Реформування відносин власності в економіці України Вступ

Темою даної роботи є реформування відносин власності в економіці України. Актуальність даної теми зумовлена тим, що саме реформовування відносин власності в Україні є найважливішою складовою частиною ринкової трансформації постсоціалістичної економіки України. Через реформування відносин власності у виробничому секторі країни вирішується двоєдине завдання:

* здійснюється приватизація об'єктів державної власності, в результаті цього формується масив недержавної власності, який посідає стратегічні позиції і робить незворотними ринкові перетворення в економіці;

* досягається ринкова адаптація системи управління державним сектором, держава починає виступати рівним і ефективним господарюючим суб'єктом на ринку.

Спроби і набутий досвід приватизації підприємств-монополістів, великих підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки країни, продемонстрували наявність гострих проблем, які потребують вирішення для забезпечення подальшого ефективного проведення реформи власності в Україні:

* по-перше, на сьогодні відсутня офіційно визнана стратегія реформування відносин власності, яка надавала б можливість визначити раціональні пропорції між державною та приватною власністю при даному управлінському ресурсі держави;

* по-друге, існуюча система управління державною власністю показала свою неефективність, що проявляється у високій частині збиткових державних підприємств, акціонерних товариств, в яких контрольні і блокуючи пакети акцій належать державі, неліквідності державного майна, низькому рівні доходів від діяльності державного сектору;

* по-третє, має місце гальмування процесу приватизації у обох напрямках: завершенні масової приватизації та проведенні індивідуальної приватизації;

* по-четверте, поширюється використання способів нелегітимної (“тіньової”) приватизації, серед яких найбільш розповсюдженими стають розрахунки з кредиторами високоліквідним державним майном;

* по-п'яте, визначилась непідготовленість систем галузевого державного регулювання до приватизації підприємств-монополістів, в першу чергу природних монополій.

Невирішеність перелічених проблем створює ризики для національної економіки: непрозорість процесів реформи відносин власності веде до криміналізації способів переходу державної власності до приватного сектору; сприяє формуванню впливових груп бізнес-інтересів, які зацікавлені в збереженні непрозорості та застійного стану реформи; до того ж формується образ української економіки, мало привабливий для інвесторів.

Комплексне і кінцеве в часі вирішення проблем, накопичених в процесі реформи державної власності, потребує кардинальної зміни підходів до проведення приватизації. На новому етапі необхідно перейти до масштабної приватизації в системних галузях, які критично впливають на формування структури витрат підприємств інших галузей та на спроможність економіки країни до зростання, зокрема, природних монополій. При цьому необхідно передбачити обов'язкове відокремлення діяльності у сфері природних монополій від іншої господарської діяльності об'єкта приватизації.

Активи, що забезпечують діяльність у сфері природних монополій, необхідно приватизувати за окремими підпрограмами з урахуванням особливостей приватизації суб'єктів природних монополій Без проведення приватизації цих галузей буде неможливо досягти основної цілі реформи — становлення ринкової економіки в Україні. На новому етапі успіх приватизації окремого підприємства в значній мірі буде визначатися темпами і умовами ринкової трансформації системних галузей.

Системний підхід до приватизації має забезпечити реалізацію інтегрального бачення місця і ролі приватизації у конкретних секторах і галузях економіки для підвищенні ефективності їх функціонування і створення засад сталого економічного зростання. Приватизація, як система реформаторських заходів перехідного періоду, завершується, встановлюються критерії для утримання виробничих і пов'язаних з виробництвом активів у державній (комунальній) власності, забезпечується трансформація органів приватизації, створюються засади для ефективного управління виробничими і пов'язаними з виробництвом активами, а також набуття і продажу державою виробничих і пов'язаних з виробництвом активів.