57.Методика вивчення іменника

Основні завдання вивчення іменника в початковій школі: формування лексико- граматичного поняття «іменник»; оволодіння вмінням розрізняти за питаннями назви істот і назви неістот; формування вміння писати з великої букви власні імен­ники; ознайомлення з родом іменників; формування вміння змінювати іменники за числами, відмінками; засвоєння правопису відмінкових закінчень іменників; збагачення словникового запасу учнів; формування вмінь використовувати імен­ники у мовленні з урахуванням їх функціонального призначення.

Перше ознайомлення зі словами-назвами предметів відбувається в період навчання грамоти (1 клас). На уроках читання і письма вчитель організовує

діяльність першокласників, спрямовану на розрізнення предметів і слів як назв цих предметів, на впізнавання слів — назв предметів у мовленні, на формування вмінь ставити до слів питання хто? що?, класифікувати слова на групи з урахуванням їх значення (овочі, фрукти, меблі, одяг, дерева, тварини тощо). З перших уроків учитель, використовуючи іграшки, предмети, предметні та сюжетні малюнки, тек­сти, пропонує учням Виконуються пропедевтичні вправи на змінювання числа іменників за зразком «один — багато».

У 2 класі проводиться робота над лексичним значенням іменників та їх гра­матичними ознаками (відповідає на питання хто? що?, називає предмет). Школярі вчаться розрізняти іменники, які відповідають на питання хто? і що?.

Формуванню початкового уявлення про іменник як частину мови сприяють вправи на визначення в мовному матеріалі (зазвичай текстах) назв предметів і по­становку до слів відповідного питання, на добір слів за зразком.

Використовуючи різні прийоми (спостереження за мовним матеріалом, бесіда, робота з наочністю, робота з підручником), учитель допомагає учням засвоїти, що слова, які відповідають на питання хто? або що?, означають назви предметів.

Але значно складніше сприймаються молодшими школярами назви почуттів, явищ природи, фізичних станів тощо Тому вже в 2 класі до визна­чення іменника істотним є таке доповнення: «До слів — назв предметів належать усі слова, про які можна запитати хто? або що?». Таке доповнення формує в учнів узагальнене поняття предметності.

У 3 класі поглиблюються і систематизуються знання учнів про лексичне зна­чення іменників, про власні і загальні іменники, про назви істот і назви неістот; третьокласники ознайомлюються з категорією роду та числа іменників, відмінками іменників (назви відмінків, відмінкові закінчення).

Роботу над загальним поняттям про іменник, відповідно до етапів процесу формування мовних понять, слід починати з аналізу мовного матеріалу та визна­чення істотних ознак цієї частини мови.Далі ознайомлення з поняттям «іменник» охоплює роботу над узагальненням істотних ознак, властивих цій частині мови (відповідає на питання хто? що?, називає предмет), формулювання визначення поняття, зіставлення з аналогіч­ними поняттями щодо інших частин мови та використання знань у мовленнєвій діяльності.

Для засвоєння поняття «іменник» необхідна система вправ, які виконуються на всіх уроках, передбачених програмою для вивчення цієї теми. Під час вивчення цієї теми поняття «іменник» поглиблюється і розширюється, учні оволодівають уміннями: впізнавати в тексті і самостійно добирати іменники; будувати сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв'язку закінчення і прийменники; вживати в письмових текстах власні іменники з вели­кої букви; відносити до іменників за поставленим питанням (що?) опредмечені якості, дії (зелень, добро, плавання, напис); розрізнювати і пояснювати в проце­сі навчальної роботи іменники в прямому і переносному значеннях; змінювати іменники всіх родів за відмінками з орієнтуванням на зразок, таблицю; добирати найуживаніші синоніми та антоніми до заданих іменників; вживати синоніми й антоніми в усних і письмових висловлюваннях; брати участь у вдосконаленні навчальних і самостійно створених текстів за допомогою синонімів, переважно контекстуальних (діти, малята, хлопчики і дівчатка, школярі та ін.).

^ Особливу увагу вчителеві треба звернути на формування в учнів 3 класу узагальненого поняття предметності. Але формування в молодших школярів поняття предметності й ускладнюється саме тим, що іменники — назви дій і ознак семантично схожі з дієсловами і прикметниками. Лексичні значення таких слів, як зелень і зелений, спокій і спокійний, сміх і сміятися, мають багато спільного: вони означають певну якість або дію предмета. У роботі з абстрактними назвами допомагають лексикологічні вправи на роз­криття значень різних родових і видових понять. Наприклад: назви почуттів — це любов, радість, сум, гордість, сором, жаль.

Важливо поступово навчити молодших школярів сприймати абстрактні назви як назви окремих предметів. При цьому необхідно пам'ятати, що ці іменники ви­магають пояснення їх значення, зіставлення зі спільнокореневими прикметниками, дієсловами (зелень — зелений — зеленіти), введення їх у речення і контекст.

Засвоєння учнями понять «власна назва» і «загальна назва» не викликає особ­ливих труднощів. Учителеві доцільно організувати пошукову діяльність молодших

школярів, використовуючи такі прийоми, як бесіда, робота з наочністю, робота з підручником, орфографічний розбір, обов'язкова опора на місцевий матеріал.

Аналіз мовного матеріалу, вміщеного в таблиці, допоможе учням зробити висновок, які іменники належать до власних, а які — до загальних.

Закріпленню вивченого сприяють такі завдання:

Знайди слова, які означають власні назви.

Які власні назви вжито в тексті? Яку загальну назву до них можна дібрати?

Добери з довідки загальну назву для кожної групи власних назв.

Запиши, хто в якій країні живе.

Запиши пропущені загальні іменники. Підкресли власні іменники.

Правопис власних назв краще засвоюється на краєзнавчому матеріалі. Учні

повинні добре знати, правильно вимовляти і писати назву свого села, міста, району, області, держави, навколишніх населених пунктів і географічних назв, прізвища, імена та по батькові вчителя, своїх батьків, товаришів і близьких людей. Цьому сприяють усні і письмові описи своєї місцевості, перегляди відеофільмів, фільмів географічного змісту, складання листів та написання адрес на конвертах.

Після вивчення роду і числа іменників необхідно звернути увагу на те, що рід і число власної назви не завжди збігається з родом і числом загальної: місто Київ, Черкаси, Запоріжжя, Знам'янка; село Моринці; озеро Світязь; річка Дніпро; станція Жуляни.

Категорії роду і числа іменників засвоюються учнями також порівняно легко. Практично не виникає труднощів у визначенні роду іменників, які означають назви осіб і різних тварин. Цьому сприяють сформовані навички в мовній і мовленнєвій практиці, дитячий життєвий досвід. Складніше визначати рід іменників — назв неживих предметів. У цій роботі добре спрацьовує формально-граматичний при­йом підстановки до іменників особових, вказівних або присвійних займенників (без уживання термінів) — він, вона, воно; цей, ця, це; мій, моя, моє. Підставляючи усно до іменників зазначені слова, учні переконуються, що всі

поділити на три групи: до однієї групи можна підставити слова він, цей, мій (зошит, підручник, будинок, друг, сад, успіх, урок); вона, ця, моя (квартира, оцінка, адреса, перемога, відповідь); воно, моє, це (пальто, кошеня, знання, свято, запитання, захоплення). Важливо при цьому підкреслити, що: іменники не змінюють свого роду; кожен із них належить до певного роду, наприклад, сад завжди чоловічого, річка завжди жіночого, а озеро завжди середнього; для того щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у форму однини; рід деяких іменників слід запам'ятати (наприклад: жаль, біль — ч. р., путь — ж. р.).

Для формування граматичного поняття роду іменників у 3 класі доцільно ви­користати евристичний метод. Доповнення учнями речень, поданих у підручнику, словами мій, моя, моє, він, вона, воно спрямовує їх на аналіз мовних фактів.

Спеціальні уроки відводяться у 3 класі для спостереження над закінченнями іменників різних родів. Ефективними є вправи на поділ іменників за родами та виділення в них закінчень. Активізує пошукову діяльність учнів робота у групах. Так само, як і категорія роду, для молодших школярів не становить труднощів категорія числа іменників. Аналогічно до визначення роду учні підставляють до іменників у множині займенники вони, ці, наші. Уже в період навчання грамоти діти легко змінюють слова за зразком відповідно до слів «один — багато». У 2 класі вони спостерігають за появою закінчень в іменниках чоловічого роду у формі множини, якого немає в однині (прапор — прапори, олівець — олівці), за різними закінченнями іменників жіночого і середнього роду у формі однини і множини, інколи — за зміною в слові наголосу .

У 3 класі одночасно з визначенням числа іменника учні вдосконалюють навичку зараховувати його до відповідного роду. Ознайомлюючи учнів зі зміною іменників за числами, важливо наголосити на тому, що у формах однини і множини слова ліс і ліси, гора і гори, море і моря функціонують у мові не як окремі слова, а як те саме слово в різних граматичних формах, які розрізнюються кількісним значенням (один предмет і два або кілька, багато предметів) та закінченням. Учні одержують знання, що у формі множини визначити рід іменника за питанням чи якимись іншими ознаками неможливо. У 3 класі продовжується формування поняття «число іменників» на вищому рівні, учні засвоюють терміни «однина», «множина». Для вивчення теми «Змі­нювання іменників за числами (однина і множина)» після актуалізації опорних знань школярів учитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, та їх порівняння.

Для визначення числа іменників учням необхідно запам'ятати таку послідов­ність: з'ясувати, скільки предметів називає іменник; дібрати до іменників слова він, вона, воно (однина) або вони (множина).

У початкових класах програмою не передбачено ознайомлення учнів з імен­никами, які вживаються тільки у формі однини або тільки у формі множини.

Беручи до уваги те, що учні практично користуються такими іменниками

в мовленні, необхідно ознайомити третьокласників з тим, що є іменники, які вживаються тільки в однині або тільки у множині.

Працюючи з малюнками чи з предметами (ножиці, окуляри, двері, санчата, ковзани), пропонуємо дітям пояснити, скільки предметів називають ці іменники. Аналізуючи слова (листя, молодь, коріння, картопля, жаль), молодші школярі переконуються, що окремі іменники вживаються лише в однині, хоча можуть на­зивати кілька предметів; перевірити це можна добором слів він, вона, воно.

У процесі роботи над числом іменників учні опановують уміння розрізняти та утворювати числові форми слова, правильно вживати їх у мовленні.

Набагато важче дається молодшим школярам тема «Відмінювання іменників». Пропедевтична робота в 1 класі, у період навчання грамоти, значною мірою допо­магає уникнути цих труднощів. Важливо, щоб, опрацьовуючи букварний матеріал, учні вчилися ставити питання до іменників у формі не тільки називного, а й інших відмінків, вводити ці форми слів у речення, ставити запитання до іменників у ре­ченні за змістом: У рибалки є човен. (У кого є човен? Що є у рибалки?)

Вивчення відмінювання іменників (змінювання за питаннями) в 3 класі краще розпочинати зі спостережень над текстами, в яких певний іменник вжито у формах усіх відмінків.

Для вивчення теми «Відмінки іменників» учителеві варто використати пояснювально-ілюстративний метод, оскільки цей граматичний матеріал під­лягає засвоєнню в результаті запам'ятовування. Користуючись повідомленням, демонстрацією таблиці, учитель організовує сприймання молодшими школярами потрібної інформації, яку вони фіксують у пам'яті.

Для того щоб учні запам'ятали послідовно назви всіх відмінків та питання до них, необхідно практикувати різні завдання: розташувати відмінки у правильній послідовності; до назв відмінків дібрати питання; упізнати відмінок за питанням; до питання дібрати відмінок; визначити відмінок іменників. Ефективними будуть мовні ігри, наприклад, «Від­мінковий ланцюжок», робота в парах, постановка запитань учнями.

У 4 класі, після актуалізації знань про назви відмінків, звертається увага на те, що іменник у називному відмінку ніколи не вживається з прийменником, що в ре­ченні іменник у формі називного відмінка завжди буває підметом, а у формі всіх інших відмінків — тільки другорядним членом речення.

Звичайно, усіма цими засобами молодші школярі оволодіти і самостійно користуватися не можуть, не може висуватися до них і така вимога, але вчителі

ці прийоми мають знати і з пропедевтичною метою принагідно ознайомлювати з ними учнів.

Розглянемо фрагмент уроку вивчення теми «Закінчення іменників чоловічого роду в орудному відмінку однини».

З метою мотивування навчальної діяльності школярів доцільно створити проблемну ситуацію.

На підсумкових уроках у 4 класі слід систематично застосовувати повний морфологічний розбір іменників. Для цього найкраще використовувати речення, взяті зі зв'язних текстів, де іменники вжито в різних числових і відмінкових фор­мах.

Молодші школярі мають засвоїти, що початко- вою формою кожного іменника є форма називного відмінка однини (за винятком іменників, які вживаються тільки у формі множини: сани, сіни тощо). Ця форма потрібна для визначення роду, а за змінною формою в реченні визначається число і відмінок. Практичне значення опрацювання граматичних категорій іменника полягає в засвоєнні учнями правопису відмінкових закінчень іменників.