Урок 4. Життєвий

Песталоцці народився в сім’ї очного лікаря. Він рано втратив батька і виховувався матір’ю. Маючи добрий і м’який характер, чутко реагуючи на чуже горе, він уже в юнацтві зрозумів, що його призначення — допомагати тим, хто цієї допомоги потребує. Закінчивши університет,

придбав невеликий маєток Нейгоф, де збирався зайнятися практичною педагогікою. Він зібрав біля себе 50 дітей, яким самовіддано присвятив свої сили й кошти. Результат виявився непередбачуваним: тільки-но діти одержували від Песталоцці пристойний одяг і гроші, батьки тут же відбирали в них все це, а потім забирали зі школи і самих дітей. Результат був очевидним: через п’ять років учитель-альтруїст остаточно збанкрутів. Причину провалу він зрозумів лише під час свого наступного педагогічного експерименту. Це була школа в Івердоні, контингент якої — діти князів, графів, баронів та іншої знаті, тобто цілком відмінний від попереднього. Але Івердон зовсім не тому перетворився на центр європейської педагогіки, не тому сюди приїздили представники міністерств і урядові комісії, не тому посада викладача в школі Песталоцці була предметом мрій найвідоміших педагогів. Просто тут Песталоцці остаточно сформулював і впровадив у життя свій головний педагогічний принцип: природу не обманеш, «куди не тягнуть здібності, туди не підштовхуй».

І все-таки він був глибоко нещасним, адже він так і не досяг головної мети свого життя, так і не створив зразково-показового навчального закладу для дітей бідняків, який послужив би прапороносцем радикальної реформи всієї системи народної освіти. Він не заспокоювався до останнього, заснував філію Івердонської школи, призначену для дітей нижчих верств. Але ця філія не виконала завдання: вона поступово перетворювалася на привілейований навчальний заклад для дітей багатих і знатних сімей.

Недосяжність мрії задавала болю Песталоцці. Врешті-решт він залишив Івердон, повернуся до Нейгофа, де була його перша школа, щоб розпочати все заново. Він так і не став заможним, оскільки всі свої кошти витратив на численні починання і допомогу вихованцям. Єдиним джерелом доходу для нього залишалися гонорари видавництв, що публікували його праці. Останні кошти Песталоцці витратив на будівництво школи для бідняків.

У 82 роки він важко захворів. Його винесли на вулицю, щоб відправити до лікарні. Песталоцці попросив лікарів хвилинку зачекати: він дивився на стіни школи, про яку мріяв усе життя,— школи, будівництво якої лише починалося...

Можливо, видатний учитель не так страждав, якби зміг зазирнути в майбутнє і побачити, що через два з половиною століття мало що змінилося в сфері соціальної педагогіки. Як і колись, полем педагогічного експерименту служать привілейовані школи, а народна освіта так само плететься у хвості прогресу, скаржачись на нестачу фінансування й уваги держави. Тож «рівності можливостей» нам ще тільки потрібно дійти, та й то у випадку, що в наш час з’явиться який-небудь «блаженний» подвижник-альтруїст і на новому витку історичної спіралі продовжить справу великого вчителя бідняків — Батька Песталоцці.

Які уроки впровадив Песталоцці?

На вашу думку я кий найчастіше застосовуеться в житті?

Я ка була головна мета в житті Песталоцці?