22. Особливості методики вивчення розділу «Мова і мовлення».

Відповідно до вимог програми в учнів початкових класів мають формуватися

деякі уявлення про мову і мовлення:

1) мова є найважливішим засобом спілкування між людьми;

2) найважливішими одиницями мови є звуки, слова, сполучення слів, речення, текст; кожна з них має своє призначення: із звуків утворюються слова, зі слів — словосполучення і речення, з речень — зв’язні висловлювання;

3) мова пов’язана з мисленням (за допомогою речень висловлюються думки);

4) українська мова — мова українського народу;

5) українська мова близькоспоріднена з російською і білоруською мовами;

6) знання з мови застосовуються у практичному мовленні; щоб оволодіти мовленням, потрібно знати слова і вміти поєднувати їх;

7) існує дві форми мовлення — усна й писемна;

8) усне мовлення має допоміжні засоби увиразнення: інтонацію, міміку, жести; своєрідними допоміжними засобами спілкування є зорові умовні знаки і звукові сигнали.

Наведені відомості учні мають не заучувати, а засвоювати в процесі навчання. У результаті має виробитися свідоме ставлення до власних усних і писемних висловлювань, прагнення уникати помилок, дотримання етики мовлення — невід’ємної частини культури спілкування. Робота над досягненням цієї мети починається на спеціально відведених уроках і продовжується в процесі вивчення всіх тем і розділів програми, на заняттях з розвитку зв’язного мовлення. Навчальний матеріал на уроці не може бути просто викладений учителем — таку розповідь дітям було б важко сприйняти. Основою роботи має стати підручник, головними методами — спостереження мовних явищ і бесіда, у проведенні якої слід постійно спиратися на мовні знання і мовленнєвий досвід учнів, поступово збагачуючи його. Однак учитель повинен постійно спрямовувати бесіду, роз’яснювати наведене в підручнику, за потреби — доповнювати новими фактами. У процесі з’ясування понять «мова» і «мовлення» можна скористатися опорною схемою.

Уже в 2 класі учні дізнаються про суспільну природу мови: її створили люди для потреб спілкування в умовах спільної праці. За допомогою мови люди виражають свої думки. Тому мова тісно пов’язана з мисленням. Дітям слід розказати, що люди, пізнаючи навколишній світ, явища дійсності, предмети, їх ознаки, дії, почали давати їм назви. Так з’явилися слова як своєрідне позначення явищ дійсності. Найменування певного предмета, його ознаки чи дії

Методика вивчення розділу «Мова» і «Мовлення»

Це своєрідні знаки тієї чи іншої мови, які допомагають відрізнити один предмет, ознаку, дію від інших. На кількох прикладах слід показати, що походження деяких слів можна легко пояснити: є слова, що наслідують звуки природи (в українській мові — свист, грім, шипіти, капати); є слова, утворені від інших слів: садівник доглядає сад; тракторист працює на тракторі; водій водить машину. У тексті вправи є вислів: «Слово — то дивний витвір людини». «Чому дивний? — запитує вчитель. — Тільки спостереження над словом як найменуванням предметів, дій, явищ допоможе відповісти на запитання. Ось надворі дощ. Прислухаємося. Що ми чуємо? Шумить. Чому вжито слово «шумить»? Бо ніби щось промовляє довге, протяжне ш-ш-ш. Крапля дощу капає, а у воді булькає. Чому з’явилися такі слова? Вони теж ніби відтворюють те, що людина чує. Тільки людина з її розумом, спостережливістю змогла підмітити і тонко відтворити в словах усе, що її оточує. Тільки людина володіє мовою». У ході роботи доцільно відзначити, що слів у мові дуже багато (при цьому показати словники), що словниковий запас мови весь час поповнюється. У нашу мову ввійшли слова зореліт, космонавт, місяцехід, якими були названі нові машини, нові професії. Ми стали свідками появи слів комп’ютер, сотовий зв’язок, мобільний телефон і багатьох-багатьох інших, зумовлених упровадженням новітніх технологій у виробництво, науку, культуру, змінами в суспільних відносинах між людьми тощо. і навпаки, багато слів ми перестали або перестаємо вживати (соха, постоли). На основі таких даних у дітей формуватиметься уявлення про розвиток мови в тісному зв’язку з розвитком суспільства.

 Важливо, щоб діти усвідомили, що у світі є багато мов, що кожен народ має свою мову. Одні й ті самі предмети, ознаки, дії в різних мовах мають різні назви (наприклад, в українській мові — ранок, сорочка, олівці, в російській — утро, рубашка, карандаши).

У початкових класах дітям прищеплюється любов до рідного слова, до мови батьків, до рідного краю, Батьківщини. Діти мають усвідомити, що українська мова є мовою українського народу, що обов’язком кожного українця є знання і збагачення її. В учнів мають сформуватись уявлення про спорідненість української мови з російською і білоруською, іншими слов’янськими мовами. У споріднених мовах Здатність людини говорити, висловлювати свої думки звуки слова сполучення слів речення текст усне (те, що звучить; ми його чуємо) писемне (те, що написане; ми його бачимо, читаємо)

МОВА и МОВЛЕННЯ

Те, що виражає думку, може бути засобом спілкування Спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність Сукупність мовних знаків є багато однакових слів. Показати це можна на прикладах з української, російської і білоруської мов: рука, велетень (велікан), тканина (ткань, тканіна), ліс (лес).

При цьому необхідно звернути увагу дітей на те, що між братніми мовами є і відмінне, підкреслити, що не можна змішувати слова різних мов. Пояснюючи, як люди користуються мовою, слід цілеспрямовано

Вводити термін «мовлення», розуміючи його як процес спілкування за допомогою мови, здійснюваний мовцем. Для того щоб висловити свої думки і почуття, людина використовує слова, поєднує їх між собою, утворюючи речення, а поєднанням речень будує зв’язні висловлювання (текст). У процесі опанування грамоти учні дізнаються, що є дві форми мовлення — усна й писемна. У 2—3 класах засвоюють найважливіші ознаки усного і писемного мовлення. Учитель роз’яснює, що усна форма мовлення призначена для безпосереднього спілкування того, хто говорить, з тим, хто слухає. У процесі обміну думками (діалогу) співрозмовники міняються ролями: той, хто говорить, стає слухачем, і навпаки. Допомагає порозумітись і ситуація мовлення. В усному спілкуванні можна використати інтонацію, міміку, жести, повторити нечітко вимовлене слово, перебудувати фразу, уточнити іншими словами, якщо цього потребує співрозмовник. Отже, усна форма мовлення динамічніша, легше піддається виправленню і доповненню. Однак думка формується безпосередньо в процесі мовлення, співбесідник не має багато часу на обдумування кожного слова, кожного речення.

23. Особливості методики вивчення розділу «Текст». У сучасній мовознавчій науці загальновизнаною є думка, що реальною одиницею усного або писемного спілкування є текст, який становить найвищий рівень (ярус) мовної системи. Визначальні його ознаки — цілісність змісту, зв’язність викладу, структурна організація, завершеність. Текстом може бути й одне речення, якщо воно становить окремий елемент мовної комунікації. Такими є заклики (Хай буде мир на всій планеті!), прислів’я (Як постелиш, так і виспишся), крилаті вислови (Краще менше, та краще). Частіше текст складається з певної кількості речень, між якими є смислові і формальні зв’язки.

Частини тексту — речення і складне синтаксичне ціле— пов’язуються між собою за допомогою засобів міжфразного зв’язку Формування уявлень про текст — не самоціль. Вони — основа для розвитку зв’язного мовлення школярів. Тексти, різні за будовою, за призначенням, за типами і стилями викладу, за жанрами, стають не тільки об’єктом спостереження й аналізу, а й зразком для власних висловлювань. Наслідуючи їх, учні поступово вчаться користуватися в мовленні всіма лексичними і граматичними засобами мови, набувають умінь висловлювати свої думки послідовно, логічно, переконливо, робити висновки.