1. Класифікація виробничих шкідливостей. Система заходів з профілактики професійних захворювань та виробничого травматизму.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОФЕСІЙНИХ ШКІДЛИВОСТЕЙ

Клас “А”

Санітарні порушення виробничих процесів

1. Несприятливий вплив чинників механічної та фізичної природи:

• енергія механічних коливань (шум, вібрація, ультразвук, інфразвук);

• енергія електромагнітних коливань (іонізуюче, ультрафіолетове, видиме, інфрачервоне, радіохвильове випромінювання);

• енергія внутрішньоатомних перетворень (— ,— , нейтронне випромінювання);

• метеорологічні фактори (температура, вологість та швидкість руху повітря, інтенсивність теплового опромінення);

• підвищений та понижений атмосферний тиск.

2. Несприятливий вплив хімічних речовин:

• агресивні хімічні речовини;

• токсичні пари;

• токсичні аерозолі.

3. Несприятливий вплив біологічних об’єктів:

• мікроорганізми;

• патогенна флора;

• патогенна фауна.

Клас “Б”

Неправильна організація трудового процесу

1. Надмірна інтенсивність трудової діяльності;

2. Надмірна тривалість робочого дня;

3. Довготривале вимушене положення тіла;

4. Перевантаження окремих органів та систем;

5. Монотонність трудового процесу.

Клас “В”

Незадовільна зовнішня обстановка праці

1) Недостатне та нерівномірне природне або штучне освітлення;

2) Незадовільні вентиляція, опалення, водопостачання тощо

Найбільш характерними специфічними наслідками впливу професійних шкідливостей на здоров’я робітників є професійні отруєння і захворювання.

Професійне отруєння — це гостра або хронічна інтоксикація, яка викликана впливом в умовах виробництва шкідливого хімічного фактора.

Професійне захворювання — це захворювання, яке викликане дією шкідливого фактора в умовах виробництва і підтверджене в установленому державою порядку.

Отже, слід підкреслити, що термін «професійне захворювання» має законодавчо—страхове значення, а перелік професійних хвороб повинен бути затверджений у законодавчому порядку.

Система заходів, які направлені на профілактику впливу виробничих шкідливостей на організм людини.

Передбачає:

1. Гігієнічне нормування.

2. Технологічні заходи.

3. Санітарно—технічні заходи

4. Архітектурно—планові заходи.

5. Організаційні заходи.

6. Використовування індивідуальних засобів захисту

7. Лікувально—профілактичні заходи.

2. Медико–санітарне обслуговування працівників промислового виробництва та сільського господарства. Основні напрямки діяльності лікаря – дільничного терапевта цехової лікарської дільниці з питань забезпечення здорових умов праці. Гігієнічні основи профілактики та реабілітації професійно–зумовленої патології.

Профілактика професійно-зумовленої патології — це система державних, медичних і суспільних заходів, спрямованих на зміцнення та збереження здоров’я працюючих у промисловому та сільськогосподарському виробництві.

Розрізняють первинну профілактику, тобто запобігання виникненню захворювань, вплив на механізми, що її спричиняють та фактори ризику, що сприяють їх появі та вторинну профілактику, мета якої — запобігання розвитку та загостренню хвороби. Крім того, вторинна профілактика передбачає усунення шкідливого впливу чинників навколишнього середовища і систематичне лікування хворого.

Професійна реабілітація — процес відновлення соціальних, психічних і соматичних професійно-значущих функцій індивідуума.

3. Класифікація основних видів і форм трудової діяльності.

Основні види трудової діяльності.

З фізіолого—гігієнічної точки зору до основних видів трудової діяльності відносять фізичну динамічну роботу, фізичну статичну роботу та розумовю або інтелектуальну працю.

Фізична динамічна робота являє собою процес скорочення м’язів, який приводить до переміщення вантажу, а також переміщення тіла людини або його частин у просторі.

Фактично фізичну динамічну роботу слід вважати як один з найбільш поширених видів рухової активності людини у процесі виконання трудової діяльності. При цьому різні частини рухового апарату можуть приймати неоднакову участь у виконанні роботи.

Виділяють такі різновиди фізичної динамічної роботи:

— загальна м’язова робота, у виконанні якої приймає участь більш, ніж 2/3 маси скелетних м’язів, передусім м’язів нижніх кінцівок та тулуба;

— регіональна м’язова робота, у виконанні якої приймає участь від 1/3 до 2/3 маси скелетних м’язів, переважно м’язів плечового пояса та верхніх кінцівок;

— локальна м’язова робота, у виконанні якої приймає участь до 1/3 скелетних м’язів, насамперед м’язів верхніх кінцівок.

Фізична статична робота — це процес скорочення м’язів, який необхідний для підтримування тіла або його частин у просторі. Тому, найбільш характерними її рисами слід вважати те, що напружування м’язів відбувається без зміни їх довжини та без активного переміщення тіла людини.

У залежності від характеру діяльності фізична статична робота може бути розподілена на 2 різновиди:

— фізична статична робота, яка спрямована на підтримку знарядь та предметів праці і відбувається за участю верхніх кінцівок;

— фізична статична робота, яка спрямована на підтримування певної робочої пози і відбувається за участю м’язів тулуба та нижніх кінцівок.

Зрештою, такий вид трудової діяльності як розумова або інтелектуальна праця об’єднує роботи, що пов’язані з необхідністю прийому, аналізу та переробки інформації і потребують виняткового напруження сенсорного апарату, уваги, пам’яті, активації процессів мислення та емоціональної сфери.

Виділяють такі різновиди розумової праці:

— операторська праця;

— адміністративно—керівна праця;

— творча праця;

— праця викладачів і медичних працівників;

— праця учнів і студентів

4. Гігієнічна оцінка ступеня важкості і напруженості праці. Наукова організація праці. Заходи боротьби зі втомою.

Важкість праці — характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.

Напруженість праці — характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

За важкістю різноманітні види праці поділяються на легку, середньої важкості, важку та дуже важку.

За напруженістю – на ненапружену, мало напружену, напружену, дуже напружену.

Для оцінки ступеню важкості та напруженості праці використовуються ергономічні та фізіологічні методи. До ергономічних показників фізичної роботи відносять вагу (масу) виробу, що піднімається, потужність виконуваної роботи, характер робочої пози, величина статичного навантаження тощо. До ергономічних показників розумової роботи відносять кількість об’єктів одночасного спостереження, тривалість зосередженого спостереження чи часу активних дій (у % від загального часу робочого дня), щільність сигналів за 1 годину, емоційна напруженість, змінність, напруженість функцій аналізаторів, обсяг оперативної пам’яті, інтелектуальна напруженість та монотонність.

Основними показниками важкості праці є потужність і величина статичного навантаження, а також інтенсивність (щільність м’язових зусиль за одиницю часу).

При визначенні напруженості праці основними показниками є показники уваги, щільність сигналів інформації, що переробляється, характеристика емоційної напруженості. Інші критерії – додаткові.

Втома — це стан, який виражається в погіршенні кількісних і якісних показників, який супроводжується почуттям втоми, зниженням працездатності, викликаний інтенсивною або довготривалою діяльністю і припиняється після відпочинку.

5. Гігієна розумової та операторської праці. Провідні принципи, методи та засоби наукової організації праці. Санітарно–просвітня робота.

Зрештою, такий вид трудової діяльності як розумова або інтелектуальна праця об’єднує роботи, що пов’язані з необхідністю прийому, аналізу та переробки інформації і потребують виняткового напруження сенсорного апарату, уваги, пам’яті, активації процессів мислення та емоціональної сфери.

Виділяють такі різновиди розумової праці:

— операторська праця;

— адміністративно—керівна праця;

— творча праця;

— праця викладачів і медичних працівників;

— праця учнів і студентів.

Функціональний стан організму під час виконання трудової діяльності можна охарактеризувати з двох точок зору: енергетичної та інформаційної. Причому, перша (енергетична) є пріоритетною при здійсненні переважно фізичної роботи, а друга (інформаційна) — у ході виконання розумової праці.

Характеристику навантаження на організм при роботі, що потребує м’язових зусиль та певного енергетичного забезпечення називають важкістю. Характеристику навантаження на організм при роботі, що потребує інтенсивної роботи головного мозку, насамперед в умовах одержання, аналізу та переробки інформації, називають напружуванням.

Для фізіолого—гігієнічної характеристики важкості та напруженості праці використовують ергономічні або ергометричні та фізіологічні показники.

До числа основних ергономічних показників важкості праці відносять величину вантажу у кг, динамічне фізичне навантаження у кг/м, відстань переміщення у м, характеристики робочої пози та ін. До числа основних фізіологічних показників — величину енерговитрат, частоту серцевих скорочень, хвилинний об’єм крові та дихання та ін.

До числа основних ергономічних показників напруженості праці відносять щільність сигналів, категорію зорових робіт, ступінь монотонності праці, число об’єктів одночасного спостереження, тривалість зосередженої уваги, ступінь емоційної напруженості та ін. До числа основних фізіологічних показників — латентний період сенсомоторних реакцій, характеристики нервових процесів, переключення та стійкість уваги, частота серцевих скорочень та ін.

Всі роботи за ступенем важкості розподіляють на легкі, середньої важкості, важкі та надто важкі, за ступенем напруженості — на малонапружені, помірно напружені, напружені та надто напружені.

6. Шум як виробнича та побутова шкідливість (характеристика фізичних властивостей і біологічної дії, прилади та одиниці вимірювання, зрушення у стані здоров’я та захворювання).

За своєю фізичною суттю шум - це механічі коливання частинок пружнього середовища (газу, рідини, твердого тіла), що виникають під дією якої-небудь збуджуючої сили.

При цьому звуком називають регулярні періодичні коливання, а шумом - неперіодичні, випадкові коливальні процеси.

До основних фізико-гігієнічних характеристик шуму відносять:

Інтенсивність (силу) - кількість звукової енергії в дБ.

Спектр - розподіл звукової енергії в октавних смугах.

Гучність - фізіологічне сприймання інтенсивності звуків різної частоти в порівнянні з еталонним звуком (одиниця гучності - фони, сони).

При гігієнічній оцінці шум, згідно санітарним нормам, класифікується по:

1)За походженням:

¾ѕ виробничі (аеродинамічні, гідродинамічні, механічні)

¾ѕ побутові

¾ѕ вуличні

2) За характером спектру:

-широкосмугасті - з безперервним спектром шириною більше однієї октави.

-тональні, в спектрі яких знаходяться виражені дискретні тони (перевищення рівня шуму в одній смузі над сусідніми не меньше, ніж на 10 дБ).

3) За частотними характеристиками:

-низькочастоні

-середньочастотні

-високочастотні

4) За часовими характерисиками:

-постійні, рівень звуку яких за рабочий день змінюється в часі не більше, ніж на 5 дБ.

-непостійні - рівень звуку яких за робочий день змінюється в часі більше, ніж на 5 дБ.

а) коливальні в часі, рівень звуку яких неприривно змінюється в часі

б) преривісті - рівень звуку яких безперервно змінюється на 5 дБ і більше, причому тривалість інтервалів, на протязі яких рівень залишається постійним, складає 1 с і більше.

в) імпульсні, які складаються з одного або декількох звукових сигналів, кожний тривалістю менше 1 сек.

В якості характеристик постійного шуму застосовується рівень звукового тиску в дБ в октавних смугах з середньогеометричними частотами 31.5, 63, 125, 250, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц.

Характеристикою непостійного шуму являється інтегральний показник - еквівалентний рівень шуму.

Інтенсивний шумовий вплив в організмі людини може викликати специфічні і неспецифічні зміни.

До специфічних змін відносять враження органу слуху, а саме:

1) зниження адаптації

2) слухова втома

3) приглуховатість (тугий на вухо)

В основі цих проявів шумової патології лежить повільно прогресуюче зниження слуху по типу неврита, що підіймається (тобто в основі професійного зниження сіуху лежить нейросенсорне (перцепційне) зниження слуху внаслідок враження звуко-сприймаючого апа

До числа неспецифічних змін відносять:

1) Нейроциркуляторну дистонію переважно по гіпертензивному типу, рідше - по кардіальному, в окремих випадках - по гіпотензивному.

2) Астено-вегетативний синдром і неврастенічні реакції.

3) Дисфункції шлунку, внаслідок зрушення його евакуаторной фунції.

4) Зниження імунологічноїт реактивності, яка виражається в рості, перш за все, гострої захворюваності.

5) Зниження працездатності і виробничої діяльності, передчасна втома, зниження розбірливості і внятності мови та ін. неприємні відчуття.

Заходи по боротьбі з шумом можуть бути технічними (технологічні + санітарно-технічні), архітектурно-планувальними, організаційними і медико-профілактичними. Технічні засоби боротьби з шумом використовуються в 3-х головних напрямках :

- усунення причин виникнення шуму або зниження його в джерелі

- послаблення шуму на шляхах його передачі

- безпосередній захист працюючих,які підлягають дії шуму

Найбільш ефективним засобом зниження шуму - можлива зміна шумних технологій на малошумові або повністю безшумові наприклад, клепання на зварювання. Однак, цей шлях боротьби з шумом не завжди можливий, тому велике значення має зниження його джерел

Одним з найбільш простих технічних засобів боротьби з шумом на шляхах передачі є звукоізолюючий кожух. Значний ефект зниження шуму дає застосування акустичних екранів, що відгороджують шумовий механізм або джерело шуму від робочого місця або

В багатоповерхових промислових приміщеннях особливо вахливий захист від структурного шуму, який розповсюджується по конструкціям приміщень (обладнання плаваючих фундаментів).

До числа ведучих архітектурно-плануючих рішень відносять тікі заклади, як:

-локалізація джерела шуму

-правильна розстановка обладнання

-наявність звукопоглинаючого фундаменту і т.д.

Організаційні заходи направлені на організацію обгрунтованого з фізіолого-гігієнічних позицій режима роботи, обмеження часу роботи в умовах високого шуму.

Враховуючи, що за допомогою технічних засобів в теперишній час не завжди вдається розв'язати проблему, більше уваги повинно бути приділено застосуванню індивідуальних засобів захисту від шуму (антифони, навушники, беруші, заглушки).

Важливе значення має проведення попереджувальних та періодичних медичних оглядів, а також підвищення опірності організму робітників до несприятливої дії шуму. З цією метою робітникам шумових професій рекомендується щоденне приймання вітамінів В1 (2

Значний позитивний ефект надає широке використовування можливостей санаторно-курортного лікування.

7. Вібрація як виробнича шкідливість (характеристика фізичних властивостей і біологічної дії, прилади та одиниці вимірювання, зрушення у стані здоров’я та захворювання).

Вібрація - це мехаанічні коливальні рухи системи з пружніми зв'язками.

За способом передачі на людину вібрацію умовно поділяють на місцеву (локальну), яка передається на руки працюючого, і загальну, що передається через опірні поверхні на тіло людини в положенні сидячи або стоячи.

Другі фізико-гігієнічні характеристики аналогічні характеристикам шуму.

Локальна вібрація - буває ударно-обертаючого типу.

Загальна вібрація (або вібрація робочих місць) ділиться на транспортну, технологічну і транспортно-технологічну.

При аналізі дії вібрації на організм виділяють фактори виробничого середовища, що посилюють її шкідливий вплив:

-непосильна м'язева напруженість

-шум високої інтенсивності

-несприятливи мікроклиматичні умови

Тривалий вплив вібрації, сполучений з комплексом несприятливих факторів, може привести до стійких патологічних зрушень в організмі працюючих, розвитку вібраційної хвороби.

Виділяють 2 форми вібраційної хвороби:

-викликана локальною або загальною вібрацією

Найбільш розповсюджене, майже соціальне і економічне значення має вібраційна хвороба, обумовлена впливом локальної вібрації.

До числа її основних симптомів відносять:

1) Судинні розлади, які полягають в порушенні периферичного кровообігу, зміні тонусу капілярів, зрушенні нормальної гемодинаміки. Хворі скаржаться на зненацька виникаючі приступи побіління пальців, які частіше з'являються при ???омывание??? рук холо

2) Поліневропатії, які проявляються ниючими ламаючими тягнучими болями в верхніх кінцівках, що непокоять хворих частіше вночі, або під час відпочинку. Біль супроводжується парестезіями, підвищеною ???зябкістю??? кистей рук.

3) Постійним симптомом вібраційної хвороби являється розладнання чутливості, як вібраційної, так і больової, температурної.

4) Враження кістково-м'язевої системи: міофаскуліти, міозити, тендоміозити, деформуючі артрози, артрити і т.д.

Робота з інструментами ударної дії (клепання, обрубка) викликають в рівній мірі як судинні, так і нервово-м'язеві чи кісткові порушення.

При роботі з інструментами обертового типу (шліфування) виникають головним чином ангіоспастичні судинні розлади.

Вібраційна хвороба виникає внаслідок дії загальної вібрації, і спостерігається у водіїв транспорту і операторів транспортно-технологічних машин і агрегатів.

Основними її симптомами являються:

1) вестибулопатії, які проявляються вестибуловегетативними розладами:запаморочення голови, головними болями, гіпергідрозом.

2) типові зміни в хребті, які проявляються в виді деформуючого остеоартрозу попереку і крижів.

3)Дисфункції травних залоз: порушення моторної і секреторної функції.

4)Ангіодистонічні зрушення (як периферичного, так і центрального типу)

5)Поліневропатії, в першу чергу нижніх кінцівок.

6)Специфічний негативний вплив на жіночу статеву сферу:

-загострення запальних процессів

-розлади менструального циклу в виді дисменореї

Комплекс профілактичних заходів включає в себе: гігієнічне нормування технічних, організаційних і лікувально-профілактичних заходів.

Технічні способи обмеження і зменшення вібрації направлені на усунення контакту працюючого з вібруючим обладнанням (оснащенням). Здійснюється це шляхом застосування дистанційного керування, промислових роботів, автоматизації і заміни технологічних оп

Велике значення має заміна і вдосконалення технологічних операцій (застосування зварювання, клейових сполучень і т.д.)

Зниження несприятливої дії вібрації ручних механізованих інструментів на оператора досягається також і шляхом технічних рішень:

- зменшення інтенсивної вібрації за рахунок конструктивних вдосконалень безпосередньо в джерелі

- засоби зовнішнього віброзахисту (наприклад, застосування ????вібро.....руючої мастики і т.д.)

Організаційні засоби - направлені на розробку і впровадження науково-обгрунтованих режимів праці і відпочинку. Так, сумарний час контакту з вібрацією не повинен перевищувати 2/3 тривалості робочої зміни.

Важливими в цьому відношенні заходами являються:

- встановлення регламентованої перерви для активного відпочинку

- проведення фізіо-профілактичних процедур і виробничої гімнастики

- створення комплексних бригад з взаємозаміною професій

З метою профілактики несприятливого впливу як локальної, так і загальної вібрації, працюючі повинні використовувати засоби індивідуального захисту: рукавиці або перчатки, спец. взуття.

До числа важливих медико-профілактичних заходів відносять:

- попередні і періодичні медичні огляди з обов'язковою участю невропатолога, терапевта, отоларінголога.

Із функціональних досліджень обов'язковою являється холодова проба, визначення вібраційної чутливості, динамометричних показників.

До роботи з вібруючим устанкуванням не допускаються люди з вираженою вегетативною дисфункцією, облітеруючим ендартеріітом, хворобою Дейно, захворюванням вестибулярного апарату, жіночої статевої сфери.

Суттєве значення в плані профілактики вібраційної хвороби мають такі медико-профілактичні заходи, як:

- теплові процедури для рук у вигляді гідропроцедур (ваночки) або сухе повітряне обігрівання.

- самомасаж рук і плечового поясу

- УФ-опромінення

- вітаміно-профілактика

• психогігієнічні заходи

8. Електромагнітне випромінювання як виробнича шкідливість (характеристика фізичних властивостей і біологічної дії, прилади та одиниці вимірювання, зрушення у стані здоров’я та захворювання). Організація заходів щодо профілактики шкідливого впливу НВЧ–поля.

1.6.ЕЛЕКТРОМАГНИТНІ ПОЛЯ.

Електромагнітні поля генеруються струмами, які змінюються по напрямку в часі. Спектр електромагнітних коливань знаходиться в широких межах (довжина хвилі від 1000 км до 0,001 мкм; частота від 300 до 3*10E20 Гц), включаючи радіохвилі, оптичне і іонізу

- електромагнітних полів радіочастот

- електричних полів промислової частоти

- імпульсних електромагнітних полів низької частоти

- статичної електрики. Електромагнітне поле радіочастот.

ЕМП радіочастот застосовується в радіозв'язку, радіолокації, телебаченні, медицині, виробництві пластмас і т.д.

В основі біологічного впливу ЕМП радіочастот лежить тепловий ефект, який супроводжується або загальним підвищенням температури тіла, або локальним вибірковим перегрівом клітин тканин і органів (в першу чергу з поганою терморегуляцією: кришталик, скло

Розглянемо із найбільш характерних специфічних наслідків впливу ЕМП радіочастот являються пошкодження кришталика (катаракта)

При дії ЕМП спостерігаються численні гормональні зрушення, що свідчать про порушення нервово-ендокринної регуляції по типу стресової реакції.

- стимуляція виділення кортикостероїдних гормонів і пролактину

- гальмування секреції гормонів росту і т.п.

Постійні зміни при дії ЕМП радіочастот спостерігаються в крові (лейкоз, еозінопенія, підвищення вмісту Hb і еритроцитів.

Вельми характерним являється зниження імунологічної реактивності.

ЕМП радіочастот надає суттєвий вплив і на ЦНС, викликаючи розвиток астено-вегетативного синдрому, приводячи до ангіодистонічного і діенцефального проявів і навіть до енцефалопатій.

В цілому, в результаті впливу електромагнітного випромінювання клінічно розрізняють 3 стадії змін в організмі: початкову, помірно виражену і виражену, хоч і клінічні прояви у хворих, як правило, не вкладаються в рамки чітко визначених синдромів, і на

Всі засоби і методи захисту від ЕМП можуть бути розділені на 3 групи: організаційні, інженерно-технічні і лікувально-профілактичні.

Організаційні заходи спрямовані на:

- відвернення попадання людей в зону з вираженою напруженістю ЕМП

- створення санітарно-захисних зон навкруги антенних споруд

- впровадження раціонального режиму праці

Інженерно-технічні заходи передбачають:

- екранування робочого місця, шляхом використовування екрануючих (металева фольга) і поглинаючих матеріалів

- віддалення робочого місця на безпечну від джерела випромінювання віддаль

- герметизацію елементів схем, блоків, вузлів антенних установок з метою зниження або повного усунення електромагнітного випромінювання. Лікувально-профілактичні засоби повинні бути направлені на раннє виявлення порушень в стані здоров'я працюючих (перш за все - проведення медоглядів;не менше 1 раз в 12 місяців з обов'язковою участю терапевта, невропатолога. Електричні поля струмів промислової частоти.

З розвитком енергетики і електрифікації, створенням єдиних енергетичних систем в значній мірі розширюється мережа високовольтних ліній електропередач (ЛЕП) - основне на сьогоднішній день джерело електричних полів промислової частоти.

Крім того, джерелом являються ряд технологічних процесів, ремонт проводки, роз'єднувачів і вимикачів сигнальних ланцюгів і т.п.

Біологічний ефект впливу електричних струмів промислової частоти полягає в наступному:

- поява скарг невротичного характеру (почуття важкості в скронях і потиличних областях, головний біль, розбитість, роздратованість, погіршення пам'яті, підвищення втоми і т.п.), які з'являються в першу чергу в кінці робочої зміни.

- спочатку функціональні, а потім органічні зрушення в діяльності нервової і серцево-судинної систем астенічного і астено-вегетативного характеру.

Серед профілактичних заходів ведучими являються:

- визначення і ретельне дотримання допустимого часу перебування в електричному полі струмів промислової частоти

- обов'язково обладнання захисного заземлення джерел випромінювання і струмів.

До колективних засобів захисту відносяться:

а) стаціонарне екрануюче обладнання (козирки - піддашок, навіс, перегородки)

б) пересування екрануючих засобів (наметки, перегородки, щитки, зонди, екрани і т.п.)

До індивідуальних засобів відносять захисний костюм: куртка і брюки, комбінезон, екрануючий головний убір (металева або пластмасова каска, шапка-вушанка з прокладкою з металізованої тканини).

Спецвзуття - з електропровідною резиновою підошвою.

Організаційні і лікувально-профілактичні заходи аналогічні попереднім.

Імпульсне електромагнітне поле низької частоти.

Джерела: застосування в машинобудуванні і енергетиці технологічних процесів ,що заснований на застосуванні імпульсного магнітного поля і імпульсних електричних розрядів.

Біологічна дія:

- розвиток астено-вегетативного синдрому

- зниження імунологічної реактивності

- ендокринні зрушення

- зниження інтенсивності обмінних процесів

Основні способи і принципи захисту:

- автоматизація технологічних процесів

- дистанційне керування джерелами ЕМП низької частоти

- екранування робочих місць Статична електрика

Статична електрика - це сукупність явищ, зв'язаних з виникненням і збереженням вільного електричного заряду на поверхні і в об'ємі різних матеріалів і виробів.

У людей, працюючих в зоні дії електростатичного поля, зустрічаються різноманітні скарги на роздратованість, головний біль, порушення сну, зниження апетиту.

Характерні своєрідні «фобії», зумовлені страхом очікуваного розряду.

До основних захисних заходів відносять:

- екранування джерела поля або робочого місця

- застосування нейтралізаторів статичної електрики

обмеження часу роботи і т.п.

НВЧ – поле

Порушення

Зменшення частоти пульсу зменшення АТ

Можлива підвищення температуру тіла

Порушення збоку статевої системи

Зміни у здатності крові зсідатися

Вплив на гепатоцити

Вплив на кору головного мозку

Інтенсивне НВЧ викликає сльозотечу подразнення звуження зіниці ока що в майбутньому призведе до втрати зору

катаркта

СХЕМА НВЧ

9. Гігієнічна оцінка лазерного випромінювання (фізичні властивості і біологічний ефект, галузі застосування у медичній практиці, можливі зрушення у стані здоров’я та захворювання, заходи щодо профілактики).

Термін «лазер» - абревіатура, створена з початкових літер англійських слів: Light amplification by stimulated emission of ratiation - посилення світла за рахунок створення стимулюючого випромінювання. Таким чином, лазер або оптичний квантовий генерат

Можливість використовування такого явища була передбачена ще в 1917 році А.Ейнштейном. А першопрохідцями практичного використання лазерів були фізики В.А.Фабрикант, а також пізніше лауреати Нобелівської премії А.М.Прохоров, Н.Т.Басов, Ч.Таунс (США).

Як технічний засіб лазер складається з основних елементів:

- активного середовища

- системи накачки

- резонатора

Агрегатний стан активної робочої речовини може бути: рідким, твердим або газоподібним.

В якості резонатора використовують плоско паралельне дзеркало, з високим коефіцієнтом відображення.

Накачка, тобто перевід атомів активного середовища на верхній рівень, забезпечується за допомогою потужного джерела світла або електричним розрядом. В основу класифікацій лазерів покладено фізико-технічні параметри і ступінь небезпечності лазерного

Фізико-технічні класифікації:

а) в залежності від агрегатного стану активного середовища лазери бувають:

- твердотільними (на кристалах, склі)

- газові

- на фарбниках

- хімічні

- напівпівпровідникові

б) в залежності від характеру генерації:

- неперервні

- імпульсні

в) в залежності від способу накачки активної речовини

- оптичні

- електричні

- хімічні

Медична класифікація (по ступені небезпеки лазерного випромінювання для обслуговуючого персоналу

Клас I (безпечні) - вихідне випромінювання не шкідливе для очей.

Клас II (мало небезпечні) - небезпечні для очей, пряме або дзеркальне відображення випромінювання.

Клас III (середньо небезпечні) - небезпечні для очей, пряме, дзеркально і дифузно відображене випромінювання, для шкіри пряме і дзеркальне відображення.

Клас IV (високо небезпечні) - небезпечні для шкіри, дифузно відображене випромінювання.

В якості ведучих критеріїв при оцінці ступеня безпеки генеруючого лазерного випромінювання прийняті:

- величина потужності (енергія)

- довжина хвилі

- тривалість імпульсу

- експозиція опромінення

Завдяки своїм винятковим здібностям (висока направленість променя, когерентність, монохроматичність) лазери знаходять винятково широке застосування в різних галузях промисловості, науки, техніки, зв'язку, с/г, біології, медицини.

В той же час розширення сфери їх використовування сприяє збільшенню контингенту осіб, що підлягають впливу лазерного випромінювання і висувають широке коло задач по профілактиці шкідливої і небезпечної дії цього відносно нового фактору оточуючого сер

До основних несприятливих факторів, що виникають при роботі лазерів, відносять:

- пряме

- дзеркальне відображене випромінювання

- дифузно відображене випромінювання

- розсіяне випромінювання

До супутніх - комплекс несприятливих фізичних і хімічних факторів, що виникають при роботі лазерів.

Біологічна дія лазерів на організм людини характеризується первинним і вторинним ефектами. До числа первинних - відносять органічні зміни, які виникають безпосередньо в опромінених тканинах, до числа вторинних - неспецифічні зміни, що виникають в орг

В основі впливу лазерного випромінювання лежить спільна термічна і механічна дія.

До найбільш вразливих органів і систем відноситься орган зору і шкіра.

Ефект впливу лазерного випромінювання на очі в значній мірі залежить від довжини хвилі і локалізації дії. Вираженість морфологічних змін і клінічна картина розладів функції зору може бути від повної втрати зору - сліпота до інструментально виявлених

Характер пошкодження шкіри і слизових оболонок варіює від легкої гіперемії до різного ступеня опіків.

Розрізняють 4 ступеня пошкодження шкіри лазерним опроміненням:

1 ступінь - опіки епідермісу: еритема, десквамація епітелія.

2 ступінь - опіки дерми: пухирі, деструкція поверхневих шарів дерми.

3 ступінь - опіки дерми з її деструкцією до глибоких шарів.

4 ступінь - деструкція всієї площини шкіри, підшкірної клітковини і підлеглих шарів.

Профілактичні заходи:

1. Гігієнічне нормування: ГДК або ГДР на основі ДСТу «Лазерна безпека».

Загальні положення «Санітарних норм і правил, влаштування і експлуатації лазерів».

При використовуванні лазерів II і III класу необхідно мати відгородження (захищення) лазерної зони або екранування пучка випромінювання.

Лазери IV класу розміщуються в окремих ізольованих приміщеннях і забезпечуються дистанційним управлінням їх робіт.

При розміщенні в одному приміщенні декількох лазерів необхідно виключити можливість взаємного опромінення операторів, працюючих на різних установках.

Для видалення можливих токсичних газів, парів або пилу обладнується потужна приточно-витяжна вентиляція з механічним Для захисту від шуму обладнуються звукоізолюючі і звукопоглинальні установки.

До індивідуальних засобів захисту відносять спеціальні окуляри, маски, щитки.

Роботи, пов'язані з обслуговуванням лазерних установок, відносяться до робіт з шкідливими умовами праці. Оператори лазерних установок підлягають попереджуючим і періодичним (1 раз в рік) медичним оглядам з обов'язковою участю терапевта, невропатолога

10. Пил як виробнича шкідливість (фізико–хімічні властивості, біологічна дія, зрушення у стані здоров’я та захворювання).

Пил — дисперсна система (аерозоль), у якій дисперсною фазою є тверді частинки, а дисперсним середовищем – повітря. Пил як шкідливий фактор виробничого середовища наявний практично в усіх галузях промисловості та при виконання більшості робіт у сільському господарстві.

Класифікація пилу

1. За механізмом утворення:

• аерозолі дезінтеграції (при подрібнюванні, розмальовуванні, шліфуванні, свердлінні тощо);

• аерозолі конденсації (твердіння у повітрі пари розплавлених металів та інші речовини).

2. За походженням:

• неорганічний (мінеральний, металевий);

• органічний (рослинний, тваринний);

• змішаний.

3. За дисперсністю:

• видимий (понад 10 мкм);

• мікроскопічний (від 0,25 до 10 мкм);

• ультрамікроскопічний (менше 0,25 мкм).

Залежно від розмірів частинок, фізичних властивостей і хімічного складу пил чинить різноманітну дію на організм:

• фіброгенну на легені

• подразнювальну та запальну на дихальні шляхи, очі, шкіру;

• алергенну;

• канцерогенну;

• мутагенну;

• токсичну;

• фотосенсибілізуючу;

• радіоактивну.

Патогенний вплив пилу залежить від кількості (маси) частинок пилу в одиниці об’єму повітря, дисперсного складу, розчинності, хімічного складу, зокрема вмісту вільного діоксиду кремнію, який визначає агресивність пилу. Пил зі значним вмістом SiO² здатний викликати специфічні професійні захворювання легенів – пневмоконіози та пилові бронхіти.

Пневмоконіоз – хронічне професійне пилове захворювання легень, яке характеризується розвитком фіброгенних змін у результаті тривалої інгаляційної дії фіброгенних промислових аерозолів.

Виділяють наступні види пневмоконіозів:

• силікоз – пневмоконіоз, обумовлений вдиханням кварцового пилу, який містить вільний діоксан кремнію: кварц, крістобаліт, трідиліт.

• силікатоз –пневмоконіози, які виникають у результаті вдихання пилу мінералів, які містять діоксид кремнію у зв’язаному стані з різними елементами: Al, Mg, Ca, Fe (антракоз, асбестоз, талькоз).

• металоконіози – пневмоконіози, які виникають від дії пилу металів: Fe, Al, Mn та ін. (сидероз, барітоз, алюміноз, бериліоз, мангоконіоз);

• пневмоконіози, які обумовлені дією органічного пилу:

• рослинний (бісікоз – пил хлопка і льону), богасоз (пил цукрової тростини), фермерська легеня (сільськогосподарський пил, який вміщує мікроскопічні грибки);

• синтетичний (пил пластмас).

Пневмоконіози від змішаного пилу

Найагресивнішим видом пневмоконіозу є силікоз ( лат. silex, silisis – кремінь). В основі захворювання є розвиток вузликового фіброзу у легеневій тканині, а також розростання фіброзної тканини вздовж бронхів, судин, біля альвеол. Захворювання може мати 3 форми: вузликову, інтерстиціальну, вузлову.

Вузликова форма силікозу характеризується виникненням у легенях дрібних круглих, чітко окреслених однотипних тіней, інтенсивність яких змінюється залежно від фази розвитку вузликів.

Інтерстиціальна форма характеризується посиленням і деформацією легеневого малюнка, що зумовлено периваскулярним і перибронхіальним фіброзом.

Вузловій формі притаманне виникнення різних за формою та чіткістю контурів дрібновузлових, велико вузлових та масивних фіброзних утворень.

Хворі на силікоз скаржаться на задишку, кашель, біль у грудях. Клінічна картина силікозу характерна тим, що відносно швидко розвивається емфізема легень, ушкоджуються та деформуються бронхи, які втрачають еластичність, утворюються бронхоектази. Згодом задишка стає вираженішою, посилюється кашель з виділенням значної кількості мокротиння. Спостерігається порушення змін легеневої тканини. Гіпертрофія правого шлуночка зумовлює зміни ЕКГ. Згодом на тлі легеневого серця і мускатної печінки розвивається серцево-легенева недостатність. Таким чином, силікоз уражує весь організм.

Профілактичні заходи щодо запобігання несприятливого впливу пилу: 1)гігієнічне нормування — враховуючи, що серед аерозолів фіброгенної дії найбільшу агресивність має пил, який містить вільний діоксид кремнію, ГДК такого пилу (в залежності від % вмісту SiO₂) складає від 1 до 2 мг/м³. Для інших видів пилу встановлена ГДК від 3 до10 мг/м³; 2)технологічні заходи – направлені на зменшення і навіть повне виключення пилу, за рахунок зміни технології виробництва (це самі радикальні, найбільш істотні заходи). До числа таких заходів відносяться: впровадження безперервних технологій, автоматизацію і механізацію виробничих процесів, дистанційне управління, використання нових технологій (заміна сухих процесів свердління вологими); 3)санітарно-технічні заходи – використання спеціальних технічних пристосувань (герметизація робочих зон, використання місцевої витяжної вентиляції (витяжні шафи, кожухи, зонти); 4)архітектурно-планувальні заходи –раціональні планувальні рішення підприємств; 5)організаційні заходи – організація раціонального режиму праці і відпочинку, обмеження часу контакту працюючого з пилом, проведення професійної консультації, професійного відбору, недопущення на шкідливі підприємства підлітків і жінок; 6)використання індивідуальних засобів захисту: спецодяг і спецвзуття, засоби захисту рук, засоби індивідуального захисту органів дихання (фільтруючі респіратори, протигази при застосуванні яких, повітря, яке вдихає людина, очищається від шкідливих домішок за допомогою фільтрів і абсорбентів; ізолюючі шлангові і автономні дихальні апарати, за допомогою яких органи дихання людини повністю ізолюються від оточуючої атмосфери і повітря для дихання поступає з чистої зони), засоби захисту голови, засоби захисту очей і обличчя (захисні окулярів закритого або відкритого типу); 7)лікувально-профілактичні заходи – проведення попереджувальних і періодичних мед.оглядів, організація лік-проф. харчування, заходи направлені на підвищення реактивності організму (УФ-опромінення у фотаріях, дихальна гімнастика).

11. Свинець як виробнича шкідливість (фізичні властивості, біологічна дія, зрушення у стані здоров’я). Профілактика захворювань при роботі, що пов’язана із впливом свинцю.

Свинець Pb я0-важкий метал сірого кольору,пластичний при обробці. Використовується для виготовлення хімічної апаратури,акумуляторів,свинцевих пігментів,тетраетилсвинцю,для покриття електричних кабелів і т.і.

Головним шляхом поступання Pb і його сполук в організм являються дихальні шляхи,меньше значенння мають ШКТ и шкіра.

Pb відноситься до політропних отрут,які діють на всі органи і системи,але особливоо важкі змінеи виникають переважно в системі крові,нервовій,серцево-судинній системах і ШКТ.

Клініка свинцевої інтоксикації поліморфна.

Хронічні отруєнняя (сатурнізм) характеризуються полісиндромністю протікання. Разрізняють такі його форми :

- початкова форма,яка протікає малосимптомно і характеризується змінами периферійної крові і порфірінового обміну;

- легка форма - функціональні порушення ЦНС в вигляді астено-вегетативного синдрому і початкової поліневропатії,а також зміни периферійної крові;

-выражена форма - анемія, розвиток поліневропатії,ураження ШКТ,печінки,серцево-содинної системи,астено-вегетативний синдром,енцефалопатія.

Поліневропатії протікають в вигляді параліча разгиначів кисті і пальців рук.

Гематологічні зрушення характеризуються розвитком спочатку ретикулоцитозу і базофільної зернистості еритроцитів,а потім анемії зі зниженням Hb до 90 -100 г/л.

Ураження ШКТ - диспептичні зміни,свинцева коліка (схваткооподібні,інтенсивні болі + затвердіння,які не піддаються дії послаблюючих засобів),сіровато-лілова полоса на яснах (H2S+слюна).

Уження печінки протікають по типу токсичного гепатиту з порушенням пігментної,вуглеводної, антитоксичної та ін.функцій.

Профілактичні заходи включають :

- технологічні (автоматизація і непреривність технологічних процесів)

-санитарно-техничні (обладнання загальнообмінної та місцевої витяжної вентиляції)

- застосування засобів індивидуального захисту органів дихання

-лікувально-профілактичні заходи (особиста гігієна + медогляди 1 раз на рік).

ГДК Pb в повітрі робочойї зони - 0,01 мг/м3.

12. Ртуть як виробнича шкідливість (фізичні властивості, біологічна дія, зрушення у стані здоров’я). Профілактика захворювань при роботі, що пов’язана із впливом ртуті.

Ртуть - сріблясто-білий,рідкий,важкий метал. Використовується в приладобудуванні,електротехніці,фармацевтичній промисловості.

Пари Hg проникають в організм в основному через органи дихання (солі Hg можуть проникати і через шкіру). Hg відносиьтся до сильних протоплазматичних отрут.Інтоксикації можуть бути гострими і хронічними.Гострі - можуть виникати при аваріях,які супроводжуються великим виділенням ртуті в повітря робочої зони, при чистці котлів і печей на ртутних заводах.

Хронічні інтоксикації (меркуріалізм) виникають у працюючих в умовах тривалого контакту з ртуттю і характеризуються функціональними змінами в ЦНС (астено-вегетативні розлади,тремор кінцівок, ртутний стоматит,синєвата ртутна кайма на яснах,порушення функції внутрішніх органів). Характерним симптомом хрон.ртутної iнтоксикації є тремор пальцiв витягнених рук, особливiстю якого є неритмiчнiсть i асиметрiя щодо ступеня його вияву

Профілактика отруєнь ртуттю направлена насамперед на заміну її менш шкідливими речовинами.

Крім того ,дуже эфективні заходи по демеркуризації шляхом механічної очистки з застосуванням розчину хлорного заліза.Обов'язкове використання спецодягу,проведення медоглядів (кожні 12 місяців).

ГДК Hg в повітрі робочої зони - 0,01 мг/м3,середнєзмінна - 0,005 мг/м3.

13. Оксид вуглецю як виробнича шкідливість (фізичні властивості, біологічна дія, зрушення у стані здоров’я). Профілактика захворювань при роботі, що пов’язана з впливом оксиду вуглецю.

Окис вуглецю я2- СО я0- газ без кольору і запаху,входить до складу гримучого (до 60 %) і ряду промислових газів світильного (4-11%),доменного і генераторного (до 30%).

В организм СО поступає інгаляційним шляхом. При цьому в крові утворюється карбоксигемоглобін - СОHb,який визиває стан гіпоксемії і гіпоксії. Отруєння можливі як на виробництві так і в побуті, гострі і хронічні.

Гострі інтоксикації за важкістю можуть моти різні форми.

В промислових умовах зустрічоється переважно легка форма отруєння,яка характеризується головнимй болем ,слабістю,тошнотою, явищами гіпотонії. Рівень СОНb - до 20%.

Отруєння середньої важкості супроводжуються втратою свідомості (рівень СОНb -до 30%).

Важка форма інатоксикації виникає при концентраціях СО в повітрі порядку декількох тысяч мг/м3 і характеризуеться тривалим коматозним станом.

Хронічна інтоксикація має 2 стадії:

1 стадия (початкова) характеризується астеновегетативними порушеннями з явищами ангіодистонічного синодрому.

П стадія зустрічається рідко і має характер токсичної енцефалопатії.

Профілактика отруєнь СО полягає насамперед в герметизації технологічних процесів,зв'язаних з його утворенням.

В ряді випадків обов'язкове влаштування ефективної природньої загальнообмінної і місцевої приточно-витяжної штучної вентиляції.

ГДК СО в повітрі робочої зони - 20 мг/м3.

14. Нітросполуки як виробнича шкідливість (фізичні властивості, біологічна дія, зрушення в стані здоров’я). Профілактика захворювань, що пов’язані з впливом нітросполук.

нітроген входити до складу аміаку. Будь протонна (тобто Н-містить) кислота реагує з аміаком у водному розчині з утворенням солей амонію, таких як нітрат амонію NH4N03, хлорид амонію NH4CI, сульфат амонію (NH4) 2S04, фосфат амонію (NH4) 3P04. Ці солі широко застосовуються в сільському господарстві як добрива для введення азоту в грунт. Нітрат амонію крім того, застосовують як недороге вибухова речовина; вперше воно було застосовано з нафтовим паливом (дизельним маслом). Водний розчин аміаку застосовують безпосередньо для введення в грунт або з орошающей водою. Сечовина NH2CONH2, одержувана синтезом з аміаку і вуглекислого водню, також є добривом. Смертельною дозою нітратів для людини вважає 80-300 мг \ кг ваги тіла. Для дорослої людини з середньою масою тіла це становить від 5,1 до 21 г нітратів, для дітей грудного віку-від 2 до Зг. ЧИМ НЕБЕЗПЕЧНІ НІТРАТИ? • Виникненням злоякісних захворювань шлунково-кишкового тракту; створюються умови для переходу нітратів у нітрозоаміни під впливом мікроорганізмів. Нітрозоаміни (канцерогенні речовини) всмоктуються в кров і циркулюють по всьому організму; o4 синтезом канцерогенних М-нитрозосоединений; • некрозом (загибеллю) різноманітних клітин. Особливо чутливі до дії N0 клітини головного мозку, міокарда і ендотелію; o4 розвитком виразкового коліту та хвороби Крона; • виникненням різного ступеня гіпотензії, яка здатна призвести до розвитку гострої ниркової недостатності; • порушенням водно-електролітного обміну організму, що призводить до гіпертонічної хвороби, захворювань нирок. Внаслідок цього розвивається серцева недостатність; • порушенням згортання крові; • виникненням запальних процесом в паренхіматозних органах; o4 ураженням печінки; • розвитком частих інфекцій верхніх дихальних шляхів, зумовлені розвитком метгемоглобінемією, яка є наслідком хронічної нітратної інтоксикації; • поразкою підшлункової та щитовидної залоз, що приводить до розвитку цукрового діабету; • розвитком анемії, яка призводить до порушення пам'яті, уваги, інтелекту. • Гостре отруєння буває при одномоментному попаданні в організм великих доз нітратів. • ОЗНАКИ ГОСТРОГО ОТРУЄННЯ Нітра • виражена синюшність шкіри і слизових оболонок (може бути виражена • блідість); • різка загальна слабкість, сонливість або навпаки збудження; • запаморочення, сильні головні болі, потемніння в очах; • задишка; • порушення координації руху; • зниження артеріального тиску, почастішання частоти серцевих скорочень; • у важких випадках судороги, втрата свідомості, коматозний стан.

15. Охорона праці медичних працівників. Гігієнічна оцінка виробничого середовища та умов праці фахівців охорони здоров’я. Психофізіологічні та психогігієнічні проблеми безпеки та охорони праці представників основних медичних спеціальностей.

Охорона праці являє собою систему правових, соціально–економічних, організаційно–технічних, санітарно–гігієнічних та лікувально–профілактичних заходів, що спрямовані на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Структура управління охороною праці у медичній галузі

Кабінет міністрів україни -----Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ)------ Управління бюджетно–страхової медицини та нових медичних технологій---- Відділ капітального будівництва та охорони праці при МОЗ---

Обласне управління охорони здоров’я облдержадміністрації--- Відділ з технічного нагляду та охорони праці-----Міське управління охорони здоров’я----- Відділ з технічного нагляду та охорони праці-------лікувально-профілактичні та окремі навчальні заклади медичної галузі

Визначаючи особливості охорони праці лікарів різних спеціальностей слід зауважити, що існує цілий ряд негативних чинників, котрі в однаковій мірі характерні для будь–якої медичної спеціальності. До їх числа, насамперед, необхідно віднести:

• високе нервово–емоційне, психічне та розумове напруження, пов’язане з почут­тями співпереживання, відповідальністю за здоров’я та жит­тя хворого тощо;

• контакт з інфекційними агентами, небезпека зараження або травматизації під час проведення маніпуляцій, обстежень, оперативних втручань, перебування в середовищі, де мешкають носії та переносники захворювань;

• несприятливе за своїми хімічними та фізичними властивос­тями навколишнє середовище безпосередньо на робочому місці (дискомфортний мікроклімат, атмосферний тиск, який часто змінюється, забруднення повітря та предметів лікарськи­ми, анестезувальними, дезінфекційними та іншими хімічни­ми речовинами, вплив іонізуючих випромінювань, електро­магнітних полів радіочастот, квантових (лазерного тощо) випромінювань, ультразвуку, шуму, вібрації та інших не­сприятливих фізичних чинників);

• вимушене положення тіла, виражене зорове напруження, фізичні навантаження під час виконання більшості маніпуляцій та оперативних втручань, відсутність достатніх умов для короткочасного відпочинку протягом пе­ріоду виробничої зміни;

• порушення оптимальної з фізіологічної точки зору структури режиму дня, що пов’язані з працею у позаробочий та нічний час, із ста­ном емоційного напруження, яке утруднює повне відклю­чення від професійних справ після завершення робочого дня.

Крім того, існують певні, іноді досить виражені, особливості праці лікарів різних спеціальностей. Розглянемо деякі з них.

Лікар терапевтичного профілю. Абсолютна більшість хворих з будь–якими початковими проявами погіршання стану здоров’я звертаються спочатку саме до лікаря–терапевта. Відповідно серед таких пацієнтів можуть бути хворі на туберкульоз та інші інфекційні захворювання, в тому числі і особливо небезпечні. Отже, медичне обстеження таких відвідувачів може бути небезпечним для лікаря. Не можна не звернути увагу і на те, що за даними спеціальних досліджень, у понад 70% дільничних терапевтів та у понад 75% терапевтів швидкої медичної допомоги умови праці слід вважати несприятливими (велика кількість пацієнтів, шум, вібрація, складності обстеження хворого на дому тощо). Причому найбільш несприятливими є умови здійснення професійної діяльності дільничного педіатра (велика кількість викликів, недостатній рівень санітарної культури багатьох сімей тощо).

Лікар хірургічного профілю. Тривале вимушене положення тіла, а передусім, статичне навантаження нижніх кінцівок призводить до появи таких негативних зрушень, як плоскостопість, варикозне розширення вен тощо, а у ЛОР–лікарів, які більшість операцій проводять сидячи – до порушень кровообігу нижніх кінцівок, органів малого тазу, порушень функції хребта тощо. Хірурги, як правило, використовують велику кількість дезінфікуючих та мийних матеріалів (йод, спирт, препарати хлору та ін.), що може призводити до пошкоджень шкіри рук, виникнення дерматозів, екзем тощо. Якщо до цього додати велике зорове напруження та розумове навантаження, необхідність обережності і, водночас, рішучості, слід погодитися, що охорона праці лікаря хірургічного профілю, безсумнівно, має винятково важливе значення.

Лікар–інфекціоніст (а також фтизіатр, паразитолог, дерматовенеролог, епідеміолог тощо). Слід визначити, що праця лікарів–інфекціоністів є дуже близькою до роботи лікарів терапевтичного профілю, однак шкідливостей в ній значно більше. В першу чергу цей факт зумовлений імовірно більш високим ризиком для інфекціоніста самому захворіти тими ж хворобами, що й пацієнти і, особливо, повітряно–крапельними інфекціями, антропонозними та зоонозними хворобами. Тому лікарям подібного профілю доводиться використовувати мийні та дезінфікуючі засоби, спецодяг (наприклад, протичумні костюми), приймати участь у проведення дезінфекційної обробки, щеплень та інших карантинних (протиепідемічних) заходів. Відповідно такі лікарі, окрім ризику набути якогось інфекційного захворювання, є більш схильними до виникнення алергічних захворювань.

Лікар–стоматолог У структурі негативних чинників, що властиві для праці лікаря–стоматолога, значне місце також займають фізичні та хімічні чинники. В першу чергу, на чільне місце виходить вимушена робоча поза із відповідним статичним та м’язовим навантаженням. Стоматологи–терапевти під час здійснення професійної діяльності змінюють положення тіла залежно від характеру лікування і відповідного положення самого хворого, проте найчастіше працюють у робочій позі “сидячи”. Натомість найбільш характерною робочою позою для стоматологів–хірургів та стоматологів–ортопедів є робоча поза “стоячи”. Важко визначити, яке положення тіла є найменш зручним та фізіологічним, адже велике значення має тривалість та важкість виконуваних робіт. Наприклад, праця у нахиленому положенні з випростаними руками сприяє формуванню порушень постави і, зокрема, кіфозу. Тривале стояння зумовлює появу болю в ділянці м’язів спини, попереку, шиї та плечей, викликає появу застійних явищ в органах малого тазу і судинах ніг, може призвести до плоскостопості та варикозного розширення вен. Зрозуміло, що такі незручності та їх наслідки характерні не тільки для стоматологів, але й для інших фахівців, які здійснюють хірургічні види медичної діяльності (торакальна та абдомінальна хірургія тощо).

Лікар–рентгенолог (радіолог). Широке застосування джерел іонізуючого випромінювання вимагає винятково суворого дотримання відповідних правил та норм в ході здійснення професійної діяльності лікарів–рентгенологів, лікарів радіологічних відділень тощо. Такі вимоги зумовлені винятково шкідливою дією (у надлишкових дозах) радіації на людину, що може призвести до виникнення променевої хвороби та онкологічних захворювань, вплинути на спадковість та імунний стан організму. Крім того, в роботі лікарів зазначеного фаху відчутним є велике зорове напруження, що зумовлено потребою в адаптації до різних рівнів освітлення, високим навантаженням на акомодаційний апарат, необхідністю розрізнення кольорів тощо. За таких умов цей вид праці має бути всебічно регламентованим та мати певну специфіку щодо планування та реалізації заходів з охорони та безпеки професійної діяльності. Адже біологічна дія іонізуючого випромінювання, на відміну від інших негативних виробничих чинників, характеризується: невідчутністю впливу на організм людини, яка немає органів чуття, які б сприймали іонізуюче випромінювання, наявністю певного латентного періоду прояву біологічного ефекту та здатністю до накопичення поглинутих доз, що неминуче з часом призводить до підсумування ефектів опромінення

16. Гігієна сільськогосподарської праці (тваринництво, робота на молочнотоварній фермі). Професійні шкідливості. Зрушення у стані здоров’я та заходи щодо їх профілактики.

Найбільш поширеною професією на фермах великої рогатої худоби є професія доярки. проф шкідлівості: У зв'язку з вимушеним положенням тіла під час доїння (сидячи на низькій лавці або навпочіпки) можливе порушення периферичного кровообігу і розвиток захворювань корінців попереково-крижової частини спинного мозку. Робота доярок пов'язана з небезпекою зараження вірусним захворюванням шкіри (так звані «вузлики доильщиц»). Заражаються доярки від хворої корови, у якої інфекція протікає у вигляді папульозний-пустулезной висипу на вимені. Поряд з цим доярки, як і інші працівники, які обслуговують велику рогату худобу (скотарі-пастухи, телятниці та ін), схильні до небезпеки зараження і такими професійними інфекціями, як ящур, сибірська виразка, бруцельоз. Заходи щодо оздоровлення умов праці на тваринницьких фермах. Одним з основних заходів щодо оздоровлення умов праці доярок та інших працівників тваринницьких ферм є механізація трудових процесів. Механізація процесу доїння виключає необхідність проводити величезну кількість рухів пальцями рук, усуваючи тим самим можливість професійних захворювань рук, забезпечуючи чистоту продукту.

17. Гігієна праці сільських механізаторів (умови праці, професійні шкідливості, можливі зрушення у стані здоров’я та захворювання, заходи щодо профілактики).

Енергетичні витрати тракториста і комбайнера та умови їх праці залежать від конструкції машини, виду виконуваної ними сільськогосподарської роботи, геолого-географічних особливостей місцевості і складають близько 12560 до Д ж / су г (3000 ккал / добу). Основними несприятливими професійними факторами при роботі на тракторах і комбайнах є: підвищена або знижена температура повітря, забруднення повітря робочої зони пилом, шкідливими газами і парами, наявність шуму і вібрації. При роботі на тракторах (особливо не обладнаних кабінами) ранньою весною і пізньою осінню у тракториста може через мірно охолоджуватися тіло. Забруднення-пилом повітря робочої зони при роботі на тракторах і комбайнах може коливатися в дуже великому діапазоні-від 7 до 1300 мг/м3. При цьому 90% пилових частинок мають розмір менше 5 мкм, тобто здатні проникати разом з повітрям в альвеоли легенів. Повітря робочої зони може забруднюватися вихлопними газами двигунів внутрішнього згоряння, у складі яких містяться значні концентрації чадно го і вуглекислого газу, вуглеводнів, альдегідів. Концентрація чадного газу може досягати 180-500 мг/м3. Велике значення при гігієнічній оцінці умов праці тракториста і комбайнера мають шум і вібрація. Вібрація на сільськогосподарських машинах має складний характер і викликається роботою двигуна і ходових систем. Основними джерелами шуму служать двигун, вихлопні пристрої та пере даточние механізми. У спектрі шуму пре володіють високі частоти (3000 Гц і вище), причому рівень гучності шуму перевищує встановлені нормативи на 20 - 25 дБ. Профілактичні заходи Згідно з цими правилами на тракторах всіх типів і сільськогосподарських машинах повинна обладнуватися кабіна. Робоче місце необхідно обладнати м'яким сидінням з напівм'якої рухомий спинкою і підлокітниками. Температура повітря в кабіні не повинна перевищувати зовнішню температуру більше ніж на 2-3 ° С, а рухливість повітря на робочому місці - більше 1,5 м / с. Для обігрівання кабіни обладнується опалення, що підтримує температуру повітря в холодну погоду не нижче 16 ° С. Боротьба з запиленістю повітря в кабінах при експлуатації машин здійснюється шляхом їх герметизації. Високоефективним засобом для боротьби з пилом є пристрій припливної вентиляції, що забезпечує подачу очищеного повітря і підпір його в кабіні. Для усунення забруднення повітря вихлопними газами гирлі вихлопної труби на двигунах тракторів і комбайнів слід виводити на 400 мм вище даху кабіни.

18. Гігієна праці при роботі з пестицидами (види пестицидів, особливості дії та способів застосування, заходи безпеки та профілактики захворювань).

Отрутохімікатами (пестицидами) називають хімічні речовини, застосовувані в сільському господарстві для боротьби з шкідниками і хворобами культурних рослині, смітної рослинністю, шкідниками зерна і харчових продуктів. Залежно від виробничого на значення розрізняють такі отрутохімікати: 1. Інсектициди - препарати, що знищують комах. 2. Фунгіциди - речовини, що знищують збудників грибних захворювань рослин. 3. Гербіциди - засоби, що знищують сміттєві рослини. 4. Лімаціди - препарати, що знищують молюсків і слимаків. 5. Бактерициди - речовини, що знищують бактеріальних збудників хвороб рослин. 6. Зооциди - засоби, що знищують гризунів. 7. Акарициди - знищують кліщів. 8. Дефоліанти - препарати, що викликають предуборочное знищення листя рослин. Препарати, що володіють широким спектром дії, називаються інсектофунгіцидами. Деякі з отрутохімікатів мають вираженими кумулятивними властивостями,, що треба мати на увазі поряд з токсичністю при виборі менш небезпечних з них для здоров'я людей, що знаходяться з ними в контакті. Гігієнічні умови праці при роботі з отрутохімікатами визначаються способом їх застосування, наявністю технічних засобів, досконалістю і справністю апаратури, метеорологічними умовами середовища. Чим досконаліша способи і техніка застосування отрутохімікатів, тим менше їх концентрація в повітрі і тим менше небезпека їх несприятливого впливу. Обробка отрутохімікатами грунту, нанесення їх на рослини і обробка ними насіння здійснюються шляхом обприскування, запилення, фумігації, протруювання, розкидання у вигляді приманки і т. д. В якості інсектофунгицидов в сільському господарстві поширені такі отрутохімікати: фосфорорганічні сполуки, ртутьорганічеськие препарати, хлорорганічні сполуки, мишьяксо-що тримають і медьсодержащие речовини. З них найбільший інтерес представляють перші три групи. Фосфорорганічні сполуки. До них відносяться: тіофос, карбофос, метафос, ок-таметіл, меркаптофос, хлорофос і ін Всі ці препарати дуже токсичні для чоло-зека і теплокровних тварин. Фосфорорганічні сполуки є інгібіторами холінестерази - ферменту, гідролізується ацетилхолін. Блокада холінестерази фосфорорганічними інсектицидами призводить до накопичення ацетилхоліну, який збуджує М-і Н-холінорецептори, що й обумовлює розвиток патологічного стану при отруєнні. Клінічну картину отруєння можна простежити на прикладі отруєння тіофосом. Тіофос ЛДБО - 2-5 мг / кг. Симптоми отруєння: нудота, блювота біль у животі, головний біль, слабкість, запаморочення, неспокій, слинотеча. Згодом розвиваються діарея, утруднене дихання, фібриляція посмикування м'язів, атаксія, судоми. кома. Концентрація тіофоса в повітрі-15 мг/м3 викликає гостре отруєння. При хронічному отруєнні спостерігається повільне наростання перерахованих симптомів. Раннім діагностичним ознакою отруєння служить зниження вмісту холінестерази крові. У терапевтичних цілях рекомендуються холіноблокуючу препарати: пентафен, тропацин, атропіну сульфат. Ртутьорганічні препарати. До них відносяться: гранозан (НІУІФ-2), меркуран, препарат НІУІФ-1, меркугексан та ін Чинним початком гранозана і меркуран є етилмеркурхлорид, препарату НІУІФ-1-етилмеркурфосфат. В останні роки в практику увійшли похідні фенілмеркурацетата (фунгітокс)> руберон, метоксіетілмеркурацетата (раде-сан) і фенілмеркурброміда (АГРОНАЛ). Препарати мають високу токсичність для людини, що перевищує токсичність металевої ртуті. Вони обла-дають вираженими кумулятивними властивостями і в концентраціях стотисячні часток міліграма на літр здатні при тривалій дії викликати отруєння. Гранозан відрізняється високу летючість, тому в повітрі складів виявляються значні кількості парів етилмеркурхлорид. Симптоми гострого отруєння: металевий смак у роті, гіперсалівація, нудота, головний біль, біль в області шлунка, набухання і кровоточивість ясен, діарея; у важких випадках наступають атаксія, паралічі, сліпота. Хронічне отруєння в початковому періоді розпізнати важко, для нього характерні легка стомлюваність, частий головний біль. Надалі з'являються тремор, вегетодістонія, паралічі. При лікуванні хороші результати дає застосування унітіолу. Хлорорганічні сполуки. Відносяться до числа найбільш широко застосовуваних пестицидів. Представляють собою хлорпроїзводниє ароматичних вуглеводнів (гексахлоран, гексахлорбензол, пентахлорфенол); хлоровані терпени (полі-хлорпінен, поліхлоркамфен та ін); хлор-похідні дієнової групи (алдрін, дилдрин та ін.) Хлорорганічні препарати можуть надходити в організм через дихальні шляхи, травний канал, через неушкоджену шкіру і слизові оболонки. Їм притаманні деякі загальні властивості »незважаючи на відмінність їх, хімічної структури. Вони не розчиняються у воді, володіють високою спорідненістю до жирів і ліпоїдів, надають токсичну дію на різні органи і системи з переважним ураженням нервової системи і паренхіматозних органів. Добре вивчена токсичність найбільш поширених представників цієї групи сполук - ДДТ і гексахлорана. Профілактика. Концентрація інсектофунгицидов в повітрі складських приміщень і при роботах з ними не повинна перевищувати гранично допустимі величини (етилмеркурфосфат і зтілмеркурхлорід - 0,005 мг/м3, октаметил - 0,02 мг/м3, тіо-Фос - 0,05 мг/м3, гексахлоран - 0 , 1 мг/м3, гексахлорбензол - 0,9 мг/м3). Необхідно суворо дотримуватися Санітарні правила по зберіганню, транспортуванню і застосуванню пестицидів / (отрутохімікатів) у сільському господарстві Вантажно-розвантажувальні роботи необхідно механізувати. Машини та апарати, застосовувані для протруювання насіння, повинні бути герметичні. Склади отрутохімікатів повинні розташовуватися за межами населеного пункту з підвітряного боку по відношенню до житловій зоні. Санітарно-захисна зона не менше 200 м. Працюючі з отрутохімікатами повинні бути ознайомлені з токсичними властивостями препаратів і способами безпечної роботи з ними. Необхідно проводити попередні і періодичні медичні огляди осіб, які працюють з отрутохімікатами. До роботи з інсектофунгіцидами не повинні допускатися підлітки, вагітні та жінки. Працюючі з отрутохімікатами забезпечуються спецодягом та захисними пристосуваннями (протигаз, окуляри, респіратор). Тривалість роботи з отрутохімікатами в залежності від їх токсичності встановлюється в межах 4-6 ч.

Змістовий модуль 2. Гігієна дітей і підлітків

1. Стан здоров’я дітей і підлітків та фактори, що його формують. Принципи комплексної оцінки стану здоров’я дітей і підлітків. Групи здоров’я. Методика вивчення захворюваності та функціонального стану організму учнів.

Принципи комплексної оцінки стану здоров'я:

1. Наявність або відсутність у момент обстеження хронічних захворювань.

2. Рівень функціонального стану основних систем організму.

3. Ступінь опірності організму несприятливому впливу.

4. Рівень досягнутого розвитку і ступінь його гармонійності.

Відповідно до указаних критеріїв розроблена схема розподілу дітей за групами здоров'я.

Виділяють 5 груп здоров’я:

Перша група здоров’я — Здорові діти з нормальним розвитком та нормальним рівнем функцій.

Друга група здоро’я — Здорові діти, що мають функціональні та деякі морфологічні відхилення, а також знижену опірність до гострих та хронічних захворювань.

Третя група здоров’я — Діти, які страждають хронічними захворюваннями в стані компенсації, зі збереженням функціональних можливостей організму.

Четверта група здоров’я — Діти, які страждають хронічними захворюваннями у стані субкомпенсації, зі зниженими функциональними можливостями організму.

П’ята група здоров’я — Діти, які страждають хронічними захворюваннями у стані декомпенсації, зі значно зниженими функциональними можливостями організму.

Розподіл дітей за групами здоров'я дозволяє виявити осіб, що мають фактори ризику щодо розвитку патологічних зрушень, дітей з початковими формами захворювань та функціональними відхиленнями і розробити комплекс заходів з охорони та зміцнення їх здоров'я, профілактики хронічних захворювань.

В першу чергу, це стосується дітей та підлітків, які відносяться до другої групи здоров'я (діти — реконвалісценти, а також діти, які часто і тривало хворіють, з загальною затримкою і дисгармонійністю фізичного розвитку як за рахунок надлишкової маси тіла, так і за рахунок її дефіциту без ендокринної патології, з порушеннями постави, плоскостопістю, з функціональними зрушеннями збоку серцево—судинної системи, міопією, карієсом, гіпертрофією піднебінних мигдаликів II ступеня, алергічними реакціями, збільшенням щитоподібної залози I і II ступенів, астенічним синдромом тощо).

Про ступінь опірності (резистентності) організму судять за даними щодо кількості гострих захворювань та загострень хронічних хвороб протягом минулого року, а також за показниками стану неспецифічної резистентності (вміст Х—хроматину і гетерохроматину в епітелії слизової щоки, глікогену в нейтрофілах, активність лугової і кислої фосфотаз в нейтрофілах, дегідрогенази і сукцинатдегідрогенази в лімфоцитах, лізоциму і лактатдегідрпогенази в слині, ступінь бактерицидності шкіри).

Оцінка функціонального стану систем організму проводиться з використанням клінічних методів, а також за допомогою функціональних проб (проби Мартіне, Штанге—Генга, Летунова, РWС₁₇₀).

Серед чинників, що формують здоров’я та мають вплив на процеси розвитку організму, що росте, виділяють сприятливі та несприятливі чинники.

До сприятливих чинників відносять: раціональний режим добової діяльності; адекватне і збалансоване харчування; відповідність навколишнього середовища гігієнічним вимогам; оптимальний руховий режим; загартовування; наявність гігієнічних навичок та здоровий спосіб життя.

До несприятливих чинників відносять: порушення режиму дня та навчально-виховного процесу; недоліки в організації харчування; порушення гігієнічних вимог до умов ігрової, навчальної, поза навчальної та трудової діяльності; недостатня або надлишкова рухова активність; несприятливий психологічний клімат у родині та в колективі; відсутність гігієнічних навичок, наявність шкідливих звичок.

2. Закономірності росту і розвитку дітей і підлітків. Показники фізичного розвитку дітей і підлітків, правила антропометрії, таблиці стандартів фізичного розвитку. Психічний розвиток дітей і підлітків, його етапи, закономірності.

Фізичний розвиток дітей та підлітків оцінюють на підставі визначення соматоскопічних (антропоскопічних), соматометричних (антропометричних) та фізіометричних показників з їх подальшим вивченням за допомогою методу сигмальних відхилень, за шкалами регресії, комплексного та центильного методів.

До соматоскопічних показників відносять стан шкіряних покривів та слизових оболонок, ступінь жировідкладання, характеристики опорно—рухового апарату (кістяк, форма грудної клітки, хребта, ніг та стоп), ознаки статевого дозрівання (оволосіння під пахвами та на лобку, розвиток молочних залоз у дівчат, оволосіння на обличчі, розвиток щитовидного хряща гортані, мутація голосу у юнаків), до соматометричних — довжину і масу тіла, обвід грудної клітки та інші обводи (обводи голови, плеча, стегна тощо), до фізіометричних — м’язову силу, життєву ємкість легень, станову силу та ін.

Оцінку фізичного розвитку проводять на основі зіставлення індивідуальних даних з середніми нормативними значеннями (стандартами фізичного розвитку) для кожної окремої віково—статевої групи, які відображують рівень фізичного розвитку дітей та підлітків, що мешкають у подібних умовах перебування.

Загальні закономірності росту та розвитку дит орг

1 – чим молодший організм тим швидше перебігають процеси захворювання

2 – ріст та розвиток перебігають нерівномірно стрибкоподібно

3 – наявність кривих статевої різниці

4 – наявність значних компенсаторних можливостей

Правила антропометрії:1. Використання спец. антропометричних точок. 2. Інструментарій, що перевірений на точність. 3. Opt мікрокліматичні умови в ході проведення дослідження. 4. Max оголений суб’єкт вимірювання. 5. Проведення в один і той же час в першій половині дня натще. 6. Проведення людиною, яка володіє методикою дослідження.

Для визначення довжини тіла у положенні стоячи та сидячи використовують дерев’яним ростомір, який являє собою стояк завдовжки 2 м, закріплений на підставці розміром 70 x 45 см, з відкидною лавкою на висоті 40 см, що призначена для вимірювання росту сидячи. На стояку нанесено дві колонки сантиметрових поділок. Відлік за першої з них починається від підставки, відлік за другої  від відкидної лавки. На стояку закріплена пересувна муфта з горизонтальною планшеткою, яку під час дослідження опускають до контакту з тім’яною кісткою обстежуваного.

У разі вимірювання довжини тіла стоячи обстежуваний має стати струнко спиною до планки, тримаючи п’ятки разом, носки нарізно та торкаючись її трьома точками  п’ятками, сідницями і міжлопатковою ділянкою. Голова обстежуваного повинна бути в такому положенні, щоб лінія, якам з’єднує нижній край очної ямки та верхній край козелка вуха була паралельною підлозі.

Для вимірювання маси тіла слід використовувати медичні ваги.

Обвід грудної клітки вимірюють сантиметровою стрічкою у стані максимального спокою, максимального вдиху та максимального видиху (стрічка спереду повинна проходити по нижньому краю соскового кільця у хлопчиків і вздовж четвертого ребра у дівчаток, ззаду  між нижнім краєм лопаток при опущених руках).

Для визначення життєвої ємності легень використовують водяний або пневматичний спірометр, для визначення м’язової сили рук – кистьовий динамометр, для визначення станової сили  становий динамометр. Причому у будьякому разі у ході дослідження реєструють максимальний результат.

Оцінку фізичного розвитку проводять на підставі зіставлення індивідуальних даних з регіональними стандартами фізичного розвитку, тобто з середніми нормативними значеннями для кожної окремої віково–статевої групи, які відображують рівень фізичного розвитку дітей і підлітків, що мешкають у подібних умовах перебування.

Вимоги до таблиць стандартів ФР:поновлюватись 1 раз в 3-5 років; складені для кожної статі і для кожного року життя окремо; відображають клітичні, національні, географічні та соціціальні вимоги; табл. складені на підставі обстеження достатньої к-сті дітей; мати всі статистичні показники; вміщувати дані лише про практично здорових дітей.

Психо-неврологічний розвиток

Виділяють основні періоди психічного розвитку: ранній (від народження до трьох років) дошкільний вік (з трьох до семи), молодший шкільний вік (з семи до 10 років), середній шкільний або підлітковий (від 10 до 15 років), старший шкільний або юнацький вік (від 15 до досягнення зрілості).

Процеси росту і розвитку відбуваються в окремі вікові періоди нерівномірно та неоднаково. Кожна система органів має лише їй притаманні закономірності. Ріст і розвиток окремих органів та систем організму тісно пов’язані і їхня діяльність скеровується ЦНС.

Ріст дітей зумовлений спадковими чинниками, а ступінь та особливості його залежать від соціальних умов життя.

Протягом перших років життя вдосконалюється діяльність ЦНС. Морфологічний та функціональний стан головного мозку значно змінюється. Значно зростає вага тіла дитини особливо протягом першого року. Розвиваються органи дихання та кровообігу. Спостерігається швидке утворення умовних рефлексів: зокрема в першу чергу – вестибулярний умовний рефлекс, зоровий і шкірно-тактильний рефлекси, продовжується адаптація до навколишнього середовища. Зменшується поступово тривалість сну та втрачається пасивний материнський імунітет.

Для дошкільного віку характерним є сповільнення росту та процесів окостеніння, удосконалюється діяльність серцево-судинної системи. Завершується формування мови, інтенсивно розвивається зір, слух, пришвидшуються процеси терморегуляції. Процеси збудження переважають над процесами гальмування. Інтенсивно формується друга сигнальна система.

У шкільний період (7 років) завершується збільшення маси тканини мозку, зростає гальмівний контроль. Ці процеси врівноважуються у 12 років. У дітей 7-10 років основні властивості нервової системи за своїми характеристиками наближаються до властивостей нервової системи дорослих, хоча і є ще нестійкими. Розвиваються статичні і динамічні функції хребта, вдосконалюється руховий аналізатор, рухи стають координованими.

Середній та старший шкільний вік характеризується загальною перебудовою організму, що зумовлено статевим дозріванням. Активація залоз внутрішньої секреції спричиняє значне прискорення фізичного та фізіологічного розвитку. Відмічається неврівноваженість нервово-психічних процесів, змінюється рівновага між 1-ю та 2-ою сигнальними системами, серцево-судинна система відстає від росту тіла, що зумовлює підвищену втомлюваність. Відбувається статеве дозрівання, яке супроводжується лабільністю психіки, вегетативної нервової системи. Інтенсифікуються процеси кіркової діяльності, окостеніння, розвитку скелетної мускулатури. Ріст легенів зумовлює збільшення ЖЕЛ. Різко помітною стає статева різниця між дівчатками та юнаками, що проявляється у різних темпах росту, фізичному розвитку специфіці обмінних процесів тощо.

3. Фізичний розвиток як один з найважливіших критеріїв оцінки стану здоров’я. Методи оцінки фізичного розвитку.

Фізичний розвиток дітей та підлітків оцінюють на підставі визначення соматоскопічних (антропоскопічних), соматометричних (антропометричних) та фізіометричних показників з їх подальшим вивченням за допомогою методу сигмальних відхилень, за шкалами регресії, комплексного та центильного методів.

До соматоскопічних показників відносять стан шкіряних покривів та слизових оболонок, ступінь жировідкладання, характеристики опорно—рухового апарату (кістяк, форма грудної клітки, хребта, ніг та стоп), ознаки статевого дозрівання (оволосіння під пахвами та на лобку, розвиток молочних залоз у дівчат, оволосіння на обличчі, розвиток щитовидного хряща гортані, мутація голосу у юнаків), до соматометричних — довжину і масу тіла, обвід грудної клітки та інші обводи (обводи голови, плеча, стегна тощо), до фізіометричних — м’язову силу, життєву ємкість легень, станову силу та ін.

Метод сигмальних відхилень з графічним зображенням профілю фізичного розвитку передбачає порівняння кожної індивідуальної ознаки з середньозваженою арифметичною величиною для цієї ознаки при певному віці, що дозволяє визначити її фактичне відхилення від нормативних значень.

Далі шляхом ділення фактичного відхилення на величину середнього квадратичного відхилення знаходять сигмальне відхилення (), що і надає інформацію про те, на яку величину сигм у більшу або меншу сторону відрізняються показники дитини, котра досліджується, від середніх показників, властивих даному віково—статевому періодові.

Відхилення у межах від -1 до +1 вважають середнім розвитком ознаки, що досліджується, від -1 до -2 — розвитком нижче середнього, від -2 та нижче — низьким, від +1 до +2 — вище середнього, від +2 та вище — високим.

Для побудови профілю фізичного розвитку на однаковій відстані одне від одного проводять горизонтальні лінії, кількість яких зумовлюється числом ознак, що підлягають оцінці, і на кожній з них відкладають значення отриманих відхилень, котрі з’єднують прямими лініями. Метод сигмальних відхилень дозволяє визначити ступінь розвитку кожної окремої ознаки фізичного розвитку та його пропорційність, відомості про яку надає саме профіль. Якщо величини відхилень укладаються в одну сигму — розвиток вважається пропорційним, якщо не укладаються — непропорційним.

Методу оцінки фізичного розвитку за шкалами регресії дозволяє подолати основний недолік методики сигмальних відхилень, а саме відокремлений характер оцінки кожної соматометричної ознаки. Оціночні таблиці у даному випадку ураховують кореляційну залежність між ростом, масою тіла та обводом грудної клітки і, отже, дозволяють дати більш грунтовну оцінку ступеня фізичного розвитку за сукупністю взаємопов’язаних ознак.

Перший етап проведення індивідуальної оцінки фізичного розвитку за оціночними таблицями шкал регресії спрямований на пошук групи (розвиток середній, нижче середнього, вище середнього, низький, високий), до якої слід віднести ріст дитини. Далі знаходять показники маси тіла та обводу грудної клітки, що повинні відповідати фактичному ростові і порівнюють з ними фактичні показники ознак, які досліджуються. Для цього від величини фактичного розвитку ознаки віднімають стандартне його значення та ділять на сигму регресії (_R) для досліджуваної ознаки. Критерії оцінки аналогічні попереднім.

Проведене дослідження дозволяє віднести дитину до однієї з груп фізичного розвитку: нормальний фізичний розвиток — маса тіла у межах від М —1_R до М + 2_R; дефіцит маси тіла — маса тіла менш, ніж М —1_R; надлишок маси тіла — маса тіла більш, ніж М +2_R; низькій ріст — довжина тіла менш, ніж М — 2_R.

Комплексний метод оцінки фізичного розвитку дозволяє урахувати як особливості морфофункціонального стану організма, так і відповідність рівня його біологічного розвитку календарному вікові.

Спочатку за даними довжини тіла, щорічного збільшення довжини тіла, числа постійних зубів, ступеня розвитку вторинних ознак статевого дозрівання, терміну окостеніння кисті визначають біологічний вік дитини та порівнюють його з календарним. У залежності від значень отриманих показників він може відповідати календарному вікові, випереджувати або відставати від нього.

Наступний етап комплексного методу пов’язаний з оцінкою морфофункціонального стану організму із застосуванням шкал регресії та вікових стандартів розвитку функціональних показників.

Рівень фізичного розвитку оцінюють за:

• ростом, визначається за допомогою шкал регресії або у випадку їх відсутності за методом сигмальних відхилень. Як і в попередньому випадку існують 5 оцінок фізичного розвитку за ростом: високий, вище середнього, середній, нижче середнього, низький. Середню зважену величину кожного показника фізичного розвитку знаходять у таблиці 4.

• гармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відрізняються від нормативних значень у межах від М -1_R до +1_R та функціональні показники характеризуються відхиленнями від М -1 і вище.

• дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відстають від М -1_R до -2_R або випереджають за рахунок жировідкладень від М +1_R до +2_R та функціональні показники знаходяться у межах від М -1 до -2;

• різко дисгармонійним, якщо величини маси тіла і обводу грудної клітки відстають від М -2_R і нижче або випереджають за рахунок надлишкових жировідкладень від М +2s_R і більше, функціональні показники характеризуються відхиленнями від М -2s і нижче.

Коефіцієнт регресії (К_R) показує, на скільки змінюється маса тіла (в кг) і обвід грудної клітки (в см) при збільшені або зменшені росту на одиницю вимірювання (см). Сигма регресії (_R) cлужить для визначення індивідуального відхилення маси тіла і грудної клітки від стандартних даних росту.

За допомогою коефіцієнта регресії та сигми регресії складають оціночні таблиці (шкали регресії за ростом), які дозволяють оцінювати гармонійність розвитку людини за морфологічними ознаками.

Отже, під час використання комплексного методу оцінки фізичного розвитку рівень біологічного розвитку визначається на підставі ступеня відповідності його основних ознак (довжини тіла, щорічного збільшення довжини тіла, числа постійних зубів, розвитку вторинних статевих ознак, терміну осифікації кісток кисті віковим стандартам (табл. 5 та 6).

Ступінь гармонійності фізичного розвитку визначається шляхом порівняння фактичної маси тіла і обводу грудної клітки зі стандартними величинами цих показників для певного віку і статі, які приведені в таблиці 7 «Оцінка фізичного розвитку школярів (шкала регресії за ростом)».

Різниця між фактичною і стандартною величинами показника фізичного розвитку ділять на сигму регресії і отримують величину сигмального відхилення, яка дозволяє визначити ступінь гармонійності фізичного розвитку школяра.

Критерії оцінки морфофункціонального стану організму з використанням шкал регресії приведені вище. Слід лише підкреслити, що діти з відхиленням ваги нижче -3_R направляються до ендокринолога.

Так якщо, наприклад, необхідно дати оцінку фізичного розвитку дівчинки, 11 років з ростом —148 см, масою тіла — 37 кг та величиною обводу грудної клітки — 71 см, яка за рік додає в рості 8 см, має 20 постійних зубів та ступінь розвитку вторинних статевих ознак: Ма₁Р_0,1А₁, хід практичної діяльності лікаря повинен бути таким.

Спочатку з метою визначення рівня біологічного розвитку порівнюють дані дівчинки, яка була обстежена, зі стандартами рівня біологічного розвитку для дівчаток 11 років (таблиця 6). За даними таблиць стандартів біологічного розвитку дівчаток у віці 11 років ріст повинен бути 142,2 7,1 см, щорічне збільшеннядовжини тіла — 6—8 см, число постійнмих зубів 213, ступінь розвитку вторинних статевих ознак: Ма₁Р_0,1А_0,1. Таким чином у нашому випадку показники біологічного розвитку дівчинки відповідають стандартним величинам, тобто рівень біологічного розвитку відповідає календарному віку.

Далі для оцінки фізичного розвитку використовують оціночні таблиці за шкалою регресії (табл 7). За даними таблиці ріст дівчинки відповідає середньому, тобто фізичний розвиток за ростом є середнім. Використовуючи величини сигм регресії, знаходять, яка маса і який обвід грудної клітки повинні бути у дівчинки при її рості. За таблицею шкал регресії для 11—річних дівчаток з ростом 148 см, маса тіла повинна складати 40,4 кг, а сигма регресії — 5,37 см, отже, 37—40,4 = -3,9; -3,9:5,37= -0,63_R, тобто різниця у масі тіла знаходиться в межах 1_R, що указує на гармонійний розвиток дівчинки за масою тіла у порівняні з ростом. Аналогічно визначають відповідність обводу грудної клітки росту дівчинки. Як бачимо, і за цим показником _R=0,06 розвиток також є гармонійним.

Отже, фізичний розвиток дівчинки, 11 років середній, гармонійний, рівень біологічного віку відповідає календарному віку.

Якщо фізичний розвиток є дисгармонійним або різко дисгармонійним, тоді обов’язково слід указують причину виявлених зрушень у морфофункціональному стані (за рахунок надлишкової або недостатньої маси тіла, малого обводу грудної клітки) та обгрунтовують рекомендації щодо корекції фізичного розвитку (збільшення або зменшення калорійності харчового раціону, зміна набору харчових продуктів, запровадження активних занять фізичною культурою та спортом тощо).

Центильний метод, на відміну від традиційних, які орієнтовані на оцінку ознак фізичного розвитку, що варіюють за законом нормального розподілу, є ефективним непараметричним способом стислого опису характеру їх розподілу, котрий має право— або лівосторонню асиметрію. Сутність центильного методу полягає у зіставленні фактичної ознаки розвитку окремої характеристики фізичного розвитку з упорядкованим рядом, що включає у свою структуру весь діапазон коливань досліджуваної ознаки, розподілений на 100 інтервалів, попадання в які має рівну імовірність, але розміри цих центильних інтервалів у абсолютних одиницях вимірювань неоднакові. Для визначення ступеня фізичного розвитку використовують сім фіксованих центилів: 3—й, 10—й, 25—й, 50—й, 75—й, 90—й та 97—й і відповідно вісім центильних інтервалів:

• 1—й інтервал (нижче 3%) — дуже низькі показники;

• 2—й інтервал (від 3% до 10%) — низькі показники

• 3—й інтервал (від 10% до 25%) — знижені показники

• 4—й та 5—й інтервали (відповідно від 25 до 50% та від 50% до 75%) — середні показники;

• 6—й інтервал (від 75% до 90%) — підвищені показники

• 7—й інтервал (від 90% до 97%) — високі показники;

• 8—й інтервал (вище 97%) — дуже високі показники

Індивідуальну оцінку морфофункціональних показників проводять за одновимірними оціночними шкалами, що включають у свою структуру розмах коливань (максимальне та мінімальне значення), центральну тенденцію (медіану упорядкованого ряду) та 8 центильних інтервалів і дозволяють визначити як окремі характеристики розвитку соматометричних ознак, так і, ураховуючи той факт, 4—й та 5—й інтервали номограми характеризують гармонійний фізичний розвиток, 3—й та 6—й інтервали — дисгармонійний, 1—й та 2—й і 7—й та 8—й — різко дисгармонійний за рахунок дефіциту або надлишку маси тіла, ступінь гармонійності фізичного розвитку.

4. Гігієнічні вимоги до земельної ділянки і приміщень дитячих дошкільних закладів. Оцінка функціональної готовності дітей до вступу в школу.