Висновки

Право з’явилося як результат об’єктивних потреб суспільства, в якому виникають внутрішні суперечності, що не можуть долатись вже ним самим самостійно. Своїм регулюючим впливом право забезпечує організованість, стабільність і порядок у суспільстві. За допомогою права в суспільстві розв’язуються соціальні конфлікти і протиріччя. Право несе в суспільство інформацію про добро і справедливість, витісняє із суспільства шкідливі для нього відносини. Право служить мірою суспільної й особистої свободи. Адже в суспільстві немає і бути не може безмежної свободи. Свобода без меж - це свавілля, вседозволеність. У межах права, правових норм люди, їхні об’єднання та організації можуть діяти вільно. Таким чином, в умовах соціально неоднорідного суспільства право виконує важливу і необхідну функцію узгодження різних інтересів людей, їхніх об’єднань, суспільства в цілому, надання суспільним відносинам ознак стабільності, впорядкованості за допомогою специфічних юридичних засобів.

Соціальне регулювання - це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб’єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.

Соціальними засобами в даному випадку є соціальні норми - правила поводження загального характеру, які складаються у відношеннях між людьми в суспільстві в зв’язку з проявом їхньої волі (інтересу), і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Соціальні норми виникають в процесі історичного розвитку й передаються з покоління в покоління, вирізняються такими ознаками, як регулятивний, загальний, та приписувальний характер.

Вважаємо, що тема роботи є актуальною, тому що особливе місце у формуванні духовного світу особистості, її свідомості і культури, активної життєвої позиції належить праву і соціальним нормам (як складовим соціального регулювання), які є найважливішими соціальними регуляторами, мета яких - це вплив на розвиток і вдосконалення суспільства.

Соціальне регулювання реалізується в суспільстві, його змістом є перехід від нормативного регулювання до індивідуального. Процес упорядкування відносин між суб’єктами пов’язується з можливістю конкретизації правил загального характеру до певного випадку чи суб’єкта.

Таким чином, винесення рішення у певній справі на підставі та у відповідності з нормою загального характеру і визначає практичну реалізацію соціального регулювання.

Існуючи види соціального регулювання (нормативне та індивідуальне) мають рівноцінне значення, оскільки нормативне визначає правила поведінки в цілому, а індивідуальне - є засобом реалізації нормативного шляхом його конкретизації до певних життєвих обставин. Зазначені види соціального регулювання співіснують у тісному взаємозв’язку, доповнюючи одне одного.

Поряд з цим недоліки індивідуального регулювання проявляються за відсутності нормативного регулювання: кожного разу життєву ситуацію необхідно вирішувати заново, відсутній єдиний загальний порядок, а головне - існують великі можливості для прийняття суб’єктивних рішень. Зазначені недоліки можна ліквідувати за допомогою нормативного регулювання шляхом прийняття загальних правил, що призводять до досягнення єдиного безперервно діючого порядку у суспільних відносинах; забезпечення приведення поведінки людей до загальних норм, що спричинюються вимогами економіки; значного зменшення можливості для сваволі чи випадковості.

Отже, в Україні сьогодні ширше виявляється закономірність формування інститутів громадянського суспільства. Альтернатива ознак та цінностей політичної системи й громадянського суспільства не означає альтернативність цих сфер суспільного життя, а навпаки, взаємозумовлює їх. Без політичної системи нема громадянського суспільства, без останнього неможлива правова держава. Вони є сторонами одного цілого буття людини і сучасного цивілізаційного суспільного буття.