1. Твори дітей-авторів. Поезії Віки Івченко, Ніки Турбіної.

Народилася в творчій сім'ї. В дитинстві страждала на астму і, за свідченнями рідних, практично не могла спати. В чотирирічному віці почала придумувати вірші, які записувала її мати і бабуся. Ця історія починається як казка, а продовжується, скоріше, як трагедія. Весняного ранку 1983 року восьмирічна дівчинка з Ялти, з літературним ім’ям Ніка Турбіна, прокинулася знаменитою. Добірка її віршів раптово всіх вразила. Поезія Ніки здавалася не за віком довершеною, примушувала завмирати багатолюдні зали. В інших дітей було дитинство, школа, сім’я. У неї це все було також плюс… Плюс у її малі роки на Ніку ліг важкий тягар слави та екзальтованого обожнювання. Її возили містами і селами, показували на всіх сценах світу. Скрізь вона викликала захоплення. Про неї, захлинаючись, писали газети, маститі поети мало не ридали від розчулення, а вчені-професори порівнювали її геній із моцартівським. І навіть казали, що вона послана нам із космосу. А потім Ніка подорослішала і вже її поезія не здавалася такою захоплюючою… Та разом з тим її творчий талант почав згасати… За свої юні роки вона випустила збірки: «Черновик», «Ступеньки вверх, ступеньки вниз…»

ЧЕРНОВИК. Жизнь моя - черновик, На котором все буквы - созвездия... Сочтены наперёд все ненастные дни. Жизнь моя - черновик. Все удачи мои, невезения Остаются на нём Как надорванный выстрелом крик.

У чотири роки Віка знала напам'ять всього Єсеніна. У п'ять років вона почала записувати свої вірші. Спочатку - дитячі, "для себе", а через рік-другий - цікаві, для дорослих. У сім-вісім років Віку Івченко вже знають у Києві, в Україні, в Союзі. Преса друкує її вірші. Юна поетеса виступає по радіо, по телебаченню, на творчих вечорах. В 9-р. віці дівчинка осягає поезію Пастернака, багато що знає напам'ять, по-дорослому її оцінює.

Коли Віке виповнилося дев'ять, в Києві з'явилася перша книжечка її віршів. Незабаром у Москві вийшла друга збірка.

Однак на шляху до нормальної навчанні та творчості постає хвороба - "чорнобильський подарунок". Порушена імунна система.З 86-го Віка хворіє і пише. Лікується і пише. Страждає і пише. Дивиться на світ очима не за віком мудрої людини. З загостреним почуттям можливої приреченості. Її недитячі по глибині віршовані думки афганської та чорнобильської тематики ріжуть серце.

У пошуках порятунку від невблаганною в наших умовах хвороби Віка разом з мамою перетинає океан. І ось вже третій рік живе і лікується в США, в місті Міннеаполісі (штат Міннесота). Вже тут, в Америці, вийшли ще дві її книги віршів. Останню ілюструвала сама. Нещодавно друзі з Москви повідомили: у новий підручник для молодших класів увійшли її вірші.

Автор поетичних збірок „У грудні і після” (1990), „В декабре и после...” (1991), „По чужині” (1992), повісті „Бабуся Марія” (1993).

Прощання Прощання час гіркий закінчиться нетяжко: обманутою пташкою зривається з руки. Поспішно загримлять коліс вагонних орди. Прощальнії акорди нещиро зазвучать. Навздогін - суєта, хрипливий клич ворони... Дитинство на пероні стоїть, мов сирота. (1991)