Міністерство соціальної політики України

Державна установа Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин

(ДУ НДІ СТВ)

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ

ЩОДО РЕЙТИНГУВАННЯ

ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Луганськ – 2012

І. Теоретико-методологічні основи дослідження рейтингу ВНЗів України

1.1. Методологія формування рейтингу ВНЗів

У ХХІ сторіччі глобалізація системи університетської освіти стала реальністю, яка визначає як її сучасний стан, так і перспективи подальшого розвитку. Аксіоматичним є те, що система освіти кожної країни, яка традиційно формувалася як національна інституція, стискається з необхідністю радикальних та часом драматичних змін, трансформацій, реформ. В українському випадку цей процес ускладнюється ще й необхідністю подолання негативних наслідків радянської спадщини, особливо відчутних у галузі соціально-гуманітарних дисциплін. Універсалізація системи навчання та оцінювання, яка відбулася в Україні після приєднання нашої країни до Болонського процесу, є яскравим прикладом подібних трансформацій з усіма проблемами і, використовуючи термін польського соціолога і соціального філософа Петра Штомпки, «культурними травмами»¹ Характеризуючи стан вищої освіти у ХХІ сторіччі один з провідних американських експертів у цій галузі, професор Філіп Альтбах зазначає, що вища освіта всюди зазнає вражаючих змін. Початок ХХІ сторіччя в цій галузі нагадує бурю, спричинену численними зовнішніми викликами та внутрішніми відповідями. Сучасні умови начебто надають можливості започаткувати фундаментальні реформи та зміни, в той же час зовнішні виклики можуть взагалі зруйнувати традиційні форми академічних інституцій. Серед найсуттєвіших «зовнішніх викликів» можна ідентифікувати фактичне формування наприкінці ХХ сторіччя глобального освітнього простору і необхідність національних систем вищої освіти та їх ключових елементів, університетів, інтегруватися до нього. Як і будь-який соціальний простір, глобальний освітній простір має тенденцію до утворення власних ієрархій та, відповідно, формує певну технологію легітимації присутніх у ньому національних університетів в якості елітних (кращих, провідних) та звичайних (пересічних). Створення глобального освітнього простору передбачає входження до нього кращих національних університетів, тож знаходження інструменту об’єктивного визначення «кращого серед кращих» є підставою для легітимації де-факто існуючих ієрархій. В цьому зв’язку феномен виникнення в ХХІ сторіччі та стрімкого розвитку міжнародних університетських рейтингів може розглядатися як своєрідний механізм створення відповідного інструменту легітимації.

З цього приводу Александер МакКормік зазначає, що перевага, яка надається критеріям, які легко вимірюються – це момент, який найбільш легко розкритикувати при складанні як рейтингів, так і класифікацій. Обидва підходи до порівняння передбачають зведення складної, багатовимірної реальності до обмеженої кількості критеріїв, які визначають місце освітньої установи в запропонованій системі. Іншими словами, ми маємо справу з процесом симпліфікації, спрощення. Тому головне завдання укладачів рейтингів – спиратися при цьому спрощенні на найбільш важливі, фундаментальні критерії². На цей аспект звертають увагу й інші західні дослідники, насамперед, Саймон Маргінсон та Марійк ван дер Венде, які стверджують, що будь-яка система рейтингування обумовлена метою, яку ставлять перед собою дослідники, тому вона спирається на переконання і цінності, у відповідності з якими формуються методи порівняння та оцінювання. У цьому сенсі всі системи рейтингування неповно відображають реалії вищої освіти (наприклад, успіхи в проведенні наукових досліджень університету нічого не свідчать про реальний стан бізнес-освіти чи викладання спеціальних технічних дисциплін) та несуть певну похибку³.

Але досягти досконалості в сучасному світі в умовах «загальносвітової політичної турбулентності, в умовах переформатування основ світобудови та виникнення найновішого світопорядку, в умовах ущільнення соціального часу та народження майбутнього в прискореному темпі» (А.Окара), скоріш за все, неможливо (та й, напевно, непотрібно) в принципі⁴. Тому феномен міжнародних університетських рейтингів варто розглядати суто функціонально, тобто аналізуючи його з точки зору тих функцій, які забезпечили йому чи не тріумфальний успіх в суперечливих історичних реаліях ХХІ століття. Ключова теза полягає в тому, що рейтинги формують ієрархію (чи, використовуючи термін Бодріяра, «симулякр ієрархії»), як де-факто існуючого глобального освітнього простору, легітимізуючи дихотомічний поділ університетів, присутніх у цьому просторі, на елітні та звичайні (пересічені).

Першим із світових університетських рейтингів, як вже зазначалося вище, став складений в червні 2003 року Інститутом вищої освіти Шанхайського університету (Китай) «Рейтинг університетів світового класу» («Ranking of World Class Universities») або Шанхайський рейтинг.

Для того щоб скласти список із п’ятисот найкращих університетів, дослідники аналізують дані, отримані з більш як тисячі світових університетів. Укладачі рейтингу не претендують на абсолютну об’єктивність — вони зазначають, що до будь-якого університетського рейтингу можна висунути серйозні претензії. Серед переваг Шанхайського рейтингу вони зазначають зрозумілість та універсальність індикаторів, відповідно до яких відбувається оцінювання, і відкритість даних, що використовуються в процесі складання рейтингу. До того ж ці дані беруться з авторитетних джерел, визнаних у всьому світі. На користь цього свідчить і той факт, що методика розрахунку рейтингу за останні роки не зазнала істотних змін.

Успіх Шанхайського рейтингу обумовлений, в першу чергу, тим, що саме спроможність університету проводити сучасні дослідження та бути центром продукування нових знань є особливо важливою для сучасного стану розвитку цивілізації. Десятка кращих університетів Шанхайського рейтингу викладена в Таблиці 1.

Згаданий вище Філіп Альтбах наполягає на тому, що головною реальністю ХХІ століття є виникнення економіки знань («the knowledge economy»). Багато ключових аспектів цієї економіки, включаючи домінування сектору надання послуг, стрімкий розвиток нових галузей на кшталт біотехнології, важливість інформаційних та комунікаційних технологій тощо, все це підвищує значення і роль вищої освіти⁵. Дослідницький потенціал університету дозволяє оцінити реальний вклад того чи іншого навчального закладу в економіку знань, а отже – адекватно відображає реалії сьогодення в глобальному освітньому просторі.

Таблиця 1.

Кращі світові університети за версією Шанхайського рейтингу 2010⁶

Місце	Університет	Країна
1	Гарвард	США
2	Берклі	США
3	Стенфорд	США
4	Массачусетський технологічний інститут	США
5	Кембридж	Велика Британія
6	Каліфорнійський технологічний інститут	США
7	Прінстон	США
8	Колумбійський університет	США
9	Університет Чикаго	США
10	Оксфорд	Велика Британія

Інший визнаний рейтинг світових університетів, рейтинг Таймс або THES – QS World University Rankings, вперше був опублікований в 2004 році і постійно складається із 200 університетів.

Як зазначають фахівці, методика рейтингу Таймс оцінює переважно маркетингові показники університету та його статусні параметри. Ефективна репрезентація себе в інформаційному просторі, вдала рекламна стратегія, позитивний імідж, який веде до визнання серед колег, реальна інтернаціоналізація – ці параметри визначають успішність в сучасному світі як на індивідуальному, так і на інституційному рівні. Тож побудова ієрархії університетів в цій сфері, яка веде до легітимації елітності в глобальному освітньому просторі, є цілком адекватною умовам сьогодення [Таблиця 2].

Таблиця 2

Кращі світові університети за версією рейтингу Таймс 20097

Місце	Університет	Країна
1	Гарвард	США
2	Кембридж	Велика Британія
3	Єль	США
4	Лондонський університетський коледж	Велика Британія
5	Лондонський імперіал-коледж	Велика Британія
6	Оксфорд	Велика Британія
7	Університет Чикаго	США
8	Прінстон	США
9	Массачусетський технологічний інститут	США
10	Каліфорнійський технологічний інститут	США

Не дивлячись на відмінність покладених в основу цих рейтингів методологій, вихідні принципи їх побудови є деякою мірою тотожними. Так, порівнюючи Шанхайський рейтинг і рейтинг Таймс, німецький дослідник Геро Федеркейль зазначає, що ці рейтинги об’єднують спільні підходи, не дивлячись на різницю запропонованих індикаторів. Обидва вони оцінюють університет в цілому та використовують принцип ієрархічної таблиці («league table approach»), за якого, як у футболі чи тенісі, чи шахах, кожна команда (гравець) має певну позицію, яка визначає її статус. При цьому підході природно, що, наприклад, п’ята позиція краща за восьму чи десяту⁸. На жаль, жодного українського університету ані в 500 кращих університетів Шанхайського рейтингу, ані в 200 кращих за версією Таймс немає.

Третій рейтинг світових університетів, який досить часто згадується в науковій літературі, це рейтинг Вебометрикс, який розраховується спеціальною лабораторією Іспанської національної дослідницької ради (Spanish National Research Council – SNRC), починаючи з 2004 року⁹. На відміну від попередніх, він має дещо специфічний характер, адже базується на ступені присутності того чи іншого навчального закладу в глобальній мережі Інтернет. Аргументуючи виправданість подібного підходу, іспанські вчені Ісідро Акуйо, Жозе Луїс Ортега та Маріо Фернандес зазначають, що все більше і більше студентів та дослідників звертаються до Інтернету, щоб отримати наукову інформацію, а академічні установи докладають все більших зусиль, щоб бути найбільш представленими в Інтернеті. І, якщо зараз, Інтернет для більшості навчальних закладів – це засіб саморепрезентації, то можна прогнозувати, що вже в найближчому майбутньому віртуальні навчальні заклади стануть не менш важливими та впливовими, аніж реальні. У світі, що стає все більш і більш взаємопов’язаним, реальна присутність академічної установи в глобальному просторі залежить від її репрезентації в мережі Інтернет¹⁰.

Для розробки редакції рейтингу Вебометрікс, яку було надруковано у липні 2007 року було проаналізовано 13043 сайти університетів та 4554 сайти науково-дослідницьких установ. У результаті цього, складається рейтинг 4000 найкращих університетів. У редакції рейтингу, складеного в січні 2009 року, серед цих 4000 університетів є 15 українських¹¹. Найкращі з них – це Національний університет ім. Тараса Шевченка (1283 місце), Національний університет «Києво-Могилянська академія» (1440 місце) та Львівський національний університет ім. Івана Франка (1612 місце). Як бачимо, результати цього рейтингу для української системи вищої освіти теж не викликають оптимізму. Репрезентація університету в Інтернеті та наявність відповідних віртуальних ресурсів та сервісів – все це теж конституює ієрархію глобального освітнього простору, а отже виступає фактором легітимації елітності в ньому. У цьому зв’язку, підхід, запропонований авторами рейтингу Вебометрікс може розглядатися як "табель про ранги" віртуального простору, експансія якого визначає реальність сьогодення [Таблиця 3].

Таблиця 3

Кращі світові університети за версією рейтингу Вебометрікс 2010¹²

Місце	Університет	Країна
1	Гарвард	США
2	Массачусетський технологічний інститут	США
3	Стенфорд	США
4	Берклі	США
5	Корнельський університет	США
6	Університет Вашингтону	США
7	Університет Мінесоти	США
8	Університет Джона Хопкінса	США
9	Університет Мічігану	США
10	Університет Вісконсін Медісон	США

Зазначимо, що ситуація в світі міжнародних рейтингів провідних університетів не стоїть на місці. Починаючи з 2010 року рейтинг Таймс як спільний проект THE та QS перестає існувати, а на його основі виникають два нові, потенційно впливові рейтинги. Це рейтинг світових університетів Таймс (разом з компанією Thomson Reuters в якості дослідницького партнера та рейтинг світових університетів QS. Крім того, проголошено, що в 2011 році побачить світ Комплексний глобальний університетський рейтинг (Multi-Dimensional Global University Ranking), розроблений на замовлення Європейської комісії. У власному рейтингу світових університетів QS буде спиратися на вже розроблену під час співробітництва з Таймс методологію. П’ятірка кращих світових університетів за версією QS виглядає наступним чином¹³: [Таблиця 4].

Таблиця 4

Кращі світові університети за версією рейтингу QS 2011

Місце	Університет	Країна
1	Кембридж	Велика Британія
2	Гарвад	США
3	Єль	США
4	Лондонський університетський коледж	Велика Британія
5	Масачусетський інститут технологій	США

Згадану вище методологію розробники нового рейтингу Таймс вирішили дещо змінити. Попередня інформація про нову методологію розрахунків рейтингів з’явилася на початку червня 2010 року на сайті Times Higher Education (ТНЕ),¹⁴ та була винесена на розгляд провідних міжнародних експертів в галузі вищої освіти.

У вересні 2010 року були оприлюднені підраховані згідно з новою методикою результати рейтингу Таймс-Томсон Рейтерс. Десятка кращих світових університетів в 2010 році за їх версією виглядає наступним чином (до речі, провідні британські університети, Кембрідж та Оксфорд отримали в цьому рейтингу однаковий бал, що відповідає шостому місцю в світі) [Таблиця 5].

Таблиця 5