2. Основи підприємництва

Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основу якого покладено такі найзначущі ознаки: свобода вибору підприємцем напрямів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень; інноваційний характер діяльності; постійна наявність фактора ризику; орієнтація на досягнення комерційного успіху.

Підприємництво — не лише особливий вид діяльності, але й певний стиль і тип господарської поведінки, який базується на ініціативності й пошуку нетрадиційних рішень у сфері бізнесу; готовності наражатися на власний ризик; гнучкості і постійному самооновленні; цілеспрямованості і наполегливості у своїй діяльності.

Підприємництво — це комплекс особливих функцій, виконуваних в економіці (народному господарстві), спрямований на забезпечення розвитку і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки суб'єктів господарювання, створення інноваційного поля діяльності.

Сучасна економічна наука виокремлює три головні функції підприємницької діяльності:

ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ);

творчу (новаторські конструктивні ідеї, генерування й активне використання ініціативи, вміння ризикувати).

Феномен підприємництва полягає в тому, що воно є постійним «збудником» суспільного виробництва, бо не дозволяє виробництву доходити до стадії стагнації. Підприємництво має завжди супроводжуватись інноваційною, науково-технічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань.

В Україні бізнесом можуть займатися практично всі громадяни, за винятком категорії людей, яким законодавчо цю діяльність заборонено. Це працівники міліції, суду, прокуратури, державної безпеки, арбітражу, нотаріату, державної влади та управління, які повинні здійснювати контроль за роботою підприємців, наприклад працівники фінансових органів, податкової інспекції.

Отже, суб’єктами бізнесу можуть виступати громадяни, права яких не обмежені законом, юридичні особи, що володіють різними формами власності, а також громадяни іноземних держав, а саме:

• власне підприємці, тобто особи, які здійснюють ініціативну діяльність на свій ризик та під свою економічну й юридичну відповідальність;

• колективи підприємців та підприємницькі асоціації;

• працівники, які здійснюють трудову діяльність за наймом на контрактній або іншій засадах;

• державні структури у тих випадках, коли вони виступають безпосередніми учасниками операцій (надання урядових замовлень підприємцям).

Державні структури можуть мати й непрямий вплив на суб’єктів ділових стосунків, будучи гарантами здійснення законного бізнесу.

Залежно від юридичного статусу підприємницька діяльність може здійснюватись:

•   зі створенням юридичної особи

•   без створення юридичної особи

підприємництво здійснюється за певними науково обгрунтованими принципами, має власні форми й моделі функціонування.

Принципи організації підприємництва - це вихідні положення й норми організації підприємницької діяльності.

Підприємництво здійснюється на основі:

♦ вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

♦ самостійного формування програми господарської діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законодавством, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

♦ вільного найму підприємцем персоналу;

♦ комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

♦ вільного розпорядження прибутком, що залишається в підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

♦ самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання на свій розсуд належної йому частки валютної виручки.

Підприємницька діяльність може здійснюватись як в індивідуальній, так і в колективній формі.

Перша означає здійснення її громадянами, тобто фізичними особами, вільними у встановленні своїх прав і обов'язків на основі договору (угоди) і у визначенні будь-яких умов договору (угоди), що не суперечать чинному законодавству. За індивідуальної форми підприємництва в одній особі одночасно поєднується власник і підприємець.

Колективна форма передбачає межі та процедури, які окреслені жорсткіше з участю держави. У таких випадках підприємницька діяльність здійснюється вже на основі і в межах тих завдань і повноважень, котрі відбиті в засновницьких документах та статутах підприємств (організацій) різних форм власності.

Традиційно існують дві моделі підприємництва — класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

Класична (традиційна) модель підприємництва орієнтована на ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінювання наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї можливості, яка може забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання будь-яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень для підприємницької діяльності, особливо коли прикує власних природних ресурсів. Схема дій за цією моделлю є такою: формулювання головної мети; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і відшуканих можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.

Загальновідомо, що розвинена економіка базується на малому бізнесі, завдяки якому мільйони людей у всьому світі реально впливають на економічні життя власних країн.

правильного розуміння і однозначного тлумачення поширених і використовуваних у цьому напрямі термінів: мале підприємництво, малий бізнес, мале підприємство, підприємець (фізична особа).

На сьогодні має місце проблема щодо розмежування цих термінів. У цьому зв'язку розглянемо названі категорії.

1. Мале підприємництво - це самостійна, систематична, інноваційна діяльність певних суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, на власний ризик з метою виконання місії, задоволення потреб споживача та отримання економічного інтересу. Суб'єктами малого підприємництва є малі підприємства і фізичні особи, тобто приватні підприємці. Мале підприємництво є ефективною формою реалізації приватної і колективної власності. Саме цей сектор економіки індивідуалізує власність, робить розпорядження нею найнаочнішим, конкретним. Мале підприємництво ґрунтується переважно на особистій праці його членів, які заінтересовані в нарощуванні та збільшенні власності.

Малий бізнес є однією з форм реалізації підприємницької ініціативи. Під малим бізнесом розуміють діяльність будь-яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) з метою отримання прибутку. Не обов'язково це має бути ризикова та інноваційна діяльність на засадах повної економічної відповідальності. Саме в цьому якісному чиннику й полягає відмінність між категоріями «мале підприємництво» і «малий бізнес».

3. Термін «мале підприємство» - поняття відносне і характеризує лише величину підприємства. Отже, малі підприємства - це організаційно-економічний вид підприємств, що класифікуються за певними ознаками (показниками).

4. До суб'єктів малого підприємництва належать також підприємці -фізичні особи. Це громадяни, які здійснюють систематичну (зареєстровану) підприємницьку діяльність без статусу юридичної особи.