53. Позитивізм і англійська історіографія: т. Бокль, в. Стебс, Дж. Ектон.

Позитивізм привернув увагу дослідників до впливу на соціальні процеси різних чинників — природного середовища, господарства, духовно-психологічнихявищ тощо. У анґлійській і європейській історіографіях середини й другої половини ХІХ ст. значної популярності набула праця Генрі Томаса Бокля (1821-1862) 2-томна“Історія цивілізації в Англії” (1857-1861). Вчений дотримувався позитивістських поглядів на завдання і метод історичного дослідження, закликав звільнити історію від “порожніх базік, котрі стоять на кожному куті і засмічують рух нашої національної літератури”. Був переконаний, що наукове пізнання можливе тільки методами природничих наук. Серед них він виокремлював експериментальний, типологічний, порівняльний, статистичний. Слідуючи за Контом, Бокль ототожнював суспільний прогрес нагромадженням наукових знань, котрі дозволяють людству постійно вдосконалювати суспільну організацію. Прогрес є природно-закономірним і зумовлений на перших стадіях розвитку природно-географічними і матеріальними обставинами. Проте, на цивілізованих стадіях розвитку, підкреслював Бокль, природні чинники поступаються впливом розумово-культурним.У системі поглядів Бокля суспільство зазнавало впливу двох груп закономірностей: природничих географічно-кліматичних, які визначали матеріальні умови життя народів, і розумово-психічних, котрі дозволяли долати залежність людини від географічного середовища.Стебс Вільям англійський історик-медієвіст; єпископ Оксфордський (з 1888). За політичними поглядами консерватор, в методологічному відношенні близький до позитивізму. Праці Стебса. присвячені конституційної історії Англії та історії англійської церкви. Історична концепція Стебса. переслідувала мету довести древні традиції і виняткові гідності англійської парламентського ладу, який за Стебсом. сформувався в боротьбі між древніми демократичними установами англо-саксів і сильною нормандської державністю. С. був активним учасником видання серії джерел («Rolls series»), в якій опублікував 19 тт. англійських хронік ХІ-ХVст.

54. Малонімецька історична школа. Йоган Густав Дройзен

Знаним главою “малонімецької школи” був відомий історик Йоганн Ґустав Дройзен (1818-1884). За молодих років він опублікував праці з історії еллінізму,пізніше переключився на історію прусської політики (“Історія прусської політики” у14 томах), а у 1857 р. першим розпочав читати у Берлінському університеті курс“Енциклопедія і методологія історії”. Свої міркування стосовно предмету історії йпізнавальних засобів історика він виклав у праці “Нарис підстав історії” (1867).Одним з перших Дройзен виступив з критикою позитивістської методології історії. Різке заперечення німецького вченого викликало наближення історії до природничих наук і використання методів останніх у гуманітарних студіях. Жодні закони історії не можна вивести зі статистики, психології мас чи природних умов. Для пояснення минулих подій потрібне, насамперед, їхнє розуміння, якого можна досягти лише спираючись на власну свідомість. Історія представлялася Дройзену втіленням морально-ціннісного світу людини. За таких умов історична наука взагалі не є можливою, вона представляє собою “політику минулого, подібно до того, як сама політика є історією сьогодення”.Дройзену вдалося систематизувати головні методологічні проблеми історії у їх тогочасному вигляді, висловити по кожній з них свої міркування. Він нав’язував до традицій німецької класичної філософії, збагачуючи їх ідеями Л.Ранке. У центрі його бачення минулого знаходиться історична людина, яка стає такою тільки у спілкуванні з іншими людьми, у спільній роботі над моральним вдосконаленням людської спільноти. Моральна сфера є найбільш стійкою і незмінною опороюспільноти, яка визначає рух ідей і речей. Проте, цей рух позбавлений конкретної мети і характеризується тільки напрямом. Дройзен побачив також обмеженість можливостей історика у дослідженні минулого, оскільки його свідомість “обтяжена” приналежністю до певної нації, культури, політики, релігії. Ця приналежність перешкоджає досягненню істинних знань, але дозволяє, принаймні, прийти до розуміння минулого. Учений пропонує пізнавальне гасло — “досліджуючи, розуміти”. Не істина, а розуміння є завданнямісторика. Як Дройзен, так і інші представники школи (Г.Трайтшке, Ґ.Зібель) орієнтували німецьких істориків у дослідженні минулого враховувати той суб’єктивний вантаж, що міститься у свідомості історика, який живе у певній епосі і серед певної спільноти. Щоб пояснити минулі епохи і спільноти, слід з такими жмірками підійти до людей минулого, зрозуміти їхні рації. Водночас, вони спрямували думку філософів та істориків не стільки на сам історичний процес, скільки на способи і засоби його пізнання, тобто на розумові операції суб’єкта-дослідника.