3. Проблема морального виховання в психолого-педагогічній літературі.

В українській народній педагогіці поняття «виховання» спочатку вживалося у значенні «оберігати» (ховати, виховувати) дитя від небезпеки — хвороби, каліцтва, смерті, шкідливого впливу. Згодом це слово набуло дещо іншого змісту, зокрема педагогічного. Воно почало означати «вирощувати, навчаючи правил поведінки, даючи освіту, систематично впливати на культурний розвиток, світогляд, моральні принципи кого-небудь у певному напрямі; систематичним впливом розвивати якесь почуття, рису, вдачі, прищеплювати що-небудь». Основна мета виховання за українською народною педагогікою полягає в тому, щоб навчити кожного стати справжньою людиною. Мета і зміст виховання залежать від самого життя та конкретних життєвих умов трудової діяльності людини. Без виховання не може обійтися жодне суспільство, тому, виховання – загальна й вічна категорія, властива всім суспільно-економічним формаціям. На думку Ф. Арвата, виховання в найбільш загальному вигляді полягає у підготовці молодшого покоління до життя в суспільстві. Виховання – це конкретно-історичне явище, яке тісно пов’язане із соціально-економічним, політичним і культурним розвитком суспільства, а також етносоціальними та етнопсихологічними особливостями, умовами життя. В свою чергу І. Бех розглядає дане поняття у зв’язку з поняттям освіта як багатофакторний процес, що залежить від низки об’єктивних і суб’єктивних чинників. До об’єктивних чинників належать соціально-історичні особливості, культурні традиції країни, прийнята в ній система освіти. До суб’єктивних – особистісні якості педагогів, рівень їхньої педагогічної майстерності, психологічні особливості та ціннісні орієнтації учасників виховного процесу. На його думку, метою всієї освітньої системи виступає морально-духовна вихованість підростаючої особистості.

У сучасному тлумачному психологічному словнику поняття «виховання» трактується як діяльність з передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду; планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість, поведінку людини з метою формування певних установлень, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечує умови для її розвитку, підготовку до громадського життя та праці.

Великий тлумачний словник сучасної української мови потрактовує поняття «виховання» як сукупність знань. культурних навичок, поглядів, що становлять загальний рівень духовного розвитку людини та є наслідком систематичного впливу. Виховання є одним з основних видів діяльності людства, загальною та вічною категорією. На всіх етапах розвитку людського суспільства проблема виховання завжди була в епіцентрі уваги. У зв’язку з цим здійснювалися різні підходи до формулювання мети виховання, й зокрема морального виховання.

Виховання виникло разом з появою людського суспільства. В умовах первісного суспільства виховання дітей з наймолодшого віку було однаковим для всіх представників роду, різнилося воно лише за статевою ознакою. Виховні функції у первісних племенах було покладено на людей похилого віку, які готували дітей до життя і праці. Виникнення виховання як педагогічного феномену зумовлено появою системи соціального наслідування – передавання досвіду попередніх поколінь наступним. Метою виховання було озброєння знаннями і вміннями, необхідними в суворому повсякденному житті, тобто просте забезпечення існування людини. Поняття «виховання» є одним з головних в педагогіці й за узагальненою класифікацією виховання включає в себе розумове, моральне, трудове та фізичне. Поняття «моральне виховання» є для нас домінантним у дослідженні. Моральність та мораль – два основних поняття морального розвитку та виховання. Моральність – це сукупність реальних відносин, які виникають між людьми згідно загальноприйнятих норм, що оцінюються з позицій добра і зла. Мораль – це норми й правила життєдіяльності та поведінки людей, що визначають їх обов’язки, ставлення один до одного та до суспільства. Закони моралі й моральні норми життєдіяльності людей відповідають економічному та соціальному рівню розвитку суспільства й не можуть бути органічно прийнятими його громадянами без формування в них психологічної готовності прийняти ці закони і норми.

В українському педагогічному словнику С. Гончаренка поняття «моральне виховання» визначається як один з найважливіших видів виховання, який полягає в цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття й формуванні звичок і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології. Моральне виховання починається в родині, продовжується у дошкільних навчальних закладах, загальноосвітніх школах, пізніше – у вищих та інших навчальних закладах. Основними методами морального виховання є переконання, привчання, заохочення тощо.

Проблему морального виховання дітей дошкільного віку досліджували Л. Артемова, А. Богуш, Н. Виноградова, О. Кононко, В. Котирло, В. Нечаєва, Т. Поніманська та інші. Саме в дошкільному віці формуються важливі моральні якості особистості, риси характеру, що мають винятково важливе значення для всього наступного життя й діяльності людини.

Моральне виховання старшого дошкільника повинно здійснюватись на основі нової парадигми освіти – особистісно орієнтованого та індивідуального підходу. В старшому дошкільному віці продовжується цілеспрямований процес залучення дитини до моральних цінностей суспільства. Так Т. Поніманська вважає, що моральне виховання є основою формування особистості. Сутність морального виховання полягає у формуванні моральної позиції, ціннісних орієнтацій, інтересів і потреб особистості. Т. Поніманська зазначає, що успішність цього процесу залежить від єдності моральної свідомості та поведінки. Визначальною у ньому є роль дорослого як зразка для наслідування, організатора соціального досвіду дитини.

Методологічною основою морального виховання є етика. Вперше це слово було введено стародавніми греками, як таке, що включає в себе знання про мораль і моральність. У перекладі з грецької мови етика означає вдачу, характер, звичку. Етика є філософською наукою, об’єктом вивчення якої виступає мораль в цілому, моральна норма поведінки як найважливіший з чинників людської життєдіяльності. Етика з’ясовує місце моралі в системі різних суспільних відносин, аналізує її природу, внутрішню структуру та роль у суспільстві, вивчає походження й розвиток моралі в історії людства, теоретично обґрунтовує систему моральності. Зважаючи на це, можна стверджувати, що рівень розвитку суспільства визначає зміст і мету морального виховання, яке має соціальне замовлення та відзначається універсальністю й чіткою конкретизованістю. Так, педагогічні погляди Арістотеля загрунтовані на глибокому знанні сучасних йому наук, педагогічних ідей попередників та особистого досвіду. Арістотель також розробив виховну систему для «вільнонароджених» громадян, зміст і методи фізичного, морального, розумового, естетичного виховання з урахуванням вікових особивостей дітей. Виходячи з ідеї природовідповідності виховання, філософ здійснив першу спробу вікової періодизації дитинства: від народження до семи років; від семи до чотирнадцяти років (початок статевої зрілості); від початку статевої зрілості до двадцяти одного року. Окресливши три вікових періоди, по сім років кожний, Арістотель важливого значення надавав першому з них – дошкільному. Відомий філософ вбачав виховання дітей від народження до 7 років лише як сімейне, яке повинно здійснюватись під контролем держави, що визначала мету, завдання і зміст виховання та навчання. Метою виховання, на його думку, повинно бути розвиток вищих сторін душі – розумової і вольової.

Значне місце у розробці питань морального виховання посідають праці давньогрецького філософа Платона. Головне у філософії Платона є вчення про ідеї. В своїх працях він виклав власну педагогічну теорію, обґрунтував зміст навчання й виховання, зробив перші кроки на шляху до визначення низки педагогічних понять, накреслив проект нової системи виховання дітей та молоді в рабовласницькій державі. Він також висунув ідею державного суспільного виховання дітей, окреслив загальну схему його організації; сформулював важливі положення про зміст і методи роботи з маленькими дітьми. На думку Платона, особи, які виховують дітей, повинні знати характер і нахили учня, бути справедливими та розсудливими.

В свою чергу давньогрецький філософ Сократ вбачав мету виховання в умінні бачити істину (моральність) та належним чином себе поводити. Він вважав, що сенс життя – це дотримання доброчесності, яке освітлене людським розумом. Моральне виховання, на його думку, невіддільно пов’язано з самовихованням. Самовдосконалення особистості філософ розумів як процес, що триває протягом усього свідомого життя.

Необхідно зазначити, що значного розвитку моральна проблематика набула в ранніх творах Стародавньої Русі. Належної уваги приділяли проблемі морального виховання видатні діячі давньоруської культури: літописець Нестор, князі Ярослав Мудрий, Володимир Мономах. Першою своєрідною енциклопедією педагогічної думки Київської Русі є «Повість минулих літ», написана літописцем Нестором. У даному літописі пропагується християнська мораль, яка полягала в любові до рідної землі, готовності до її захисту, єдності слов’янських народів, гуманних основах виховання, пропаганді безпосередньо прекрасного та викритті спотвореного.

Загально відомо, що для того, щоб дитина була вихованою, її потрібно виховувати, повчати. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови поняття «повчати» пояснюється як вчити кого-небудь чогось, даючи поради, напучення, настанови. Поняття «повчання» розглядається як дія за значенням повчати, проповідь, що містить поради.

Значущою пам’яткою давньоруської літератури і педагогічної думки ХІ століття є «Повчання князя Володимира Мономаха своїм дітям», де викладено закони, продиктовані вимогами християнської моралі, спрямованої на очищення помислів людських і виховання в дусі доброзичливого ставлення до всіх на світі. Цей твір пронизаний любов’ю до Вітчизни, стурбованістю за її подальший розвиток, майбутнє дітей. У повчаннях Володимир Мономах розглядав правила та норми поведінки: любов до Батьківщини, гуманне ставлення до людей, правдивість і чесність. Метою виховання для давньоруської педагогічної думки було привести людину до Бога. Релігійний світогляд ставив перед людиною високі норми моралі – виховання мислячої, добродійної, милосердної, сумлінної людини. Особлива увага в літературі цього періоду також приділялася питанням добра і зла, нормам поведінки, таким поняттям, як сенс життя та щастя людини.

Питання морального виховання вивчалось й педагогами епохи Відродження. Так. французький письменник-гуманіст Ф. Рабле у своїх романах піддав критиці сучасну йому систему освіти й протиставив їй виховання, яке розвиває людину розумово. фізично, формує високі моральні якості. Він зверав увагу на необхідність гармонійного розвитку дітей, що може бути досягнуто шляхом озброєння їх науковими знаннями та практичними уміннями у поєднанні з моральним, фізичним та естетичним вихованням.

У творах англійського письменника-гуманіста Т. Мора простежується ідея державного виховання в дусі гуманістичної моралі, рівноправної освіти для обох статей, принципи загального навчання. Особливо він виділяв у людей суспільні та особистісні якості: скромність, працелюбність, доброту. Т. Мор будував моральне виховання на релігії, заперечуючи жорстокість та грубість середньовічного виховання.

Італійський філософ Т. Кампанелла великої уваги приділяв розумовому вихованню, наголошував, що воно повинно поєднуватися з фізичним і морально-естетичним вихованням; висловив низку нових думок про виховання й навчання, розвинув ідею суспільного виховання дітей з раннього віку.

Відомий голландський гуманіст Е. Роттердамський піддав гострій критиці тогочасну систему виховання та освіти; надавав великого значення вихованню як цілеспрямованому процесу, в центрі якого перебували вчитель і учень; вимагав від учителя елементарної порядності, фізичного, морального здоров’я, м’якої врівноваженої вдачі, поваги до дитячої особистості.

Вивчаючи питання морального виховання, французький філософ-гуманіст М. Монтень заакцентовував на вихованні високих моральних якостей у дітей. М. Монтень вказував на велику відповідальність батьків за виховання дітей, на неприпустимість насильства, неповаги до дитини. Батьки, на його думку, повинні сердечними бесідами домагатися щирої любові до себе, тоді й діти будуть ставитися до них відповідним чином. Філософ надавав великого значення особистості вихователя – батька, наставника, вчителя та стверджував, що мета морального виховання полягає у формуванні особистості.

В українській системі виховання найважливішими були провідні ідеї національно-визвольного козацького руху – непорушність прав народу й людини, вільне волевиявлення особистості, ствердження самоврядування. В козацькому середовищі зародилася і розвинулася лицарська мораль, для якої була притаманна глибока людяність, доброта, милосердя, батьківська турбота про підростаюче покоління, шляхетне ставлення до людини, палка всеперемагаюча любов до рідної землі. Козацька мораль оберігала всю українську націю, представників інших народів, завдяки цьому у національній системі виховання втілювалися в життя ідеї народовладдя й гуманізму. Мета козацької педагогіки полягала у формуванні козака-лицаря, захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю, світоглядом і характером, високою мораллю й духовністю. Створена козаками педагогіка, ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті пращурів періоду Відродження. Історико‑педагогічний досвід переконує, що козацько-лицарські традиції є міцним культурно-історичним, морально-духовним підгрунттям для виховання підростаючих поколінь, розвитку нашої нації, побудови демократичної й правової Української держави.

На рубежі XVII – початку XX століть традиції гуманістичного виховання підтримали й розвинули численні представники епохи Просвітництва та реформаторської педагогіки (або нового виховання). Так, відомий чеський педагог Я. Коменський у своїх працях «Велика дидактика», «Материнська школа» значне місце відводив проблемам виховання. Основою етичних досліджень вченого були ідеї виховання особистості, виховання людяності в людині. Я. Коменський розробив чітку систему навчання й виховання, розглядав питання сімейного виховання, сформулював 16 правил мистецтва розвивати моральність, сформулював правила моралі. Далі відомий вчений наголошував на вихованні почуття міри, охайності, поваги до старших, люб’язності, мудрості, справедливості, благодійності, терпимості, делікатності, ввічливості, вміння тримати себе з гідністю. Розвиваючи ідеї, викладені у «Великій дидактиці», Я. Коменський склав для матерів спеціальне керівництво з виховання дітей дошкільного віку, яке так і назвав «Материнська школа». У цій праці він визначив зміст, методи виховання дітей у сім’ї, обов’язки батьків тощо. Зазначимо, що ідеї Я. Коменського не втратили своєї актуальності й до сьогодні.

Французький філософ-просвітитель, педагог Ж. Руссо є автором ідеї теорії «вільного виховання», за якою виховання повинно здійснюватися лише за інтересами й бажаннями дітей, що сприятиме їхньому розвитку. Підґрунтям у виборі методів і засобів виховання французький вчений вважав свободу й волю. Систематичні педагогічні ідеї французького мислителя висвітлені у його романі «Еміль, або Про виховання», в якому він намагався накреслити вікову періодизацію дитинства відповідно закономірностям психічного розвитку та визначити відповідно до кожного періоду завдання, зміст та методи виховання й навчання. Він вважав, що виховання моральних якостей у дітей має відбуватися в процесі здійснення «добрих справ» та ознайомлення з історією. Великий педагог виділив три завдання морального виховання: виховання добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі. Ж. Руссо вперше в структурі моральності надав великого значення ставленню людини до навколишнього світу, до інших людей, а також мотивам її поведінки.

Особливої уваги надавав моральному вихованню найвизначніший представник французького просвітництва Д. Дідро, який вважав, що вирішальною умовою формування особистості є не біологічні особливості та соціальне походження, а суспільне середовище й виховання. На думку педагога, добродійною можна назвати людину, в якої помисли йдуть на благо її роду.

В свою чергу центром виховної роботи з дітьми швейцарський педагог Й. Песталоцці вважав моральне виховання, метою якого є формування людини, дійової любові до людей. У моральному вихованні найпростішим елементом він вважав любов до матері, яку дитина природно й поступово переносить на членів своєї сім’ї, а потім на навколишніх та на все людство. Основним завданням морального виховання вважав розвиток у дітей високих моральних якостей, навичок, переконань, моральної свідомості. Він підкреслював необхідність розробки вправ у моральних вчинках, моральній поведінці, які слід поступово ускладнювати у відповідності до віку дітей. Відомий вчений вважав, що великий вплив на моральне виховання дітей має особистий приклад батьків та старших членів сім’ї. Аналізуючи ідеї Й. Песталоцці з питань морального виховання дітей, слід відзначити, що вони базуються на поєднанні моральних почуттів, поведінки, волі, етичної свідомості особистості тощо.

Нові підходи до розгляду поняття «виховання» здійснили німецькі філософи Г. Гегель, Й. Гербарт, А. Дістервег. Значної уваги заслуговує спадщина всесвітньо відомого німецького вченого Г. Гегеля. Основну мету виховання він вбачав у тому, щоб зробити людину моральною. В своїй книзі «Естетика» відомий філософ розглядав систему моральності, моральність. Вчений визначив мораль як сферу суб’єктивних уявлень людини про добро, зло та інші етичні цінності, мотиви поведінки, цілі та наміри, а моральність – як практичні звичаї, об’єктивовану мораль. Вважав, що в процесі виховання діти повинні оволодіти певними знаннями й необхідними в житті практичними навичками.

Німецький педагог А. Дістервег вважав метою виховання підготовку гуманних і свідомих людей. Основними принципами виховання педагог вважав природовідповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Надаючи великого значення моральному формуванню особистості дитини, вказував на необхідність привиття їй таких якостей, як дисциплінованість, дотримання внутрішнього порядку, стриманість, покірність.

Американський філософ, педагог та психолог Д. Дьюї у своїй праці «Моральні принципи освіти» порушив актуальні проблеми морального виховання в школі та суспільстві, заакцентовував на єдності моральних принципів і суспільної сфери життя людини. Відомий вчений вказував на те, що моральне виховання обумовлено суспільними потребами та умовами життя. Д. Дьюї наголошував на важливості здійснення педагогом морального виховання підростаючого покоління. Мета виховання, на його думку, полягала у підготовці людей, які могли б пристосуватися до життя й практичної діяльності в суспільстві. Д. Дьюї стверджував, що мораль – це не каталог дій і не набір правил, якими можна користуватися як медичними чи кулінарними рецептами. Потреба в моралі – це потреба в особливих методах дослідження і винаходу. Великого значення Д. Дьюї надавав сімейному вихованню. Він організував «Асоціацію батьків і вчителів». Його ідеї набули значного поширення не тільки у США, а й у багатьох країнах світу.

Педагогічна спадщина відомого польського педагога Я. Корчака майже цілком присвячена моральному вихованню. Мету виховання відомий педагог розглядав як повний, гармонійний розвиток внутрішніх сил кожної конкретної дитини, формування особистості, яка поважає іншу людину, володіє внутрішньою самостійністю й почуттям власної гідності. Провідна ідея його педагогіки полягала у створенні такої виховної атмосфери, яка б сприяла розвитку особистості в найкращому для неї напрямі. Головні принципи виховної системи Я. Корчак виклав у книзі «Як любити дитину» [57]. Основна засада його виховної системи – це самовиховуюча активність дітей, формування в них уміння й навичок самопізнання, самооцінки, самоуправління. Виховувати дитину означає дати їй можливість відчути нашу радість від спілкування з нею, нашу гордість і надію.

Майже всі вітчизняні просвітителі, діячі культури та мистецтва, літератури й науки ХVІІІ‑XX століть зосереджували свої зусилля на питаннях освіти і виховання. Вони вплинули на розвиток виховних традицій морального спрямування.

Почесне та особливе місце серед видатних мислителів минулого належить видатному українському філософу, просвітителю-гуманісту, письменнику Г. Сковороді. Моральне удосконалення людини, на його думку, відбувається саме через працю. Виховання, за твердженням Г. Сковороди, має бути «спорідненим», тобто таким, що відповідає можливостям людини. Метою виховання вважав створення гармонійно розвиненої людини. Основним завданням морального виховання філософ вбачав у формуванні шляхетності та вдячності підростаючого покоління. Першими вихователями і наставниками підростаючого покоління Г. Сковорода називав батьків. У педагогічних поглядах українського просвітителя віддзеркалилися основні напрями прогресивної педагогіки: гуманізм, демократизм, висока моральність, любов до батьківщини й народу.

В творах українського поета, художника, мислителя, освітнього діяча Т. Шевченка простежуються глибокі думки про виховання, яке повинно виробляти громадянські переконання, відданість народові, нетерпимість до неправди, егоїзму. В його творах проявились глибока народність, близькість до фольклору, гуманізм, палка любов до Батьківщини, гнівний пафос. На думку українського мислителя, найвище благо – добро, волелюбність, не насилля, віра в перемогу над злом, тиранією. Високу оцінку поет надавав родинному вихованню. У сім’ї, на його думку, діти зростають працьовитими, духовно багатими.

Представник культурно-освітнього руху на Закарпатті О. Духнович в своїх працях відзначав, що основою духовності особистості є її моральність. Він стверджував, що дитина стає особистістю, людиною тільки тоді, коли вона набуває освіти й виховання. Людина без виховання, на думку О. Духновича, подібна до землі, на якій зростає бур’ян. Метою виховання вважав формування моральної особистості, здатної виконувати обов’язки громадянина, патріота. Суть виховання вбачав у реалізації принципу природовідповідності, дбав про рівномірний розвиток фізичних та інтелектуальних сил дитини. Цьому принципу підпорядковував і зміст морального виховання. Метою морального виховання, на його думку, є людяність, любов до всіх людей. Серед завдань морального виховання український педагог виокремлював необхідність виховання в дітей таких моральних якостей, як любов, пошана до праці, людяність, товариськість, чесність, правдивість, дисциплінованість, стриманість. Найбільш ефективними засобами морального впливу він вважав роз’яснення, переконання, вітчизняну історію, народні пісні, звичаї народу, особистий приклад учителів, батьків, доцільно дібрані заохочення. Першими наставниками і вихователями дітей О. Духнович вважав батьків.

Знаменитий учений, діяч народної освіти в Україні, педагог М. Пирогов у своїх педагогічних працях звертав особливу увагу на мораль і моральне виховання. В розвитку моральності особливо важливими, на його думку, є перші уявлення дитини, враження від навколишнього світу. Він приділяв значну увагу тим взаєминам, які складалися між вихователями і вихованцями. Справедливість, щирість, доброзичливість визначив як найкращі засоби виховання, пропагував ідею загальнолюдського виховання. Головну мету виховання він вбачав у тому, щоб сформувати справжніх людей. Його ідеї й думки стосовно морального виховання дітей є актуальними і в наш час.

Український педагог-просвітитель, вчений, діяч освіти та культури І. Франко провідним завданням виховання висував формування українця, основними прикметами якого виступають свідомий патріотизм, висока моральність, вихованість, господарність, освіченість, витривалість, підприємливість й ініціатива. Видатний письменник великого значення надавав усній народній творчості як засобу морального виховання. У своїх творах розглянув широке коло педагогічних проблем: мету, зміст, методи навчання та виховання, роль учителя і вихователя в навчально-виховному процесі. І. Франко великої уваги приділяв сімейному вихованню дітей. Традиційну українську родину він розглядав як перший і найвпливовіший осередок патріотизму, національного єднання та виховання, місце прищеплення здорових норм; навичок поведінки, пошанування народних звичаїв і традицій.

Виняткового значення моральному вихованню дітей, починаючи з раннього віку, надавала відома українська громадська, культурно-освітницька діячка і педагог С. Русова, автор першої концепції національного дитячого садка в Україні. С. Русова головним завданням морального виховання вважала «вироблення характеру». Моральне виховання відомий педагог розглядала як цілісний процес, спрямований на формування в дітей моральної свідомості, моральних почуттів та моральної поведінки. Основними регуляторами моральної авторка вважала совість, сором, усвідомлення обов’язку. Відомий український педагог зауважувала, що у дітей слід розвивати найкращі доброчинності: розум, волю, хоробрість, справедливість. Важливим засобом морального виховання вона вважала навчання.

Науково-педагогічна спадщина видатного педагога й письменника А. Макаренка збагатила основні, найважливіші аспекти педагогічної науки: про етику, виховання моралі, культури поведінки, дисципліну тощо. Особливу увагу він приділяв вихованню єдності моральної свідомості і поведінки дітей. Відомий педагог давав настанову батькам про те, що кожен батько і кожна мати повинні добре знати, що вони хочуть виховати в своїй дитині. Треба ясно усвідомлювати свої власні батьківські побажання.

Проблему морального виховання дітей досліджував також видатний педагога В. Сухомлинський. Головною метою морального виховання дошкільників він вважав опанування ними елементарної морально-етичної грамотності. Вчений визначив головний напрям у моральному вихованні – виховання людяності. В праці В. Сухомлинського «Як виховати справжню людину» подається моральний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. У ній розглядаються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації, які подаються у вигляді правил, що складають азбуку моральної культури. Переконливо викладається і методика найтонших сфер морального життя людини – материнського та батьківського виховання, ставлення до батьків, старших членів сім’ї тощо. В. Сухомлинський стверджував, що моральне виховання починається з перших кроків свідомого життя дитини, адже саме в молодшому віці, коли дитина дуже сприйнятлива, чутлива до емоціональних впливів, створюються сприятливі умови для того, щоб поступово розкривати їй зміст моральної культури як справжньої людської краси. Його практичний досвід гармонійно поєднує переконливе слово, читання художніх творів для дітей, створення моральних ситуацій, етичні бесіди, пояснення суті норм загальнолюдської моралі. Відомий педагог підкреслював, що виховання полягає насамперед у тому, щоб виробляти, відточувати в людини здатність бути виховуваною. Ідеї видатного педагога сприяли усвідомленню значення морального виховання як своєрідної основи розвитку особистості. Педагогічна спадщина В. Сухомлинського має потужний потенціал в аспекті застосування досвіду видатного педагога для професійної підготовки майбутнього вихователя.

Розвиток педагогічної думки в Україні тісно пов’язаний з прогресивними течіями в російському соціальному житті, що зумовлено історичними причинами. Важливими є думки російського вченого М. Ломоносова щодо морального виховання. Метою виховання він вважав формування людини-патріота, основними якостями якого, на його думку, повинно бути висока мораль, любов до науки, знань, працелюбність, безкорисне служіння на благо Вітчизні. Виходячи із принципів гуманізму і народності, М. Ломоносов високо цінував загальнолюдську мораль. Він вважав за необхідність виховувати в людей такі «доброчесності» як мудрість, стриманість, чистоту, милість, вдячність, великодушність, терпіння, постійність, працелюбність, дружелюбність. Він розглядав навчання і виховання у єдності, вважаючи їх метою формування правильного способу мислення та морального виховання.

Відомий російський педагог К. Ушинський наголошував, що мета виховання тісно пов’язана з культурою рідного народу, оскільки воно створене народом і ґрунтується на народних засадах, має таку виховну силу, на яку не здатна найкраща педагогічна теорія. Істотнє значення в моральному розвитку особистості має формування таких якостей, як дисциплінованість, почуття обов’язку й відповідальності, воля і стійкий характер. Мета виховання, на його думку, полягає у вихованні моральної людини. Моральне виховання повинно здійснюватись за допомогою різних засобів і методів педагогічного впливу на вихованців, до яких педагог відносив: особистий приклад учителя, моральні вправи, переконання, заохочення, покарання.

Аналіз історико-педагогічної джерельної бази з проблем морального виховання дав можливість уточнити сутність поняття «моральне виховання», що дозволило нам схарактеризувати його як неперервний, систематичний вплив дорослого на дитину з метою формування гармонійно розвиненої й активної особистості зі стійкими моральними почуттями, потребами, якостями, моральною культурою поведінки та свідомим сприйманням навколишнього світу у відповідності із загальнолюдськими моральними цінностями та загальноприйнятими моральними нормами.

В цілому аналіз розвитку мети й завдань морального виховання свідчить, що за кожної історичної доби мета виховання неодмінно пов’язувалася з уявленням про людину, її сутністю та місцем у суспільстві. На різних етапах розвитку суспільства здійснювалися різні підходи до мети і завдань морального виховання, оскільки при обґрунтуванні їх основним критерієм був ідеальний тип особистості, якого потребувало суспільство на конкретному етапі свого розвитку.

На сучасному етапі в нашій державі з’явилися негативні явища в суспільстві, які пов’язані зі складними демократичними процесами та з низкою моральних проблем. Внаслідок цього постала нагальна потреба у відродженні моральності особистості, моралі суспільства, держави, вищого навчального закладу та сім’ї. Тому необхідно оновити процес виховання, наповнюючи структуру діяльності особистості новими інтересами, спонуками, потребами моральної поведінки.

В Національній доктрині розвитку освіти в Україні XXI століття акцентується увага на виокремленні пріоритетних напрямів освіти гуманістичного характеру в нових умовах творення держави. Метою морального виховання виступає виховання в молоді високих моральних інтересів і запитів, ціннісних поглядів і переконань.

Закон України «Про дошкільну освіту» визначає дошкільну освіту як цілісний процес, який спрямований на формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду. У вищезгаданому законі зазначено завдання виховання в сучасних умовах, а саме: виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля.

Розглянувши проблеми моралі та матеріали державних документів, ми вважаємо за потрібне перейти до питання обґрунтування змісту підготовки педагогів до роботи з сім’єю щодо морального виховання дітей старшого дошкільного віку.