2. Жанрові різновиди літературних казок. Українська літературна романтична казка (л. Боровковський «Рушниця-зовсім», є. Гребінка «Мачуха і панночка», п. Куліш «Півпівника»)

Літературна казка - епічний жанр: орієнтований на вигадку твір, тісно пов'язаний з народною казкою, але, на відміну від неї, належить конкретному автору, не існував до публікації в усній формі і не мав варіантів.

Казку поділяють на три жанрові різновиди (за конститутивною жанроутворюючою ознакою): про тварин (головними героями виступають звірі), фантастичні (герої фантастичних казок, як правило, наділені надзвичайною силою, здібностями, винахідливістю, які допомагають їм подолати усі випробування на шляху до мети), соціально-побутові (переважають мотиви з повсякденного життя, однак часто у цих казках зустрічаються персоніфіковані образи — Доля, Щастя, Горе, Правда, Кривда).

Літературна казка в жанровій системі романтизму посідає одне з центральних місць. Романтиків приваблювала форма казки, яка давала можливість лаконічно і глибоко висловити своє ставлення до зображуваного, поєднати точки зору персонажа й автора. Вона виявилася тією формою, яка найбільш точно і глибоко передавала „дух народу”. Перенесення в казковий світ – свого роду втеча від реального світу, в той час як казкова „реальність” виявлялася аналогом романтичної „двоствітності”. Особливість літературних казок виявляється в переплетенні реального та ірреального, суб’єктного та об’єктного, їх чарівність ніби зменшується до простої незвичайності, але і цього інколи досить, щоб художній твір усвідомлювався як казка. Так авторська казка проходить в літературі романтизму етапи самовизначення і самозаперечення, що засвідчує самостійність і життєздатність цього жанру.

У казці „Півпівника” на прикладі негативних рис головного героя (півника Півпівника) засуджуються такі риси характеру людини, як пихатість, зарозумілість, гордовитість. Показано, до яких наслідків може призвести погана поведінка, неслухняність, лінощі. Яскраво та образно автор переконує читача у тому, що треба допомагати іншим, щоб у скрутну хвилину можна було діждати допомоги: „На віку, як на довгій ниві, всього трапиться, треба нам помагати один одному”. Таким чином, дитячі твори Пантелеймона Куліша пробуджують розум і думку дітей, навчають їх і виховують у них духовні цінності, любов до рідного краю, своєї родини. Ці твори розкривають перед дітьми багатства довкілля і людських стосунків, викликають почуття гармонії, краси, вчать розуміти прекрасне.

У казці Левка Боровоковського «Диво-рушниця» йдеться про стрільця-мисливця Безрідного, який жив на Подолі. Заради завоювання кохання юної панни він випрошує в чорта успіху у мисливстві. Той дарує йому чарівну рушницю й три тисячі куль, але попереджає, що остання куля вб’є стрільця. Хоч Безрідний і здобуває в житті тимчасове щастя, але гине від останньої кулі, і водночас від руки приятеля. Адже стрілець, щоб позбутися чортового покарання продає чарівну рушницю своєму найкращому товаришу. Мораль казки автор висловлює за допомогою народного прислів’я: «Хто ближньому яму копає, той сам у неї трапить».