Урок 3. Практичне заняття

То як же Гертруда вчить своїх дітей? У своїй відомій книзі Песталоцці подає струнку й чітку систему. Основа виховання — природа людини. У психічному житті людини Песталоцці помічає п’ять законів: закон поступовості й послідовності, закон зв’язності, закон спільних відчуттів, закон причинності й закон психічної самобутності. Ці закони мають застосовуватися у вихованні та навчанні. Песталоцці помічає, що вони працюють лише у випадку наочності: людина отримує образ, що відповідає відчуттю, виокремлює із цілої маси образів і присвоює йому певний значок. Тому основою будь-якого навчання він уважає форму, число і слово (знання лише тоді можна вважати засвоєним, коли воно вилилося у форму, відрізняється від інших знань і одержало назву). На цьому й будується методика початкового навчання Песталоцці, в основу якої покладено рідну мову, каліграфію, малювання та арифметику. Просте накопичення знань Песталоцці вважає вкрай шкідливим, знання обов’язково має спонукати до дії. Необхідно знати, які саме знання слід пропонувати тій чи іншій дитині, кому під силу знання академічні, а кому лише практичні. Освіта має відповідати вродженим здібностям, які ставить перед людиною її природа. Акцент на тому, що кожна дитина може стати повноцінною людиною лише за умови права вибору знань відповідно до її вроджених здібностей, мабуть, головна ідея Песталоцці. До речі, на цьому принципі ось уже понад 100 років будується система освіти у США, де після початкової школи кожен підліток за участі педагогів і батьків складає для себе індивідуальну програму навчання. Переваги цієї концепції її апологети вбачають у тому, що діти змалку чітко усвідомлюють свою перспективу і штурмують те, що потрібно для старту обраної професії — кухаря, менеджера, музики, вчителя тощо. Така «педагогічна симфонія» не прижилася на ниві вітчизняної освіти: широкій слов’янській душі не властивий подібний практицизм, адже ми звикли до останнього шукати власний шлях. Чи пішло це на користь нашій освіті — важко судити, адже історія не визнає умовності. До того ж навіть прихильники Песталоцці неодноразово дорікали йому через непослідовність і нелогічність. Інша справа, що без ілюзій і поразок не просувалася вперед жодна наука, а для Песталоцці навіть поразки, в більшості випадків, оберталися на перемогу.

А ось іще одне міркування Песталоціі, що добре вписується в русло сучасних тенденцій. Ідеться про моду на раннє навчання. Сьогодні ми дуже пишаємося, коли наша дитина у два роки читає, у три розв’язує найпростіші задачки, а в чотири, зворушливо викривляючи слова, намагається розмовляти іноземною мовою. Так ось, великий педагог Песталоцці вважав раннє навчання вкрай шкідливим, оскільки воно «штучно вирощує в дітях схильність до передчасних і незрілих суджень. Якщо ти розкриєш незрілу перлину, то знищиш той скарб життя, який ти повинен був зберегти у своїй дитині. Передчасний розвиток голови і серця знищує справжні сили людини». Песталоцці знав, про що говорив, адже через його педагогічну лабораторію пройшла не одна тисяча дітей. А от щодо його правоти... Життя принесло йому стільки розчарувань, що під кінець він і сам не міг твердо сказати, де була правда, а де він помилявся. «Я знаю лише те, що я нічого не знаю» — відомий сократівський афоризм у дії.