Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
дет.лит все.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
48.79 Кб
Скачать

3. Жанрове розмаїття творів для дітей а. Барто.

Творчість А. Барто надзвичайно різноманітна. Вона написала багато віршів, поем, пісень, п’єс, усмішок, загадок, кіносценаріїв, клоунад, водевілів, комічних монологів та діалогів. Мільйони книг письменниці надруковані 86 мовами світу.

Із самого початку творчого шляху у віршах Агнії Барто переплелися дві характерні для Барто лінії: лірична й сатирична. У нашій дитячій поезії Барто вважається творцем сатири для дітей. Продовжуючи сатиричну лінію, почату Маяковським, вона ввела в дитячу літературу сатиричну віршовану новелу, сатиричний портрет, веселі шаржі.

Джерело, що живить поезію Барто,— народна творчість, дитяча фольклор.

Сміх - її перший помічник у спілкуванні з дітьми, головний союзник у її роботі вихователя. Але часом вона сміється над тим, що й невесело, і нерадісно. Вона любить давати імена своїм героям - у неї майже немає безіменних хлопчиків і дівчинок, «взагалі піонерів» - у неї діють «індивідуальності», часто їхні імена так міцно пов'язані з їхньою характеристикою, що стають уже загальними. Її сатира різноманітна - висміювання якоїсь однієї смішної риси .у людині; суцільний сатиричний портрет, висміювання вже якихось злободенних явищ в побуті, у школі, у сім'ї, несумісних з ідеєю моральності. Найчастіше стріли її сатири націлені не тільки на хлопців, але й на батьків, вихователів. Це робить її сатиру ще дієвішою, тим більше що автор тактовний і «підтекст», що дійде до дорослого, не змусить здогадатися дитину, що отут натяк на маму або тата.

(П’єса-гра «Миллион почтальонов», пісні «Веревочка», «Я знаю, где живут моржи», вірші «Девочка чумазая», «Девочка-ревушка», «Фонарик», «Машенька»)

Білет 9

1. Проблема сучасних українських букварів. Українська абетка і. Малковича.

«Абетка» — одна з найзнаковіших книжок видавництва, саме з неї почалася історія видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Це видання «Абетки» просто неперевершено проілюстрував Кость Лавро — головний художник видавництва. Його рідні і такі вже класичні образи зворушують і зачаровують на все життя. Здається, що вони існували вічно і що саме про Лаврових зайчиків і котиків виспівували над нашими колисками...

До книги увійшли популярні вірші, відомі багатьом поколінням українських дітей, а також нові твори. Упорядкував книжку Іван Малкович. «Абетки» здобулося свого часу на цілу низку конкурсних перемог: Ґран-прі імені Івана Федорова конкурсу «Мистецтво книги»; першу премію Форуму видавців України (1999), титул «Найкраще дитяче видання 1999 року» на «Книзі року» та інші.

Багато наших читачів щиро вважають цю книжку найкращою українською «Абеткою» з часів Нарбута. Щороку видавництво випускає нове видання своєї брендової «Абетки». Часто ці видання різняться між собою лише малесенькими нюансами, наприклад, трошки зміненим малюнком, зміненим чи підредагованим віршем.

«Абетку» рекомендовано для навчання в дошкільних закладах України.

Загальний наклад попередніх видань «Абетки» сягає понад 350 тис. примірників.

Наприкінці книги — розворот з англійською абеткою. Книгу виготовлено з цупкого картону. Нагороди:

Ґран-прі Національного конкурсу «Мистецтво книги України-1999» —

диплом імені Івана Федорова

Найкраща дитяча книга 1999 року (Національний конкурс «Книга року-1999»)

Диплом за краще дитяче видання Львівського Форуму видавців-1999

«Я придумав цю абетку десь восени 1990-го чи навесні 1991 року, їдучи в поїзді з Києва до Франківська. Вона починалася принципово не так, як усі тодішні радянські абетки — не з акули, не з акваріума, не з автобуса, а з АНГЕЛА. Уявляєте, з першої сторінки першої книжки першого приватного дитячого видавництва незалежної України до вас усміхався Ангел! Це було неймовірно... Вірю, що саме цей Ангел став нашим ангелом-охоронцем... Друге чи, власне, третє видання «Абетки» побачило світ 1999 року. Кость Лавро ілюстрував її протягом шести років. Було намальовано і написано кілька версій книжки, і ми ледве зупинилися...» (І.Малкович).