2.6. Повноваження прокуратури

у виконавчому провадженні: сучасний етап

і перспективи

Правове становище прокурора у виконавчому прова­дженні багатопланове. Так, у виконавчому проваджен­ні прокурор здійснює нагляд за дотриманням законів, оскільки це випливає із ст. 8 Закону «Про виконавче провадження».

Законодавче закріплення положення щодо проку­рорського нагляду за дотриманням законів у виконавчо­му провадженні стало можливим лише після створення Державної виконавчої служби, яка тепер не підконт­рольна суду. Це положення стає зрозумілим, зважаючи на принцип незалежності суддів та підкорення їх тільки законові. Однак, до цих пір повноваження прокурора ні як учасника виконавчого провадження, ні як особи, що здійснює нагляд, в достатній мірі нормативно не визна­чені. Вбачається, що прокурор може вносити акти про­курорського реагування, тобто опротестовувати дії або бездіяльність державного виконавця у виконавчому про­вадженні.

Згідно зі ст. 18 Закону «Про виконавче провадження» прокурор бере участь у виконавчому провадженні, звер­нувшись до державного виконавця із заявою про від­криття виконавчого провадження у випадках представ­ництва інтересів громадянина або держави в суді. В цьому разі прокурора можна віднести до учасників виконавчого провадження, оскільки є очевидним, що він має процесу­альні права стягувача, передбачені ст. 29 Закону. За ха­рактером виконуваної в цьому випадку функції є можли­вість встановити, що прокурор здійснює представництво.

107

І тут постає складне питання про співвідношення прав прокурора у випадку, коли він звертається до державно* го виконавця із заявою про відкриття виконавчого про­вадження в інтересах іншої особи і коли здійснює на­гляд. Як учасник виконавчого провадження він має пра­во оскаржувати дії державного виконавця, а як особа, що здійснює нагляд,- опротестовувати. Яким же чином дія­ти прокурору в такому випадку? В літературі існує дум­ка, що прокурор не користується правом оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця, а також не може вступати в цивільний процес у будь-якій стадії, в тому числі й у виконавчому провадженні, але є й інші, тради­ційні міркування, що надають прокурору таке право . Підставою для них виступають положення Закону «Про прокуратуру» та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність прокуратури і надають прокурору право вступити в цивільний процес на будь-якій його стадії, тобто, враховуючи законодавство, коли Закон приймався, і у виконавчому провадженні.

Зміни, що сталися в законодавстві про судоустрій, по­тягли за собою зміну процесуальної правосуб'єктності прокурора в цивільному процесі. Виходячи із ст. 121 ЦПК України в новій редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Цивільного процесуаль­ного кодексу України» від 21 червня 2001 р., посилено роль прокурора в цивільному судочинстві, оскільки те­пер прокурор може вступати в справу за своєю ініціати­вою для надання висновків з метою здійснення покладе­них на нього обов'язків. У той же час є і деякі обме­ження щодо участі прокурора в цивільному процесі. Зо­крема, звернутися із заявою на захист прав і свобод ін­ших осіб, за будь-якою цивільною справою, як це було раніше, прокурор вже не вправі. Це буде відбуватися лише у випадках, передбачених законом, У такому разі, прокурор матиме право звернутися із заявою про від­криття виконавчого провадження знову-таки в інтересах тієї особи, на захист якої був пред'явлений позов.

Тому розглядати діяльність прокурора у виконавчому

¹ Бородін М. Участь прокурора в цивільному процесі: окремі ас­ пекти // Право України.- 1999.- №11.- С. 52-54.

² Терітлшников В. И., Тертьішников Р. В. Закон Украйни об ис- полнительном производствє: научно-практический комментарий.- Харьков: Консум, 2000.- С. 14.

108

провадженні необхідно в одній якості: або як представ­ника особи чи держави, або як контролюючу посадову особу. В противному разі, по-перше, буде відбуватись процесуальне сумісництво, по-друге, представницькі функ­ції прокурора і одночасно контролюючої посадової особи не будуть суміщатися з владними повноваженнями дер­жавного виконавця; по-третє, таке положення може не­гативно вплинути на об'єктивність дій державного вико­навця тощо.

Досить сумнівними є пропозиції російського вченого О. Єрмакова¹ щодо впливу з боку прокурора на стягува-ча для примушування його до пред'явлення виконавчого документа до виконання при здійсненні прокурорського нагляду при відкритті виконавчого провадження, хоча автор і називає лише випадки, коли не пред'явленням виконавчого документа до виконання суттєво порушу­ються права інших осіб - на стягувача тиснуть з метою відмовлення його від стягнення і т. д. У цьому разі мож­на констатувати виникнення підстав для застосування кримінальної відповідальності, оскільки під застосову­ваним поняттям «тиснуть» фактично приховуються: по­грози, шантаж та інші кримінальні дії. Але принцип дис-позитивності характерний для деяких виконавчих прова­джень, які мають вчинятися за ініціативою стягувача, і навіть прокурору його також слід дотримуватись, тому він не вправі впливати на стягувача в будь-якій формі. Виключенням з цього загального правила мають бути випадки, коли не пред'являються до виконання докумен­ти посадовими особами державних установ. У цьому ви­падку, представляючи інтереси держави, прокурор може з'ясовувати у посадових осіб підстави незастосування відповідних заходів.

Але головним чинником, який не врахували автори Закону «Про виконавче провадження», є положення но­вої Конституції України, розділ VII якої - Прокуратура вже не містить положення про існування в Україні за­гального прокурорського нагляду, встановленого Зако­ном «Про прокуратуру». П. 9 Перехідних положень Кон­ституції України передбачає продовження прокуратурою своїх функцій до введення в дію відповідних законів.

Е рмаков А. Прокурорский надзор за исполнением требований закона о возбуждении исполнительного производства // Законность,-1999.-№2.-С. 14-18.

109

Але законодавець не поспішає з вирішенням цього склад­ного і важливого питання. Отже, з моменту прийняття зазначених законів загальний прокурорський нагляд, ма­буть, діяти перестане, тому скоріш за все положення ст. 8 Закону про встановлення прокурорського нагляду у виконавчому провадженні будуть скасовані як такі, що не відповідають Конституції України. Відтак недоцільно говорити про розширення «поля нагляду» органів проку­ратури за рахунок виконавчого провадження, хоча така спроба здійснюється .

При визначенні відповідних повноважень щодо пред­ставництва інтересів громадян або інтересів держави у виконавчому провадженні за положенням ст. І 8 Закону повністю має відповідати за змістом і бути фактично продовженням функції, що виконувалась прокурором в суді. Але це положення суперечить Конституції Украї­ни, оскільки останньою не визначається залежність представницької функції прокурора з попередніми його діями.

Обмежувати повноваження прокурора лише поперед­ньою участю в судовому розгляді немає законних під­став. Мається на увазі, що при участі прокуратури за чинним законодавством не можна визнавати зв'язку між представництвом у суді і у виконавчому провадженні. Це самостійні види представництва. Тому важко погодитися з полярною позицією М. Руденко² про те, що нагляд ор­ганів прокуратури за законністю виконавчого провад­ження є складовою функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Участь органів прокуратури в суді та у вико­навчому провадженні регламентується різними правови­ми нормами, при цьому функції нагляду прокурор у ци­вільному процесі не виконує.

Крім того, необхідно конкретизувати не тільки під­стави представництва інтересів громадян, як це зроблено в ст. 13 ЦПК України, коли прокурор бере участь у роз­гляді цивільних справ у випадках, якщо особи за станом здоров'я або з інших поважних причин не можуть захис­тити свої права, та й інтересів держави. Наприклад, коли

Р уденко Н. Место и роль прокуратури в исполнитєльном произ-водстве // Підприємництво, господарство і право.- 2001.- № 6.-С. 105-108.

■ Руденко Н. Там же.

ПО

ставиться питання про конфіскацію майна боржника, то хто є стягувачем: суд, який постановив вирок, прокура­тура, яка підтримувала обвинувачення, фінансові орга­ни? Це положення потребує чіткості та відтворення в Законі.

Конституція України встановлює новий підхід до ви­значення процесуального становища прокурора в ци­вільному процесі, що і втілено в Законі «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» від 12 липня 2001 р. Але це не означає, що прокурор має стати представником сторони. Він є службовою особою дер­жавного органу - прокуратури і діє без спеціальних доручень цього органу та на підставі закону й службо­вого становища виконує покладені на органи прокура­тури завдання і функції. Таким чином, його діяльність може бути віднесена до законного представництва, оскільки саме закон є правовою підставою його участі в процесі¹.

Таке становище, коли один і той же державний орган згідно з чинним законодавством може виступати у вико­навчому провадженні і як орган, що здійснює нагляд за законністю у виконавчому провадженні, і як представник сторони (стягувача) є неприпустимим та підлягає вирі­шенню. За прокуратурою слід залишити лише одну із наведених функцій, а саме - представництво інтересів громадян чи держави у визначених законом випадках.