Самостійна робота № 4

Тема: організація раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища.

І) Для раціонального вирішення завдань по охороні навколишнього середовища та раціонального природокористування важливе значення має розвиток перспективного планування, використання єдиної системи планів - довгострокових, середньострокових та короткострокових і оперативних.

Розробка довгострокового плану та довгострокових цільових програм охорони довкілля та раціонального природокористування викликана низкою обставин. Насамперед посилюється взаємозв'язок відтворення основних фондів і реалізації планів з перспективами розвитку науково-технічного прогресу. Підготовка та реалізація будь-якого нового технічного рішення по охороні природи та раціональному природокористуванню триває 10-12 років (теоретичні дослідження, створення дослідницького виробництва, організація виробництва).

Сучасні масштаби розвитку такої галузі як охорона довкілля потребують значних капітальних вкладень, тому реалізація галузевих планів і програм так чи інакше виходить за межі п'ятирічного періоду.

Здійснення великомасштабних програм з науково-технічних проблем, формування міжгалузевих, територіально-виробничих комплексів може бути передбачене і забезпечене довгостроковим плануванням за допомогою програмно-цільового методу

У межах довгострокового планування збільшуються можливості більш обґрунтованого визначення масштабів витрат та отримання ефекту від реалізації планів, узгодженого пропорційного розвитку окремих підприємств та господарств.

Довгострокове планування слід розглядати як науково-технічну базу для розробки планів розвитку раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища економіки.

У порівнянні із середньостроковим, а тим більше з річним, воно має суттєві переваги:

- стратегічний характер, що є активною формою реалізації довгострокових цілей розвитку раціонального природокористування;

- значно ширші взаємозв'язки з комплексними цільовими програмами. Великі комплексні програми можуть виходити за межі середньострокового плану. При більшому періоді планування галузеві та комплексні програми всіма своїми параметрами можуть укладатися в рамки довгострокового періоду. Це важливо для порівняння співвідношення затрат та різних форм ефекту (виробничий, економічний, соціальний, екологічний) в межах одного планового періоду;

- відносно меншу форму директивності, велику агрегованість як показників, так і складу галузі, по якій розробляються плани на довгострокову перспективу.

Доцільно розглянути роль та мету кожної форми плану (довгостроковий, середньостроковий, короткостроковий) як єдиної системи планів у розвитку раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища.

Довгостроковий план

(Програма) визначає загальні об'єми та пропорції накопичення, показники введення в дію основних фондів, виробничих потужностей по необхідних для цього капітальних вкладеннях. У довгостроковому плані визначається перелік програм капітальних вкладень, найважливіших будов та об'єктів екологічного комплексу. Показники планів на довгостроковий період мають бути базою для середньострокових планів. При цьому в перші п'ять років запланованого періоду об'єми впровадження запланованих заходів слід визначити по роках, а в наступні - на періоди три чи п'ять років і на кінцеві роки. Виділення кінцевого року необхідне для обгрунтування показників розвитку раціонального природокористування окремих підприємств.

Довгострокова цільова програма розвитку екологічного сектора регіону є найважливішою частиною загальних довгострокових науково-технічних та інших цільових програм. Будь-яка цільова програма для своєї реалізації потребує перш за все нових потужностей та засобів праці. Важливою особливістю цих програм є планування кінцевого результату та введення в дію необхідних для цього виробничих потужностей і основних фондів. Обсяг цих ресурсів має бути визначений на весь період від початкового пункту програми в період її підготовки та розширення до завершення програми в цілому. Як показав досвід, для розробки та реалізації цільової комплексної програми потрібно 10-15 років. Розробка техніко-економічних доповідей та комплексних програм посилює взаємозв'язок довгострокового та середньострокового планування, а тому висуває підвищені вимоги до збалансованості планів та організації їх виконання.

ІІ)    Розрізняють три стадії забруднення природних вод.

     Початкова стадія. Концентрація полютантів (забруднювачів) у воді вища за фонову, але менша за ГДК (гранично допустимої концентрації). Властивості води в межах норми. Зміни, що спостерігаються, не є перепоною для використання води для господарсько-питних потреб, але вказують на наявність джерела забруднення.

     Небезпечна стадія. Концентрація полютантів досягає ГДК або трохи перевищує її. Площа забрудненої ділянки (для підземних вод) становить 0,02-0,5 км2.

     Дуже небезпечна стадія. Вміст полютантів значно (на порядок) перевищує ГДК. Площа забрудненої ділянки (для підземних вод) становить 0,5-1,0 км2 і більше. 

     До основних видів забруднення поверхневих та підземних вод належать: хімічне, бактеріальне, теплове і радіоактивне.

     Хімічне забруднення. Проявляється у збільшенні загальної мінералізації й концентрації макро- та мікрокомпонентів, появі у водах невластивих їм мінеральних сполук. Часто супроводжується появою запаху, забарвлення та підвищення температури.

     Бактеріальне (мікробне) забруднення. Полягає в появі у воді патогенних організмів, зокрема бактерій групи кишкової палички. Бактерії живуть від 30 до 400 діб, тому таке забруднення локалізується на порівняно невеликій ділянці і є тимчасовим.

     Теплове забруднення. Виявляється у підвищенні температури води. Його супроводжує зміна хімічного та газового складу води, зменшення кількості кисню, “цвітіння” води, збільшення вмісту в ній мікроорганізмів.

     Радіоактивне забруднення. Пов'язане з підвищенням у воді вмісту радіоактивних речовин. Через те що час напіврозпаду різних радіонуклідів триває від кількох годин до тисяч років, радіоактивне забруднення води є дуже стійким і може зберігатися тривалий час. Багато радіонуклідів сорбується гірськими породами і тому локалізуються. У відкритих водоймах вони осідають на дно.

     Потужним джерелом хімічного (як неорганічного, так і органічного) забруднення гідросфери є промислові підприємства Рідкі неочищені або погано очищені промислові стоки підприємств забруднюють поверхневі, а відтак і підземні води. Крім того, газопилові викиди промислових підприємств та ТЕС в атмосферу забруднюють дощову воду або осідають на рослинно-грунтовому покриві й також стають причиною забруднення поверхневих та підземних вод. Забруднюються і води, що фільтрується крізь товщу промислових відходів. Щорічно при спалюванні вуглецевого палива в атмосферу надходить до 150 млн т оксиду сірки (IV). Сполучаючись з водою атмосфери, ця сполука утворює сірчану кислоту і зумовлює появу кислотних дощів, які не лише згубно впливають на наземну рослинність, а й суттєво погіршують стан водоймищ та водотоків.

     При рН = 7,0 зменшується вміст кальцію у воді, гинуть ікринки окремих земноводних; при рН = 6,0 - гинуть молюски, прісноводні креветки, ікра всіх земноводних; при рН = 6,0-5,5 з донних відкладів починається вилуговування отруйних металів: алюмінію, ртуті, свинцю, кадмію, олова, берилію, нікелю тощо і внаслідок цього швидко зменшуються видовий склад та кількість водних організмів. Коли рН досягає 4,5, в озері чи річці не залишається нічого живого, крім анаеробних бактерій, які виділяють вуглекислий газ, метан та сірководень.

     Інтенсивно забруднюються поверхневі та підземні води при розвідці та збагачуванні корисних копалин. Свердловини та гірничі виробки нерідко порушують суцільність водотривких шарів і внаслідок цього – ізольованість водоносних горизонтів. Шахтні, рудничні води й супутні води нафтових та газових родовищ часто мають підвищену мінералізацію і містять великі кількості полютантів. Скидання таких вод на земну поверхню призводить до забруднення поверхневих, підґрунтових та близьких до поверхні міжпластових вод. Крім того, в свердловинах може відбуватися перетікання мінералізованих вод і нафти в горизонти з чистою питною водою. При розробці уранових родовищ крім хімічного відбувається радіоактивне забруднення навколишніх поверхневих та підземних вод. Джерелами радіоактивного забруднення води виступають також атомні електростанції, небезпечний вплив яких різко зростає при аваріях.

     У місцях видобутку та збагачення корисних копалин часто накопичуються потужні відвали гірських порід, збагачених піднятими з глибин Землі і шкідливими для живих організмів хімічними елементами та сполуками, які згодом розмиваються атмосферними опадами і потрапляють у поверхневі, а згодом і у приповерхневі підземні води. Особливо небезпечними для людини є важкі метали. 

     До головних джерел хімічного та бактеріологічного забруднення гідросфери належить також сучасне сільське господарство, в якому широкомасштабно застосовуються отрутохімікати (пестициди) для боротьби з шкідниками та мінеральні добрива. Особливо небезпечною виявляється хімізація сільського господарства при порушеннях технологічних норм зберігання та застосування хімічних речовин. Найбільш поширеними групами пестицидів є гербіциди, що вживаються для боротьби з бур'янами, інсектициди - препарати для знищення шкідливих комах у сільськогосподарських культурах та фунгіциди - засоби проти грибних захворювань рослин. Ще більше поступає в ґрунт мінеральних добрив. При розмиванні дощовими водами шкідливі хімічні речовини інфільтруються у ґрунт і підґрунтя, забруднюють підґрунтові води, змиваються у поверхневі водоймища та водотоки. Деякі пестициди дуже стійкі і зберігаються у ґрунті понад 10 років.

     Забруднення отрутохімікатами та мінеральними добривами пверхневих вод відбувається кількома шляхами. Вони потрапляють у воду при змиві з рослинно-грунтового покриву, при обприскуванні та обпиленні ланів отрутохімікатами та при надходженні у водоймища забруднених підґрунтових вод. Забруднення вод добривами та пестицидами особливо небезпечне своєю повсюдністю. Забруднення води пестицидами понад гранично допустимі норми особливо поширене в районах з постійним застосуванням зрошування. 

     Крім хімічного неорганічного забруднення природних вод, сільське господарство сприяє їхньому органічному та бактеріальному забрудненню. Збагачені органікою та хвороботворними бактеріями тваринницькі стоки безперешкодно потрапляють у поверхневі та підземні води. Евтрофікація водоймищ, коли збільшення у водоймищах біогенних речовин, зокрема тих, що містять багато азоту і фосфору, порушує в них нормальний біологічний кругообіг, викликає загнивання їх, зменшення вмісту кисню і зрештою – загибель водних організмів. Бактеріальне забруднення поверхневих та підземних вод спричинює спалахи епідемій важких інфекційних хвороб.

Не менш небезпечними є побутові комунальні стоки, які в недостатньо очищеному або й зовсім неочищенному стані поступають з населених пунктів у річки, озера, моря та на поля фільтрації. Крім різноманітних хімічних шкідливих речовин ці стоки містять збудників різноманітних інфекційних захворювань, таких як паратиф, дизентерія, вірусний гепатит, туляремія тощо.       Останнім часом у побутові стоки все більше потрапляє дуже шкідливих синтетичних мийних речовин. Навіть незначна кількість їхніх домішок викликає неприємний смак і запах води, а утворення піни на поверхні відкритих водоймищ утруднює доступ атмосферного кисню і веде до замору і загибелі водяних організмів.

     Одним із суттєвих джерел забруднення гідросфери є водний (й частково наземний) транспорт. Особливо великої шкоди завдають їй танкери, що доставляють нафту водним шляхом у різні пункти земної кулі. При аваріях, ремонтах та очистці їх величезна кількість нафтопродуктів потрапляє у воду морів та океанів, викликаючи справжні екологічні катастрофи й масову загибель морських мешканців. Крім того, у воду в значних кількостях потрапляє бензин, гас, мазут, мастильні речовини і різне сміття з кораблів та моторних човнів, щo заполонили весь Світовий океан, стан забрудненості якого погіршується з кожним роком.

     Велику небезпеку для річок становить сплав лісу розсипом, особливо заздалегідь обробленого сильнодіючими отрутохімікатами, що застосовуються в лісовій промисловості для обробки необкорованої деревини. Вода стає непридатною для споживання і життя у ній. Крім того, при сплаві розсипом багато деревини тоне і загниває на дні, що також призводить до пригнічення життєдіяльності і вимирання водяних організмі

Важливе значення для життя людей має забезпечення охорони атмосферною повітря — одного із основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища.

Закон України "Про охорону атмосферного повітря" (2001 р.) створює правову основу діяльності, спрямованої на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище.

Визначений зміст діяльності в галузі стандартизації та нормування, що необхідно впроваджувати з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог до охорони атмосферного повітря від забруднення та забезпечення екологічної безпеки.

Стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря дає можливість: забезпечити безпечне навколишнє природне середовища та запобігання екологічним катастрофам; реалізацію єдиної науково-технічної політики в галузі охорони атмосферного повітря від забруднення; забезпечити безпеку господарським об'єктам та запобігати виникненню аварій та техногенних катастроф; впроваджувати та використовувати сучасні екологічно безпечні технології.

У галузі охорони атмосферного повітря рекомендовано встановлювати такі норми:

• норми екологічної безпеки атмосферного повітря;

• норми гранично допустимих викидів в повітря забруднюючих речовин; норми гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів, стаціонарних та пересувних джерел, що здійснюють викиди забруднюючих речовин.

Заходи щодо зменшення забруднення атмосферного повітря повинні включати вплив на роботу транспорту підприємств агропромислового комплексу, а також підприємств, що здійснюють видобування надр, проведення вибухових робіт тощо.

Підприємства, організації та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря;

• вживати заходи щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів, впроваджуючи систему ефективного контролю за станом атмосферного повітря;

• забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересувних джерел та оцінювати ефективність роботи газоочисних установок;

• здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення газопилового потоку від забруднюючих речовин і оснащення їх засобами вимірювальної техніки, необхідними для постійного контролю за ефективністю очищення, дотриманням норм гранично допустимих викидів забруднюючих речовин. Для забезпечення охорони атмосферного повітря законодавством України передбачені та впроваджуються економічні заходи. Суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані сплачувати в бюджет штраф за забруднення навколишнього природного середовища; відшкодовувати збитки, заподіяні внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря. Підприємствам, організаціям та громадянам надаються податкові, кредитні та інші пільги у разі впровадження ними маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій з метою скорочення викидів забруднюючих речовин та зменшення негативного впливу на атмосферне повітря.

Можна виділити три типу економічних механізмів природокористування.

Перший тип - м'який, чи "цей" механізм. Це ліберальний в плані механізм. Він ставить найзагальніші обмежувальні екологічні рамки для економічного розвитку деяких галузей і секторів, мало гальмуючи його. Цей тип економічний механізм спрямований, переважно, ліквідацію негативних екологічних наслідків, слабко впливаючи у темпах і цьогорічні масштаби розвитку. Саме такою тип механізму природокористування притаманний техногенному типу розвитку. Він спрямований головним чином боротьбу з негативними екологічними наслідками економічного розвитку, а чи не з причинами виникнення екологічних деформацій. Такий м'який механізм зараз формується у Росії.

Другий тип - що стимулює розвитокеколого-сбалансированних і природоохоронних виробництв і деяких видів діяльності. Чільне місце функціонування такий механізм природокористування грають ринкові інструменти. Він сприяє збільшення виробництва з урахуванням нових технологій, дозволяє поліпшити користування та охорону природних ресурсів. Прикладом такий механізм може бути створенняблаго-приятной економічної середовища у розвиток біологічного сільського господарства. У теоретичному плані даний тип притаманний слабкої стійкості.

Третій тип економічний механізм природокористування можна характеризувати як жорсткий, "пригнічує". Цей механізм використовує адміністративні і ринкові інструменти, і у вигляді жорсткій правовій, податкової, кредитної, штрафний політики практично придушує,прессингует розвиток певних деяких галузей і комплексів у сфері розширення ЄС їх природного базису, загалом сприяючи економії використання природних ресурсів. Цей тип механізму уражає сильної стійкості.

У реальної буденної дійсності дані механізми природокористування не перебувають у чистому вигляді. Неминуче застосування обох.

Якщо концепція розвитку агропромислового комплексу виходить з постулаті дефіцит сільськогосподарської продукції, тим самим економічний механізм природокористування має бути досить "м'яким" і перешкоджати залучення нових земельних і використання водних ресурсів у сільськогосподарський оборот, додатковому використанню хімічних коштів виробництва і т.п. У Росії її нинішня аграрна політика та земельну реформу спрямовані наприродоемкий варіант розвитку агропромислового комплексу.

Проблеми визначення концепції розвитку стоять, і перед лісовим комплексом. Коли ж врахувати, що витрати деревини у російській економіці виробництва кінцевий продукт в 4-6 разів більше проти розвинені країни, то, очевидно, що економічне механізм в природокористуванні має бути зорієнтований стабілізацію і зменшення заготовок деревини (високапопенная плата, великі податки розширення лісосіки, обмеження територій лісозаготівель тощо.).

Важливі і регіональні особливості формування економічний механізм природокористування. Як зазначалося, околицях основний видобутку природних ресурсів у Сибіру та Далекому Сході надзвичайно слабко розвинена обробна промисловість, що зумовлює величезних втрат ресурсів. Вочевидь, що економічне механізм у регіонах має бути спрямований на обмеження масштабів природокористування, лімітувати залучення нових природних ресурсів у господарський оборот.

Отже, принципове питання розробки економічний механізм природокористування можна сформулювати так: орієнтація на раціоналізацію природокористування та охороні довкілля у результаті розширення масштабів використання природних ресурсів у економіці (тип економічний механізм з м'якими обмеженнями) чи орієнтація стабілізацію і зменшення масштабів природокористування (жорсткий і стимулюючий типи механізмів). Ця дилема може бути не сформульована у настільки явному вигляді. Вона може випливати з вибору економічних чи соціальних цілей поза екологічного контексту, тобто. стояти в неявному вигляді.

Беручи до уваги можливість сполученості механізмів природокористування щодо різноманітних комплексів, з'являються можливості комбінування цих типів. Наприклад, що формується економічний механізм природокористування у паливно-енергетичному комплексі тепер можна охарактеризувати як м'який. Тим більше що облік реалій розвитку агропромислового комплексу дозволяє: зробити цей механізм значно більше жорстким, переважною.

Однією з елементів економічний механізм раціонального господарювання у сфері природокористування і охорони довкілля є планування природокористування. Основна мета планування полягає у забезпеченні економного та комплексного використання, і навіть, можливо, щодо підвищення ресурсного потенціалу. У разі ринкових відносин мети планування зберігаються. Новий підхід до самостійності підприємств, перехідних від адміністративних методів управління до економічним перспективам докорінної зміни, ролі, функцій і методів планування. Нині відбувається процес становлення й пошуку найефективніших форм і методів планування раціонального природокористування.

З переходом на економічні методи управління якісно змінюються завдання й функції планування природокористування. Підприємство відшкодовує збитки, заподіяний забрудненням довкілля та нераціональним використанням природних ресурсів, й має матеріальну відповідальність за дотримання природоохоронного законодавства про охорону природи.

Основними економічними стимулами на природоохоронну іресурсосберегающую діяльність підприємства через встановлення планових цілей з охорони природи й раціонального використання природних ресурсів є заохочувальні виплати (санкції) у виконанні (або виконання) планових цілей, і навіть виділення ресурсів у залежність від рівня половини їхньої виконання і преміювання збереження питомої витрати ресурсів. Використання ціноутворення як економічного важеля у системі госпрозрахункового управління виробництвом грунтується на стимулюючої функції ціни. При підвищення цін продукції зростає прибуток підприємства, завдяки чого це матеріально зацікавлена у збільшенні обсягу виробництва. Але якщо прибуток надмірний, це може послабити зацікавленість колективу в економії виробничих витрат. Збільшення витрат виробництва поруч із зменшенням прибутку послаблює

роль ціни, котра стимулює функція якої пропорційна розміру забезпечувана нею прибутку. Тож у час проводиться робота з приведення у відповідність із рівнем суспільно-необхідних витрат до відсічі у яких найповнішої оцінки живого праці та природних ресурсів, і навіть витрат за охорони навколишнього середовища, соціального страхування, професійну підготовку кадрів. У цінах повною мірою повинна відбиватися народно-господарська ефективність використання сучасних досягнень науку й техніки, заходів із заощадження природних ресурсів немає і утилізації вторинних видів сировини, палива й енергії. З іншого боку, під час встановлення ціни паливно-сировинні ресурси необхідно враховувати активізацію підприємств поресурсосбережению. Встановлення ціни цих засадах дозволить підприємствам за умов самофінансування забезпечити здійснення природоохоронних заходів, переважно рахунок власних коштів, стимулюватиме їх до комплексного використання природних ресурсів, зниження можливого на навколишнє середовище і т.п.

Принаймні формування ринку роль ціни переглядатиметься. Використання фінансування й кредитування як дієвих важелів економічного управління випливає з їхньої сутності як сукупності розподільних відносин, здійснюваних в грошової форми і забезпечувальних реалізацію економічних інтересів всіх учасників господарського виробництва.

Самостійна робота № 5

І) Екологічний ма́ркетинг — специфічний вид маркетингу, який передбачає орієнтацію усієї діяльності підприємства (розробки продукції, її виробництва, пакування, транспортування, реалізації, просування, переробки та утилізації) на формування та задоволення екологічно орієнтованого попиту з метою отримання прибутку та збереження довкілля і здоров’я людей.

Американська маркетингова асоціація (АМА) дає такі три визначення «екологічного маркетингу»:

- (визначення на рівні роздрібної торгівлі): просування і збут товарів, які передбачаються бути безпечними для навколишнього середовища;

- (визначення з точки зору соціального маркетингу): розробка та просування і збут товарів, створених для мінімізації негативного ефекту на природне навколишнє середовище або для покращання його якості;

- (визначення під кутом зору навколишнього середовища): зусилля організацій з приводу виробництва, просування, пакування та утилізації товарів у спосіб, який чутливий до екологічних питань або легко реагує на них.

Якість та склад продуктів харчування мають провідне значення у житті людини. Для нормальної життєдіяльності людини необхідний повноцінний набір продуктів харчування з врахуванням її індивідуальних особливостей, характеру і інтенсивності роботи та умов проживання. Цей набір повинен включати в оптимальному співвідношенні всі необхідні для людини компоненти: білки рослинного та тваринного походження, жири, вуглеводи, вітаміни, мікроелементи тощо. Недостатня чи надмірна кількість продуктів харчування, які споживає людина, значні перекоси в необхідному співвідношенні їх компонентів та зловживання деякими продуктами завжди ведуть до негативних змін в здоров”ї та стані людини.

Питання пов”язані з раціональним режимом харчування, достатньо широко висвітлені в популярній медичній літературі та різноманітних посібниках з здорового та вірного харчування. Але, навіть за умов виконання науково обгрунтованих рекомендацій з складу продуктів та режиму харчування, людина не завжди захищена від негативної дії забруднених продуктів харчування і продуктів, для яких перевищені допустимі терміни чи порушені режими зберігання.

Якість та склад продуктів харчування прямим чином зв”язані з станом навколишнього середовища і перш за все з характеристиками грунту. Грунт, на відміну від атмосферного повітря,має здатність акумулювати речовини, що до нього потрапляють. Різноманітні забруднення потрапляють до грунту та накопичуються там в значних кількостях за рахунок викидів промислових підприємств, незадовільного видалення, обеззараження та заховання твердих та рідких господарсько-побутових відходів, нераціонального використання різноманітних мінеральних добрив та пестицидів, відходів тваринницьких комплексів. Накопичення забруднень негативно впливає як на характеристики самого грунту, так і на характеристику харчових продуктів, що безпосередньо впливає на здоров”я людини.

Грунт – це життєве середовище багаточисельних живих організмів: бактерій,Ю вірусів, пліснявих грибів, личинок комах тощо. Більшість грунтових мікроорганізмів станвлять сапрофаги; вони живуть та розмножуються в грунті і не приносять шкоди людям і тваринам. Але в грунті постійно чи тимчасово знаходяться також патогенні мікроорганізми – збудники різноманітних інфекційних захворювань. Деякі з них (головним чином постійні мешканці грунту) створюють спору – щільну оболонку, яка забезпечує їм високу стійкість по відношенню до різноманітних несприятливих факторів навколишнього середовища: високої та низької температури, висихання та т.п. Потрапляючи в сприятливі умови, спори відновлюють свою початкову форму.

До групи бактерій, які створюють спору, відносяться збудники таких небезпечних інфекційних захворювань як сибірська язва, газова гангрена, стовбняк, ботулізм та інші. Збудники цих захворювань зберігають життєздатність на протязі багатьох десятиліть. Зараження ними людини може наступити під час вживання м”яса хворих тварин та нагляду за ними, або безпосередньо під час обробки грунту, збирання врожаю, проведення будівельних робіт через пошкоджену шкіру чи під час вживання забруднених овочів, фруктів тощо.

Серед мікроорганізмів які тимчасово знаходяться у грунті значну групу складають збудники кишкових захворювань тифу, дизентерії, холери, чуми, коклюшу, бруцельозу та інших. Вони потрапляють в грунт тільки за певних умов (з виділеннями хворих, з нечистотами тощо) і зберігають життєздатність на протязі від декількох днів до місяців. Зараження людини кишковими інфекціями можливе під час вживання забруднених овочів.

Особливо небезпечні для людини збудники туберкульозу, дифтерії та прокази, які довгий час можуть перебувати в грунті в активному стані.

Носіями захворювань часто бувають мухи, на поверхні тіла якихзбудники кишкових захворювань зберігають життєздатність протягом двох днів, а в їх шлунку значно довше.

Серед інших захворювань слід згадати гельмінтози, які спричиняються проникненням в організм людини черв”яків-паразитів – гельмінтів (глистів). Їх яйця потрапляють в організм людини через забруднені руки та під час вживання забруднених овочів і ягід, а деякі із них (солітери) – під час вживання зараженого м”яса тварин без достатньої термічної обробки.

На якість продуктів харчування та життєдіяльність людини значний вплив має хімічний склад грунту. В організмі людини постійно присутні десь біля 50 хімічних елементів,серед яких такі мікроелементи як мідь, кобальт, цинк, фтор, йод, марганець, бор, кадмій, ванадій, селен та інші. Мікроелементи входять до складу багатьох хімічних комплексів організму, таких, як сполуки металів з білками, різноманітних ферментів, гормонів, вітамінів. Вони приймають участь в процесах обміну речових. Мікроелементи потрапляють в організм людини з тваринною та рослинною їжею і частково з водою. Рівень забезпеченності рослин та тваринних організмів цими елементами залежить від їх вмісту в грунті. Недостатня кількість чи надлишок мікроелементів веде до послаблення чи надмірного підсилення процесів синтезу біологічно активних речовин, в склад яких входять мікроелементи, що може привести до порушення процесів обміну речовинта виникнення захворювань. Захворювання, що зв”язані з недостатньою кількістю чи надлишком мікроелементів в грунті, називають ендемічними. Так, наприклад, західні області України мають в грунті недостатню кількість йоду, що може бути причиною виникнення зобної хвороби. Недостатня кількість фтору в грунті та питній воді приводить до карієсу зубів. Для профілактики цих захворювань необхідно споживати спеціально насичену йодом сіль а також здійснювати фторування води. У зв”язку з широким застосуванням в сільськогосподарському виробництві азотних хімічних добрив, а особливо в умовах недостатньої кількості в грунті інших складових частин раціону живлення рослин (фосфорні та калійні добрива), в продуктах харчування надмірно накопичуються солі азотної та азотистої кислот, які негативно впливають на якість продуктів харчування та шкідливо діють на організм людини. В разі значного перевищення допустимих норм вмісту цих речовин в продуктах харчування, може виникнути гостре отруєння, що супроводжується значним підвищенням температури тіла, розладом роботи кишково-шлункового тракту, блюванням, головними болями. Найбільш часто випадки отруєння спостерігаються в разі вживання значної кількості овочів, що в надмірній кількості забруднені нітратами та нітритами, в сирому вигляді, наприклад кавунів чи огірків. Під час варіння овочів значна кількість цих солей переходить в розчин, тому рекомендується або не вживати такі овочеві відвари, або після десятихвилинного кип”ятіння відвар злити і замінити новою водою. Добрі результати дає також попереднє замочування овочів (за декілька годин перед їх використанням) у воді.

В результаті діяльності людини у грунті в значній кількості накопичуються різноманітні хімічні елементи, їх сполуки та інші шкідливі речовини. Особливо активно цей процес йде в районах із значною концентрацією промислових підприємств та транспортних засобів. Викиди промислових підприємств розсіюються на значних площах і потрапляючи в грунт здатні створювати нові сполуки хімічних елементів. З грунту в результаті різноманітних міграційних процесів ці речовини потрапляють в організм людини (грунт - рослини – людина, грунт – вода – людина, грунт – рослини – тварини – людина та інші).

ІІІ) У хімічній промисловості і суміжних галузях утвориться велика кількість твердих відходів, що скорочують земельний фонд і отруюють ґрунт. Важливою умовою охорони ґрунту є суворе дотримання наукове обґрунтованих методик внесення добрив і обробки рослин ядохимикатами. Одним із самих багатотоннажних відходів хімічної промисловості є піритний недогарок, що утвориться у виробництві сірчаної кислоти. На заводах накопичено близько 40 млн. т піритних недогарків, причому щорічно додається 7 млн. т. Недогарок складається з оксидів заліза, сульфатів і оксидів інших металів, кварцу, алюмосилікатів і неокисленого FeS2. У недогарку утримується близько 58% Fe, до 2% Сu, невеликі кількості срібла, золота й інших цінних компонентів. Піритні недогарки можуть бути використані в цементній і скляній промисловості. Найбільш перспективна комплексна переробка недогарків з високим змістом Сu, Zn, Pb, Ag і S шляхом випалу, що хлорує, що дозволяє витягти і використовувати цінні компоненти цього відходу. Після витягу цінних металів хлорним випалюванням, недогарок являє собою сировину для одержання заліза. Як хлоруючий агента можна застосувати відходи виробництва соди - розчин хлориду кальцію. Недогарок змішують і гранулюють з цим розчином, і отримані гранули обпалюють при 1500 К. При цьому відбувається сублімація кольорових металів і утворення міцних гранул - сировина для доменного виробництва чавуна. Значна кількість твердих відходів утвориться у виробництві калійних добрив із сильвініту (KCl+NaCl). На 1 т хлориду калію утвориться 1,8-2,6 т так званих галітових відходів - хлориду натрію з домішками КС1 і інших солей. Складування галітових відходів займає великі площі сільськогосподарських угідь і веде до засолення ґрунту, підвищенню вмісту мінеральних солей у підземних водах. Галітові відходи можна переробляти на поварену сіль. У виробництві фосфорних добрив при збагаченні фосфорної сировини флотацією утворюється велика кількість хвостів збагачення - 1,7-2 т на 1 т фосфору. Комплексна переробка цих відходів необхідна з екологічної точки зору і з метою одержання кольорових і рідких металів (Al, Tі, V, Ga), а також цінних неметалічних продуктів - соди, поташу, цементу і т.д. Інший із самих крупнотонажних відходів хімічної промисловості - це фосфогіпс, що скидається підприємствами, які виробляють фосфорну кислоту і фосфорні добрива. Великі кількості твердих відходів скидають підприємства азотної промисловості, виробництва високополимерних матеріалів і багато інших хімічних виробництв. Відходи хімічної промисловості все в більшій ступені утилізують як вторинну сировину. Однак цілий ряд хімічних заводів, побудованих без обліку вимог екології, до переводу їх на замкнутий виробничий цикл ще тривалий час будуть нарощувати потужності і скидати вся зростаючу кількість твердих відходів. Необхідно в короткий термін цілком утилізувати відходи, доводячи їх до товарної продукції, або застосовуючи як вторинну сировину. Неутилізовані тверді відходи необхідно знешкоджувати і піддавати похованню. Орні і лісові ділянки ґрунту, зайняті раніше твердими промисловими відходами, варто піддавати рекультивації, тобто відновленню природних ландшафтів. Для збереження літосфери необхідно постійно робити рекультивацію земель навколо промислових підприємств, а також при розкритті земної поверхні з метою видобутку корисних копалин, при прокладці газо- і нафтопроводів і ін. Існують такі методи знешкодження і поховання твердих промислових відходів: 1) біологічне окислення в умовах, що моделюють природні; 2) термічна обробка; 3) складування відходів на поверхні землі і 4) поховання особливо шкідливих відходів на ділянках, що не мають господарського значення - яри, кар'єри, шурфи, траншеї, шпари. Біологічне окислення застосовується для знешкодження твердих відходів, у тому числі осадів, що утворяться в системах біологічного очищення Термічна обробка - найбільш надійний спосіб знешкодження й утилізації твердих відходів. Спалювання здійснюють у високотемпературних хімічних реакторах - печах, що забезпечують: 1) ретельне перемішування для розвитку поверхні контакту фаз і для прискорення зовнішньої і внутрішньої дифузії кисню з метою максимального окислювання органічної частини відходів; 2) високу температуру, достатню для повного знешкодження токсичної частини відходів. Застосовуються найчастіше барабанні і камерні печі, але також циклонні і зі зваженим (киплячим) шаром твердого металу. У барабанних печах відходи проходять кілька температурних зон - підсушування, підготовку до спалювання, запалення, горіння, догорання. У зоні підсушування застосовують димові гази з температурою 800 – 10000 С. У зоні підготовки твердого матеріалу відбувається частковий відгін летучих органічних продуктів; температура смоли, що утворюється, досягає 300 С - температури запалення окремих складових відходів. Горіння твердої маси (у всіх типах печей) починається при 600оС. Температуру в зоні горіння підтримують у межах 1100 - 1500 °С. Найбільше повно й інтенсивно відбувається спалювання в циклонних печах і печах зваженого шару завдяки енергійному перемішуванню твердого матеріалу з повітрям. Досить перспективна термічна обробка твердих відходів методом піролізу; продукти піролізу можуть служити енергетичним паливом, а також сировиною для органічного синтезу. Піроліз проводять у вертикальних циліндричних печах (ретортних). Нагрівання забезпечують за допомогою електричної дуги, струмів високої частоти або застосуванням твердих теплоносіїв - розплавів солей, продуктів піролізу твердого палива (напівкокс) і ін. Піроліз ведуть при 300-900 °С в залежності від необхідного складу газоподібних продуктів. Склад газів залежить від складу відходів, що переробляються, і від вмісту кисню в зоні піролізу. Для попередження утворення сажі і токсичних продуктів у реакційну зону вводять водяну пару. Твердий залишок піролізу може бути утилізований, як наповнювач для пластичних мас і гум, як сорбент. Тверді відходи переробляють також під високим тиском, під дією якого утворяться спресовані спечені матеріали, що може використовувати промисловість будівельних матеріалів; таким методом обробляють відходи деревини, відвали золи, відходи збагачення мінеральної сировини. Поховання твердих промислових відходів у поверхневих сховищах - найбільш розповсюджений спосіб їх знешкодження. Такий спосіб приводить до відчуження великих ділянок землі, що могли б якісно використовуватися, і до забруднення поверхневих і підземних вод. Основний тип поверхневих сховищ - шламонакопичувачі, що будують за каскадним принципом. Шламохранилища включають чашу, береги, греблю і дренажну систему, що захищає ґрунти під спорудженням від фільтраційних деформацій і, що відводить зі сховища забруднені стоки для знешкодження. Поховання промислових токсичних відходів на ділянках, що не мають господарського значення, проводять після їх стабілізації обробкою сполучними або цементуючими речовинами - рідким склом, цементними розчинами, бітумами. Отримані блоки закладають у кар'єри, шпари, шурфи й інші природні або штучні що містять сполуки ртуті, миш'яку, ціанідів, а також для слабко радіоактивних відходів. Усі способи консервації і поховання твердих відходів аж ніяк не безпечні, ведуть до відчуження родючих земель і зв'язані зі значними витратами. Такі прийоми надалі недоцільні і повинні замінятися повною утилізацією твердих відходів, у першу чергу як вторинну сировину.Одна з важливих екологічних проблем - видалення і використання твердих відходів великих промислових міст.

Самостійна робота № 6

Тема:Сучасні екологічні проблеми в Україні

І) Сучасна епоха – це епоха бурхливого розвитку науки і техніки,  неконтрольованого зростання населення Землі, поступової деградації природного середовища під впливом негативних антропогенних чинників. В сучасних умовах швидкість науково - технічного прогресу на кілька порядків перевищує адаптаційні можливості існуючих живих організмів. Тому надзвичайно загострились багато проблем, а серед них одна з головних – проблема взаємозв’язку  суспільства і природи, людини і навколишнього середовища. Все це призводить до порушення екологічної рівноваги, що складалася протягом тривалого часу і спричинює появу екологічної кризи, небезпечної для людей і довкілля. [1]

Зростаючий антропогенний вплив на навколишнє середовище, його забруднення різними відходами виробництва, поряд з надмірним використання природних ресурсів, стали предметом широкого обговорення і всестороннього вивчення. Саме тому метою нашої роботи є  дослідження  сучасних екологічних проблем України і пошук шляхів гармонізації відносин природи і суспільства.

Найбільший антропогенний вплив на навколишнє середовище в сучасну епоху чинить транспорт, промисловість, енергетика, сільське господарство.

Транспорт належить до головних забруднювачів атмосферного повітря, водоймищ і грунтів. Відбувається деградація екосистем під впливом транспортних забруднень, особливо інтенсивно на урбанізованих територіях. Гостро стоїть проблема утилізації і переробки відходів, що з’являються  при експлуатації транспортних засобів. Для потреб транспорту у великій кількості споживаються природні ресурси. Вихлопні гази автомобілів містять більш ніж 200 хімічних сполук-продуктів згорання палива, більшість з яких токсичні. Особливо гостро постає проблема аварій крупнотонажних вантажних суден, які здійснюють перевезення нафтопродуктів. Такі аварії  завдають велику шкоду водному середовищу і викликали вже не одну екологічну катастрофу. [4]

Не менш небезпечним забруднювачем оточуючого середовища є промислові відходи. В Україні основним джерелом утворення відходів є підприємства гірничо-промислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, агропромислового комплексів, а також комунальне господарство. Найтоксічнішими серед них є відходи, що містять важкі метали, нафтопродукти, непридадті для застосування отрутохімікати (пестициди), основна маса яких утворюється в Донецькій та Дніпропетровській областях. Під сховищами токсичних відходів перебуває майже 20 тис.га земель. Це сміття звозиться на звалища, переважна більшість яких є джерелом інтенсивного забруднення води і повітря. [3]

Як свідчать статистичні данні, приблизно 80% всіх видів забруднення повітря - наслідок енергетичних процесів (добування, переробка й використання енергоресурсів). Особливо шкідливими є викиди сполук сірки в районах металургійних заводів. Сполучаючись з парами води в атмосфері, триоксид сірки утворює сірчану кислоту, суспензії якої є дуже небезпечними. У викидах ТЕЦ небезпечні також оксиди важких металів, фтористі сполуки, бензоперен, що відносяться до канцерогенних речовин. АЕС разом із електроенергією виробляють велику кількість надзвичайно небезпечних речовин. [1]

Основними негативними наслідками сільськогосподарської діяльності людини є збідніння і виснаження родючих українських чорноземів, промислове забруднення ґрунтів та інтенсивне освоєння цілинних земель, широке розповсюдження монокультур, застосування азотних і нітратних мінеральних добрив. [2]

Всі вище зазначенні чинники згубно впливають на екологічну ситуацію в Україні і викликають такі негативні наслідки як парниковий ефект,кислотні дощі, руйнування озонового шару.

Озоновий шар Землі – це верхній найтонший (близько 3мм) шар атмосфери, що знаходиться на висоті від 10-17 до 50 км (в залежності від широти і пори року). Він виконує одну з найважливіших функцій на нашій планеті – захищає від ультрафіолетового випромінювання ,яке згубно впливає на всі живі організми. Глобальні зміни клімату і господарча діяльність людини призводять до стоншення озонового шару, що впливає на рівень інтенсивності ультрафіолетового випромінювання Сонця. Ще одною серйозною проблемою сучасності є  підвищення концентрації озону біля земної поверхні, тому що у великій кількості він отруйний для живих організмів. Зокрема, у рослинах він руйнує клітинні мембрани листків, що призводить до вимирання лісів, у людей і тварин - знижує опірність організму інфекційним захворюванням легень і дихальних шляхів. Основною причиною дисбалансу між вмістом озону в атмосфері і біля поверхні Землі є викиди забруднюючих речовин в атмосферу: вихлопні гази автомобілів, хлорфторвуглеводні (холодильна техніка, аерозолі), хімічні добрива, продукти згоряння промислового пального, викиди відпрацьованих газів при запуску ракет і висотних літаків, атомні взриви. [4]

Наступною глобальною екологічною проблемою нашого часу, що потребує негайного вирішення є проблема парникового ефекту. За останні 100 років концентрація в атмосфері вуглекислого газу збільшилась на 25%, а метану - на 100%. Ці гази зумовлюють виникнення так званого «парникового ефекту»: пропускаючи сонячне світло, вони частково затримують теплове випромінювання, яке надходить від поверхні Землі. Цей процес супроводжується глобальним підвищенням температури приблизно на 0,5°C. У найближчий час викиди в атмосферу метану та вуглекислого газу будуть зростати, з чого більшість вчених роблять висновок, що через парниковий ефект протягом 50 років середня температура на Землі може підвищитися майже на 2-5°C. Це потепління може викликати  підвищення  рівня Світового океану на 0,5 - 1,5м , що призведе до затоплення густонаселених прибережних районів. Підвищення планетарної температури створює умови для  відходження криги з полюсів на Північ, що призведе до їх розтавання. [6]

В таких умовах бездумної експлуатації багатств природи, активної неконтрольованої діяльності людини, виникає питання про існування самого людства, оскільки існує реальна загроза його знищення. Люди поставили себе над природою, забувши, що вони є її частиною і підкоряються її законам. Тож для успішного розв’язання складних екологічних проблем насамперед потрібен перехід до утвердження екологічної свідомості як на індивідуальному, так і на суспільному рівні. Природні ресурси і довкілля як загальнолюдську спадщину треба використовувати з дотриманням принципу рівних прав нинішнього і майбутніх поколінь на доброякісне природне життєве довкілля і достатню кількість і якість природних ресурсів.

ІІ) Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є новаторським і стимулюючим підходом, спрямованим на те, щоб зупинити і повернути назад процес деградації біологічного і ландшафтного різноманіття в Європі. Новаторський - оскільки Стратегія охоплює усі ініціативи в сфері збереження біологічного і ландшафтного різноманіття в рамках єдиного європейського підходу. Стимулюючий - оскільки вона сприяє урахуванню міркувань, пов'язаних з біологічним і ландшафтним різноманіттям, в соціальних та економічних галузях (секторах). Стратегія сприяє здійсненню уже прийнятих рішень і визначає додаткові заходи, які необхідно вжити протягом двох наступних десятиліть. Стратегія також закладає підвалини для сприяння застосуванню послідовного підходу і визначення загальних завдань у межах національних і регіональних зусиль, спрямованих на виконання положень Конвенції про охорону біологічного різноманіття ( 995_030 ).

Країни Європи несуть спільну відповідальність за збереження своєї природної спадщини та передачу її прийдешнім поколінням. Недавні політичні та соціальні зміни в Європі створюють чимало унікальних можливостей для здійснення заходів щодо збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. Скрізь на континенті змінюється практика ведення сільського господарства; звільняються від військового (оборонного), промислового і сільськогосподарського використання землі, що мають природоохоронний потенціал; в усіх сферах зміцнюється міжнародне співробітництво; зростає обізнаність і стурбованість громадськості проблемами біологічного та ландшафтного різноманіття. Все це змусило Раду Європи у співдружності з іншими урядовими та неурядовими організаціями взяти на себе ініціативу щодо розробки єдиної європейської стратегії.

З метою вирішення проблеми невпинного погіршення довкілля здійснювались і здійснюються численні ініціативи. Їх можливості та ефективність можна було б підвищити за наступних умов:

ініціативами повинна бути охоплена вся Європа;

проблеми збереження біологічного та ландшафтного різноманіття мають належним чином враховуватись в усіх соціальних та економічних галузях (секторах);

завдання збереження ландшафтів має стати невід'ємною частиною базових ініціатив, що пов'язані з біорізноманіттям;

мають враховуватись такі принципи як підтримка, партнерство та участь;

ініціативи повинні спиратись на використання всіх доступних механізмів для того, щоб змінити погляди і методи діяльності людства по відношенню до біологічного та ландшафтного різноманіття, включаючи: міжнародну та національну політику щодо ринків та торгівлі, багатосторонні та двосторонні фонди, податкову та фінансову політику, ініціативи та програми, інформування та участь громадськості;

мають бути залучені всі основні учасники економічних галузей, землекористувачі, органи влади та широка громадськість;

для досягнення цілей мають впроваджуватися єдині стратегічні принципи, що забезпечить можливість ефективної взаємодії.

Стратегічна основа

Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття - це внесок Європи в зусилля, які спрямовані на підтримку впровадження Конвенції про охорону біологічного різноманіття ( 995_030 ). Стратегія була запропонована Маастрихтською декларацією "Про збереження природної спадщини Європи" (1993 р.) і в її основу лягли Бернська конвенція ( 995_032 ), Європейська стратегія збереження природи (1990 р.), результати конференцій Міністрів охорони довкілля у містах Добржиш та Люцерн (1991 і 1993 рр.), Конференції ООН з питань довкілля і розвитку (1992 р.), інші існуючі ініціативи та програми.

Стратегія забезпечує базу для координації і об'єднання зусиль щодо зміцнення і нарощування існуючих ініціатив. Вона спрямована не на впровадження нового законодавства, а на ліквідацію прогалин у тих випадках, коли ініціативи впроваджуються не в повному обсязі чи не досягають бажаних результатів. Більше того, Стратегія шукає шляхів для ефективнішого урахування екологічних вимог у всіх відповідних соціально-економічних секторах, збільшення участі громадськості і її обізнаності з питань збереження навколишнього природного середовища та прийнятності для неї інтересів збереження. Базуючись на висновках Європейського агентства з питань довкілля в доповіді "Довкілля Європи: Добржиська оцінка", Стратегія звертається до сильних та слабких місць існуючих ініціатив і сприяє впровадженню практичних дій там, де не вистачає належних механізмів, чи там, де існуючі механізми працюють не на повну потужність.

Стратегічні принципи

Для досягнення мети збалансованого і невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття Стратегія передбачає впровадження 10 принципів в усі галузі (сектори), де використовуються природні ресурси. Такими принципами є: принцип обережного прийняття рішень, принцип уникнення загроз, принцип запобігання втратам, принцип переміщення небезпечних виробництв, принцип екологічної компенсації, принцип екологічної єдності, принцип відновлення та (від)творення природних ресурсів, принцип найкращої існуючої технології та найкращих екологічних методів, принцип "забруднювач платить", принцип участі громадськості та її доступу до інформації.

Цілі Стратегії та завдання

Цілі:

Суттєве зменшення загроз для біологічного та ландшафтного різноманіття Європи.

Підвищення можливостей біологічного та ландшафтного різноманіття Європи до відновлення.

Зміцнення екологічної цілісності всієї Європи.

Забезпечення всебічного залучення громадськості в зусиллях щодо збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.

Завдання:

Збереження, зміцнення та відновлення ключових екосистем, середовищ існування, видів та елементів ландшафтів шляхом створення Загальноєвропейської екологічної мережі та ефективного управління нею.

Стале управління та використання позитивного потенціалу біологічного та ландшафтного різноманіття Європи шляхом забезпечення оптимального використання соціальних і економічних можливостей на національному та регіональному рівнях.

Урахування цілей у сфері збереження та сталого (збалансованого та невиснажливого) використання біологічного та ландшафтного різноманіття в усіх галузях, що використовують це різноманіття або впливають на нього.

Покращання інформованості та обізнаності населення в питаннях біологічного та ландшафтного різноманіття, а також активізація його участі в діяльності щодо збереження та збільшення цього різноманіття.

Забезпечення глибшого розуміння стану біологічного та ландшафтного різноманіття Європи і процесів, які сприяють його стабільності.

Забезпечення адекватних фінансових надходжень для впровадження Стратегії.

Операційна основа

Правову основу для здійснення заходів у рамках Стратегії визначають існуючі широко визнані міжнародні домовленості та угоди, такі як Конвенція про охорону біологічного різноманіття ( 995_030 ), Бернська конвенція ( 995_032 ) (Монакською декларацією названа базовим інструментом впровадження Конвенції про охорону біологічного різноманіття в Європі), Боннська ( 995_136 ) та Рамсарська конвенції ( 995_031 ), Директиви ЄС щодо середовищ існування та щодо диких птахів.

Пріоритетні завдання

У наступні 20 років Стратегія вишукуватиме можливості впровадити положення на захист біологічного та ландшафтного різноманіття в соціальні та економічні галузі (сектори): сільське господарство, лісівництво, мисливство, рибальство, водогосподарську діяльність, енергетику і промисловість, транспорт, туризм та рекреацію, оборону, структурну та регіональну політику, міське та сільське планування.

Учасники здійснення Стратегії

Головними учасниками впровадження Стратегії будуть національні органи влади, двосторонні донори, міжнародні організації та фінансові заклади, організації та асоціації, що діють у сфері економіки, приватні підприємства, дослідницькі організації, просвітницькі організації, приватні та колективні землевласники, неурядові організації та громадськість (організації на базовому рівні та об'єднання громадян), корінні народності та місцеве населення регіонів Європи.

Структура планів дій

Для проведення запланованої діяльності Стратегія поділяється на п'ятирічні плани дій, які створять підвалини для загальноєвропейського внеску у виконання Конвенції про охорону біологічного різноманіття ( 995_030 ) і, зокрема, в реалізацію національних стратегій у сфері збереження біорізноманіття. У планах дій визначаються основні заходи для досягнення кожного з комплексу завдань на п'ятирічний період.

План дій щодо збереження біологічного та ландшафтного різноманіття на 1996 - 2000 рр.

Вступ

Перший п'ятирічний План дій спрямований на зупинення процесу погіршення стану ключових біологічних та ландшафтних систем і зміцнення їх цілісності. На цьому етапі особлива увага приділятиметься включенню загальноєвропейських пріоритетів у національні політику та ініціативи, що базуються на національних стратегіях, планах і програмах у сфері збереження біорізноманіття, які будуть прийняті урядами всіх країн Європи з метою впровадження Конвенції про охорону біологічного різноманіття ( 995_030 ).

План дій має стимулювати формування національних екологічних мереж та Загальноєвропейської екологічної мережі. Разом з тим, увага приділятиметься впровадженню збалансованого використання економічних ресурсів природного середовища в усіх регіонах Європи. Максимально використовуватимуться унікальні можливості, що відкриваються в результаті соціальних, політичних та економічних змін у Європі на національному та міжнародному рівнях. У рамках Плану дій на 1996 - 2000 рр. Рада Європи має створити Всеєвропейську цільову групу для здійснення Стратегії та керування цим процесом. План дій включатиме 11 напрямків діяльності: 4 напрямки стосуються загальноєвропейських проблем, 6 - пріоритетних ландшафтів та екосистем, а 1 - заходів на збереження видів, що знаходяться під загрозою зникнення. Пріоритетність питань щодо ландшафтів, екосистем та видів на період 1996 - 2000 рр. визначена на основі аналізу звітів "Довкілля Європи: Добржиська оцінка" та доповіді МСОП "Парки заради життя: План заходів для природоохоронних територій Європи".

Напрямки діяльності

0. Загальноєвропейські зусилля на початку процесу здійснення Стратегії

1. Формування Загальноєвропейської екологічної мережі

2. Урахування міркувань щодо збереження біологічного та ландшафтного різноманіття в різних галузях господарства

3. Покращання інформованості директивних органів і громадськості та розширення підтримки з їх боку

4. Збереження ландшафтів

5. Приморські та морські екосистеми

6. Річкові та пов'язані з ними водно-болотні екосистеми

7. Внутрішні водно-болотні екосистеми

8. Лучні екосистеми

9. Лісові екосистеми

10. Гірські екосистеми

11. Заходи щодо охорони видів, які знаходяться під загрозою зникнення

Секторальна (галузева) орієнтація Плану дій

Діяльність, в основному, має бути пов'язаною з інтеграцією біологічного та ландшафтного різноманіття у ключові сектори (галузі), які впливають на природне середовище, особливо на сільське господарство та сільську економіку, оскільки в усій Європі сільський сектор найтісніше взаємодіє з біологічним та ландшафтним різноманіттям. Крім того, сільськогосподарська політика та практика постійно змінюються, створюючи широкі можливості для досягнення загальних цілей Стратегії.

Заходи та проекти

З метою реалізації завдань Стратегії було намічено низку заходів на 1996 - 2000 рр. Вони можуть увійти в національні плани дій у сфері збереження біорізноманіття чи робочі програми міжнародних організацій, державних органів, економічних секторів чи неурядових організацій і таким чином включатимуться у проекти, а потім виконуватимуться цими організаціями як окремі, індивідуальні чи спеціальні заходи. Це і стане внеском у План дій на 1996-2000 рр. Визначення пріоритетності в Плані дій базувалося, окрім інших джерел, на визначеннях та політиці в доповіді "Довкілля Європи: Добржиська оцінка" та програмі МСОП "Парки заради життя: План заходів для природоохоронних територій Європи".

Огляд та оцінка Стратегії

Процедура огляду складається з чотирьох частин. Вона координуватиметься Всеєвропейською цільовою групою з питань біологічного та ландшафтного різноманіття, що буде створена у 1996 р. під егідою Ради Європи, яка доповість про це на черговій конференції Міністрів "Довкілля для Європи". Цільова група намагатиметься співпрацювати з країнами-членами Ради Європи, іншими європейськими країнами, міжнародними організаціями, включаючи такі як Економічна комісія ООН щодо Європи (UNECE), Програма ООН з питань довкілля (UNEP), Програма ООН з питань розвитку (UNDP), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (UNESCO), Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (FAO), Світовий банк (World Bank), а також донорів та міжнародних неурядових організацій. Через Цільову групу Сторони та учасники нестимуть відповідальність за забезпечення відповідного зв'язку та консультацій у межах своєї відповідальності за окрему діяльність, що провадиться Стратегією. В організаційному плані процес огляду здійснюватиметься у Раді Європи з проведенням регулярних нарад урядових сторін, що приєдналися до Стратегії, на яких можуть бути присутні і інші учасники.

ІІІ) Націона́льний приро́дний парк «Поді́льські То́втри»

(НПП «Подільські Товтри») — національний парк, розташований в Україніна території Городоцького, Чемеровецького та Кам'янець-Подільського районів Хмельницької області.

Створення парку [НПП створено Указом Президента України від 27 червня 1996 року для збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико-культурними комплексами, які мають високе природоохоронне, естетичне, наукове, рекреаційне та оздоровче значення.

«Подільські Товтри» є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення. Парк підпорядковано Міністерству охорони навколишнього природного середовища України.

Характеристика парку Загальні відомості

Загальна площа території парку — 261316 га, з них у власності парку перебуває 1300 га.

Наявні на території НПП унікальні рукотворні об'єкти та неповторні природні комплекси створили виняткові умови для розвитку туризму — не тільки оздоровчого, але й пізнавального. На території парку перебуває під охороною 129 об'єктів природозаповідного фонду. Серед яких є парки і садиби різного ступеня збереження і культурно-історичної цінності. Є також 19 археологічних пам'яток, понад 300 історико-архітектурних пам'яток (зокрема, в Кам’янці-Подільському — понад 200 об'єктів).

Фізико-географічні особливості території парку

Територія НПП розміщена в межах двох фізико-географічних зон: Західно-Подільської області (фізико-географічні райони — Товтровий кряж і Західно-Подільське Придністров'я) та Придністровсько-Подільська лісостепова область (Могилівське підняття).

Товтровий кряж (або Медобори) — це колишній бар'єрний риф, який утворився колоніальними організмами (літотамнієвими водоростями, мшанками, устрицями, коралами), які жили в морях тортонської і сарматської епох. Простягається він по східній околиці Подільської височини на 200 км у вигляді яскраво вираженого валу з множиною бокових відгалужень. Починається він біля смт Підкамінь у Львівській області і простежується в напрямку Скалата, Кам'янця-Подільського і далі, за Дністер, у Молдову.

Гряда чітко виражена в рельєфі і виступає ланцюжком горбів з абсолютними відмітками 400—486 м (перевищення над довколишньою місцевістю становить 40—60 м, а на ділянці Збруч — Кам'янець-Подільський — до 100 м). Вершини горбів і гряд — це хаотичне нагромадження вапнякових брил різних розмірів.

Західно-Подільське Придністров'я займає південний схил Подільської височини від широти Бучач — Чортків — Смотрич до долини Дністра і від гирла Стрипи на заході до Товтрової гряди на сході. Розміщення району на південному схилі височини значно збільшує його цінність.

Рельєф Придністров'я має характерні риси ступінчастої рівнини, яка розчленована глибокими долинами допливів Дністра. Ступінчастість поверхні обумовлена терасами р. Дністер. Територія району представлена хвилястими межиріччями і каньйоноподібними долинами меридіонального напрямку. Придністров'я — чудовий район для туризму і відпочинку, який зачаровує своїми мальовничими панорамами, здоровим кліматом, ранніми овочами тощо.

Придністровсько-Подільська лісостепова область займає частину південного схилу Подільської височини. Північна межа фізико-географічної області проходить по лінії розвитку каньйоноподібних долин лівих допливів Дністра, південною межею є Дністер. У геологічному відношенні — це південний край Побузького антиклінорія Українського кристалічного щита.

В рельєфі області чітко спостерігається ступінчастість, що обумовлена наявністю широких терас Дністра. Це область великого різноманіття мікрокліматичних умов, зумовлених глибоким розчленуванням поверхні, наявністю схилів різних експозицій і крутизни.

Територія мало заліснена.

Геологічна будова парку

Докладніше: Геологічна будова Національного природного парку «Подільські Товтри»

Територія НПП за геологічним районуванням відповідає Подільському виступу кристалічного фундаменту Східноєвропейської платформи, внаслідок чого тільки тут на значній території відслонені відклади верхнього докембрію, палеозою (кембрію, ордовик, силур), мезозою (крейда), кайнозою (неоген) та антропогену.

Породи кристалічного фундаменту представлені мігматитами, гнейсами, кристалічними сланцями і метаультрабазитами бузько-дністровської та подільської серій. На денну поверхню вони виходять на схід від Могилів-Подільського. На захід вони поступово занурюються під осадові товщі фанерозою і на території заповідника залягають на глибині 400—600 м, де розкриті тільки свердловинами.

На породах фундаменту з чітко вираженим стратиграфічним і кутовим неузгодженням залягає осадовий мегакомплекс, в якому дослідники виділяють два структурні комплекси: верхньодокембрійського — нижньопалеозойський і мезо-кайнозойський. Ці комплекси характеризуються різними структурними планами та розділені чітко вираженою поверхнею розмиву і великою перервою в часі.

Велику цінність і значимість для рекреаційного господарства НПП складає запас мінеральних вод, що вже сьогодні дав змогу формування ефективного профілактично-лікувального комплексу на базі мінеральної води типу «Нафтуся», содової води типу «Миргородська», мінеральних вод з унікальними терапевтичними ефектами, різноманітними розсолами з підвищеною концентрацією брому, йоду тощо.