1.2. Основні підходи та діючі концепції стосовно визначення рейтингів внЗів

Протягом останніх 10 — 15 років у різних країнах світу почали розроблятися і широко застосовуватися різноманітні методології та підходи до визначення рейтингів університетів, або, як їх називають у Великій Британії, «таблиць ліг» (league tables). Така робота поступово стала виходити за межі національних рамок і набувати регіонального й міжнародного характеру. Визначення певного інтегрального показника якості діяльності вищих навчальних закладів, яким є їхній рейтинг, у першу чергу обумовлене необхідністю взаємного визнання навчальних програм і університетів у Болонському просторі. Воно також обумовлене потребами як ринку праці, з метою його орієнтації на випускників тих чи інших університетів, так і абітурієнтів та їхніх батьків під час вибору місця майбутнього навчання. Постійне визначення й оприлюднення рейтингів університетів породжує, окрім іншого, й здорову конкуренцію між ними, що суттєво сприяє підвищенню якості їхньої роботи.

Роль світових координаторів із напрацювання та застосування названих методологій і підходів взяли на себе Інститут стратегії вищої освіти (Institute for Higher Education Policy, Вашингтон, США) і Європейський центр ЮНЕСКО у сфері вищої освіти (ЮНЕСКО — СЕПЕС, Бухарест, Румунія). Вони стали вивчати й узагальнювати різноманітні напрацювання у цій галузі для різних країн та регіонів світу і проводити міжнародні конференції, "круглі столи" й зустрічі із означених питань.

Цей процес охопив і Україну. На сьогоднішній день вже вдруге визначено рейтинги двохсот найкращих українських університетів (проект "Топ-200 Україна"). Головна мета, яка ставилася при цьому, - оцінити шляхом порівняння позицію університету в цілому, його досягнення з основних напрямів діяльності в обраній групі, незалежно від профілю навчального закладу. При цьому методика та принципи оцінювання мають бути зрозумілими і прозорими як для України, так і для міжнародного університетського співтовариства. Зазначена вимога була виконана після презентації та схвалення української методики на Берлінському засіданні IREG 19-20 травня 2006 року (міжнародної групи експертів з визначення університетських рейтингів).

За інформацією Спостережної ради, проект "Топ-200 Україна" викликав великий інтерес громадськості і привернув увагу як академічних кіл, так і представників сфери ринку праці. Можна зазначити, що, зробивши цей крок, Україна приєдналася до світової університетської системи, яка активно виробляє принципи і правила мобільності і взаємодії людського капіталу.

Очевидно, що високе місце в академічному рейтингу є дуже зручним інструментом для маркетингу і просування університетів і навчальних програм. Але є також ще один важливий момент - інституціональне застосування академічних рейтингів, оскільки сьогодні на них часто посилаються в політичних документах, рекламних матеріалах і різноманітних видах порівняльного аналізу економічного і культурного потенціалу країн, регіонів і. перш за все, великих міст.

Перелічені тенденції підтверджуються відповідними дослідженнями. Наприклад, недавно опублікований звіт Ради з фінансування вищої освіти Англії, мав заголовок "Враховувати те, що вимірюється. Вимірювати те, що має значення. Таблиці рейтингів і їхній вплив на вищі навчальні заклади в Англії". Під час упорядкування цього документа враховувалися п'ять видів рейтингів (The Sunday Times Good University Guide, The Times Good University Guide, The Guardian University Guide, The Academic Ranking of World Universities (рейтинг, опублікований Шанхайським університетом Jiao Tong) і рейтинг The Times Higher Education/Quacquarelli Symonds). Основне завдання, поставлене перед упорядниками звіту, - дослідження того, як вищі навчальні заклади реагують на рейтинги, і визначення ступеня їхнього впливу на прийняття рішень на інституціональному рівні¹⁸.

Практика складання університетських рейтингів нараховує вже понад чверть століття (перший університетський рейтинг, надрукований в журналі US News&World Report, з’явився в США 1983 року). З початку ХХІ століття активно розробляються світові університетські рейтинги. Наукові публікації з цієї проблематики містять сотні найменувань, по цій темі захищаються докторські дисертації та проводяться престижні міжнародні конференції. Але, на жаль, часто доводиться стикатися з повною необізнаністю або ж хибними уявленнями щодо світових університетських рейтингів серед вітчизняних фахівців. Перш за все, ми маємо на увазі представників академічної спільноти та університетської адміністрації — тих, для кого розуміння практики складання світових університетських рейтингів є життєвою необхідністю та реальною можливістю зробити свій заклад більш конкурентоспроможним.

Зазвичай більшість науковців плутають те, на чому базуються рейтинги та з яких критеріїв вони складаються, яка інформація використовується для їхньої побудови, які дані є підставою для включення університету до того чи іншого рейтингу. У такій ситуації часто-густо виникають міфи, наприклад стосовно того, чому українські університети відсутні у найпрестижніших міжнародних університетських табелях про ранги.

Більш детальніше розглянемо більш відомі підходи щодо складання міжнародних університетських рейтингів.

«Академічний рейтинг світових університетів» (або, як його ще називають, Шанхайський рейтинг) розроблено фахівцями Інституту вищої освіти Шанхайського університету (Shanghai Jiao Tong University) і видається щорічно, починаючи з 2003 року. Початковою метою складання рейтингу було оцінити рівень відставання китайських університетів від провідних університетів на світовому рівні. Після оприлюднення цей рейтинг отримав безліч схвальних відгуків і наразі вважається одним із найбільш авторитетних і виважених світових рейтингів вищих навчальних закладів.

При складанні рейтингу наголос було зроблено на дослідницькій діяльності у сфері науки та технології, оскільки це саме ті напрямки, в яких Китай прагнув зміцнити свої позиції. У методологічному плані було зроблено наголос на легкодоступних джерелах даних: відкритій інформації щодо лауреатів різних премій, кількості видань, індексах цитування тощо.

До Шанхайського рейтингу було включено всі вищі навчальні заклади, де вчилися або працювати лауреати Нобелівської премії, володарі найвищої премії з математики — Філдсівської, найчастіше цитовані дослідники, а також університети/інститути, представники яких часто публікуються в авторитетних наукових журналах. Окрім цього, до вибірки потрапили університети всіх країн, які опублікували значну кількість робіт, включених до Розширеного індексу наукового цитування (SCIE), Індексу цитування в області соціальних наук (SSCI) або Індексу цитування в області мистецтв і гуманітарних наук (AHCI).

Спираючись на наведені критерії, до рейтингу потрапило понад тисяча університетів. Перелік найкращих 500 було опубліковано в Інтернеті. Окрім загального рейтингу (найкращі 500 університетів світу), публікується рейтинг у регіональному розрізі (найкращі 100 університетів Північної і Південної Америки, Європи і Азії).

Жодного українського вищого навчального закладу серед п'ятисот найкращих університетів світу немає. Росія у цьому рейтингу представлена двома університетами — Московським державним університетом ім. Ломоносова (77-е місце 2009 року) та Санкт-Петербурзьким державним університетом (у четвертій сотні).

Хоча на адресу Шанхайського рейтингу лунає чимало критики (зосередженість виключно на науково-дослідницькій діяльності, жорсткість використовуваних критеріїв — адже Філдсівську премію за всю історію її існування отримали близько 50-ти осіб, Нобелівську премію — менше 600 тощо), але, незважаючи на це, Шанхайський рейтинг є хорошим прикладом складання рейтингу ВНЗів із чітко поставленими завданнями, адекватною до цілей методологією, прозорою процедурою підрахунку рейтингу і відкритим представленням результатів — через що він визнається в усьому світі.

Однак деякі експерти вказують на певні недоліки цього рейтингу. Так, вважається, що академічний (Шанхайський) рейтинг офіційно-декларативно базується на формулі, яка враховує в університетах кількість випускників-лауреатів та викладачів - лауреатів Нобелівської та Філдсівської премій, індекс цитування, розміри університетів тощо. Головною метою цього рейтингу є виявлення розриву між китайськими університетами та університетами світового класу з точки зору академічної та науково-дослідної діяльності.

Зауважимо, що фундаментальні висновки цього рейтингу при ближчому погляді на них нічим не підкріплюються. Навіть більше - отримані за допомогою хибної методології. У низці статей, опублікованих експертами з математичної статистики з різних європейських країн у міжнародному науковому журналі з кількісних досліджень наукової політики Scientometrics (починаючи з 2007 року), йдеться про те, що результати цього рейтингу не можуть бути відтворені з вихідних даних з використанням методу, який запропонували автори Академічного рейтингу університетів.

Більш того, ряд вчених з Франції та Бельгії критично проаналізувавши у 2009 році Академічний рейтинг у спільній статті "Ви справді вірите у Шанхайський рейтинг?" дійшли висновку, що критерії відбору, які застосовуються в цьому рейтингу, не є релевантними з огляду на його цілі, його загальна методологія містить значні помилки і страждає на відсутність уваги до фундаментальних питань структурування та обробки даних.

Їх висновок однозначний: "Академічний (Шанхайський) рейтинг, який отримав стільки уваги з боку мас-медіа, не є придатним і підходящим засобом для досліджень і дискусій навколо "якості" академічних (учбових) інституцій, не кажучи вже про його роль, як порадника для вибору студентів та їхніх батьків університетів для навчання або щодо пропаганди реформ системи вищої освіти. Світ потребує більш науково адекватних і якісних рейтингів, ніж Шанхайський"¹⁹.

Іншим авторитетним світовим рейтингом ВНЗів є рейтинг університетів за версією «Таймс» (THES-QS). Цей рейтинг публікується щорічно із 2005 року.

За словами авторів рейтингу, його мета — оцінити університети як багатогранні організації з метою глобального порівняння їхніх успіхів у тому, щоб бути або стати університетом світового рівня.

Такий вибір цілі автори рейтингу пояснюють вимогами сучасності: глобалізація бізнесу породжує потребу у фахівцях і наукових розробках у масштабах, які виходять за межі окремо взятої країни. Як наслідок цих тенденцій, перед університетами гостро постає завдання підготовки фахівців та продукування наукових ідей, які були б конкурентоспроможними у світовому масштабі. У цьому контексті й народилася ідея рейтингу університетів світу THE-QS, який визначав би місце університетів залежно від того, наскільки вони є «університетами світового рівня».

При формуванні цього рейтингу враховуються чотири компоненти, які, на думку розробників, є тими стовпами, на яких базується концепція університету світового класу: якість наукових досліджень, конкурентоспроможність випускників, міжнародне визнання і якість викладання. Основну вагу в рейтингу має думка експертів — членів академічної спільноти і роботодавців.

Результати рейтингу репрезентуються в декількох варіантах: загальний рейтинг (200 найкращих університетів світу), рейтинг за фахами (гуманітарні дисципліни, технічні науки й ІТ, науки про життя і медицина, природничі науки, соціальні науки), регіональний рейтинг (найкращі університети Великої Британії, Ірландії, Європи), а також рейтинг за кожним із критеріїв оцінки (за відгуками наукової спільноти, за індексом цитування праць, за відгуками роботодавців тощо).

За час складання рейтингу жоден із українських вищих навчальних закладів не потрапив до переліку провідних університетів світу. Із російських університетів до числа 200 найкращих університетів входять лише Московський державний університет ім. Ломоносова, який демонструє стійку тенденцію до покращення власних позицій (155-е місце у 2009 році, 183-є місце у 2008 році, 231-е місце у 2007 році) та Санкт-Петербурзький університет (168-е місце у 2009 році).

Як і щодо Шанхайського рейтингу, схожа ситуація складається і навколо рейтингу "найкращих" університетів світу такого респектабельного видання, як лондонський Times. Його методологія базується на опитуванні експертів, працедавців, студентів, оцінці чисельності (питомої ваги) міжнародних студентів, цитуванні тощо. Цей рейтинг західні дослідники так само піддали сумніву, особливо за його методологічну частину - вказуючи на його надмірний суб'єктивізм і переоцінку об'єктивності опитувань експертів, загалом рекламно-маркетинговий характер рейтингу, де університети є просто "товарами-брендами", які потрібно продати "покупцям-студентам".

Критиці також були піддані "непрозорий спосіб відбору експертів" для опитування, неврахування у рейтингу кількості Нобелівських лауреатів та лауреатів інших престижних наукових премій, які викладають або закінчили той чи інший університет. Прикладом цього стали Стенфордський та університет Берклі у США, які відповідно зайняли 19 та 22 позиції у рейтингу, незважаючи на те, що за останні роки їх представники отримали більше Нобелівських премій, ніж за той самий час, представники університетів Оксфорду і Кембриджу у Великій Британії разом узяті. Це дало підставу підозрювати рейтинг Times у маніпулюванні даними, викривленні інформації на користь британських університетів, які програють чесну конкуренту боротьбу американським.

Зважаючи на критику, Times у 2007 році вніс деякі зміни у методологію проведення рейтингу. Однак проблеми, які були пов'язані з відсутністю стандартизації опитувань та їх індикаторів, при обробці даних рейтингу залишились.

Також цей рейтинг набув гучної "слави" внаслідок грубих фактологічних помилок. Наприклад, між 2006-2007 роками Вашингтонський університет у Сент-Луїсі з 48 місця опустився на 161, бо представники рейтингу переплутали його з Університетом Вашингтона у Сіетлі. Така ж сама ситуація склалася й з плутаниною даних щодо бізнес-школи Університету Північної Кароліни з бізнес-школою Центрального Університету Північної Кароліни.

Жорсткої критики рейтинг Times був підданий у Росії з боку Російського союзу ректорів та особисто ректора МДУ імені М.В.Ломоносова В. Садовнічого за занижені позиції провідних російських університетів та країн СНД у цьому рейтингу, використанням неперевірених даних під час його складання, сумнівних критеріїв оцінювання тощо.

У березні 2010 року делегація Times, яка прибула до МДУ ім. Ломоносова, визнала претензії росіян справедливими і, за словами Садовнічого, "ознайомилася з нашими пропозиціями щодо критеріїв складання міжнародних рейтингів. Суть наших пропозицій - розширити набір критеріїв. І перш за все поставити у центр рейтингування не другорядні показники, до того ж не адаптовані до російської системи, а якість освіти"²⁰.

Такі проблеми з рейтингом та його обґрунтована критика змусили журнал Times у 2009 році прийняти рішення про закінчення співпраці з компанією QS, яка шість років складала рейтинг, і підписати новий договір з новою компанією Thomson Reuters для створення нового Світового університетського рейтингу, який був оприлюднений восени 2010 року з відповідним створенням нової методології самого рейтингу.

На відміну від колишніх партнерів, упорядники нового рейтингу Таймс вирішили істотно змінити методологію розрахунків. Попередня інформація про нову методологію на початку червня 2010 року з’явилася на сайті Times Higher Education (ТНЕ)²¹ і була надіслана на розгляд групи міжнародних експертів у галузі вищої освіти.

У 2004 році Європейський центр ЮНЕСКО з вищої освіти (ЮНЕСКО — СЕПЕС) у м. Бухаресті та Інститут стратегії вищої освіти у м. Вашингтоні створили Міжнародну експертну групу з визначення рейтингів (IREG). Саме з цією ініціативою була пов’язана зустріч експертної групи IREG в м. Берліні 18—20 травня 2006 року, яка розглянула ряд принципів та підходів до визначення рейтингів ВНЗів. Прийнятий підсумковий документ отримав назву «Берлінські принципи визначення рейтингів вищих навчальних закладів».

Очікується, що ця ініціатива дозволить сформувати основу для розробки і розповсюдження систем визначення рейтингів вищих навчальних закладів – чи то в національному, регіональному, чи глобальному масштабі, що має привести до постійного вдосконалення якості вищої освіти і її гармонізації з ринками праці та потребами суспільства в різних регіонах світу.

Цілі та завдання системи визначення рейтингів вищих навчальних закладів за Берлінськими принципами полягають в тому, що:

1. Вона має поєднувати різноманітні підходи до оцінки внесків ВНЗів у вищу освіту, навчальні процеси та отримані результати. Система визначення рейтингів може надавати порівняльну інформацію та поліпшувати розуміння вищої освіти, але вона не має бути основним методом оцінки того, чим є вища освіта, та  що вона "робить". Визначення рейтингів надає ринкову перспективу і може доповнити роботу урядів, органів акредитації та незалежних експертних агенцій.

2. Вона має бути чіткою і зрозумілою щодо мети визначення рейтингів та оцінювання діяльності цільових груп. Визначення рейтингів має будуватися відносно певної мети. Показники, які призначаються для досягнення конкретної мети та інформування однієї цільової групи, можуть не відповідати іншій меті чи цілям інших цільових груп.

3. Система має визнавати розмаїття вищих навчальних закладів,  ураховувати їхні різні місії та цілі. Наприклад, підходи до оцінки діяльності закладів, які орієнтовані на дослідження, відрізняються від підходів до закладів, котрі надають широкий доступ до освіти різним верствам населення. Заклади й експерти, які беруть участь у визначенні рейтингу, мають проводити систематичні консультації з означених питань.

4. Система повинна використовувати об’єктивні інформаційні джерела та дані, які надходять із кожного із джерел з обов’язковим посиланням на них. Результати визначення рейтингів залежать від аудиторії, що надає інформацію (студенти, професори, службовці, працедавці), та джерел, від яких надходить ця інформація (бази даних, експертні групи, статистичні довідники). Доцільно здійснювати порівняльний аналіз та поєднання інформації з різних джерел з метою отримання більш повної картини про діяльність кожного вищого навчального закладу, який бере участь у визначенні рейтингу.

5. Система повинна враховувати лінгвістичний, культурний, економічний та історичний контекст вищої освіти тієї чи іншої країни при визначенні рейтингів вищих навчальних закладів. При формуванні міжнародних рейтингів слід враховувати можливість відхилень або значної розбіжності окремих індикаторів та показників для різних країн. У цих випадках потрібно коректно формулювати постановку завдання й чітко визначати мету цієї процедури. Не всім країнам чи системам освіти властиве одне й те ж саме розуміння того, що становить «якість підготовки» у вищих навчальних закладах. Тому, визначаючи рейтинги ВНЗів, недоцільно наполягати саме на такому порівнянні.

6. Методологія визначення рейтингів ВНЗів має бути прозорою. Вибір методів, що використовуються під час формування рейтингів, має бути зрозумілим і однозначним. Прозорість має включати обґрунтований підрахунок показників, чітку інтерпретацію даних та їх походження.

7. Показники й індикатори мають вибиратися відповідно до їх значимості та достовірності. Цей вибір повинен базуватися не лише на наявності й доступності даних, а головним чином на можливості кожного індикатора чи набору даних адекватно репрезентувати якість підготовки, важливі академічні й організаційні характеристики ВНЗів. У кожному випадку необхідно чітко визначити, чому саме ці дані використовуються, та що вони мають репрезентувати.

8. Якщо є можливість, необхідно оцінювати не лише результати діяльності ВНЗів, а й заходи, які до цих результатів призводять. Оцінка заходів — вкрай важлива процедура, оскільки вона відображає загальну політику конкретного ВНЗа щодо вдосконалення його діяльності і найчастіше доступна для оцінювання. Оцінка ж результатів дає більш точну картину якості підготовки фахівців у цьому закладі або дозволяє докладніше охарактеризувати навчальні програми. Тому під час розробки систем визначення рейтингів ВНЗів повинен забезпечуватися необхідний баланс між оцінками результатів їх діяльності та заходами, які до цих результатів приводять.

9. Необхідно чітко визначити вагу різних показників, які використовуються для оцінки рейтингів університетів, і встановити діапазони їх змін. Тобто порівняння діяльності різних ВНЗів має проводитися за умови, що всі показники, які використовуються для цього порівняння, приведено до єдиної платформи з погляду їх інтерпретацій (розмірностей), одиниць виміру та діапазонів їх змін.

10. Необхідно також приділяти належну увагу етичним нормам під час визначення рейтингів ВНЗів. Для забезпечення достовірності та широкого суспільного визнання кожного рейтингу відповідальні за цю роботу мають бути максимально об’єктивними й неупередженими, а методика оцінювання — прозорою і зрозумілою суспільству.

11. За можливості необхідно використовувати перевірені дані або дані, які можуть бути перевіреними. Ці дані мають сприйматися навчальними закладами, вони повинні бути порівняльними й сумісними для різних ВНЗів, тобто рівень довіри до них має бути максимально високим.

12. Проводячи рейтингове оцінювання ВНЗів, необхідно використовувати дані, зібрані на основі використання науково обґрунтованих методів та підходів. Дані, що отримані від не репрезентативної чи зміщеної групи респондентів (студентів, викладачів або інших осіб), можуть неточно показувати діяльність навчального закладу або якість характеристик навчальної програми, тому  мають бути виключеними з розгляду.

13. У процесах визначення рейтингів ВНЗів, окрім аналізу кількісних характеристик їх діяльності, необхідно здійснювати аналіз якісних характеристик на основі процедур і методів експертного оцінювання. У цих процесах необхідно враховувати результати експертизи навчальних закладів і використовувати ці знання для визначення саме рейтингів. Визначення рейтингів має бути системою, що постійно використовує досвід експертизи для розвитку методології оцінювання.

14. Значна увага повинна приділятися організаційним заходам, які сприяють підвищенню достовірності визначення рейтингів ВНЗів. Вони повинні включати організацію консультативних чи навіть наглядових органів, бажано з участю міжнародних експертів.

15. При розробці й застосуванні системи визначення рейтингів ВНЗів необхідно надавати громадськості чітке та доступне розуміння всіх використаних факторів і запропонувати вибір, як презентувати рейтинги. Таким чином, користувачі цих результатів матимуть можливість краще розуміти показники, що використовуються для визначення рейтингів навчальних закладів або навчальних програм. Крім того, вони зможуть приймати свої власні рішення стосовно врахування тих чи інших показників для аналізу діяльності ВНЗів.

16. Результати мають бути скомпоновані і представлені таким чином, щоб виключити або зменшити вплив помилок, допущених під час визначення вихідних даних, на кінцеві значення рейтингів. Окрім того, вони мають бути сформатовані так, щоб помилки чи погрішності можна було б скорегувати. Вищі навчальні заклади, роботодавці та громадськість мають бути поінформовані про помилки, яких було допущено.

Таким чином, виходячи з викладеного можна зробити попередні висновки. Винятково важливою стала проблема експертного оцінювання окремих систем рейтингів і забезпечення укладачів та користувачів рейтингів можливістю обміну інформацією про підходи й методи, які застосовувалися при їх визначенні. Тому під час вашингтонської зустрічі, спільними зусиллями Інституту стратегії вищої освіти і центру ЮНЕСКО — СЕПЕС у грудні 2004 р., було створено міжнародну групу експертів із визначення рейтингів університетів (International Ranking Experts Group — IREG). Діяльність IREG була зосереджена на проведенні постійних консультацій і постановці завдань для ЮНЕСКО — СЕПЕС та Інституту стратегії вищої освіти з метою найбільш точної передачі оцінки якості вищої освіти з допомогою системи рейтингового оцінювання. Зокрема першочерговими завданнями IREG стали:

● ретельні дослідження рейтингового оцінювання діяльності університетів як глобального явища, якому в минулому не приділялося належної уваги;

● напрацювання процедур і підходів до оцінки наявних систем рейтингів і "таблиць ліг";

● здійснення міжнародного порівняльного аналізу систем рейтингів і "таблиць ліг", а також методик, покладених в їхню основу;

● удосконалення наявних систем рейтингів і "таблиць ліг";

● залучення засобів масової інформації, представників громадськості та інших організацій, що публікують та вивчають рейтинги університетів, їхні навчальні програми та дослідницьку діяльність.

Для надання допомоги Україні з цих питань на берлінській зустрічі було створено міжнародну наглядову раду з рейтингового оцінювання університетів та навчальних програм в Україні. Від країн Євросоюзу до неї ввійшли: Ян Садлак (ЮНЕСКО — голова наглядової ради), Дженс Петер Гаул (директор стратегічного планування німецької дослідницької фундації), Вальдемар Сівінські (президент освітньої фундації «Перспективи», Польща), Фердінанд Девінський (голова комітету Народної ради Словацької Республіки з питань молоді, культури, спорту та інформації). Між центром ЮНЕСКО — СЕПЕС і кафедрою ЮНЕСКО «Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика» (Україна) було підписано меморандум, згідно з яким кафедрі доручається виконати комплекс заходів із впровадження в Україні напрацьованих міжнародною експертною групою IREG методик та процедур рейтингового оцінювання діяльності університетів і навчальних програм.