11. Діяльність упа після завершення Другої світової війни.

Після завершення радян-німецької війни більшість політич і збройних акцій УПА спрямовувалась проти проведення масової мобілізації, переслідування УГКЦ та її ліквідація на священному синоді у Львові в травні 1946 р., депортації місцевого цивільного населення, насильницької колективізації. Повстанці перейшли до тактики партизанської війни «малими групами», антирадянської пропаганди, саботажу, застосування терористичних акцій проти співробітників правоохоронних органів, спеціалістів, що прибули з інших областей УРСР. Військові підрозділи УПА, налічували близько 90 тис на 1944р.

Чергова широкомасштабна акція радянських військ, спрямована на повну ліквідацію самостійницького руху, мала назву «Велика блокада» запланована на 10 лютого 1946р. Радянська сторона вдається до проведення оперативно-військових дій з метою пошуку, блокування та знешкодження бункерів, криївок провідних діячів ОУН, командирів УПА. Зазнаючи великих утрат (у 1946 р. припинила діяльність «УПА-Північ», влітку 1947-го — групи «Буг» і «Лисоня), Центральний провід націоналістичного руху обирає нову тактику боротьби - переході до глибоко конспірованого збройного підпілля, застосуванні резонансних терористичних актів проти впливових фігур радянської влади, організації бойкоту виборів. Досить ефективною в 1944—1948 pp. виявилася діяльність УПА на Закерзонні, яке внаслідок радянсько-польського договору від 16 серпня 1945 р. опинилося на польському боці кордону. Розпочате у вересні польським урядом загальне примусове виселення українців із Польщі до УРСР Військом Польським вплинуло на рішення Головного проводу ОУН у березні 1945 р. виділити Закерзоння в окремий організаційний край. Першочерговим завданням відділів УПА був захист місцевого автохтонного українського населення від примусової депортації до СРСР. З метою не допустити «деукраїнізації» споконвічної української етнічної території частини УПА знищували переселенські комісії польських військових, вели боротьбу проти шовіністичних елементів, які тероризували українське населення, спалювали села, з яких було виселено українців і в які заселили поляків Зі зміцненням радянської влади і колгоспної системи унеможливлювалося постачання продовольства осередкам УПА, внаслідок чого повстанський рух поволі занепадав. З осені 1944 р. до 1951 р. із Зах України на Північ, до Сибіру, Казахстану й Далекого Сходу насильно було вивезено понад 203 тис. осіб, так званих членів сімей «бандерівців» і «підсобників» ОУН-УПА. Після того як 23 травня 1954 р. було схоплено останнього головнокомандуючого УПА Василя Кука, спостерігались лише поодинокі акції згасаючого повстанського руху. Останній бій вояків УПА проти комуністичного режиму стався 14 квітня 1960 р. поблизу хутора Лози на Тернопільщині.

12. Політичний портрет р. Шухевича

Роман Шухевичем — Провідник Організації Українських Націоналістів і Головний Командир Української Повстанської Армії. В 1929 році Шухевич вступає до ОУН як один із перших її членів, займаючи там довший час пост бойового референта Крайової Екзекутиви ОУН. В 1934 р. попадає до концлагеру в Березі Картузькій, а з нього до польської тюрми. В 1938-1939 роках приймає активну участь в організації "Карпатської Січі" та в керівництві нею. В 1939-1940 роках Роман Шухевич Референт Зв'язку з Українськими Землями в СССР. В 1940-1941 роках Крайовий Провідник на Західних Окраїнах Українських Земель і член Революційного Проводу ОУН. В 1940 році організує і очолює Український Легіон. В 1943 році Роман Шухевич обіймає посаду Головного Командира УПА під псевдом Тарас Чупринка. В травні 1943 р. рішенням Проводу ОУН Р. Шухевич стає Головою Бюра Проводу ОУН. В липні 1944 р. Великий Збір Української Головної Визвольної Ради обрав Романа Шухевича (під псевдо Лозовський) Головою Генерального Секретаріату УГВР. В періоді 1943-1950 років Роман Шухевич, як Головний Командир УПА (псевдо Тарас Чупринка), Голова Проводу ОУН на Українських Землях (Тур) і Голова Секретаріату УГВР (Лозовський), керує національно-визвольною боротьбою багатотисячної УПА, широкого підпілля ОУН та мільйонних мас українського народу проти німецько-гітлерівських та московсько-більшовицьких окупантів. Шухевич до дня загибелі (1950р.) керував визвольною боротьбою на українських землях і завдяки його непересічному політичному і військовому талантові, силі духу і характеру ця боротьба мала організовані, а в перші повоєнні роки - масові форми повстанських дій.

13. Голод 1946-1947 рр. в Україні. Третій голодомор, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 1946—1947, був спричинений спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати іншим країнам соціалістичного табору. Різко скоротилося поголів'я худоби. Творення голоду відбувалося шляхом пограбування сіл через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки. Влада Радянського союзу використала село як «носія» для відбудови економіки, відновлення військово-промислового комплексу. Непосильний план хлібозаготівель на 1946 р. — 340 мільонів пудів хліба виконати Україні було неможливо. Але замість зниження цей план в липні 1946 р. 23 областям України: Запорізькій, Сталінській, Дніпропетровській, Київській, Вінницькій та іншим було підвищено. У серпні 1946 р. під тиском центру керівництво УРСР знову підвищило хлібозаготівельний план. При тотальній викачці з українського села усього вирощеного план було виконано на 62,4 %. Й. Сталін та його найближче оточення вбачали у невиконанні плану не голод, а незадовільну роботу партійних організацій, радянських органів, голів колгоспів і самих колгоспників, звинувачуючи їх в «антибільшовицькому ставленні до політики хлібозаготівель», «саботажі», «розкраданні», «розбазарюванні» хліба тощо. Тим часом голод набирав все більших масштабів. Катастрофу сільського господарства довершила жорстока посуха, яка знищила врожай в південних обрастях УРСР. Однак замість допомоги з боку держави населення України, найбільше сільське, зазнало жорстокого репресивного удару. Найлютішим голод був узимку та весною 1947 р., перетворившись на голодомор. Вибита з голодуючого українського села сільгосппродукція відправлялася в різні регіони імперії. Україна була головним постачальником зерна для міста Ленінграда, ряду областей РРФСР, овочів — для Москви. Саме в той час, коли люди в Україні голодували і вмирали голодною смертю, багато хліба вивозилося за кордон. Велике значення мала допомога селян західноукраїнських областей. Лише в 1947 р. на рішучі прохання першого секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова, Сталін дав вказівку виділити Україні продовольчу і насіневу позику, а також 140 млн. руб. Для організації безплатного харчування населення, що хоча б трохи покращило становище населення. В 1947 р. було скасовано карткову систему на продукти харчування, однак почався великий дефіцит товарів широкого вжитку. Що не покращило ситуацію.

14. Національно-культурне життя в Україні у повоєнний період. Умови розвитку культури в 1940-1950-х рр.: відбудова закладів науки, освіти та культури, відновлення зруйнованих і будівництво нових закладів освіти, відновлення структури Ан УРСР. У повоєнний час досить плідно працювали діячі культури України. Проте тоталітарний режим не давав змоги творити на повну силу. Тому для багатьох творів була характерна політична кон'юнктура, відхід від правди життя, удаваний пафос тощо. Перший секретар ЦК КП(б)У М. хрущов з своїми прибічниками почали в жовтні 1946р. кампанію цькування української інтелігенції. Насаджувались підозрілість і критиканство, тривав пошук «ворогів народу», усіляких «ухилів», націоналістів. Необґрунтованим нападкам були піддані роботи Інституту історії України, розпочалося цькування М. Рильського, , Ю. Яновського, О. Довженка, В. Сосюри за його вірш «Любіть Україну!» - яких звинувачували в апологітичності. В спотвореному зображенні минулого українського народу. У сільськогосподарській науці розгрому піддали теорію «менделізму-морганізму», тобто генетику. Жертвами цієї кампанії, яку очолював президент Академії сільськогосподарських наук Т. Д. Лисенко, стали відомі вчені — генетики М. Гришко, У. Поляков, Л.Делоне та інші. Культурне життя УРСР у післявоєнний період загалом було складним і суперечливим. В 1947-1948рр. відновилися переслідування генетиків. В Україні переслідувань зазнали вчені-біологи Д.Третьяков, М.Гришко, І.Шмальгаузен, І.Поляков, С.Делоне, що на багато років загальмувало розвиток біологічної науки. Відродження культурного життя в Україні у післявоєнні роки наражалося на великі труднощі. У повоєнні роки відновилася робота науково-дослідних установ України, внесено ряд змін в організацію наукових досліджень. Широкомасштабну кампанію морально-політичного тиску на суспільство стала стала боротьба проти "низькопоклонства" перед Заходом в 1948 р., за якою комуністичний режим засуджував все буржуазне. Американське. Західноєвропейське, прирікаючи країну на хронічне відставання науки і техніки.

Вчені України досягли значних успіхів у дослідженні фундаментальних наук, їх наближенні до потреб господарства. У республіці в 1946р. було запущено перший в СРСР атомний реактор. Під керівництвом С.Лебедєва у Києві в 1948-1950 рр. було виготовлено першу в Європі цифрову обчислювальну машину. В радянському шкільництві ухвалено було низку рішень: діти йдуть в школу з 7 років; запроваджено роздільне навчання хлопчиків і дівчаток (до 1954), запроваджувалась 7-річна обов'язкова освіта та вечірні школи. Велике значення приділялось науці: найвищий орган АН УРСР, відкрито Унститут електрозварювання, Інститут суспільних наук, Інститут електроніки.