ВСТУП
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що в умовах формування правової держави в Україні зростає значення соціальних регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття загальнолюдські потреби й цінності. Людське суспільство, як будь-яка інша складна система, не може функціонувати та успішно розвиватися без існування певних правил. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих варіантів поведінки той, що відповідає її меті та схвалений суспільством.
Особливе місце серед соціальних регуляторів життя суспільства та поведінки особи посідають норми права. Вони вбирають в себе основні властивості права, є мірою свободи та справедливості. Формування правової держави передбачає поступове перетворення права на головний важіль стосунків людини й держави, держави й суспільства, ось чому соціальний зміст норм права постає на перше місце.
Таким чином, економіка соціального регулювання і багатогранність його існування обумовлюють необхідність проведення ґрунтовного дослідження, тим самим підтверджуючи актуальність вивчення даної проблеми, що визначило вибір теми курсової роботи та її мету. Дослідженням розвитку соціального регулювання займаються такі вітчизняні вчені як Волинка К.Г., Кельман М.С., Мурашин О.Г., Котюк В.О., Маложон О.І., Міма І. В., Митрофанов І.І., Мохонько А. В., Скакун О.Ф., Оніщенко Н.М., Зайчук О. В., Селіванов В., Діденко Н., Цвік М.В., Цирфа Г.О. та зарубіжні вчені: Алексєєв С.С., Архипов С.І., Венгеров А.Б., Єрьоміна О.Ю., Минникес И.А., Мордовець А. С., Синюкова В. Н., Нерсесянц В.С., Тихомиров Ю.А.
З огляду на значну кількість авторів, що займаються даною проблематикою, досліджувана тема є досить актуальною в контексті сучасної вітчизняної та зарубіжної правової думки.
Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні соціального регулювання. Досягнення даної мети потребує рішення таких завдань:
- визначення правової сутності соціального регулювання;
- дослідження нормативних документів, що регулюють питання соціального регулювання;
- вивчення історії виникнення та розвитку соціального регулювання;
- розгляд основних ознак соціального регулювання;
- вивчення функцій соціального регулювання;
- визначення основних напрямків удосконалення соціального регулювання.
Об’єктом дослідження є сфера соціального регулювання, її місце та призначення в суспільстві. Предметом дослідження є теоретико-правові аспекти дослідження правових і політичних норм в системі соціального регулювання.
Робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаної літератури.
У першому розділі розглядається природа соціального регулювання шляхом розкриття його поняття та основних ознак. Другий розділ курсової роботи присвячений дослідженню нормативного та індивідуального регулювання як основних видів соціального регулювання. У третьому розділі роботи розкривається значення соціального регулювання в житті суспільства.
Розділ 1 природа соціального регулювання
Поняття соціального регулювання
Необхідність регулювання поведінки людей витікає із сутності людського суспільства як цілісної самокерованої соціальної системи, існування і функціонування якої потребує певної цілеспрямованої і взаємоузгодженої діяльності людей в усіх сферах суспільного життя.
Процеси регулювання мають місце і в природі, і в суспільстві. Їх загальна основа – об’єктивні закономірності, що обумовлюють функціонування і розвиток складних біологічних і соціальних систем, а також їх окремих частин, які представляють в свою чергу певні цілісні системи, потребуючі регулювання.
Однак процеси регулювання в суспільстві і природі мають не лише спільні риси, породжувані їх єдністю, але і якісні відмінності, що виникають із їх протилежності і специфіки цілісності систем. Будь-яка система існує у відповідності із притаманними їй закономірностями, які виражають якісну визначеність саме цієї системи.
Дослідження будь-якої системи можна проводити як у цілому, так і аналізуючи її складові. Так, В.Селіванов, Н.Діденко зазначають, що «системостворюючими чинниками слід вважати людину як суб’єкта становлення, функціонування та розвитку суспільних відносин; суспільні відносини як найефективнішу форму соціального зв’язку; культуру як сукупність матеріальних та духовних досягнень суспільства, що зумовлює певні критерії її цілісності як соціального утворення» [21, 13].
В. Четвернін розглядає суспільство як «вияв самоорганізованої соціальної системи, серед властивостей якої розрізняє самоцінність як неможливість існування людини поза межами суспільств» [30, 124]. Це дає можливість виокремити два типи суспільства та два типи цивілізації: персоноцентристську і системо-центристську.
Слід зазначити, що дієвість даної системи залежить від рівня впорядкованості соціальних відносин. Це впорядкування відбувається шляхом соціального регулювання. Міра регулятивного впливу на суспільство визначається певними факторами, а саме:
ступенем розвитку суспільних відносин;
вимогами, які ставить саме суспільство;
складністю відносин, що виникають між суб’єктами та рівнем організованості суспільства.
Саме одна з таких систем і є предметом курсового дослідження.
Термін «регулювання» походить від латинського слова «regulo» -«правило» та означає упорядкування, приведення чогось у відповідність з чимось [23].
В широкому розумінні на думку Пенькова Е.М. «соціальне регулювання – це цілеспрямована і організована діяльність людей» [20, 6].
В самому загальному плані соціальне регулювання розуміється як «іманентний суспільству процес, який визначає соціальний порядок» [5].
Регулювати (у соціальному житті) - значить визначати поведінку людей і їхніх колективів, спрямовувати напрямок його функціонування і розвитку вводити його у визначені рамки, цілеспрямовано його упорядкувати .
Волинка К.Г. зазначає, що «соціальне регулювання - це система засобів, спрямованих на впорядкування поведінки людей, їхніх соціальних спільностей з метою узгодження і стабілізації суспільних відносин» [6].
Зайчук О.В. та Оніщенко О.М. зазначають, що «соціальне регулювання -це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб’єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу» [26].
Існування і розвиток соціального регулювання, його місце і функції в громадському житті характеризуються рядом закономірностей. По-перше, кожне історично конкретне суспільство об’єктивно потребує конкретно визначеної міри соціального регулювання, інакше неминучі негативні наслідки для соціальної системи - її неорганізованість або, навпаки, її зайва регламентація («заорганізованість»). Ця міра, яка виражає обсяг і інтенсивність соціального регулювання, залежить від вимог існуючої суспільної системи, від етапу розвитку суспільства, рівня його організованості. Така міра є тим значимішою, чим складніші суспільні відносини, чим більша необхідність їх узгодженого і скоординованого розвитку [1, 124].
По-друге, у процесі розвитку регулювання в суспільстві все більш зростає питома вага соціального (високосоціального); не пориваючи з психобіологічними чинниками людської поведінки і спочатку зливаючись із ними, регулювання проте усе більш звільняється від стихійно-природних елементів і сторін, усе більш пов’язується з потребою вираження і забезпечення об’єктивних соціальних інтересів у поведінці людей, а в умовах цивілізації в усе більшому ступені - свободи людини, автономії особистості [1, 125].
У зв’язку з цим у регулюванні поряд із підвищенням конкретності і певності зростає нормативність і відповідно абстрактність, загальність - те, що так чи інакше відноситься до суспільної свідомості.
По-третє, закономірною тенденцією розвитку соціального регулювання є формування відносно відособлених регулятивних засобів і механізмів [1, 125].
Визначальна роль власності, влади, ідей (ідеології) на всіх етапах розвитку суспільства залишається в кінцевому результаті вирішальним чинником соціального регулювання і є незмінно присутнім у всіх його проявах і різновидах. У той же час неухильно зростає питома вага і значення різновидах. Також зростає питома вага і значення соціального управління і звідси - тих різновидів регулювання, що втілюються в цілеспрямованій діяльності людей, їхніх колективів, суспільних утворень.
А подібного роду цілеспрямована діяльність (точніше, необхідність забезпечення, обладнання її потрібними інструментами, надання їй якості, стабільності і т.д.) і викликає до життя особливі, зовнішньо відособлені регулятивні засоби і механізми, що, виражаючись насамперед у соціальних нормах, відносяться до такого вихідного елемента суспільства, як культура [1, 126].
Ці процеси отримують ще більший розвиток у зв’язку з тим, що на певному етапі значення самостійної і потужної сили отримують влада і ідеологія, а також у зв’язку з необхідністю забезпечити глобальний процес розвитку свободи в суспільстві, охорони і захисту автономної особистості. У той же час потрібно бачити, що зазначені процеси суперечливі: на відомому ступені відособлені регулятивні засоби і механізми, усе більш віддаляючись від людини, можуть стати самостійним і навіть таким, що протистоїть людям чинником. Тут виявляється іще одна залежність: обсяг і інтенсивність зовнішньо відособлених регуляторів обернено пропорційні ступеню розвитку в суспільстві начал саморегулювання [1, 126].
По-четверте, по мірі розвитку соціального життя відбуваються зміни якості регулювання, ускладнення, стоншення й удосконалювання регулятивних засобів і механізмів, їхня наростаюча диференціація й інтеграція; створюється в єдності з усією системою регулятивних чинників свого роду інфраструктура регулятивних механізмів - процес, що є як би відповіддю соціального регулювання на потреби суспільної системи, суспільного розвитку, на потреби соціального прогресу, у тому числі на необхідність в умовах цивілізації вираження і забезпечення соціальної свободи, ствердження і захисту автономної особистості. Зміна якості соціального регулювання, в свою чергу, виражається в ряді напрямків, сторін і характеристик розвитку і функціонування його інфраструктури [1, 127].
У юридичній літературі існують різні підходи до проблеми соціального регулювання. Підтримуємо думку Кельмана М.С., Мурашина О.Г., Котюка В.О., Міми І.В., Цвіка М.В., що діапазон підходів до проблеми соціального регулювання дуже широкий: від релігійних до класових, від біхевіористичних (від англ. behaviour - поведінки) до кібернетичних [8; 10; 12; 28].
Кожен з цих підходів є складним, поліструктурним комплексом. Так, релігійні уявлення про соціальне регулювання містять різні вихідні постулати. Теологічні теорії, згідно з якими поведінка людини повністю залежить від “Божої волі”, а беззаперечне підкорення цій волі є змістом людської діяльності; інші теологічні теорії, менш радикальні, виходять з того, що людина має божественне начало, але водночас має і свободу вибору своєї поведінки. Основу релігійних поглядів складають певні правила (заповіді, канони, закони), яким повинні слідувати всі члени суспільства.
Складним є і класовий підхід щодо соціального регулювання. В його основу покладено класові інтереси, ідеали та цінності, які формуються пануючими класами, а тому ці моральні та правові норми діють як регулятори суспільного життя. При цьому головною є воля пануючого, експлуататорського класу (крім соціалістичного суспільства, де, як об’являлося, експлуатація відсутня). І хоча соціальне регулювання враховує в деяких галузях загальносоціальні інтереси (наприклад, у моральній сфері), але все ж за своїм основним змістом правові, моральні норми - це класові регулятори. І означає такий підхід, що соціальне норми - це класові регулятори. І означає такий підхід, що соціальне регулювання в цілому забезпечує панування того або іншого класу, його можливість привласнювати додатковий продукт, тримати в повинності експлуатовані класи, соціальні групи, етноси, вносити в суспільну свідомість, духовне життя ідеали і цінності, що визнаються, виробляються панівним класом [26].
Соціальне регулювання повинно знайти відображення у різноманітності форм виразу: від правових (закони, підзаконні нормативно-правові акти) до моральних (кодекси честі, етика адвоката, підприємця тощо); від естетичних (стиль, мода) до організаційно-технічних (стандарти, правила безпеки); від централізованих (програми, директиви) до синергетичних (фактори, які формують навколо себе однорідні, подібні стани, групи явищ тощо) [26].
Біхевіористичний (поведінковий) підхід зводить соціальне регулювання до впливу тих або інших правил, встановлених або визнаних суспільством, державою, колективними утвореннями, на поведінку людини, до визначення рамок, меж цієї поведінки, до врахування різноманітних чинників, що визначають поведінку людини [15, 103].
Нарешті, кібернетичний підхід. У його руслі соціальне регулювання визначається як вплив на суспільні відносини, соціальні процеси, системи, що надає об’єкту регулювання обумовлені характеристики, параметри.
Об’єкту регулювання надається заздалегідь заданий соціально необхідний, бажаний стан, обумовлений правилом (нормою). І якщо виявляється, що об’єкт регулювання не одержав, не набув цього стану, відхилився від нього, приймаються додаткові міри для того, щоб утримати цей об’єкт від відхилення, повернути у необхідний стан.
Процес контролю за станом суспільних відносин, соціальних процесів, систем і повернення їх в заздалегідь заданий правилом (нормою) стан називається зворотнім зв’язком. Зворотній зв’язок припускає наявність даних про стан об’єкта регулювання, аналіз цих даних, своєчасне визначення необхідних мір (засобів) додаткового впливу, повернення об’єкта в заданий стан.
Ці характеристики регулювання властиві всім системам - біологічним, соціальним, технічним, але особливо важливі для розуміння соціального регулювання.
Погоджуємось з думкою Венгерова А.Б., що «неважко побачити який потужний заряд соціального регулювання в самій складній - моральній сфері людського співжиття несуть із собою есхатологічні ідеї. І не випадковим є те, що протягом багатьох віків навколо цих ідей і їхній значення йдуть такі суперечки в різних галузях знань» [4, 145].
Незважаючи на наявність ряду згаданих наукових доробок, можна зробити висновок, що все ж питання аналізу соціального регулювання комплексному дослідженню у вітчизняній літературі не піддавалася. Тобто, необхідним є узагальнення і систематизація на новому аналітичному рівні всіх наявних наукових здобутків, та визначення перспектив теоретичного і практичного використання отриманих результатів.
1.2. Ознаки соціального регулювання
Соціальне регулювання є досить складним, багатогранним явищем, про що свідчить і його структура. Так, залежно від особливостей формування, задіяних у цьому процесі юридичних засобів, масштабу, здійснюваного впливу на суспільне життя розрізняють нормативне і індивідуальне, централізоване і децентралізоване правове регулювання [28, 135].
Соціальне (нормативне) регулювання реалізується за допомогою норм права, об’єктивованих у вигляді законів та інших нормативно-правових актів, санкціонованих державою звичаїв, нормативних правових договорів, правових прецедентів. Для соціального регулювання притаманні такі ознаки:
1) поширення не на одну конкретну життєву ситуацію, а на заздалегідь непередбачувану кількість випадків певного виду;
2) адресування персонально невизначеному колу суб’єктів;
3) встановлення нових загальних прав та обов’язків.
Соціальному (індивідуальному) регулюванню властиві ознаки, протилежні нормативному регулюванню, а саме: реагування на конкретні соціальні факти та обставини, що виникають у сфері правового регулювання, спрямованість на юридичне опосередкування відносин між чітко визначеними (персоніфікованими) особами. Крім цього, індивідуальні правові рішення завжди формулюються лише для даного випадку і не є обов’язковими для інших аналогічних ситуацій [28, 137].
Як правило, індивідуальне регулювання засновується на нормативному, полягає в уточненні, пристосуванні правових норм до особливих умов їхньої дії. Разом з тим, інколи індивідуальне регулювання може набувати і самостійного значення. Наприклад, у разі виявлення прогалин у законодавстві і необхідності застосування такого способу їх подолання, як аналогія права, індивідуальні правові акти постають як первинні засоби правового регулювання. Найпоширенішими актами індивідуального правового регулювання є рішення та вироки судів за результатами розгляду окремих юридичних справ, різноманітні приписи правозастосовного характеру адміністративних органів (наприклад, рішення виконкому місцевої ради про виділення громадянину земельної ділянки під будівництво житлового будинку, наказ ректора про виключення студента з інституту за порушення навчальної дисципліни) і т. ін. [28, 139].
Слід зазначити, що розглянуті види регулювання взаємно доповнюють один одного. Зокрема, завдяки їхньому комбінуванню компенсуються недоліки як нормативного регулювання (абстрактність, віддаленість від фактичних відносин), так і індивідуального (мінливість, значний простір для проявів свавілля, суб’єктивізму). Таким чином, враховуючи види соціального регулювання, можна виділити наступні основні його ознаки (рис. 1.1):
Рис. 1.1. Ознаки соціального регулювання
Отже, соціальне регулювання здійснюється в суспільстві і характеризує особливості взаємодії людей як соціальних суб’єктів. Воно здійснюється за допомогою спеціальних засобів, які встановлюються та гарантуються суспільством, забезпечується суспільством і в окремих випадках гарантуються можливістю застосування примусових засобів. Метою соціального регулювання є завдання суспільним відносинам упорядкованого характеру і воно забезпечує функціонування суспільства як цілісної системи.
Таким чином, соціальне регулювання є засобом функціонування суспільства, що створює необхідні умови для його розвитку та вдосконалення.