6. Особливості морально-духовного виховання дітей

Морально духовне виховання дошкільнят, в наші дні, є чи не основним завданням дошкільної освіти. Сприяє раціональному вихованню юного громадянина – формування інтересу до читання книг, залучення до читання найкращих літературних творів світової культури.

У книги занадто багато «заступників»: відео, телебачення, комп’ютери. Вони дуже яскраві, захоплюючі, їх вплив активно, а часом і агресивно. Вони не вимагають серйозного внутрішнього напруження, співпереживання, роботи розуму, яка відбувається при читанні хорошої книги. Готові зорові образи, пропоновані різними технічними засобами, не сприяють розвитку здатності образно мислити, не дають їжі уяві. Це духовно збіднює людини, заважає йому виробляти власну лінію поведінки, т.к. дає готові поведінкові штампи, причому часто далеко не найкращі їхні зразки. Тому завдання залучення дітей до книги стає особливо важливою. Дитина як читач починається в сім’ї або в дитячому саду. Але як часто батьки звільняються від дитячих питань і прохань типу «поговори зі мною, розкажи мені …», включивши для них телевізор або комп’ютерну гру.

У дошкільних ж установах нерідко все різноманіття дитячої літератури зводиться до хрестоматійному набору програмних творів. Тому морально духовне виховання дошкільників передбачає знайомство дітей з творами, які не часто потрапляють в коло читання дошкільників. Поряд з основним завданням морального виховання необхідно здійснювати і ряд інших, без вирішення яких не відбудеться моральний, духовний і вихована людина: розвиток пам’яті та уяви, розширення уявлень про навколишній світ і що відбуваються явищах дійсності; виховання шанобливого ставлення до чужого сприйняття світу, до іншої точці зору.

Поряд з іншими необхідно проводити роботу етичним-морального характеру, спрямовану на виховання особистісних якостей дітей, формування доброзичливих відносин до однолітків і до всіх оточуючих; ознайомлення з моральними нормами; виховання культури поведінки у дошкільників; формування не тільки моральних знань, але й моральної поведінки. За даними вітчизняних психологів, старший дошкільний вік є періодом, коли діти особливо чутливі і схильні до моральному розвитку. Виховання етичних навичок – важлива ланка у формуванні морального мислення дитини. Морально духовне виховання дошкільнят сприяє формуванню моральних звичок дитини. Це відбивається на культурі його поведінки, мови, зовнішньому вигляді, на його ставленні до матеріальних речей, впливає на манеру спілкування з однолітками та оточуючими.

Морально-духовне виховання дошкільників формує навички моральної поведінки, для ефективного формування таких навичок необхідно застосовувати прийоми впливу на свідомість і почуття малюка. В роботі треба прагнути впливати на дітей самими різними творчими засобами. Добре зарекомендувала себе методика музичного виховання дошкільнят, заснована на кращих зразках музичних, класичних творів. Морально-духовне виховання дошкільників немислимо без літературних творів.

Дітям дошкільного віку необхідно розкривати зміст загальноприйнятих в суспільстві правил. Дошкільнята здатні зрозуміти, що існуючі правила треба виконувати, так як в них закладений глибокий зміст – повага до інших людей. Необхідно допомогти дитині усвідомити, чому грамотний і вихована людина поступає, так, а не інакше: «Не можна кричати і голосно розмовляти, бігати і грати в громадських місцях: це заважає іншим людям; треба поводитися виховано в гостях, так як грубе, безцеремонне поводження людям неприємно ». Правила поведінки повинні бути обгрунтовані, щоб діти застосовували їх усвідомлено. Освіта країни визначає своїм завданням виховання особистості, здатної реалізувати себе в соціумі на засадах морально-духовних принципів і норм. Проблеми виховання морально-духовних цінностей у школярів – одна з фун-даментальних проблем етики, філософії, педагогіки та психології. Зміст, фо-рми й методи виховання морально-духовних цінностей учнів звичайно змі-нюються залежно від вікових та індивідуальних особливостей дітей. У роки дитинства духовне життя людини має своїм найважливішим джерелом світ речей, дитина дорослішає та філософствує, починає мислити суспільно-політичними моральними поняттями, перед нею відкривається “світ ідей”.

Майстерність і мистецтво морального виховання особистості полягають у тому, щоб моральні цінності розкривалися перед юними серцями в яскравих образах, які захоплюють думку і хвилюють душу, пробуджують прагнення до ідеалу. Діти відрізняються одне від одного темпераментом, характером, здібностями, інтересами, нахилами, тому в процесі морального виховання необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів. Цілісний процес розвитку особистості спрямований на формування громадянських поглядів, переконань, почуттів, поведінки, єдності слова і діла. Важливим елементом формування культури особистості є засвоєння вимог, правил, норм поведінки, в яких розкривається азбука моральної культури.

Моральне виховання має здійснюватися під впливом різноманітних факторів та умов. Організована виховна діяльність вступає у взаємодію з впливом на особистість інших факторів, і перш за все – соціального сере-довища. Вихователю потрібно узгоджувати діяльність з позитивним впли-вом навколишнього середовища, для того щоб процес формування й розвитку особистості здійснювався успішно. У протилежному випадку ефек-тивність морального розвитку особистості знижуються. Моральне добро – окремий випадок добра, взятого в цілому, це відображення цінностей суспільної свідомості у свідомості окремої людини, формування в неї системи моральних переконань та ідеалів. Спочатку моральне добро являє собою систему суспільних вимог, сукупність правил, отриманих від бать-ків, вихователів, суспільства, правил, які є обов’язком перед людьми, рідними, шкільним колективом. Зі зростанням самосвідомості особистості по-глиблюється її розуміння морального добра. Один з основних елементів морального добра – відповідальність особистості, що виростає з усвідом-лення людиною суспільного середовища, перетворення його у внутрішній стимул поведінки. Під час керування прагненням реалізувати в дії своє ро-зуміння морального добра, учень обирає такі вчинки, які приносять ко-ристь суспільству, ближнім людям. Добро і зло – основні поняття мораль-ності, вони відомі всім з раннього дитинства, коли дитина пізнає, що таке добре і що таке погано.

Джерела моральної поведінки дитини починаються з уміння дотримуватися її на основі розуміння і врахування емоційного стану іншої лю-дини. Єдиний шлях до такого розуміння – власні переживання, самовідчуття емоційних реакцій, їх узагальнення. Для ефективного морального виховання дитина має набути досить різноманітний досвід самовідчуття власних переживань – приємних і неприємних.

Результатом процесу морального-духовного виховання є сформованість у вихованця сукупності вчинків, моральних дій, характеризуються усвідомленістю суспільно значущих мотивів. Витоки особистісних вчинків пов’язані із зіткненням розвинутих форм поведінки, з якими дитина зу-стрічається в житті, з примітивними формами, що характеризують її влас-ну поведінку. Вихованця треба вчити систематично сприймати й аналізу-вати результати власних і чужих вчинків. Системність допомагає усвідом-лювати моральні норми, сприяє формуванню здатності передбачати згада-ні результати і позитивно позначається як на виробленні навичок поведін-ки, так і на подоланні миттєвих прагнень, станів, бажань. Для інтенсифіка-ції процесу розуміння вихованця вчителю необхідно володіти здатністю сприймати й адекватно психологічно інтерпретувати поведінку дитини в момент спілкування, фіксувати зміни в почуттях і вчинках, визначити причини, які ці зміни викликають. Необхідно використовувати широкий набір оцінних критеріїв. Вихователю потрібно володіти вмінням постійно усві-домлювати й правильно реагувати на те, як сприймають і психологічно ін-терпретують його образ і поведінку вихованці, володіти глибокими знаннями про типові помилки типу “стереотипізації”, “нав’язуванням суб’єктивного бачення”, які нерідко допускаються педагогами при оцінюванні зовнішнього і внутрішнього світу вихованців. Вихователь повинен уникати догматизму при оцінюванні поведінки дітей, виявляти вміння абстрагува-тися від упередженості при пізнанні вихованця, нав’язаної іншими людьми, заради індивідуально неповторної своєрідності цієї особистості.

У вихованні позитивної особистості виокремлюємо виховання такого сталого, непоборного морального начала, завдяки якому людина сама стає джерелом благотворного впливу на інших – вона створює навколо себе добре поле, випромінює здоровий вплив і, спонукаючи своїм прикладом інших, водночас зміцнює ще більше й у собі самому власну моральну суть.

Важливість самовиховання полягає в тому, що, пізнаючи ширше й глибше навколишній світ, вихованець разом з тим усе більше пізнає й са-мого себе, оцінює свій потенціал у різних аспектах життєдіяльності, пере-віряє міцність своїх переконань, зіставляє вчинки, поведінку, самоствер-джується. А стимулом як самопізнання, так і самоствердження є ідеал, що викликає захоплення, подив, що надихає дітей.

Немає однакових дітей, тому й сили, потрібні для розумової праці, в них різні. Неприпустимо забувати, що навіть найкраща програма з будь-якого предмета – це лише певний рівень, певне коло знань. Вчителеві пот-рібно забезпечити усвідомлення учнями власного інтелектуального зрос-тання, сформувати у них, навіть у найслабших, переконаність у своїх здіб-ностях, можливостях, щоб мислення дитини поступово забарвлювалося почуттям життєрадісної упевненості.