Нововолинський ліцей-інтернат Волинської обласної ради

Творчий проект «Шацький національний парк»

Виконала:

Учениці 10-Б класу

Якобюк Дана

Вчитель:

Шаповал Ю. В.

Зміст

•  Історія

•  Територія

• Ґрунти

•  Клімат

• Екосистеми

  •  Озера

  •  Ліси

  •  Болота

  •  Луки

• Флора

•  Фауна

•  Рекреаційний потенціал

• Екологічні проблеми

• Рекреаційний потенціал

• Екологічні проблеми

• Морфометричні показники

• Еколого-освітня діяльність

• Міжнародна співпраця

• Діяльність Науково-Технічної ради

• Висновок

• Використанні джерела

Історія становлення

Шацький національний природний парк виник  завдяки озерам, що носять узагальнену  назву «шацьких», та людям, яким ці озера подобалися і подобаються. Озера здавна славилися серед  рибалок та мисливців, бо навіть сама назва «шацьк» означас «гарне місце». Про них писали вчені. До перших літературних вказівок на своєрідність Шацьких озер, зокрема озера Світязького, напевно слід віднести написану із великим захопленням статтю відомого натураліста Павла Аполлоновича Тутковського «Озеро Свитязь и народньїе предания о нем», опубліковану в 1901 році у відомому виданні «Киевская старина».

Великі  суцільні лісові масиви, середлісові болота, сприяли відновленню численності звірини, винищеної під час Першої світової та громадянської воєн, і в 1936 році Й. Костирко запропонував створити в урочищі «Князь-Багон» резерват для охорони мігруючого лося. Це напевно найперша літературна згадка про доцільність утворення природоохоронного об'єкта у цьому регіоні.

Наприкінці 60-х років озеро Пісочне було обрано місцем створення географічно-біологічного стаціонару Львівського держуніверситету. Прилеглі до нього ліси, луки й болота стали місцем проведення практик з ботаніки та зоології для студентів біологічного факультету, а з ґрунтознавства та геоморфології - для студентів географічного факультету університету. Тим самим було активізовано вивчення флори і фауни цього регіону, геоморфологічних його особливостей, будови озерних западин. Особливо активно досліджував територіальне роширення рослин доцент біофаку Степан Дмитрович Мельник.

Великомасштабні роботи по осушенню Західного Полісся  у 60-ті роки і очевидні при цьому  порушення природної ситуації в лісах та на болотах, зникнення багатьох болотних угруповань, поява великих ділянок канальних відвалів та повсюдні сліди від екскаваторів, тракторів  і машин закономірно викликали певний спротив у багатьох людей, підсилювали бажання бачити поліський ландшафт у природному вигляді. Формувалося й усвідомлення того, що збереженню природних рис регіону могло сприяти лише створення тут природоохоронного об'єкта. Такі думки були поширені й у колі викладачів університету, які під час практик бачили інтенсивну трансформацію навколишніх природних угруповань, вболівали за долю озер. 

У 1974 році ідея створення заповідника  була винесена на суд громадськості - у Віснику Львіського університету з'явилася стаття Черкащенка М.І. і Сребродольської Н.І. «Про необхідність створення Волинського заповідника». Там же була вміщена й стаття головного природоохоронця Волинської області Г.А. Жирнова про потребу глибокого вивчення природи Західного Полісся. Це були одні з перших наукових підвалин створення Щацького національного природного парку. Завдяки цьому Постановою Державного Комітету Ради Міністрів УРСР по охороні природи від 28 квітня 1975 року за № 10 «Про перспективний план розвитку заповідної мережі Української PCP на 1975 - 1990 роки» було передбачено створення Шацького природного парку на площі 67 тис. га. Ідея почала втілюватися в життя документально, але потребувала наукової підтримки і реального впровадження.

Науковий  аспект створення  Шацького НПП. Район Шацьких озер завжди манив до себе відвідувачів, особливо рибалок, мисливців, а також науковців. Відомий вчений Ейхвальд ще у 1830 писав про поверхневе залягання тут крейди. Озера і піщані горби району у кінці 19 століття досліджував П.А. Тутковський, а моренні відклади - геолог Е. Рюлле.

Досить  насиченим науковими дослідженнями  регіону був період 1920 - 1940 років, що підтверджують публікації Ленцевіча С, Толпи С, Тимракевича В., Кульчицького С. та інших дослідників цього краю.

За  результатами повоєнних досліджень у 1948 році було опубліковано статтю Івлєва B.C. і Протасова А.А. про поширення американського сома в озерах Волинської області. (Природа, 1948, №8) та статтю Просяного B.C. про вугра у цих водоймах (Природа, №11). У 1955 році з'явилася наукова стаття М.П. Рудишина про поширення ондатри на Шацьких озерах. Це перші повоєнні публікації щодо Шацьких озер.

Середина 60-х років - період, коли гідромеліоративні  роботи на Західному Поліссі проводилися особливо інтенсивно, період розквіту меліорації боліт, в тому числі й лісових. Але проведення осушувальних робіт було плановим, воно передбачало оцінку перспектив збільшення земельного фонду і підвищення ефективності сільсько- та лісогосподарського використання боліт. Тому осушенню передували великомасштабні дослідженій рослинного покриву боліт, а також детальне вивчення їх стратиграфії і потужності торфових відкладів з метою оцінки запасів торфу як енергоємкої речовини.

Разом з тим у цей період значно активізується  й природоохоронний рух за збереження боліт, бо  під час досліджень вчені звертали увагу і на природоохоронну цінність болотних угруповань, бачили потребу їх збереження.

Болота  безпосередньо в районі Шацьких  озер досліджували Андрієнко Т.Л., Кузьмичов А.І., Прядко O.I. (1971). І саме за пропозицією цих київських ботаніків у регіоні в цей час було створено декілька болотних заказників загальнодержавного значення, зокрема «Луки-Перемут», «Піддовге-Підкругле», «Втенське» та інші. Заказниками державного значення були й великі озера - Світязьке, Пулемецьке. Згодом ці об'єкти стали основою вичленування природного парку.

З 1974 року детальні флористичні і геоботанічні дослідження району Шацьких озер, як перспективного для створення  природного парку, розпочав інженер-еколог Природознавчого Музею АН УРСР (м. Львів) Ященко П.Т., що продовжив наукові пошуки С.Д. Мельника. За результатами цих робіт у 1975 році опубліковано статтю Жижина М.П. та Ященка П.Т., яку можна вважати першою науковою публікацією про район Шацьких озер вже як про Шацький природний парк (хоча й проектований), як природоохоронний об’єкт високого рангу на етапі офіційного затвердження. 

На  початку 80-х років розпочала активні  дослідження озер Волині університетська  група «Шельф». Завдяки цим дослідженням було вивчено підводний світ  Шацьких озер, зміну рослинних  поясів в них із глибиною, видовий  склад риб та хімізм води.

Ідею  створення парку підтримали й  лісівники, зокрема начальник Волинського  обласного управління лісового господарства Телішевський Д.А., головний лісничий Солтис B.C., який брав саму активну участь у підготовці проекту організації території новостворюваного об'єкта.

Шацьке  поозер'я у 75 - 80 роках фактично вже стихійно використовувалося як рекреаційна територія, було місцем відпочинку тисяч людей, а навантаження на природні екосистеми починали зумовлювати деградацію рослинного покриву. Актуальним ставало юридичне оформлення природоохоронної території.

Настійливе  пропагування вченими не лише доцільності, а й необхідності створення природного парку, публікація результатів наукових досліджень рослинного покриву, зокрема П.Т. Ященком та Стойком С.М., їх виступи по радіо і телебаченню, підтримка ідеї виробничниками і літераторами, а головне - активна організаційна діяльність і громадянська позиція природоохоронців Волині, особливо П.А. Жирнова та О.П. Романюка сприяли офіційному затвердженню у 1983 році Шацького національного природного парку, формуванню його як природоохоронної і наукової установи.

Територія

Територія парку розташована на заході одного з найбільших болотно-озерно-лісових комплексів в Європі — регіону Полісся, яке поширене на півночі України, півдні Білорусі та, частково у Польщі та Російській Федерації.

Територія парку включає здебільшого типові для Західного Полісся екосистеми: озерні, лісові, болотні та лучні. Чорницево-зеленомошні соснові ліси є тут найхарактернішим типом лісів. Луки та водні екосистеми трапляються переважно поблизу рік та озер.

Визначальною особливістю цієї території є зосередження на ній великої кількості озер, різних за своїми характеристиками та походженням, що утворюють одну з найбільших озерних систем Європи. В пониззях між озерами розкинулись евтрофні та мезотрофні осокові болота. Тут представлені також рідкісні для Полісся оліготрофні болота.

Поверхня Шацького природного парку пласка, рівнинна, з незначним ухилом на північ і абсолютними висотами в межах 160—180 м над рівнем моря. Оскільки ця територія міститься у межах крайової зони Дніпровського льодовика, тут трапляються як флювіогляціальні, так і власне льодовикові моренні відклади. Для південно-східної частини парку характерні водно-льодовикові форми рельєфу — флювіогляціальні піщані ози, які трапляються також в околицях с. Світязь. Підвищення чергуються із заболоченими зниженнями. Найхарактернішою геоморфологічною особливістю парку є поширення озерних котловин.

Грунти

Мозаїчність рельєфу території Шацького парку зумовила і значне різноманіття її ґрунтового покриву. Тут переважають дерново-підзолисті ґрунти, що сформувалися на давньоалювіальних та флювіогляціальних відкладах. Високе залягання ґрунтових вод сприяє формуванню глейових різновидів цих ґрунтів. Обмежено поширені дерново-карбонатні ґрунти на кальцитових глинах та суглинках, що мають лужну реакцію, значний вміст карбонатів та гумусу. Під трав'янистою рослинністю сформувалися дерново-глейові та лучні ґрунти на алювіальних відкладах. Значну частину території займають торф'яні ґрунти, що утворилися в пониженнях внаслідок надмірного зволоження.

Клімат

Клімат тут помірно континентальний, вологий, з м'якою зимою, нестійкими морозами, значними опадами, не спекотним літом. Зима з частими відлигами, невеликою кількістю опадів. Переважають західні вітри, що пом'якшують температурний режим території. В цілому клімат парку сприятливий для розвитку різноманітних видів рекреації. Особливості геолого-геоморфологічної будови та кліматичних умов, наявність численних озер вплинули на характер рослинності парку. Сучасний його рослинний покрив відзначається мозаїчністю та різноманітністю: ліси займають 27472,8 га (56,1 % території парку), болота — 1344,3 га (2,7 %), водойми (озера, ставки, канали) — 6932,5 га (14,1 %). Решта площі зайнята під сільськогосподарськими угіддями, населеними пунктами, садибами, дорогами тощо.

Екосистеми

На території парку представлені як природні, так і трансформовані людською діяльністю екосистеми. Тут представлені природні ліси та різновікові лісові насадження, незаймані болота та меліоровані торфовища з системою канав, луки та сільськогосподарські угіддя. Більшість боліт є меліорованими.

Озера

Усього в сучасних межах парку є 23 озера загальною площею 6338,9 га. Вони є характерними представниками поліських озер, розміщених у пониженнях, які утворились внаслідок вимивання розчинних гірських порід, осідання земної поверхні при виносі дрібних фракцій з пористих нерозчинних порід та з опусканням і підняттям окремих тектонічних блоків. За розмірами більшість озер невеликі, лише 5 з них мають площу водного дзеркала, яка перевищує 200 га, а озеро Світязь є найбільшим і найглибшим озером природного походження в Україні. Його площа становить 2622,0 га, довжина 9225 м, ширина 4000 м, максимальна глибина — 58,4 м, середня глибина — 6,9 м. Другим за величиною є озеро Пулемецьке (1568 га), далі ідуть озеро Луки (673,2 га), Люцимир (430,0 га, Острів'янське (255,0 га), Пісочне (187,0 га). Найменшим є озеро Навраття, площа якого становить 1,9 га, довжина 175 м, ширина 150 м, максимальна глибина — 2,0 м, середня глибина 1,0 м.

Рівень води в озерах нижчий, ніж у р. Прип'ять. Озера відділяються від неї невисоким водорозділом і належать уже до водозбору Західного Бугу, а не Дніпра, тобто до басейну Балтійського моря. Вода в озерах прісна і належить до типу гідрокарбонатно-кальцієвих, насичена розчиненим киснем, має нейтральну та слабколужну реакцію, чиста і придатна для пиття.

За генезисом більшість озер мають флювіогляціальне походження. Найбільші ж озера пов'язують із процесами карстоутворення. Рівень води в озерах карстового типу в цілому стійкий, бо їх живлять не тільки атмосферні опади і ґрунтові води, а й води нижніх крейдяних горизонтів. Частина водойм розташована серед заболочених масивів і поповнюється лише за рахунок атмосферних опадів та ґрунтових вод. Заплава р. Прип'ять у межах парку має ширину до 1,5 км, дві її надзаплавні тераси поступово переходять в озерну рівнину Західного Бугу.

Ліси

Ліси поширені на території парку порівняно рівномірно, але суцільні великі масиви їх зосереджені в його східній частині. Тут переважають соснові ліси, для яких характерний середньовіковий деревостан, досить високий і добре зімкнений. Найпоширенішими є сосняки-чорничники. Їх охоче відвідують як місцеве населення, так і відвідувачі парку в сезон збору ягід. Дещо менші площі зайняті сосновими лісами, зеленомоховими та вересовими. Вершини піщаних гряд вкриті сосняками лишайниковими. Досить значною у лісовому покриві є роль вільшаників, невеликі ділянки яких трапляються по всій території парку. Вони розташовані по периферії боліт та в пониженнях на торф'янисто-глейових ґрунтах. Переважають вільшаники кропивові, часто подибуються гравілатові та осокові. Березові ліси трапляються на місці корінних соснових лісів. З них особливо привабливими для відпочинку є березняки орлякові та злакові. Їхні світлі деревостани, грибні місця приваблюють відвідувачів парку. Ділянки з багатшими ґрунтами зайняті дубово-сосновими та грабово-дубовими лісами, проте вони займають незначні площі.

Болота

На території парку є багато боліт. Вони різноманітні за потужністю торф'яних шарів і типом рослинного покриву. Найпоширеніші низинні (евтрофні) болота, серед яких переважають трав'яні. Вони сформувалися переважно в заплаві Прип'яті і частково — Західного Бугу. В міжозерних котловинах зосереджені як евтрофні, переважно осоково-гіпнові, так і мезотрофні болота, зрідка трапляються оліготрофні болота. Найбільшими із болотних масивів є болота Вунич (322,0 га), Кругле-Довге (260,3 га), Став (220,0 га), Рипицьке (110,0 га).

Луки

Своєрідності території парку надають і луки, основні масиви яких прилягають до східної частини заплави Прип'яті. Невеликими ділянками з'являються вони і серед лісових масивів та на припіднятих ділянках навколо боліт.

Флора

Велика кількість озер, каналів та інших водойм зумовила значний розвиток прибережно-водної рослинності. Прибережна смуга зайнята переважно очеретом, а глибше, із збільшенням товщі води — кугою озерною. На великих глибинах розрослись угруповання жабурника, рдесників, водопериці та ін. Угруповання водних рослин відіграють велику роль у підтриманні функціонування озерних екосистем. Так, прибережні ценози створюють умови для нересту риби. Прибережні зарості озер є також місцем гніздування багатьох видів птахів.

Великого природоохоронного значення Шацькому парку надає наявність рідкісних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, яких тут нараховується 14. До них відносяться такі лісові угруповання: групи асоціацій соснових лісів зеленомохових та чорницевих, соснових лісів ялівцевих (з ялівцем звичайним), дубово-соснових лісів ліщинових. Серед болотної рослинності рідкісними є формації шейхцерієво-сфагнова та осоково-шейхцерієво-сфагнова, осоки Девелла, меч-трави болотної, а серед водної рослинності — формації альдрованди пухирчастої, латаття білого, латаття сніжно-білого, глечиків жовтих, їжачої голівки малої, рдесника червонуватого, рдесника туполистого, куширу підводного.

Флора парку налічує 795 видів вищих судинних рослин, серед яких найбільшими за кількістю видів є родини складноцвітих, злакових та осокових. Тут відмічено зростання 110 видів мохоподібних, 265 видів діатомових водоростей, 75 видів їстівних грибів. Загалом тут представлено близько 40 % флори Українського Полісся в цілому або 70 % флори Західного Полісся.

До Червоної книги України занесено 28 видів флори парку: береза низька, зозулині черевички справжні, булатка червона, гніздівка звичайна, жировик Лезеля, любка дволиста, журавлина дрібноплода, росички англійська та середня, товстянка звичайна та ін.

Фауна

Фауна парку загалом включає три фауністичні комплекси: лісовий, водно-болотний та синантропний. У кількісному відношенні домінують представники перших двох комплексів. Тваринний світ парку представлений типовими поліськими видами: тут трапляється лось європейський, сарна європейська, кабан дикий, заєць сірий, вивірка звичайна. Із хижих ссавців звичайними на території парку є лісова куниця, горностай, ласка, лісовий тхір, лисиця, рідкісними — куниця кам'яна, борсук європейський,видра річкова, єнот уссурійський та вовк. Нечисленними або навіть рідкісними є представники рукокрилих: водяна нічниця,вухань, пізній кажан, вечірниця дозірна, малий нетопир. Своєрідною і різноманітною є орнітофауна парку. Її орнітокомплекси (лісові, прибережні, пасовищ, заболочених лук, сільгоспугідь) найбільш повно характеризують і відображають весь склад орнітофауни Волинського Полісся. Із плазунів у значній кількості є ящірки, вуж звичайний, черепаха болотяна, рідко можна побачити гадюку, мідянку та веретінницю ламку. Із земноводних звичайними є тритон звичайний, ропухи, жаби, із риб — лящ, щука, окунь, плітка, плоскирка, карась, зрідка трапляються сом, минь і ін. В озерах парку водиться такий цінний вид риб, яквугор річковий.

Фауна хребетних налічує 333 види: 29 видів риб, 12 — земноводних, 7 — плазунів, 241 вид птахів, 44 види ссавців. Із безхребетних тут зареєстровано мешкання 31 виду молюсків, 71 вид ракоподібних, 244 — павукоподібних, 110 — комах. Із них 9 видів занесені до Європейського червоного списку, 33 види — до Червоної книги України, 154 види — до Додатку 2 Бернської конвенції.

Із «червонокнижних» на території парку охороняються ропуха очеретяна, мідянка, лелека чорний, лебідь малий, жовта чапля,пугач , шуліка рудий, гага звичайна, дятел білоспинний, кольором червоноголовий, кутора мала, горностай та ін.

Надзвичайно велике значення має територія парку для збереження багатьох видів птахів. Західне Полісся є важливим регіоном для збереження глобально зникаючого виду птахів — очеретянки прудкої, важливим середовищем існування таких видів, як глухар, коловодник ставковий, журавель сірий та ін., які в Європі перебувають під загрозою зникнення. Цей регіон є дуже важливим місцем відпочинку птахів під час їх міграцій. Більшість із зазначеного числа видів птахів у парку є мігруючими і зупиняються у цьому озерному районі для відпочинку. Тут перетинаються два шляхи міграцій: північно-південний Біломоро-Балтійсько-Середземноморський та Поліський широтний. Загалом під час весняних та осінніх міграцій в цьому районі зупиняються понад 10 тис. особин птахів. Найбільше під час міграцій тут збирається качок та гусей (особливо гуски сірої), багаточисельними є також мартин звичайний,лиска, норець великий, чайка, кулики:травник, веретенник великий тощо. Велике різноманіття водно-болотних та хижих птахів, серед яких багато рідкісних видів, спостерігається тут уже впродовж багатьох років. З огляду на це найцінніші водні акваторії та заболочені землі загальною площею 32850 га з 1995 р. увійшли до Рамсарського переліку у складі водно-болотного угіддя міжнародного значення «Шацькі озера».

У 1999—2003 рр. у межах Шацького національного природного парку реалізовано проекти з ренатуралізації боліт навкруги озер Кримно, Пулемецьке, Острів'янське та Люцимер. У результаті стабілізувався рівень води в озерах та обводненість прилеглих до озер боліт, відновлюється рослинний покрив боліт, спостерігається збільшення чисельності видів водно-болотних птахів. Подібні проекти з такими позитивними результатами будуть реалізовуватися і в інших місцях парку. Ця робота має не тільки значний ефект для збереження біорізноманіття, а й також сприяє розвиткові наукових досліджень та екологічній освіті. Обмін досвідом та еколого-освітні заходи відносяться до важливих видів діяльності Шацького національного природного парку. Тут є 4 науково-дослідні стаціонари українських університетів.