68.Засвоєння молодшими школярами понять із галузі морфеміки і словотвору

Ознайомлення третьокласників з частинами основи передбачає формування в них понять про корінь, префікс і суфікс, оволодіння способами визначення кожної з морфем. Вільно користуватись новими лінгвістичними термінами учні зможуть лише після активних спостережень під керівництвом учителя за ознаками префіксів і суфіксів, після виконання значної кількості аналітичних і конструктивних вправ словотворчого характеру.

Ознайомлення з основою слова слід здійснювати одночасно з вивченням закінчення. Потрібно, щоб учні усвідомили, що змінна морфема, яка утворює словоформи і служить для зв'язку слів у реченні, називається закінченням, а основа — це частина слова без закінчення, вона передає основне лексичне зна­чення слова.

Вивчаючи закінчення, учні повинні усвідомити такі головні його ознаки:

закінчення — це змінна частина слова;

за допомогою закінчень утворюються різні форми (зміни) слова;

закінчення служить для зв'язку слів у реченні;

закінчення стоїть у кінці змінюваного слова.

Робота над формуванням поняття «закінчення слова» складається з кількох етапів.

На першому етапі учні одержують початкові уявлення про змінну частину слова. Це здійснюється під час виконання вправ, які передбачають спостереження за змінами форми того самого слова в контексті. Можна запропонувати учням як один із варіантів такої роботи виписати слово, яке повторюється в усіх реченнях, у тій формі, в якій воно там уживається, і з'ясувати, що між виписаними словами спільне, а що — відмінне. Наприклад:

Щоб підготувати учнів до розуміння основної функції закінчення — функції зв'язку слів у реченні, можна запропонувати деформований текст. Робота з ним допоможе дітям усвідомити те, що закінчення служить для зв'язку слів у реченні, без чого неможливе повноцінне спілкування. Наприклад:

Другий етап у вивченні закінчення передбачає формулювання власного ви­сновку учнів про наявність змінної частини у слові та його функції (зв'язок слів у реченні) і введення вчителем терміна «закінчення»: «Змінна частина слова на­зивається закінченням. Закінчення служить для зв'язку слів у реченні. Закінчення стоїть у кінці слова». На цьому етапі вчитель показує схематичне позначення закінчення: □.

Конкретизація набутих учнями знань про закінчення слова відбувається на третьому етапі під час виконання тренувальних вправ.

Учитель має також підвести школярів до висновку про те, що закінчення буває тільки у змінюваних словах, у незмінюваних його не буває.

Явище словозміни, а отже, суть закінчення як частини слова учням можна проілюструвати за допомогою зв'язного тексту. Способи подання дидактичного ма­теріалу під час організації засвоєння поняття «закінчення» можуть бути такими:

Таким чином, істотні ознаки закінчення слова засвоюються молодшими школярами завдяки цілеспрямованій бесіді, пов'язаній зі спостереженнями за словоформами, і спеціально дібраним аналітико-синтетичним завданням. Крім часткового морфемного розбору (виділення закінчення у словах), на цьому та наступних уроках корисно виконати з учнями найпростіші завдання конструктив­ного характеру, метою яких має стати тренування в доборі слів певної структури. Наприклад, пропонується дібрати слова із закінченнями -у, -я, -ють, -ого, -ою, -а, -ем і довести правильність виконання завдання.

Ознайомлюючи школярів із закінченням, слід приділити увагу з'ясуванню ролі цієї частини слова у формуванні слів різних частин мови. Бесіду треба спря­мувати так:

Чи можна поставити питання до частин слів слав-, -слав-?

Додайте до них необхідні частини, щоб утворені слова відповідали на питання що? який? що робить?. Виділіть у словах закінчення.

Наступним етапом є ознайомлення дітей із поняттям «основа слова». Тут важливо показати дітям, що основа є незмінною частиною, яка передає його основ­не значення: калина, білий, дорослих.

Слово основа походить від слова снувати, тобто мотати, намотувати основу тканини, плести петлі. Без такої основи не може існувати тканина, а без основи слова — саме слово. Основу домовилися позначати так: калина.

Ознайомлення третьокласників з частинами основи передбачає формування в них понять про корінь, префікс і суфікс, оволодіння способами визначення кожної з морфем. Вільно користуватись новими лінгвістичними термінами учні зможуть лише після активних спостережень під керівництвом учителя за ознаками префіксів і суфіксів, після виконання значної кількості аналітичних і конструктивних вправ словотворчого характеру.

Розпочинаючи вивчення кореня слова, учитель має сформувати в учнів знання про те, що корінь — головна частина слова, яка обов'язково присутня в кожному слові і містить основний елемент лексичного значення:

слова з однаковим коренем називаються спорідненими, або спільнокоре- невими;

слова, близькі за значенням, але такі, що не мають спільної смислової частини, не вважаються спорідненими словами (наприклад, хоробрий і мужній). Це дає змогу запобігти помилковому орієнтуванню учнів тільки на семантичну близькість слів;

слова можуть мати однакову звукову частину, але не вважаються спіль- нокореневими, бо в них різні корені (смислові частини), наприклад, гора і горе. Така робота дає можливість запобігти помилці, пов'язаній з орієнтуванням тільки на структурну близькість;

у споріднених словах корінь може частково змінювати свій звуковий (а отже, і буквений) склад (існує ціла низка чергувань голосних і приголосних у корені), наприклад, вхід — ходити — ходжу.

Крім того, класовод має навчити дітей розрізняти спільнокореневі слова (школа, школяр) і форми того ж слова (школа — школи — школі).

У процесі вивчення кореня слова учні повинні усвідомити, що головний спосіб виділення кореня полягає в доборі слів, споріднених з даним словом, ви­значенні їхньої спільної частини, яка передає основне значення. Проте оволодіти цим способом не так просто. Цього потрібно спеціально навчати.

Корінь слова вивчається в певній послідовності. Спочатку на основі порів­няння слів за значенням і будовою вводиться термін «споріднені слова», потім повідомляється, що спільна частина споріднених слів називається коренем, а спо­ріднені слова називаються ще й спільнокореневими (2 клас).

На цьому етапі формування поняття «корінь слова» можна використати такі, наприклад, завдання:

Порівняйте слова: гриб, грибок, грибний, подумайте, що між ними спільне, а чим вони відрізняються одне від одного.

Згрупуйте слова за однією з можливих ознак, поясніть, як ви згрупували слова: сад, парк, лісник, садівник, ліс.

Вам дається частина слова дуб-. Спробуйте здогадатися, яке слово з цією частиною було задумане.

Тут же вчитель вводить значок для схематичного позначення кореня — г-у Діти ознайомлюються з терміном «корінь». На цьому етапі засвоєння поняття «корінь слова» учні виділяють такі його істотні ознаки, як наявність у спільнокореневих словах спільної смислової і звукової частини.

^ Важливо також показати дітям, що слова, які називають фактичних ро­дичів, не завжди є спільнокореневими. Цьому сприяє, скажімо, виконання такої вправи:

Подальша робота над поняттям «корінь слова» спрямована на запобігання змішуванню споріднених слів і близьких за значенням (синонімів), зарахуванню до спільнокореневих слів лексем з омонімічними коренями (синій, синюватий, син, синівська, синочок), а також близьких за тематичною приналежністю слів (хліб, булка, батон, буханка).

Щоб запобігти змішуванню понять форм того самого слова і спільнокореневих слів, можна використати таку вправу:

Необхідно домогтися осмислення молодшими школярами «роботи» корене­вої морфеми, того, що в ній зосереджено основний смисл слова, його лексичне ядро. З цією метою учні роблять спроби встановити значення слів, орієнтуючись тільки на корінь (зелен-, книж-, біг-, глиб-, тих-). Добір слів з такими коренями підтверджує правильність думки, що саме корінь слова містить його основний смисл.

Отже, визначаючи загальну логіку роботи, прийоми навчання, до­бір дидактичного матеріалу, вчитель має орієнтуватися на комплекс характерних ознак засвоюваного поняття, а також на способи запобігання можливим помилкам учнів під час користування цим поняттям. На наступному етапі формування поняття слід показати, що істотну ознаку кореня становить смисл, а не однакове звучання частини різних слів. Тому прово­диться протиставлення спільнокореневих слів і синонімів, а також спільно корене­вих слів і слів, які мають корені-омоніми

Мета вивчення суфікса в початкових класах — розкрити словотворчу роль суфіксів у слові. Учні мають усвідомити, що:

суфікс — це частина слова, за допомогою якої утворюються нові слова;

суфікс — це частина слова, яка надає слову іншого смислового відтінку (вказує на ступінь розміру предмета, міру якості, передає ставлення до предмета тощо);

суфікс завжди стоїть після кореня;

у слові може бути не один суфікс, а кілька.

Словотвірна роль суфіксів є очевиднішою, а тому доступнішою для розуміння, ніж словотвірна роль префіксів. Роботу над засвоєнням поняття суфікс слід роз­почати зі спостережень за словами зі зменшено-пестливими суфіксами.

Школярам пропонується прочитати обидва віршики, порівняти їх. Учні вста­новлюють, у якому з текстів удалося передати ставлення до зображуваного, ви­разити почуття любові, ніжності. Виписавши пари слів: трава — травонька, сонце — сонечко, яблуня — яблунька, школярі усвідомлюють, що слова в другому вірші утворилися за допомогою певних частин, які стоять після кореня. Учитель уводить термін «суфікс» і ознайомлює дітей з його схематичним зображенням.

Виконання учнями аналітико-синтетичних вправ словотвірного характеру дасть можливість поглибити розуміння ролі суфіксів, різноманітних смислових відтінків, яких надають словам і мовленню взагалі суфіксальні морфеми.

Демонструючи предметну наочність або малюнки, учитель спрямовує шко­лярів від порівняння предметів до порівняння слів — їх назв. Наприклад, учитель показує зображення великого прапора і дитячого прапорця, великого гриба і ма­ленького.

З терміном «суфікс» і його схематичним зображенням (Л) школярів озна­йомлює учитель.

Подальша робота націлена на поглиблення уявлень учнів про словотвірну роль суфіксів. Так, діти на основі порівняння спільнокореневих слів (сир — сир­ник, чай — чайник, комбайн — комбайнер, телята — телятниця) переконуються в тому, що за допомогою суфіксів утворюються слова — назви предметів побуту чи занять людей. При цьому слід звертати увагу на те, що нове слово утворилося від іншого за допомогою суфікса, який завжди стоїть після кореня.

У 1—4 класах учні одержують тільки початкове уявлення про префікс і не вивчають усієї багатогранності цієї морфеми. Однак спостереження за роллю префіксів є засобом усвідомлення їхньої словотвірної ролі, бо учні мають змогу переконатися в тому, що префікси не механічно приєднуються до слова, а впли­вають на його лексичне значення.

Вивчення префіксів у початкових класах має суто практичне значення — на­вчати учнів правильно вживати в мовленні слова з префіксами.

Формуючи поняття про префікс, учитель ознайомлює дітей із такими озна­ками цієї частини слова:

префікси утворюють нові слова (бабуся — прабабуся) або слова з новими відтінками значень (сильніший — найсильніший);

префікс стоїть перед коренем;

у слові може буть кілька префіксів (понаписувати, возз'єднати).

Значення префіксів найзручніше показати, використовуючи для цього пари

дієслів, тому що для цієї частини мови префіксальний спосіб словотвору є най- типовішим. Крім того, порівнюючи спільнокореневі дієслова без префіксів і з префіксами, учні краще можуть зрозуміти семантичну роль цієї морфеми (сісти — присісти, читати — прочитати — перечитати).

Однак, щоб в учнів не склалося помилкове уявлення про префікс як морфему, яка вживається тільки в дієсловах, слід добирати для аналізу й інші частини мови: іменник (друг — недруг, дід — прадід), прикметник (чудовий — пречудовий).

Для ознайомлення учнів із префіксами краще брати не окремі слова, а слово­сполучення, до того ж такі, в яких є омонімічні префікси і прийменники (доїхав до Києва, відсів від столу). Це дає учням змогу краще усвідомити значення префіксів, тому що в таких словосполученнях префікс і прийменник мають багато спільного. Для прикладу: у словосполученні відплив від берега префікс і прийменник вка­зують напрямок дії.

Розпочати вивчення префікса можна, наприклад, із такого завдання:

Після того як діти одержують початкове уявлення про значення префіксів, відбувається узагальнення їх істотних ознак у спеціальному слові-терміні, фор­мулюється визначення префіксів (частина слова, що стоїть перед коренем і надає слову нового значення або смислового відтінку), вводиться його схематичне по­значення .

Усвідомленню такого значення префіксів сприяють вправи, спрямовані на порівняння і добір спільнокореневих слів, різниця у значенні яких зумовлена наяв­ністю префікса, на порівняння того самого префікса в різних словах, на утворення за допомогою префіксів нових слів.

Вивчення префіксів допомагає краще усвідомити і роль суфіксів у мовленні.

Спостереження за префіксом і суфіксом, їх ознаками (значущість, пози­ція в слові відносно кореня, словотвірна функція), за особливостями вживання слів з префіксами і суфіксами в мовленні можна організувати на одному або двох уроках. Оскільки ці морфеми мають багато спільного, доцільно вивчати їх у взаємозв'язку. Такі уроки потребують від учителя ґрунтовної лінгвометодич- ної підготовки, але їх користь для розумового, мовного і мовленнєвого розвитку учнів — незаперечна.

На цих уроках досить ефективним є використання зв'язних текстів зі спільно- кореневими словами, утвореними морфологічним способом (за допомогою тільки префікса або тільки суфікса). У полі зору вчителя й учнів має перебувати основна ознака афіксальних морфем — їх значущість.

Основним засобом, який забезпечує осмислення учнями властивих префіксу і суфіксу ознак, а також функції цих частин основи, виступає елементарний сло­вотвірний аналіз. У процесі його діти намагаються з'ясувати, від якого слова і за допомогою якої частини утворилося похідне слово.

Відомо, що першою сходинкою цього виду розбору є пояснення аналізова­ного слова з опорою на найближче споріднене слово. Для конкретизації семантики афіксальних морфем, для кращого запам'ятовування її дітьми широко використо­вуються схематичні ілюстрації.

Аналіз речень, заміна слова летіла іншими, спорідненими словами, які більше підходять, з'ясування способу творення кожного префіксального слова (вилетіла, полетіла, перелетіла) і розкриття їх значень дає учням можливість узагальнити істотні ознаки префікса:

значуща частина слова;

стоїть перед коренем;

служить для утворення слова з новим значенням або надає слову нового смислового відтінку.

Спеціально дібрані вправи на основі тексту сприятимуть виробленню в учнів умінь вибирати з кількох префіксів один або замінювати помилково (недоречно) вжиті префіксальні слова.

У початкових класах вивчення будови слова має на меті не тільки ознайом­лення зі значенням морфем, а й забезпечує правильне користування ними в усному й писемному мовленні, зокрема сприяє практичному засвоєнню самого процесу словотворення.

Молодші школярі в процесі систематичних і цілеспрямованих вправ мають навчитися розбирати слова за будовою, тобто здійснювати їх морфемний аналіз. Цей вид мовного розбору вважається традиційно складним для засвоєння учнями. Причинами значних труднощів є формальне ставлення школярів до слова, нерозу­міння смислового наповнення його частин, відсутність звички вникати в значення слова з похідною основою, з'ясовувати семантику морфем і спиратися на слово­твірний аналіз. Свідоме виокремлення морфем можливе лише за умови розуміння значення аналізованого слова, повноцінного засвоєння учнями характерних ознак кожної морфеми, а також прийомів її виділення.

Уміння розбирати слово за будовою, необхідне під час вивчення молодшими школярами морфеміки, не втратить своєї актуальності на уроках вивчення мор­фології, а також в опрацюванні правописних тем. Саме тому аналізу морфемної структури похідних слів, сприйнятих як зором, так і на слух, має бути приділено максимальну увагу.

Щодо порядку морфемного розбору методична література рекомендує таку схему:

Визначення, до якої частини мови належить слово — змінної чи незмін­ної.

Виділення закінчення слова: змінювання його так, як змінюються слова цієї частини мови; виділення змінної частини, обведення її рамочкою.

Виділення частини слова без закінчення — основи.

Виділення кореня слова: тлумачення значення аналізованого слова за допо­могою найближчого спорідненого; добір споріднених слів; порівняння споріднених слів, знаходження спільної частини; позначення її дужкою.

Виділення префікса: виокремлення частини слова перед коренем; творення інших слів з цією частиною; добір спорідненого слова без цієї частини; виділення частини слова, що стоїть перед коренем (префікса), позначення його умовною по­значкою; добір слів з таким самим префіксом.

Виділення суфікса: пошук відрізка між коренем і закінченням; добір слів, що мають відрізок з таким самим значенням і звуковим складом; позначення су­фікса умовною позначкою.

Як бачимо, зміст і порядок морфемного розбору враховує структурно-семан­тичні зв'язки аналізованого похідного слова. Навчаючи школярів такого розбору, вчитель створює міцне підґрунтя для оволодіння словотвірним аналізом у середній ланці школи, формування в учнів орфографічних навичок. Такий розбір позитивно впливає на усвідомлення школярами смислової сторони слів з похідною основою, правильність і точність їх уживання в мовленнєвій практиці.