55,5 % Опитаних підприємців, причому вищими

за середні є оцінки підприємцями цих чинників

у містах Донецьк, Севастополь, Київ, Вінниця,

Львів, Хмельницький та ін. [5, с. 21,44]. Доцільно

зазначити, що ці чинники є системними перешко­

дами не лише розвитку, а й економічної безпеки

бізнесу; ситуація у цих сферах є критичною прак­

тично з часів набуття незалежності України.

• Регуляторна політика органів держав­

ного управління у більшості регіонів та на

субрегіональному рівні є недостатньо ефектив­

ною через її неповну відповідність принципам

1

Обтяжливий та надмірний контроль з боку зазначених служб

у містах Вінниця, Донецьк, Київ, Львів визнають серед основ­

них перешкод функціонування бізнесу від 35 % до 40 % опитаних

підприємців [5, с. 21,44])148 Стратегічні пріоритети, №1(10), 2009 р.

Соціально–економічна політика

прозорості, підзвітності, громадської активності,

саморегульованість системи, достатність інсти­

туційної бази для публічного діалогу і т.ін.;

обрані на загальнодержавному рівні заходи з

реформування засад регуляторних відносин на

місцевому рівні не виконуються або викону­

ються формально; асоціативні підприємницькі

об’єднання часто не спроможні справляти реаль­

ний вплив на формування регуляторного клімату,

що призводить до погіршення рівня економічної

безпеки підприємництва в Україні.

• Законодавча база (нормативно–правове

регулювання підприємництва) України є недо­

статньою правовою основою як для розвитку

підприємництва, так і зміцнення його економічної

безпеки; правові засади та механізми забезпе­

чення економічної безпеки підприємництва не

передбачені у жодному з державних, регіональних

чи місцевих стратегічних програмних документів;

вітчизняне законодавство не гарантує належного

фізичного захисту підприємництва; існує чима­

ло недоопрацювань нормативно–правового поля

(відсутність належної послідовності, системності

в нормотворчій діяльності державних органів,

правовий вакуум або неконкретизованість

окремих питань регулювання підприємницької

діяльності).

• Фінансові ресурси, призначені для

фінансування заходів, передбачених програ­

мами підтримки підприємництва в Україні, є

вкрай мізерними, не створено систему реалізації

розрізнених проектів за кошти міжнародної

технічної допомоги, що унеможливлює якіс­

не поліпшення ситуації щодо розвитку підпри­

ємництва (а надто зміцнення його економічної

безпеки).

• Діяльність органів державного управ­

ління усіх рівнів, особливо регіонального та

місцевого, щодо забезпечення економічної без­

пеки підприємництва є неналежною – про це

свідчать статичні дані про кількість правопо­

рушень, в тому числі вчинених щодо суб’єктів

підприємницької діяльності, та низький рівень

розкриття цих злочинів.

• Органами державного управління, зок­

рема на регіональному та субрегіональному

рівнях ієрархії управління економікою неповною

мірою використовуються засоби соціально–

психологічного та інформаційно–роз’ясню­

вального характеру, зокрема щодо негативної

соціально–економічної ролі функціонування

підприємств у тіньовому та/чи необліковуваному

секторах ринку, приховування частини виручки

чи заробітної плати, вступу у неформальні та/

чи корупційні стосунки з органами влади та

державного управління, здійснення інноваційної

діяльності, розвитку ресурсо– та енергоощадних

технологій (здійснення та/чи фінансування таких

заходів з боку органів державного управління

сприяє поліпшенню інформаційного компонента

підприємницького середовища).

• Інституційна інфраструктура забезпечен­

ня економічної безпеки в Україні є несформо­

ваною та недостатньою, понад те, вітчизняне

інституційне підприємницьке середовище є

недостатнім навіть для становлення та розвит­

ку підприємництва, а його недоліками є брак

інституцій підтримки становленню підприємств

(станом на початок 2008 року в Україні у середньо­

му на один регіон припадає 2,7 бізнес–інкубаторів

та 1,2 технологічних парків у той час як, напри­

клад, у Польщі та більшості країн ЄС прак­

тично у кожному місті (включаючи малі міста)

функціонує муніципальний бізнес–інкубатор);

недостатній рівень забезпечення суб’єктів

підприємницької діяльності інформаційно–

консультаційними послугами з різних аспектів

підприємницької діяльності, включаючи забезпе­

чення економічної безпеки бізнесу, фізичного захи­

сту підприємництва від кримінальних та злочин­

них зазіхань (в Україні недостатньою є практика

пільгового консультування підприємців за кошти

державного чи місцевих бюджетів); ані законо­

давчо, ані на практиці не сформовано підрозділи

щодо моніторингу злочинів щодо суб’єктів

підприємницької діяльності та координації

діяльності правоохоронних і недержавних охо­

ронних структур щодо економічного і фізичного

захисту підприємництва; не ухвалено відповідні

законодавчі акти, що офіційно закріплюють

здійснення детективної діяльності, використання

зброї тощо); несформованість механізму участі

суб’єктів підприємництва при обговоренні та

розробленні рішень органів державної влади у

сфері державного регулювання підприємництва

та, що особливо важливо – моніторингу системи Стратегічні пріоритети, №1(10), 2009 р. 149

Т. Г. Васильців

дозвільних і погоджувальних процедур і рішень,

впливу на перебіг регуляторної реформи у сфері

підприємницької діяльності (на відміну від країн

ЄС в Україні не забезпечено належну участь

суб’єктів підприємництва через координаційні,

дорадчі та інші органи у розробці, коригуванні

рішень, а також – належного моніторингу доз­

вільної системи, що часто створює об’єктивні

бар’єри суб’єктам підприємництва при їх

проходженні, а також через прийняття інколи

необгрунтованих рішень, що суперечать принци­

пам справедливого ринкового підприємницького

середовища); несформованість системи досту­

пу підприємств, зокрема малих і середніх, до

фінансово–кредитних ресурсів (в Україні ство­

рено мережу фондів підтримки підприємництва,

проте обсяги фінансування заходів на часткове

відшкодування відсоткових ставок, гарантуван­

ня позик тощо за кредитами суб’єктів малого

і середнього бізнесу як з центрального, так і

місцевих бюджетів є мізерними, здійснюється за

принципом залишкового фінансування; лише в

окремих регіонах України почав практикуватися

розвиток державної системи фондів підтримки

підприємництва у районах та малих містах;

недостатньо розвиненою є мережа страхових

та гарантійних фондів, інституцій кредитної

кооперації малих і середніх підприємств); асо­

ціативні підприємницькі об’єднання часто не

спроможні справляти реальний вплив на форму­

вання регуляторного клімату підприємницької

діяльності.

• Потребує суттєвого вдосконалення

(поряд з об’єктивно необхідним загальним зни­

женням податкового навантаження) у контексті

поступового нівелювання суттєвих недоліків

існуючого в Україні економіко–правого середови­

ща підприємництва вітчизняна податкова система

(йдеться передусім про стимулювання зменшення

тіньового сектору ринку, легалізацію капіталів,

розвиток інноваційної та інвестиційної активності

підприємств тощо). Принципами подальшого

вдосконалення податкової політики в Україні

мають стати: детінізація бізнес–середовища та

легалізація підприємницької діяльності, всіх

напрямів і складових діяльності підприємств

на засадах «регенерації» тіньового компонента

соціально–економічної системи, її елементів і

структури у сектор легального господарювання

[3,с. 220]; запровадження податку на нерухомість;

створення сукупності податкових стимулів до

нагромадження і інвестування коштів юридични­

ми і фізичними особами, структурних зрушень,

розвитку науково–дослідних робіт, інноваційної

діяльності, її інфраструктури, підготовки і пере­

кваліфікації персоналу вітчизняних підприємств.

Як окремий аспект вказаної проблеми

доцільно вказати недосконалість вітчизняної

системи оподаткування сектору малого підпри­

ємництва, зокрема про такі основні вияви цієї

недосконалості: