Mähren stand). Угорщина і Польща беруть участь у розподілі Чехословаччини: Угорщина захопила південні райони Словаччини з переважно угорським населенням, а Карпатська Україна, що проголосила незалежність того ж дня, до кінця травня після тяжких боїв угорських військ з місцевим ополченням повністю окупована військами адмірала Хорті; на околиці міста Чеськи-Тішин вступають польські війська.

• 6 грудня 1938 року Жорж Бонне, міністр закордонних справ Французької республіки і Йоахим фон Ріббентроп, міністр закордонних справ німецього рейху, підписали франко-німецьку декларацію.

• 24 лютого 1939 до Антикомінтернівського пакту приєдналась Угорщина, 27 березня — Іспанія, де до влади після закінчення громадянської війни прийшов Франсіско Франко.

До цього агресивні дії Німеччини не зустрічали значного опору з боку великих європейських країн: Великої Британії, Франції, Радянського Союзу. Велика Британія та Франція не наважувались розпочати війну і намагались врятувати систему Версальського договору розумними, на їхню думку, поступками (так звана «політика замирення агресора»). Однак, після порушення Гітлером Мюнхенської угоди, в обох країнах все більше починають усвідомлювати необхідність жорсткішої політики і, на випадок подальшої агресії Німеччини, Велика Британія та Франція дають військові гарантії Польщі.

• 7 квітня Італія напала на албанський порт Дураззо. Наступного дня італійські війська увійшли до столиці Албанії Тірани.

Після захоплення Італією Албанії 7-12 квітня 1939 року такі ж гарантії отримують Румунія, Туреччина і Греція.

В період політичної кризи 1939 року в Європі утворились два військово-політичні блоки: британо-французький і німецько-італійський, кожен з них був зацікавлений в угоді з СРСР.

15 серпня 1939 посол Німеччини в СРСР фон Шуленбург зачитав Молотову послання міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа, де він висловлював готовність особисто прибути до Москви для «з'ясування німецько-російських відносин». Того ж дня до РККА направляються директиви про розгортання додаткових 56 дивізій до вже існуючих 96.

19 серпня 1939 року у Берліні підписано торгівельно-кредитну угоду між Німеччиною і Радянським Союзом. Повідомлення про цю подію з'явилось у радянській пресі 21 серпня.

Радянська сторона припинила британо-франко-радянські переговори у Москві.

21 серпня Гітлер пішов на безпрецедентний крок: він особисто звернувся до Сталіна. Гітлер надіслав Сталіну телеграму, у якій офіційно прийняв запропонований Молотовим проект пакту про ненапад, а також заявив про готовність обговорити додатковий протокол. У телеграмі була пропозиція прийняти райхсміністра Ріббентропа не пізніше 23 серпня. Відповідь Сталіна, у якій він приймав усі пропозиції Гітлера, була вручена послу Німеччини через дві години.

23 серпня 1939 року в Москві СРСР підписує з Німеччиною договір про ненапад. В секретному додатковому протоколі передбачався розподіл сфер інтересів у Східній Європі, включно з прибалтійськими державами і Польщею.