ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ЕВОЛЮЦІЯ, ПІДХОДИ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПОЛІТОЛОГІЇ ЯК НАУКИ

1. Коротка історія політології як науки і навчальної дисципліни

2. Основні підходи до визначення предмету політології

РОЗДІЛ 2 ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

2.1. Предмет політології. Сутність, зміст, функції та методи

2.2. Характерні особливості та структурні елементи політології

2.3. Роль та місце політології в системі суспільних наук

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Серед найважливіших галузей діяльності люди з незапам’ятних часів виділяли політику. Ще в V ст. до н.е. Арістотель (384-322 до н. е ) відзначав, що політика невід’ємна від природи людини – соціальної істоти, що здатна повноцінно жити лише в колективі, суспільстві і приречена взаємодіяти з іншими людьми. Політика – необхідність і водночас потреба сучасної людини, оскільки існує система показників та обмежень її різноманітних дій у всіх сферах життя суспільства, що неможливе без політичного регулювання. А тому набуття знань про політику відповідає інтересам кожної людини, яка бажає зрозуміти власні місце і роль у суспільстві, повніше задовольняти особисті та групові потреби, впливати на вибір цілей і засобів їх реалізації у масштабах держави. Вивчення будь-якої науки починається із з’ясування того, чому така наука виникла та як вона розвивається, що і як досліджує, які її найхарактерніші риси, місце і роль у пізнанні та перетворенні суспільства, дійсності. В сучасних умовах політологія особливо важлива для життя соціуму. Це виявляється у підвищеній увазі політологів і всього суспільства до результатів аналізу політики держав, у можливості моделювання політичних ситуацій у міжнародних відносинах, в усвідомленні специфіки регіональної політики, в постійно зростаючому прагненні скористатися результатами порівняльного політичного аналізу. Наука про політику своїми засобами і методами дозволяє проникати в таємниці політики та влади і таким чином розкривати справжню суть діяльності держави та її органів, політичних партій, лідерів, політичної поведінки різноманітних соціальних груп. Політологія – наука про політику – виступає методологічною основою дослідження активності та творчості людей у реалізації пізнавальних і практичних проблем політичного розвитку суспільства. Вагомий внесок у розвиток політології як науки здійснили такі мислителі, як: Сократ, Платон, Арістотель, Н.Макіавеллі, Б.Спіноза, Ж.-Ж.Руссо, І.Кант, Е.Бутлі, Ч.Меннінг, М.Костомаров, М.Грушевський, С.Томашівський, О.Бочковський та ін.

Мета дослідження: становлення політології як науки і навчальної дисципліни, виявлення особливостей та структурних елементів.

Завдання дослідження:

• розкрити сутність, зміст, функції та методи політології;

• дослідити характерні особливості та структурні елементи політології;

• проаналізувати роль та місце політології в системі суспільних наук.

Об’єктом дослідження виступає політична сфера, державні і суспільні справи, функції політичної системи та влади, усі процеси та явища, що відбуваються в суспільстві.

Предметом дослідження є закономірності формування політики, функції, методи та структурні елементи політології.

Інформаційною базою дослідження стали підручники, посібники, курс лекцій з навчальної дисципліни «Політологія», дослідження вітчизняних та іноземних науковців в галузі політології, опублікованих в наукових джерелах.

Структура КПІЗу. Відповідно до поставленої мети, завдань та логіки дослідження КПІЗ складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1 еволюція, підходи і тенденції розвитку політології як науки

1. Коротка історія політології як науки і навчальної дисципліни

Наука про владу як знання виникає разом з виникненням самої влади. Волхви Давньої України, жреці Стародавнього Єгипту, мудреці імператорів Давнього Китаю — усі вони були політологами. Але, як і сама влада, політологія до сих пір лишається справою невеликої, закритої, касти людей, яку знаний український політолог Дмитро Донцов називав провідною верствою.

Історично першою формою пізнання політики була релігійно-міфологічна. Античні мислителі Сократ, Платон, Арістотель розуміли політичну науку як загальне благо, втіленням якого має бути держава. Сократ надав форми понять поглядам на державу і право. Платон став творцем політичної філософії, в центрі якої поставив державу та форми організації державної влади. Арістотель пов’язував управління людським життям в межах держави за законами, він заклав основи політології як окремої науки. Проте мислитель чітко не зміг розмежувати політичну науку, етику і філософію.

Політична наука як наука визначається на рубежі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси за допомогою наукового підходу. Основи наукового підходу до політики закладають Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше, І. Кант, Ж. Боден, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. -Л. Монтеск 'є, Дж. Віко та ін. У цей час спеціальна галузь знань про політику іменується по-різному — політична філософія, політичне мистецтво, політичне вчення тощо.

Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. У 1857 р. Ф. Лейбер починає читати цей курс у Колумбійському коледжі, в 1880 р. у цьому ж коледжі створюється перша школа політичної науки, що поклало початок активному формуванню в США системи політологічних навчальних і наукових закладів. 1903 роком датується створення Американської асоціації політичних наук. Це пов'язано з розвитком капіталізму та банківської системи, демократичних інституцій та потреба в фаховому підході до управління та саме запит на кадри для сфери активних комунікацій в ієрархії координаційного управління колоніальних та постколоніальних держав, якою стали самі США.

Процес формування і виокремлення політології із загальної системи соціальних і гуманітарних наук припав на кінець 19 – початок 20 ст. У Німеччині його пов’язують із виникненням правової школи І.Канта та Г.Гегеля. У Франції політологія виникає на межі державознавства, політичної історії та політології. Основи французької школи політології були закладені у працях П.Жане, Е.Акола, А.Ерсана та А.Мішле. У Великобританії поштовх формуванню політології надало заснування Лондонської школи економіки і політичних наук при Лондонському університеті. Такі вчені, як Е.Баркер, Д.Коул, Г.Ласкі, Ч.Меннінг, У.Робсон вивчали проблеми державного управління, політичних інститутів, конституційного та адміністративного права, політичної філософії та теорії міжнародних відносин. Однак, попри всі досягнуті успіхи, політологія на початку 20 ст. розглядалась як щось вторинне і другорядне порівняно з такими науками як філософія, право, політекономія.

Процес остаточного становлення політології завершився на Міжнародному колоквіумі з політичних наук (Париж, 1948 р.), який був організований ЮНЕСКО, і де було визначено зміст предмету цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'язкової дисципліни.

Юнеско визначило чотири складові політології:

1. Теорія політики

2. Теорія політичних інститутів

3. Теорія політичної участі

4. Теорія міжнародних відносин

З 1949 р. функціонує Міжнародна асоціація політичних наук, членом якої з 1999 р. є й Україна.

Представниками дореволюційного етапу становлення української політології були М.Костомаров, В.Антонович, М.Драгоманов, М.Грушевський[5,c.7].

У радянський період розвитку України політичні проблеми розглядалися такими навчальними дисциплінами як науковий комунізм, історія КПРС, теорія держави і права та ін., проте їх вивчення мало догматичний, однобокий характер. Політологія як новий навчальний курс починає викладатися в усіх вищих навчальних закладах України лише після розпаду СРСР, при тім «політологами» починають себе називати колишні апологети «наукового комунізму», а свої знання починають видавати за політологію. Так, при Київському національному, Одеському, Дніпропетровському, Харківському, Львівському університетах та інших освітніх закладах здійснюється підготовка спеціалістів, захищаються кандидатські та докторські дисертації, видається чимало наукової та навчальної літератури, спеціальні журнали та збірники.

На сучасному, новітньому етапі українська політологія зосереджує основну увагу на дослідженні процесів державотворення, формування політичної системи України, партійно-політичного структурування, функціонування політичних інститутів і політичних еліт, політичної культури й громадянського суспільства[5,c.7]. Швидкими темпами розширюється і сфера наукових інтересів політології. Вчені досліджують процеси переходу до демократії, проблеми політичної участі, нові громадські об’єднання та рухи.

Значний внесок у розвиток сучасної політології в Україні зробили В.І.Бурдяк, Д.Г.Видрін, О.Ю.Висоцький, В.П.Горбатенко, О.В.Картунов, Ю.А.Левенець, В.В.Кривошеїн, М.В.Томенко, О.Л.Тупиця та інші.

Упродовж 20 ст. політологія розширила діапазон досліджень. До кола її інтересів увійшли:

• зацікавлені групи та політичні рухи;

• політичні системи, політичні інститути та процеси;

• політична діяльність, політична поведінка та політична культура;

• громадська думка й засоби масової інформації у політичному процесі;

• політичне лідерство та еліти;

• корпаративізм і некорпаративізм;

• політичні ідеології, історія політичних вчень, політична філософія;

• конфліктологія;

• етнодержавознавство та ін.[5,c.8].

Політологія має на меті виробити знання, які дадуть змогу орієнтуватися в навколишньому світі й завдяки цьому освоювати, перетворювати його, передбачати й свідомо формувати політичну сутність суспільства, вибудовувати стосунки між людьми на засадах загальнолюдських ціннісних орієнтацій.