Стаття 7. Методологічна рада з бухгалтерського обліку

1. Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє як дорадчий орган при Міністерстві фінансів України з метою:

• організації розробки та розгляду проектів національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

• удосконалення організаційних форм і методів бухгалтерського обліку в Україні;

• методологічного забезпечення впровадження сучасної технології збору та обробки обліково-економічної інформації;

• розробки рекомендацій щодо вдосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації бухгалтерів.

При Міністерстві фінансів України постійно діє орган, який на основі вивчення матеріалів впровадження реформи і з урахуванням особливостей розвитку господарства України в момент розробки національних стандартів обліку розглядав проекти П(С)БО, а в процесі їх застосування надає розробки для їх удосконалення для забезпечення створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. Це — методологічна рада при Мінфіні. Також методологічна рада сприяє забезпеченню навчальних закладів необхідними матеріалами та методиками з тим, щоб сприяти підвищенню кваліфікації бухгалтерів і їх перепідготовці в умовах реформації ведення обліку.

2. Методологічна рада з бухгалтерського обліку утворюється з висококваліфікованих науковців, спеціалістів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, представників громадських організацій бухгалтерів та аудиторів України.

3. Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє на підставі Положення про Методологічну раду з бухгалтерського обліку. Положення про Методологічну раду з бухгалтерського обліку та її персональний склад затверджуються Міністром фінансів України.

30. Сучасні тенденції зближення цивільного та господарського права

Україна проводить активну політику інтеграції в міжнародні та європейські структури, одним з базових моментів євроінтеграційної політики є наближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу (ЄС).

Визначення Україною свого стратегічного курсу на інтеграцію в Європейське Співтовариство, входження в європейську правову систему, обумовлює необхідність узгодження українського законодавства з міжнародним, у зв’язку з чим особливої актуальності набуває проблема запозичення зарубіжного досвіду.

Про актуальність проблеми зближення систем правового регулювання господарської діяльності свідчить створення в 2008 р. Міжнародної асоціації господарського права, включення доповідей з цієї проблематики до порядку денного ряду представницьких міжнародних наукових зустрічей. Так, на українсько-німецькому семінарі з проблем удосконалення законодавства і його зближення в рамках європейського права, що відбувся в Регенсбурзі (ФРН) 26-30 січня 2006 р., була розглянута доповідь «Гармонізація з господарським правом ЄС законодавства окремих країн». На Міжнародному конгресі порівняльного конституційного і європейського права, що відбувся в Німеччині 27-30 червня 2007 р., була розглянута доповідь «Конкретно-юридичні аспекти гармонізації господарського права ЄС і України». У тому ж році доповідь «Зближення господарського законодавства як чинник сприяння економічному співробітництву» була розглянута на Європейсько-азіатському правовому конгресі «Правова інтеграція Європейсько-азіатського регіону в умовах глобалізації», що відбувся в Єкатеринбурзі. Трохи пізніше доповідь «Сприяння зближенню і гармонізації законодавства» була розглянута на Світовому суспільному форумі «Діалог цивілізацій», було проведено в Греції. Окремі аспекти правового регулювання господарської діяльності постійно зачіпаються при розгляді економічних проблем у ЄС, СНД, ШОС, в інших міжнародних структурах. Господарсько-правова проблематика актуальна не тільки у внутрідержавному а й у світовому масштабі.

Незважаючи на таке досить оптимістичне положення слід навести висловлювання Мамутова В, який зазначає, що «…вивчення господарського права ЄС у нас по суті ще не організоване» [1 ,6]. Ситуація, що склалася наочно демонструє перешкоджання зближенню систем правового регулювання господарської діяльності. Отже, створюючи національну державну правову систему у відповідності до норм ЕС, необхідно одночасно із адаптацією вже існуючих законів приймати нові, узгоджені із правовим полем ЄС, законодавчі акти, при цьому виключити практику приймання або відміни без будь-якої потреби закони чи будь-якої потреби вносити зміни в редакцію законів. Характерна у цьому плані нічим не мотивована відміна у 2007 р. без будь-якого обговорення одного з основоположних актів - Закону «Про власність», прийнятого у 1991 р. Вельми цікавим висновкам про негативні наслідки названої відміни дійшла Джумагельдиева Г., яка зокрема, зазначила, що: «Проведенный анализ изменений законодательной базы, регулирующей отношения в сфере управления объектами государственной собственности, свидетельствует о том, что они не только нецелесообразны, но и наносят вред экономике Украины» [2, 10].

Безперечний внесок у дослідження цього досить проблемного питання, робить монографія Р.Джабраілова «Господарська правосуб’єктність міста: теорія і практика». Дослідження цілком доводить поспішність скасування Закону «Про власність», у результаті чого залишилися неврегульованими публічно-господарські відносини власності у комунальній сфері [3].

На нашу думку, ще однією із актуальних проблем для українських правників-господарників є те, що в Цивільному кодексі збереглися деякі норми господарського законодавства, що дублюють положення Господарського кодексу. Тому не зовсім зрозуміло чому, наприклад, залишився розділ «Підприємницькі товариства», що включає ряд статей про акціонерні товариства, хоча статус господарчих товариств у Європі, до зближення із законодавством якої ми прагнемо, визначається Господарським правом ЄС і комерційними кодексами держав - членів ЄС, а статус сучасних акціонерних товариств більш доречно відносити до публічного, а не до приватного права, на концепції якого заснований Цивільний кодекс України.

Залишилася в Цивільному кодексі глава про комерційну концесію (франчайзинг), сама назва якої свідчить про її приналежність до господарського (підприємницького) права. Сумнівна і необхідність включення до Цивільного кодексу параграфа про лізинг у главі про найм, тому що цей інститут запозичений як форма інвестицій в економіку. До господарського законодавства відносяться й норми про факторинг та деякі інші [4].

Таким чином, окремі норми господарського законодавства містяться не тільки в Господарському, а й у Цивільному кодексі, що необхідно буде враховувати при веденні правової роботи в народному господарстві та при розгляді господарських спорів.

Тому, вирішуючи питання про те, чи застосовувати в тій чи іншій конкретній ситуації норму Господарського чи Цивільного кодексів, слід виходити з фундаментального загальноправового принципу пріоритету спеціального закону перед законом загальним - Іех specialis derogat generali. Отже, якщо має місце така ситуація, коли є якесь розходження в регулюванні конкретних господарських відносин, з одного боку, нормою Господарського кодексу, з іншого - нормою Цивільного кодексу, то треба застосовувати норму закону спеціального, тобто Господарського кодексу. Якщо ж у Господарському кодексі немає спеціальної норми, яку можна застосувати в даній конкретній ситуації, то можна звернутися до норми загального характеру, що міститься в іншому законі й охоплює велике коло подібного роду відносин, чи застосувати принцип аналогії закону. Зрозуміло, вирішувати питання про застосування тієї чи іншої норми повинен відповідний фахівець, а в разі суперечки - суддя, керуючись давно обгрунтованими в теорії права (у тому числі й у сучасних підручниках з теорії права) загальними правилами подолання колізії норм, якщо така колізія виявляється у процесі правозастосування.

Цими ж правилами, природно, треба буде керуватися і при виявленні у процесі застосування Господарського кодексу невідповідності його нормам положень раніше прийнятих законів та інших нормативно-правових актів. У такому разі відповідно до фундаментального загальноправового принципу «закон наступний скасовує дію попереднього» слід буде застосовувати норми Господарського кодексу.

Як видно, потреби практики вимагають узгоджених і конструктивних рекомендацій правників-господарників та цивілістів. Світова практика давно довела, що законодавство можна назвати цивілізованим лише тоді, коли воно є системним балансом доцільності, справедливості й стабільності [5, 23].

Отже, створюючи національну державну правову систему у відповідності до норм ЄС, необхідно одночасно із адаптацією вже існуючих законів приймати нові, узгоджені із правовим полем ЄС, законодавчі акти. Роль найвищого законодавчого органу країни у цьому процесі абсолютна. Беззаперечним є і те, що процес адаптації законодавства України вимагає злагодженої співпраці всіх гілок влади [6].

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетним напрямом співробітництва і обов'язковою передумовою інтеграції до цієї організації. На наше переконання, розуміння важливості цього процесу, вдале поєднання підходів та методів щодо реалізації зближення двох правових систем дасть позитивний результат.