4

ТРОПИ

Троп (гp.  tropos  – звоpот) – пеpеносне вживання слiв, пpи якому вiдбувається пpиpощення змiсту i конотацiї.  Тpопи – це словеснi обpазнi засоби, словесні фігури.

Епітети

Епітет (від грец. έπίθετον – додаток) – це слово, що вказує на одну з ознак того предмета, який називається, і має на меті кон­кретизувати уявлення про нього. Епітет інакше ще називають образним або поетичним означенням, підкреслюючи в такий спосіб його протиставленість логічному означенню предмета, завдання якого також полягає в тому, щоб конкретизувати уявлення про предмет, про який ідеться. «Проса покошено. Спустіло тихе поле. // Холодні дні з високою блакиттю. // Не повернуть минулого ніколи: // Воно пройшло і вже здається миттю!» (М. Рильський).

Епітет слід відрізняти від логічного означення, що характеризує предмет чи явище з точки зору його загальних властивостей (за розміром, вагою, кольором тощо), тобто вказує на параметри притаманні їм одвічно (дерев’яний стіл, синє небо, велике вікно).

Постійним називається епітет, який традиційно супроводжує означен­ня предмета, закріплюючись за ним постійно, в межах певного художнього стилю. Наприклад, у фольклорній поезії, якщо згадується степ, то він майже завжди – широкий, море – синє, вітер – буйний, гай – зелений, орел – сизокрилий і т. д.

Порівняння

Порівнянням (лат. comparatio) називається словесний вираз, в якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим пред­метом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві. На­приклад, в уривку з вірша В. Стуса: «У цьому полі, синьому, як льон, // де тільки ти – і ні душі навколо, // уздрів і скляк – блукало серед поля // сто тіней. В полі, синьому, як льон» – уявлення про синій колір поля конкретизується шляхом зіставлення його з льоном, в якому ознака синяви виявлена в концентрованішій формі.

Метафора

Метафорою (грец. μεταφορά – перенесення) називається слово, зна­чення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з предметом, на який звичайно вказує це слово, рисами подібності. Наприклад, у рядках вірша Є. Маланюка «Вічне»: «Досі сниться метелиця маю, // Завірюха херсонських вишень...» — метафорами будуть виступати слова «метелиця» та «завірюха».

Залежно від особливостей співвідношення зіставлюваних предметів виділяють чотири типи метафор, побудованих на:

1) заміщенні неживого живим. Даний тип метафори називається уособленням, або персоніфікацією (лат. persona — особа і facere — робити). Наприклад: «Реве та стогне Дніпр широкий» (Т. Шевченко); «Цей ліс живий. У нього добрі очі. // Шумлять вітри у нього в голові» (Л. Костенко);

2) заміщенні неживого неживим, наприклад: Листя численними дукатами лягає на землю; «Досі сниться метелиця маю, // Завірюха херсонських вишень» (Є.Маланюк);

Там море дере свою синю одежу об гострі скелі на білі клапті і закидає ними весь берег (М.Коцюбинський) морські хвилі, піна; Зима ватою зависла на дахах будинків.

3) заміщенні живого живим. Наприклад: «Тривого моя! Катерино! Ходім!» (М. Вінграновський);

4) заміщення живого неживим. Наприклад: «Дівчатко — клинчатко, злотава струна» (С. Тельнюк).

Коли в порівнянні є два члени – те, що порівнюється, і те, з чим порівнюється (Сонце сипало на землю свої ясні промені, як золото), то метафора одночленна – називається тільки те, з чим порівнюється, а мається на увазі те, що порівнюється (Сонце сипало на землю своє золото). Золото – ясні промені