6,2* Звернення стягнення на майно боржника - фізичної особи

При розгляді питання стосовно звернення стягнення на майно боржника - фізичної особи автором об'єднані в цьому підрозділі всі специфічні рішення, які стосуються

266

лише фізичних осіб. При цьому, необхідно враховувати особливості сучасного законодавства.

Так, Законом України «Про нотаріат» статус приват­них нотаріусів не визначений, а тому вони не можуть вважатись юридичними особами. У тримісячний строк приватний нотаріус зобов'язаний укласти з органом страхування договір службового страхування або внести на спеціальний рахунок у банківську установу страхову заставу у розмірі 100-кратної мінімальної заробітної пла­ти. Цей внесок спеціально передбачений для відшкоду­вання завданої нотаріусом шкоди, а тому державним ви­конавцем на ці кошти звертається стягнення в першу чер­гу. В разі ж витрати коштів на відшкодування заподіяної шкоди приватний нотаріус зобов'язаний протягом одно­го року поповнити страхову заставу до встановленого розміру. Розмір заподіяної шкоди визначається також за згодою сторін або в судовому порядку. З цього положення випливає, що нотаріус може витрачати кошти на відшко­дування завданої шкоди із страхової застави лише погод­жуючи кількість такої витрати зі стороною, якій була завдана шкода, що, на нашу думку, має демократичний та швидкий порядок врегулювання конфліктної ситуації. Але в разі відмови в добровільному порядку відшкодува­ти завдану шкоду на страхову заставу може звертатись стягнення в примусовому порядку державним виконавцем за рішенням суду. Крім того, з цього положення випливає, що нотаріус відповідає за власними зобов'язаннями не тільки в розмірі страхової застави, а й належним йому майном. Отже, в цьому разі він не може визнаватись банк­рутом, оскільки не має статусу юридичної особи. Але доцільно встановити в Законі «Про нотаріат», що нотарі­альна діяльність припиняється у випадку неможливості нотаріуса відповісти за борговими зобов'язаннями.

Виконання рішення про відібрання дитини регла­ментується ст. 78 Закону. За чинним на сьогодні Кодек­сом про шлюб та сім'ю (надалі КпШС) передбачаються дві підстави для відібрання дитини, які суттєво не відріз­няються від положень Сімейного кодексу України (нада­лі СК), який набере чинності 01.01.2003 року:

1) відповідне рішення суду:

* коли заявлена вимога батьків стосовно повернення дитини від будь-якої особи, яка утримує її у себе не на підставі закону чи судового рішення (ст. 68 КпШС);

• якщо суд визнає, що ні батьки, ні треті особи не

267

можуть забезпечити належного виховання дитини і дити­на передається на опікування органів опіки і піклування;

• коли за рішенням суду вирішений спір, з ким із сторін повинна бути дитина

2) рішення органу опіки і піклування: у виняткових випадках, при безпосередній загрозі життю або здоров'ю дитини (ст. 76 КпШС).¹ Це положення викликає сумнів у його обгрунтованості та правомірності, оскільки захистом життя або здоров'я будь-якої людини при безпосередній загрозі їй мають займатись органи внутрішніх справ. Отже, рішення органу опіки та піклування буде прийма­тись вже після ліквідації такої загрози. Тому представля­ється, що рішення про відібрання дитини має приймати прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

При цьому незгода дитини на її відібрання не може вплинути на примусову реалізацію такого рішення, оскільки вона має значення лише при розгляді справи судом, коли дитині виповнилось десять років. Через те, що КпШС чітко не встановлює максимального віку ди­тини, після якого такі рішення не можуть постановлюва-тись судом і примусово виконуватись, можна зі ст. 13 ЦК зробити висновок про те, що в цьому разі макси­мальним буде вік 15 років. Але це питання матиме зна­чення лише для суду, оскільки кожна конкретна судова справа має враховувати не тільки вік дитини, а й її розу­мовий розвиток, стан здоров'я та таку відсутність чи на­явність примусу з боку тієї особи, що утримує дитину.

Отже, особливість цього виду примусового виконання рішення зумовлена предметом, на який передбачається «звернути стягнення» - це дитина. Тому законодавством передбачена обов'язкова участь органів опіки та піклу­вання у виконанні таких рішень (ст. 78 Закону, п. 4 ст. 19 СК України). Перед учиненням виконавчих дій по цій категорії рішень державний виконавець має попередити про час і місце їх учинення, крім органів опіки та піклу­вання, особу, якій дитина передається на виховання, а також боржника.

Але із п. 1 ст. 171 СК випливає, що дитина має право бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, поса-