1.1. Сутність та ознаки вогнепальної зброї і боєприпасів та слідів протиправного поводження з ними

Незважаючи на те, що у першому навчальному посібнику з криміналістики мова фактично йшла як про вогнепальну, так і механічну зброю та про антиделіктні сліди протиправного поводження з ними [2, с. 517-575] пізніше навчальна література ще довгий час містила в собі положення щодо лише вогнепальної зброї і боєприпаси та антиделіктні сліди протиправного поводження з ними, тоді як такого ж роду положення щодо механічної зброї з’явилися значно пізніше, а ще пізніше й щодо вибухової зброї, далеко не завжди поєднуючи положення щодо всіх цих названих видів кримінальної зброї та слідів протиправного поводження з ними у цілісну сукупність наукових знань [див. додат. Г], про що мова детально піде окремо (див. розд. 3.1).

А зараз, враховуючи вказану історичну логіку розвитку проблем зброєделіктики, почнемо з дослідження та аналітичного співставлення традиційних і новітніх підходів щодо поняття та класифікації вогнепальної зброї і боєприпасів та слідів протиправного поводження з ними, а вже потім про більш близькі до них аналогічні проблеми вибухової зброї, пристроїв і речовин і засобів підриву та про їхні антиделіктні сліди і на завершення про такі ж самі проблеми механічної зброї.

Причому оскільки всі види зброї історично розвивалися та іменувалися в залежності від наявності у них певних базисних спільних ознак, з однією сторони, у кожного із різновидів зброї, а, з іншої сторони, у цих різновидів зброї та у будь-яких інших легальних чи нелегальних предметів та пристроїв, які використовуються в якості зброї або в якості інших засобів вчинення правопорушень.

Саме тому привертає до себе перш за все позиція М. В. Салтевського, який один із перших запропонував загальну класифікацію та визначення сутності засобів скоєння злочинів, які поділялися на чотири групи: «1) орудия совершения преступления; 2) оружие; 3) источники повышенной опасности; 4) силы и явления природы» [52, с. 104], що підтримали П. Д. Біленчук, О. П. Дубовий, А. В. Кофанов, П. Ю. Тимошенко [30, с. 254-260] та багато інших авторів [див. додат. Г], і де основною ознакою всіх засобів скоєння злочину полягала у тому, що певний матеріальний об’єкт використовується для досягнення злочинного результату [52, с. 103], а всі види зброї, у даному випадку була вказана лише вогнепальна зброя та так звана «холодна зброя», об’єднує тільки те, що вона використовується для нападу та захисту [52, с. 104].

При всій позитивності власне самої викладеної спроби з’ясувати сутність зброї та її місце поміж всіх інших матеріальних об’єктів, що використовуються при вчиненні правопорушень, неможна погодитися із чітким визначенням такої сутності та ознак зброї, що значно краще і на цей час найбільш виважене та повно викладене у наступному новітньому підході із розвитку даної ідеї, коли була запропонована достатньо виважена і розгалужена класифікація засобів вчинення правопорушень, яка на мові оригіналу однієї з публікацій має таку редакцію:

«1. Оружие правонарушения – предмет или устройство, которые технически пригодны и конструктивно способны причинить человеку смертельные телесные повреждения, либо используемые человеком с этой же целью силы природы, в том числе животные, включая микроорганизмы (вирусы, микробы и пр.).

2. Орудия правонарушения – иные предметы и устройства и силы природы, используемые для совершения правонарушений.

3. Деяния сил природы, в том числе животных, включая вирусы, микробы и другие микроорганизмы, не направляемые человеком на совершение правонарушений» [1].

Розвиток у цій публікації даного новітнього підходу дозволив запропонувати й відповідного рівня обґрунтованості та новизни наступну «классификацию оружия правонарушения в зависимости от обстоятельств его появления и применения:

1. Легальное оружие – предмет (устройство), изготовленный правомерно и конструктивно и функционально предназначенный для причинения человеку смертельных телесных повреждений (что фактически относится лишь к военному и антиделиктному оружию; правомерным является использование этого и иного оружия для причинения человеку смертельных телесных повреждений при обстоятельствах, исключающих общественную опасность и вредность данного деяния: в состоянии крайней необходимости, при задержании преступника, в состоянии необходимой обороны, в качестве которого должна рассматриваться и охрана имущества от хищений смертельно или иным образом существенно поражающими приспособлениями, исключающими неосторожное или случайное их срабатывание).

2. Легальное параоружие – конструктивно сходный с оружием предмет (устройство), изготовленный правомерно и технически и конструктивно пригодный для причинения человеку смертельных телесных повреждений, но функционально предназначенный для иных целей: охотничье, спортивное, иное оружие, монтажно-строительные пистолеты, топор, бытовые ножи и пр.

3. Вероятное параоружие – конструктивно не сходный с оружием предмет (устройство), изготовленный правомерно либо имеющий природное происхождение и технически и конструктивно пригодный для причинения человеку смертельных телесных повреждений, но функционально либо по природе предназначенный для иных целей: лом, «хомка», камень, палка и пр.

4. Криминальное оружие, которое в зависимости от:

4.1. Обстоятельств появления и применения подразделяется на:

4.1.1. Де-факто криминальное оружие – предметы и устройства, которые противоправно изготовлены, переработаны или приспособлены из названных видов оружия в целях причинения человеку смертельных телесных повреждений.

4.1.2. Де-юре криминальное оружие – перечисленные виды оружия, противоправно примененные без изначального изготовления, переработки или приспособления для применения человеку смертельных телесных повреждений.

4.2. Принципа действия на: криминальное огнестрельное оружие, криминальное механическое оружие и криминальное взрывное оружие [1; 72, с. 155-156].

Даний підхід має бути основою у контексті з’ясування його переваг та чисельних недоліків існуючих традиційних поглядів на сутність та ознаки спочатку вогнепальної зброї і боєприпасів та антиделіктних слідів протиправного поводження з ними і, перш за все, мети появи та застосування даного виду зброї, традиційні тлумачення якої є достатньо різноманітними та суперечливими [див. додат. А], коли, наприклад, Ю. Ю. Барбачакова взагалі уникає вирішення даної проблеми, пропонуючи під вогнепальною зброєю розуміти «оружие, предназначенное для механического поражения цели на расстоянии снарядом, получающим направленное движение за счет энергии порохового или иного заряда» [25, c. 86].

Аналогічну очевидно помилкову наукову позицію займають Т. С. Кобцова, Н. В. Кормушкіна, М. І. Пєтров та Є. Ю. Янович, для яких зброєю «в криминалистике называются устройства и предметы, конструктивно предназначенные для поражения живой и иной цели и подачи сигнала» [38, c. 38] і від формулювання спеціальної дефініції власне вогнепальної зброї ці автори взагалі уникають [38, c. 38-39].

У вказаних та в деяких інших аналогічних традиційних підходах [див. додат. А] мета застосування такого роду зброї сформульована надто загально – «для ураження», якого саме ураження, заподіяння тілесних пошкоджень чи для убивства живої істоти або для порушення перешкод, не зрозуміло. Та й об’єктами такого ураження за таким підходом можуть бути як люди, так й тварини, що не може дати підстави для розмежування кримінальної вогнепальної зброї та мисливської зброї. А якщо в якості об’єкта ураження розуміти і будь-які матеріальні об’єкти, то вирішення даного завдання виглядає ще більш проблематичним.

Значно краще у цьому відношенні виглядає позиція В. Л. Бєжан-Бек та О. О. Ексархопуло, які підкреслюють, що вогнепальна зброя має володіти сукупність ознак, а саме: «1) огнестрельностью, т. е. способностью придать снаряду кинетическую энергию за счет химического разложения взрывчатых веществ (пороха) с выделением большого количества тепла в виде пороховых газов и создания тем самым высокого давления на снаряд; 2) специальным предназначением для нанесения повреждений; 3) поражающей способностью, т.е. способностью причинять противнику повреждения, опасные для жизни; 4) конструктивной приспособленностью для метания снаряда (метальным действием); 5) способностью к производству более одного выстрела (к многократному использованию)» [26, с. 215]. Тут вже бачимо більш точну мету – заподіяння супротивнику, а, значить, людині, а не тварині чи неживим об’єктам, небезпечних для життя ушкоджень. Проте такі ушкодження може заподіяти й військова, антиделіктна, спортивна, мисливська та будь-яка інша зброя, яка виробляється легально, але чи має початкове іншу мету – спортивна, мисливська та інша зброя, або передбачає правомірне заподіяння такого роду наслідків, що має місце з антиделіктною чи військовою зброєю. Більш того, треба все ж таки не опорядковано, а прямо називати дійсний об’єкт ураження кримінальної вогнепальної зброї – особа чи людина, та більш конкретно вказувати мету застосування такої зброї – заподіяння смерті, як найтяжчий наслідок, завдяки якому початкове виготовляють кримінальну вогнепальну зброю або її переробляють чи пристосовують з інших пристроїв або лише застосовують останні з цією метою, яка може перекрити й випадки будь-якого іншого заподіяння тілесних ушкоджень, ніж смертельних. Власне такий підхід реалізований у низці новітніх публікацій в контексті найбільш повного і точного переліку ознак такої зброї [1; 72, с. 159 та ін.], де, до речі, вказана ще одна суттєва ознака, яка дозволяє розмежувати вогнепальну та вибухову зброю, а саме наявність у вогнепальної зброї стволу для забезпечення згорання вибухової речовини та цілеспрямованого руху снаряду [72, с. 159 та ін.].

Власне така ознака опосередковано вказана Р. С. Бєлкіним, на думку якого, під вогнепальною зброєю треба розуміти «оружие, предназначенное для механического поражения цели на расстоянии снарядом, получающим направленное движение за счет энергии порохового или иного заряда» [27, с. 144], що, як бачимо, в іншому має не менше недоліків, ніж у цитованій позиції Ю. Ю. Барбачакової.

До даної групи примикають ті автори, які пропонували інші надто загальні визначення вогнепальної зброї, коли, наприклад, для С. А. Корнєва «огнестрельное оружие обладает комплексом конструктивных признаков. К ним относятся: ствол с камерой воспламенения и сгорания порохового заряда, запирающее и стреляющее устройства» [41, c. 49], що також не може чітко відмежувати даний вид зброї від вибухової. По суті такий же підхід проглядається у А. І. Кострова [43, c. 208], В. П. Крючкова і Г. Є. Макушкіної [44, c. 147], Н. П. Яблокова [61, с. 275] та у деяких інших авторів [див. додат. А], а також у В. С. Кузьмічова та Г. І. Прокопенка [45, c. 124-137], В. О. Маркусь [47, c. 133-158], В. Ю. Шепітька [57, c. 76-85] та ін. [див. додат. А], які, викладаючи положення зброєделіктики, взагалі, та вогнепальної зброї і боєприпасів та антиделіктних слідів протиправного поводження, зокрема, уникають будь-якого визначення сутності даного виду кримінальної зброї, що взагалі є достатньо незрозумілим.

Поєднує викладені недоліки та переваги й позиція П. Д. Біленчука, О. П. Дубового, А. В. Кофанова, М. В. Салтевського та П. Ю. Тимошенка, які виклали достатньо детальне обґрунтування ознак вогнепальної зброї, на думку яких, вогнепальна зброя «повинна відповідати критеріям - загальним і спеціальним. Загальний критерій визначає цільове призначення зброї – «в боротьбі знищувати живу силу і технічні споруди». У відповідності до цього зброєю за конструкцією може бути всякий предмет, лише він володів уражаючою дією. Щоб бути вогнепальною зброєю предмет повинен відповідати спеціальним критеріям, а саме: 1) для метання снаряду повинна бути використана енергія, яка утворюється при згоранні вибухової речовини (пороху та ін.); 2) предмет повинен мати ствол – пустотілу трубку для спрямування польоту снаряду та згорання вибухової речовини. Один кінець стволу повинен герметично закриватися при пострілі; 3) наявність у предмета пристрою для запалення заряду - вибухової речовини; 4) достатню уражаючу дію снаряду; 5) достатню міцність конструкції предмета» [30, с. 283-284].

Аналогічний більш-менш деталізований традиційний підхід вбачається також у І. В. Гори і В. А. Колесника [35, с. 248-249], В. Д. Дєрбєньова [36, с. 245-246], Є. П. Ищенка та А. А. Топоркова [37, с. 219], В. Я. Колдіна [39, с. 242-243; 40, с. 277], А. С. Лазарі [46, с. 220], В. М. Плескачевського [13, с. 48, 52], Є. Н. Тихонова [18, с. 8], Н. Г. Шурухнова [59, с. 123], О. О. Ексархопула [60, с. 89] та у багатьох інших більш-менш деталізованих традиційних підходах [58, с. 126-149 та ін.; див. додат. А].

Але й у даній групі авторів не обійшлося без достатньо незрозумілих підходів, коли Н. Г. Шурухнов поряд з викладом вказаного достатньо детального переліку ознак вогнепальної зброї робить все ж таки загальний помилковий висновок про те, що «баллистикой исследуются взрывные устройства и следы их применения» [59, c. 123], з чим аж ніяк не можна погодитися, оскільки у такому випадку вибухова та вогнепальна зброя мають співпадати між собою по всім без винятку ознакам, що у відповідності із із багатьма розглянутими традиційними і тим більше новітніми підходами далеко не так [1; 72, c. 159, 169-170 та ін.].

Загальним недоліком всіх цих підходів є достатньо широкий виклад мети застосування вогнепальної зброї - «в боротьбі знищувати живу силу і технічні споруди» [30, с. 283], що більше підходить для військової чи антиделіктної, а не кримінальної зброї. Тут також, як й у всіх попередніх аналізованих традиційних підходах, у тому числі й тих, цитування яких лише поміщені у відповідний додаток [див. додат. А]. на відміну від новітніх підходів погано проглядається «спосіб появи об’єкта як вогнепальної зброї з метою заподіяння смертельних тілесних ушкоджень людині» [1; 72, с. 159].

В одній з останніх публікацій цей новітній підхід достатньо виважено розглядається через призму двох критеріїв – технічного та юридичного, що викладено таким чином: «1. Технічний критерій: 1.1. Початкове виготовлення з підручних матеріалів чи пристроїв. 1.2. Переробка (суттєва зміна конструкції: обрізка стволу, прикладу тощо) легальної зброї або легальної чи ймовірної паразброї. 1.3. Прилаштування (несуттєва зміна конструкції) названих видів зброї. 2. Юридичний критерій: 2.1. Застосування названих видів зброї, у т. ч. без її початкового виготовлення, переробки чи прилаштування» [1; 72, с. 159].

Тобто, у даному випадку дуже чітко підкреслюється те, що певна легальна зброя та інші подібні пристрої тільки тоді перетворюються не тільки у вогнепальну зброю, а власне у кримінальну вогнепальну зброю, якщо вони з метою вбивства людини початкове виготовлюються, переробляються чи пристосовуються, або якщо переробляються чи пристосовуються або й лише тільки застосовуються із вказаною метою будь-які інші пристрої, які тільки здатні досягти таку мету за такого ж принципу дії.

Іншою відсутньою майже у всіх традиційних підходах із визначення ознак кримінальної вогнепальної зброї [див. додат. А] є акцент уваги на наявності не лише цілісного снаряду, а й на можливих різновидах такого заряду, що лише в окремих випадках подається не у визначенні ознак чи в дефініції такого роду зброї [див. додат. А], що ж в одній із публікацій зроблено власне поміж ознак та у понятті кримінальної вогнепальної зброї у такий спосіб: «целостного снаряда (пули, дроби, картечи, в огнеметах - огнестрельной смеси, и пр.), способного к движению в стволе под давлением газов сгорающего взрывчатого вещества» [1]. Без власне такого акценту уваги, у т. ч. й на вогнестрільну суміш, сама по собі дефініція такого роду кримінальної вогнепальної зброї, а не її класифікація, не зможе бути достатньо дійовим критерієм розмежування різних видів кримінальної зброї, особливо, вогнепальної і вибухової.

І лише власне такі принципово нові новітні підходи можуть забезпечити чітке розмежування кримінальної вогнепальної зброї від всіх інших подібного роду пристроїв, які можуть перетворитися у кримінальну вогнепальну зброю у тому числі й через застосування названих видів пристрої, що може бути й без його початкового виготовлення, переробки чи прилаштування з метою заподіяння людині смертельних тілесних ушкоджень [1; 72, с. 159]. Правда тут вказана поки-що незрозуміла термінологія із позначення такого роду об’єктів (пристроїв) «легальна зброя або легальна чи ймовірна паразброя» [1; 72, с. 159], пояснення яким дається окремо в контексті визначення сутності і місця кримінальної вогнепальної та інших видів зброї поміж засобів скоєння правопорушень взагалі (див. розд. 3.1).

Як правильно підкреслюється в одній із публікацій, криміналістику мають цікавити не власне вогнепальна зброя та сліди протиправного поводження з нею, а та вогнепальна зброя, яка використовується протиправно, і поміж якої можуть бути не тільки легальні види вогнепальної зброї (військової, мисливської тощо), а й саморобна вогнепальна зброя, а також і легальна вогнепальна зброя чи інші легальні вогнестрільні пристрої (стартові пістолети, будівельно-монтажні та ін.), які перероблені чи пристосовані для смертельного враження людини [72, с. 158-159].

У цьому відношенні не можна не погодитися і низкою наступних новітніх пояснено про те, що на відміну від вибухової зброї, де також діють вибухові речовини, у т. ч. може бути й порох, які при згоранні або іншій хімічній, фізичній чи фізико-хімічній дії руйнують свою оболонку та інші перешкоди, що також можуть виступати в якості снарядів, але не цілісних. Цілісними можуть бути лише ті об’єкти, якими для посилення руївничої сили може начинятися вибуховий пристрій. Такі та інші снаряди рухаються некероване у будь-якому напрямку [72, с. 159].

У механічній зброї, наприклад, арбалеті, також можуть бути цілісні снаряди (стріли тощо), які приводяться у дію під тиском не газів, а будь-якого механічного пристрою за допомогою фізичної сили. Дуже важливо також, щоб снаряди вогнепальної зброї мали так звану вбивчу силу, тобто могли вбити людину чи іншу живу силу [72, с. 159].

Підсумовуючи викладене, доцільно навести найбільш виважену і повну на цей час варіацію висвітлення ознак власне кримінальної вогнепальної зброї, а не будь-яких інших, схожих не неї пристроїв, що на мові оригінальну має таку редакцію:

«1. Характеристика оружия как материального объекта – устройство.

2. Цель появления, применения объекта – причинение смертельных телесных повреждений человеку.

3. Способ появления объекта с указанной целью:

3.1. Технический критерий:

3.1.1. Первоначальное изготовление из подручных материалов или устройств.

3.1.2. Переработка (существенное изменение конструкции, обрезка приклада, ствола и пр.) легального оружия либо легального или вероятного параоружия.

3.1.3. Приспособление (несущественное изменение конструкции) названных видов оружия.

3.2. Юридический критерий: 3.2.1. Применение названных видов оружия, в т.ч. без изначального их изготовления, переработки либо приспособления.

4. Техническая пригодность и конструктивная функциональность для достижения указанной цели наличием:

4.1. Ствола для обеспечения сгорания взрывчатого вещества и целенаправленного движения снаряда, когда ствол должен:

4.1.1. Иметь достаточную степень прочности, чтобы не разорваться при выстреле.

4.1.2. Со стороны стреляющего так герметично закрываться, чтобы взрывные газы и снаряд двигались в противоположном направлении.

4.2. Устройства для воспламенения взрывчатого вещества.

4.3. Целостного снаряда (пули, дроби, картечи, в огнеметах - огнестрельной смеси, и пр.), способного к движению в стволе под давлением газов сгорающего взрывчатого вещества.

4.4. Взрывчатого вещества, придающего снаряду выделяющимися при сгорании газами убойную силу кинетическую энергию» [1].

Звідси під кримінальною вогнепальною зброєю більш правильно розглядати наступну одну із новітній варіацій дефініції даного виду зброї, яка на мові оригіналу має таку редакцію: «устройство, специально изготовленное, переработанное или приспособленное и/либо использованное, в т.ч. легального оружия и легального либо вероятного параоружия, технически пригодное и конструктивно предназначенное для дистанционного причинения человеку смертельных телесных повреждений целостным снарядом (пулей, дробью, картечью, в огнеметах – огнестрельной смесью, и пр.), который приводится благодаря стволу в целенаправленное движение давлением газов, образующихся при сгорании взрывчатого вещества (чаще всего пороха)» [1].