*20.Кейнсіанська макроекономічна модель на базі моделі ad-as

Кейнсіанська модель макроекономічној рівноваги для визначення рівноважного рівня виробництва використовує 2 тісно взаємозалежних методи: метод зіставлення сукупних витрат і обсягу виробництва та метод вилучень та ін’єкцій.

1-ий метод фактично зводиться до доказу рівності С+Іn = ЧНП. Рівноважний рівень виробництва - це такий обсяг виробництва, що забезпечує сукупні витрати, достатні для закупівлі загального обсягу продукціј, тобто при рівноважномуЧНП загальна кількість вироблених товарів = загальній кількості закуплених товарів. Рівноважний рівень характеризує такий стан виробництва, при якому немає ні надвиробництва, що призводить до накопичення непроданих товарів і тому знижує темп зростання виробництва, ні надлишку сукупних витрат, що призводять до скорочення розмірів запасів і підвищення темпів зростання виробництва. Якщо скласти всі доходи, створені початковою зміною інвестиційних витрат, одержимо приріст ВВП (ВВП). В умовах рівноваги приріст доходу дорівнює приросту витрат. Відношення між приростом доходу, як наслідком, і початковим приростом інвестицій, як причиною, і є мультиплікатор інвестицій.

Отже, висновки:

1) мультиплікатор залежить від того, яка частка доходу перетворюється у споживчі витрати, тобто від ГСС. Чим вища ГСС, тим більший мультиплікатор і навпаки;

2) мультиплікатор знаходиться в оберненій залежності від ГСЗ. Чим вища ГСЗ, тим нижчий мультиплікатор.

*50.Кейнсіанські та монетаристські рекомендації щодо грошово-кредитної політики

1)Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.

Сутність грошово-кредитної політики,можно визначити зібравши всі погляди ії представників,тобто,представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько - як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено - як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому - не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Тобто,мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характ-ся повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

2)Висунуте кейнсіанською теорією положення про необхідність активного втручання держави у процес економічного відтворення і необхідність проведення у зв'язку з цим гнучкої фіскальної та грошово-кредитної політики цілком логічно передбачало принципові зміни позицій економічної науки з приводу ролі грошового чинника в господарському розвитку.Як у теоретичному, так і в суто практичному плані особливо вагомими є положення Дж.М.Кейнса про принципи здіснення політики «дешевих грошей» та пільгового кредиту. Аналізуючи процес виробничого відтворення, Дж.М.Кейнс поставив під сумнів насамперед ефективність дії основних чинників стабілізації ринкового механізму - системи гнучкого ціноутворення на найважливіші товари включно з товаром робочої сили та процентними ставками на ринку капіталів. У докейнсіанських теоретичних концепціях саморегулюванню саме цих ринкових структур відводилась головна роль у забезпеченні економічної рівноваги.

Дж.М.Кейнс виступив проти спонтанних цін, які, на його думку, завдають значної шкоди економічній кон'юнктурі. Він розробив концепцію регульованого ціноутворення і підконтрольної інфляції. Він зробив спробу вмотивувати не лише необхідність, але й можливість інституційного впливу держави на динаміку цін. Дж.М.Кейнс вважав такий вплив головною і визначальною функцією державної політики. Англіиськіи економіст виступив прибічником “слабкої” валюти і здіснення офіційної економічної політики «знецінення власних грошей».Звісно, було б помилкою абсолютизувати симпатію Дж.М.Кейнса до політики «дешевих грошей». Як наголошувалось, така політика розглядалася англійським вченим як інструмент антикризових заходів держави. Водночас він не лише не заперечував, але й відстоював за умов економічного піднесення жорстку кредитно-емісійну політику. Часом тому він відкрив свою політику «Дорогих грошей», де підкреслювалося, що «саме піднесення економіки, а не її криза є тим періодом, коли необхідна жорстка фінансово-грошова політика». Отже, йдеться про відповідну гнучкість політики «регульованих грошей», її глибоку корекцію щодо розвитку економічного циклу.